Населення і трудовий потенціал суспільства

Міністерство освіти і науки України

Київський професійно - педагогічний коледж ім. А. Макаренка

Контрольна робота

На тему: Населення і трудовий потенціал суспільства.

З предмету : «Економіка праці та соціально – трудові відносини»

Виконала: Гугля О.В.

Гр. 11 БЕ

Київ 2010

Зміст

1.       Населення і трудовий потенціал суспільства

2.       Характеристика відтворення населення. Економічно – активне населення

Список використаної літератури

1.  Населення і трудовий потенціал суспільства

Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Нерідко в цьому ж розумінні в соціально-економічній літературі використовується поняття "народонаселення". Населення - це всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Різноманітні соціально-економічні та суспільно-політичні перетворення у державі вимагають ґрунтовного наукового дослідження процесів відтворення трудового потенціалу, виявлення і прогнозування як загальних, так і регіональних специфічних закономірностей та особливостей його формування та розвитку. Розвиток трудового потенціалу в умовах поступового входження до Європейського Співтовариства, є обов'язковою умовою його існування, реалізації кожним громадянином нашої держави права на працю та гідне життя.

Трудовий потенціал є реальною і можливою в майбутньому кількістю та якістю праці, якою володіє суспільство, колектив організації, індивід за даного рівня розвитку науки і техніки, і яка визначається кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем .

За період економічної кризи в Україні назріла необхідність значно посилити увагу до проблем праці та зайнятості населення. Отже, ця тема є досить актуальна і намагатимемося максимально вивчити цю проблему.

Найбільший внесок у аналіз визначеної проблематики здійснили закордонні вчені Амартья Сен, Махбуб уль-Хак, Фрідріх Ліст, Жан-Батист Сен та українські дослідники В. Стешенко, О. Грішнова, Е. Лібанова, Н. Лук'янченко, Д. Богиня, Л. Тертична, О. Бородіна. Однак, до цього часу була відсутня ступенева класифікація людського потенціалу та його відмінність від інших загальновживаних економічних категорій подібного ґатунку.

В різні роки із зростанням ролі людини в економічному житті та в процесі посилення комплексності підходу дослідження, категорії та концепції ролі людини набували вигляду "робочої сили", "трудових ресурсів", "трудового потенціалу", "людського фактора", "людського капіталу" та "людського розвитку". Починаючи з 1990 р. Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) публікує "Доповіді про людський розвиток", в яких висвітлює різні аспекти розвитку людського потенціалу, однак ці програми не мають чіткої теоретико-економічної бази та здійснюють порівняльний міждержавний аналіз окремих аспектів, таких як становище жінок, проблеми фінансування, демократичні процеси тощо. Нагальною потребою сьогодення є визначення внутрішніх передумов розвитку людини в межах України.

Людський потенціал кількісно дорівнює наявній чисельності населення країни, але його економічний зміст розкривається через спроможність до виконання ним у майбутньому своїх економічних функцій, а саме:

- сприяти зміні структури та обсягів споживання, стимулюючи таким чином зростання обсягів виробництва;

- здійснювати особисте самовідтворення та самоудосконалення разом з усіма іншими чинниками виробництва;

- визначати кількісні і якісні параметри товарів і особливо послуг із метою особистого та суспільного розвитку;

- здійснювати використання і перерозподіл ресурсів із метою посилення гармонії в структурі "людина - природа - всесвіт";

- формувати адекватну до кожного моменту часу систему управління господарськими процесами з відповідною корекцією на основі об’єктивних вимог.

Основними факторами, що зумовлюють зміни трудового потенціалу, є природний приріст населення, зміцнення фізичного стану і здоров'я. Перелічені фактори, які впливають на стан трудового потенціалу, можуть бути об'єктивиими та суб'єктивними. До об'єктивних факторів належать: демографічна ситуація, яка впливає і на кількісні, і на якісні характеристики ресурсів праці (демографічна підсистема) та природні умови (посухи, повені, несприятливі погодні умови тощо), які викликають непродуктивну працю і незадовільно позначаються на використанні трудових ресурсів.

До суб'єктивних факторів належать соціально-економічний розвиток суспільства та непрофесійне управління трудовим потенціалом. Так, недоліки, допущені в ході системної перебудови усього суспільства та його народного господарства в період переходу від планової централізованої до ринкової економіки, призвели до безпрецедентного падіння виробництва, втрати багатьох соціальних гарантій, значних втрат наукового потенціалу, зниження культурного рівня. Це найболісніше відбилося на трудовому потенціалі суспільства і на кожному з його компонентів.

Дуже важливою складовою людського потенціалу є здоров'я, тривалість життя, спроможність зберігати особисті та представницькі функції протягом певного періоду. Один із методологічних підходів до цієї проблеми свідчить таке. Базовими складовими людського потенціалу є здоров'я та довголіття, інформованість (освіченість), доступність ресурсів, потрібних для гідного рівня життя, можливість брати участь у суспільному житгі.

Економічна сутність трудового потенціалу суспільства полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила — здатний їх виробляти. Звідси важливий висновок — суспільство зацікавлене в максимальній питомій вазі трудового потенціалу, задіяного в суспільно-корисній праці, адже це збільшує валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний доход (НД), що зрештою дає можливість підвищити якість життя населення.

Незважаючи на часте згадування на всіх рівнях про середній клас, його критерії для умов України ще не визначені. Тому дамо їх такими, які вони є в розвинутих країнах. Передусім, це дві третини населення з достатньо високими стандартами життя. Є чотири критерії, задоволення яких характеризує на Заході належність до середнього класу, а саме:

1) володіння власністю, еквівалентною у вартісному обрахуванні 20-100 середнім доходам працівника в економічно максимально активному віці (30-50 років);

2) стабільний доход у розмірі 2- 10 прожиткових мінімумів;

3) належність до найповноправнішого прошарку, який є основою електорату;

4) законослухняність, високий рівень соціальної відповідальності, прагматичний склад мислення та активна діяльність.

Трудовий потенціал - це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Отже, людський потенціал - це складна багаторівнева категорія, яка спроможна як до самовідтворення, так і до самознищення, що багаторазово підтверджено світовою історією. Подальші дослідження в зазначеній темі дозволять визначити пріоритети соціально-економічної політики держави у довгостроковій перспективі за умови збереження протягом тривалого часу наявних на сьогоднішній день тенденцій руху суспільства, або урахування їх динаміки. Виходячи із зазначеного, можна дійти висновку, що головна функція трудового потенціалу — бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства.

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси - це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі

Можна зробити висновок, що тимчасові заходи, якими б вони не були, не розв’яжуть проблеми зайнятості населення. Пріоритетними в боротьбі з безробіттям мають бути державна концепція стимулювання економічного росту, підвищення ефективності сучасного виробництва, підвищення продуктивності праці, які повинні розглядатися, як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості, а також створення Національного фонду зайнятості, який фінансував би державні програми допомоги тим, хто втратив роботу, перепідготовку, компенсацію часткового безробіття, модернізації, конверсії і децентралізації виробництва.

Для вирішення цих завдань необхідно:

·   визначити загальні законодавчо встановлювані принципи організації зайнятості на підприємствах усіх форм власності;

·   розробити механізм гнучких форм зайнятості за потребами розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників;

·   забезпечити економічні і правові умови для введення нової концепції зайнятості;

·   законодавчо закріпити роль інституту соціально-трудового партнерства в питаннях регулювання зайнятості населення (на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях і рівні підприємств);

·   чітко розмежувати повноваження у сфері регулювання зайнятості міждержавними органами управління і органами виконавчої влади; регіональних суб’єктів.