Економічний зміст оборотних засобів

 1.1 Економічний зміст оборотних засобів

Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно – грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого – як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів.

По – перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По – друге, оборотні кошти – активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять – оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній літератури окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько – підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На першій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і по частковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г – Т...В...Т¹ – Г¹

де Г – кошти, що авансуються; Т – кредити праці; В – виробництво; Т¹ – готова продукція; Г^{1 –} кошти, отримані від реалізації отриманої продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г¹ =Г+∆Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні засоби) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (додаток А).

1.2.     Джерела формування оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно – матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних засобів.

Як правило, мінімальна потребі підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування на цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих запасів.

Підприємства, вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів – засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. При цьому слід зазначити, що ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій”. Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поновлення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використанням за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони у І розділі пасиву балансу.

Основним критерієм оптимізації може бути коефіцієнт рівня фінансування підприємства за рахунок, зовнішніх і внутрішніх власних коштів. Цей показник може визначитися за формулою:

,

де  - рівень фінансування підприємства за рахунок власних котів, %;

 - обсяг формування власних фінансових ресурсів у плановому періоді, грош. од.;

 - загальна потреба у фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді, грош. од.

Банківські кредити як джерело формування оборотних коштів.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платниками та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормативних товарно – матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормативних тварино – матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між плановою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, не залежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, станом товарного і грошового обігу.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати власних джерел фінансування, тобто критичне значення його коефіцієнта дорівнює 0,5. що більша ця величина, то кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). Динаміка коефіцієнта фінансової незалежності підприємств України за 2002 – 2005роки свідчить про стійку тенденцію до зменшення: 2002-й рік – 0,82, 2003-й – 0,76, 2004-й – 0,66, 2005-й рік – 0,59. У 2005 році цей коефіцієнт практично наблизився до критичної межі.

Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування.

Однією з причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємства в Україні, є обмеженість кредитно фінансових ресурсів.

 Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування – овердрафту.

Овердрафтна операція – це короткостроковий кредит, який надається на кілька днів.

Від звичайної позики відрізняється тим, що кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, які зараховуються на поточний рахунок клієнта. А тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів.

Овердрафт дуже зручний саме як кредит під бігові кошти платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Однак майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається саме овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів.

Залучені кошти як джерело формування оборотних засобів

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, від споживача одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набули певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власностей. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки скорочує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за:

–    розрахунками з бюджетом;

–    за розрахунковими документами, строк сплати яких не настав і які не сплачено в строк;

–    за невідфактурованими поставками – розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;

–    за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якою її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальника за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість , що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів.

За кредиторської заборгованості постачальників залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства товарів і грошей підприємства – постачальники, то більше це його влаштовує. Однак таке “перекачування” капіталу (хоча й тимчасове) в кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан підприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві в цілому.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними засобами.

Розділ ІІ Природно – економічна характеристика господарства та організація його фінансової роботи

 

2.1.Природно – економічні умови господарювання та організаційна структура господарства

ТОВ “Україна” розташоване в південно – східній частині Царичанського району, в с. Бабайківка, на віддалі 18 км від районного центру, з яким з'єднується асфальтовою дорогою. Господарство віддалене від обласного центру на 110км.

В ТОВ “Україна” функціонує молочно – товарна та свино – товарна ферми, тракторна та рільнича бригади, ремонтна майстерня, пилорама, ДКУ. Землекористування господарства являє собою один досить компактний масив. Структура земельних угідь наведена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Динаміка і структура земельних ресурсів, землезабезпеченість

Показники	2005 рік		2006 рік		2006 р. у % до 2005 р.
	га	%	га	%
Загальна земельна площа:	1803,0	-	2053,0	-	113,9
в т.ч. с.-г. угіддя	1801,0	100,0	2051,0	100	113,9
із них рілля	1466,6	81,4	1549,2	75,5	105,6
сінокоси	25,0	1,4	25,0	1,2	100,0
багаторічні насадження	309,4	17,2	476,8	23,2	154,1
Коефіцієнт с.-г. освоєння землі	0,99	-	0,99	-	100,0
Коефіцієнт розораності землі	0,81	-	0,75	-	92,6
Припадає на одного працівника:
с.-г. угідь	10,5	-	15,5	-	147,6
ріллі	8,5	-	11,7	-	137,6

Отже, на 2006 рік коефіцієнт освоєння землі під сільськогосподарське виробництво становить 0,99; коефіцієнт розореності сільгоспугідь становить 0,75, що є досить високими показниками.

За внутрігосподарським землевпорядкуванням на орних землях виділено польову, ґрунтозахисну сівозміни.

Рельєф території, на якій розташоване господарство, переважно рівнинний. Сільськогосподарське підприємство знаходиться в лісовій зоні. Клімат цієї зони помірно – континентальний літо тепле, зима помірно холодна. Середньорічна температура +7⁰С. Землі господарства розташовані у зоні достатнього зволоження, середньорічна кількість опадів досягає 500 – 550мм. Сніговий покрив нестійкий. Вегетаційний період для сільськогосподарських культур сягає 190 – 200 днів. Сума активних температур дорівнює 2500 – 2900⁰С за рік.

В господарстві перевантажують чорноземи і дерново – підзолисті ґрунти. Весняно – польові роботи в господарстві починаються у кінці березня. Якість земляних угідь, їх структура, а також грунтовокліматичні умови сприяють успішному розвитку виробництва сільськогосподарської продукції. Підвищенню урожайності також сприяє значна кількість опадів, достатня частина яких припадає на період вегетації сільськогосподарських культур.

ТОВ “Україна” створено на засадах угоди між учасниками товариства: Винниченко Віктор Андрійович, Школьний Микола Олександрович, Приступа Володимир Михайлович. Воно створене в процесі реорганізації шляхом перетворення СП “Лучанське” і його правонаступником.

Управління підприємством здійснюється Зборами Учасників і Директором Товариства. На загальних Зборах учасників вони мають кількість голосів пропорційно їх часток у Статутному фонді (34%, 33% і 33% відповідно). Загальні Збори складаються не рідше двох разів на рік. Виконавчим органом Товариства є Директор Товариства, що обирається строком на 5 років – Винниченко Віктор Андрійович. Директор підзвітний Зборам Учасників і організовує виконання їх рішень; готує балансовий звіт про підсумки діяльності за поточний рік.

Трудові відносини Товариства з своїми працівниками регулюються Законодавством України про працю з урахуванням особливостей, що визначені трудовим договором. Прийом та звільнення працівників, оплата їх праці та інші питання трудових відносин входять до компетенції Директора Товариства.

Згідно Статуту Директор здійснює поточне керівництво господарством та координує діяльність всіх виробничих з допомогою їх керівників: головного бухгалтера, головного економіста, агронома, завідуючого фермою, старшого механіка, бригадирів. Для сучасної системи ведення господарства характерно поглиблення спеціалізації на основі підвищення концентрації виробництва. Спеціалізація господарства визначає його виробничий напрямок. Для того щоб визначити виробничий напрямок господарства потрібно спочатку проаналізувати товарну продукцію. (Таблиця2.2.)

Таблиця 2.2.

Структура товарної продукції

Види реалізованої продукції	2003рік		2006рік		2006 р. у % до 2005 р.
	Тис.грн	%	Тис.грн	%
Зерно	157,5	27,9	762,0	70,8	483,8
Цукрові буряки	215,4	38,1	45,0	4,2	20,9
Овочі	0,1	0,02	8,0	0,7	8000,0
Інша продукція
рослинництва	1,6	0,3	7,0	0,6	437,5
Всього по рослинництву	374,7	66,4	822,0	76,3	219,4
Молоко	94,4	16,7	173,0	16,1	183,3
ВРХ	66,9	11,8	27,0	2,5	40,4
Свині	21,0	3,7	39,0	3,6	182,0
Інша продукція
тваринництва	3,7	0,7	15,0	1,4	405,4
Всього по тваринництву	190,0	33,6	254,0	23,6	133,7
Разом	564,7	100,0	1076,0	100,0	190,5

Як видно з даних таблиці після реорганізації господарство збільшило виручку від реалізації продукції рослинництва і зменшило частку тваринницької продукції. Крім того по рослинництву збільшилось в декілька разів виробництва зерна і набагато знизилось (з 38% до 4%) вирощування цукрового буряка. Також значно знизилось вирощування і відгодівля ВРХ, з 2003р. по 2006р. частка ВРХ зменшилась від 12% до 2.5%відповідно. Отже, за аналізуємий період господарство змінило свій виробничий напрямок. В 2003р підприємство орієнтувалося на виробництво цукрового буряка, зерна і молока. В 2006р господарство взяло зерново – молочний напрямок виробництва сільськогосподарської продукції.

Щоб розрахувати коефіцієнт спеціалізації господарства , потрібно застосувати наступну формулу:

;

де  - питома вага готової продукції;

- порядковий номер;

::

0,45 – рівень спеціалізації середній. Для рівня поглибленої спеціалізації цей показник потрібно підвищити до значення 0,50 – 0,65, що сприятиме росту виходу продукції при високій ефективності виробництва.