Навигация
Види та об’єднання підприємств
30660
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Види та об’єднання підприємств
Формування ринкової структури економіки України призведе до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах. Їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір,сфера діяльності.
Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.
Одноосібне володіння — підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.
Партнерство, або товариство — форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно його паю.
Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
· повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
· товариство з обмеженою відповідальністю;
· змішане (коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).
На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угодина управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.
Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.
Для практичних функцій управління підприємством загальні збори призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.
Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношеннюдо нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.
Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.
Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.
Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.
Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїхвласних інтересах.
Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низькоефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.
З метою глибокого реформування державного сектору економіки України передбачено здійснити структурне розмежування державного сектору на дві підгрупи.
До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимутьу прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).
Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатися міністерства і відомства. Такі права їм надасть уряд.
До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб неменше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств — державних ак-ціонерних товариств.
Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів у наглядових радах.
Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектору економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове середовище.
За розміром розрізняють підприємства малі, середні та великі.
Малі підприємства у різних країнах світу класифікують за різними критеріями. Так, в Японії таким критерієм вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з діючим законодавством до малих та середніх належать юридично самостійні підприємства, що мають до 300 працівників у промис-овості, будівництві, зв'язку, на транспорті, у сфері кредиту, комунального господарства; до 100 — в оптовій торгівлі; до 50 працівників — у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У Великій Британії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 чол. В інших секторах економіки головним критерієм визначення малого підприємства визнано показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу є критерієм віднесення підприємства до малих в Італії. Українським законодавствомдо малих віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинених країнах ці підприємства створюють понад 40 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.
Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.
У період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.
Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.
Середні підприємвства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.
Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науковотехнічних проектів.
Похожие работы
... ість. Ми бачимо, що величину одного і того ж податку можна розраховувати декількома способами. ВИСНОВКИ Перший розділ даної роботи містить теоретичні відомості про амортизаційну політику підприємства в ринкових умовах господарювання. В другому розділі курсової роботи розроблено комерційну ідею нового підприємства, розглянуто чинники, на основі яких можна зробити висновки щодо дієвості ідеї. ...
... підвищення якості. Реалізація принципу участі дає наступні результати: кожний із працівників підприємства одержує більш глибоке розуміння діяльності підприємства; участь працівників у процесі планування приводить до того, що плани підприємства стають особистими планами працюючих, а їхня реалізація приносить особисте задоволення; працівники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як ...
... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України 2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...
... іальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами. 2. АНАЛІ ...
0 комментариев