Господарські товариства

3. Господарські товариства

Переведення економіки України на ринкові засади супроводжується формуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарські товариства. Їхнє функціонування регулюється Законом України «Про господарські товариства».

Господарські товариства — це пі-приємства, організації й установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств належать:

·              акціонерні товариства;

·              товариства з обмеженою відповідальністю;

·              товариства з додатковою відповідальністю;

·              повні товариства;

·              командитні товариства.

Кожен вид господарських товариств має суттєві особливості, про що свідчить їхня назва.

1. Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за свої зобов'язання тільки майном підприємства.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства. У товаристві створюється виконавчий орган — колегійний (дирекція) або одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, яку створюють збори учасників товариства у складі не менше трьох осіб із числа членів товариства. ТзОВ і АТ — найпоширеніші форми організації бізнесу в Україні.

3. Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) — товариство, статутний фонд котрого поділений на частини, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариств авідповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а в разі недостатності цих сум — додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоз них. Граничний рівень відповідальності учасників передбачено установчими документами.

4. Повне товариство — товариство, учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність зазобов'язання товариства всім своїм майном.

5. Командитне товариство — товариство, яке разом з одним чи кількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Установчим документом повного і командитного товариств є статутний договір. Статуту такі товариства не мають. Закон не передбачає для повного і командитного товариств мінімального розміру статутного фонду. На момент реєстрації командитного товариства кожен з учасників повинен внести не менше 25% свого вкладу. Управління справами командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю.

Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерне товариство. У процесі приватизації об'єктів державної власності в Україні розвивається акціонерна форма господарювання.

Акціонерні товариства діляться на два види:

акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі — продажу на біржах;

акціонерне товариство закритого типу, акції якого розповсюджуються тільки поміж його засновниками.

Акціонерне товариство дає змогу раціональніше використовувати матеріальні, фінансові та інші ресурси за рахунок поліпшення організації спільної діяльності, поглиблення поділу праці, кооперації, об'єднання зусиль та фінансових засобів.

Ще однією новою формою організації підприємництва в Україніє спільні підприємства (СП). СП може самостійно здійснювати всівиди господарської діяльності, дозволені законодавством.

Створення спільних підприємств з іноземною участю дає змогу залучати в економіку сучасне устаткування і технології, матеріальні та фінансові ресурси, а також управлінський досвід.

За свої зобов'язання спільні підприємства несуть відповідальність усім майном, що їм належить.

Спільні підприємства створюють двома способами:

1) через заснування спільних підприємств двома або більше засновниками, один з яких є іноземцем;

2) через придбання іноземним інвестором частки у статутному фонді діючого підприємства,

Кількість спільних підприємств в Україні невпинно зростає. Однак іноземні інвестори поводяться дуже обережно і не поспішають розгортати свою діяльність. Основними чинниками, які стримують іноземні інвестиції, є нестабільність законодавства, бюрократична тяганина, невідпрацьованість податкової системи тощо.

Важливе місце серед організаційно-правових форм колективного підприємництва належить виробничим кооперативам. Економічні реформи в Україні практично почалися з відродження кооперації. Нині в нашій економіці функціонують два основних типи кооперативів: виробничий і споживчий. Кооперативний сектор виявивсятим експериментальним полем, де відпрацьовуються елементи під-приємництва.

Кооперативна фірма (спілка) — це добровільне об'єднання громадян з метою спільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників. Члени кооперативу несуть солідарну відповідальність за обов'язки кооперативу. Проте кількість кооперативів в Україні зменшується. Це пов'язано з відсутністю законодавчої бази для їхнього розвитку.

В організаційно-правовій структурі підприємництва чільне місценалежить державним і комунальним підприємствам.

Державна форма господарювання — це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В умовах ринкової економіки державні підприємства функціонують поряд з іншими формами власності. Державні підприємства здебільшого менш ефективні. Тому в усіх промислово розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, простежується тенденція до скорочення сфери державної форми господарювання, до широкого використання змішаних форм власності через залучення приватного капіталу.

В Україні державне підприємство, яке відповідно до чинного законодавства не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене на казенне підприємство. Рішення про перетворення державних підприємств на казенні ухвалюються за однієї з таких умов:

·              підприємство здійснює виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства забезпечується лише державним підприємством;

·              головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;

·              підприємство є природною монополією.

Майно казенного підприємства належить йому згідно з правом управління, а не з правом повного господарського відання.

Комунальне підприємство — це підприємство, яке засноване на власності відповідної територіальної громади.

Колективне підприємство засноване на власності трудового колективу підприємства. У таких підприємствах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підприємства в цілому. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном і розподіляють доходи

В умовах демонтажу адміністративно-командної системи простежується розвиток орендних відносин.

Оренда — це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендареві право на певний час користуватися майном. За це орендар протягом строку дії оренди погоджується сплачувати певну суму орендної плати.

Оренда — це перехідна форма від державного до колективного і приватного господарювання. Орендодавець має право здавати майно в оренду. Таке право належить, по-перше, власникам майна (державі, приватним власникам, іноземним юридичним особам та громадянам), по-друге, органам та організаціям, уповноваженим власниками здавати майно в оренду.

Орендар — це користувач узятого в оренду майна. Орендарями можуть бути організації орендарів, державні підприємства, організації, громадяни та юридичні особи України, іноземних держав іміжнародні організації.

Оренда має свої переваги й недоліки.

Переваги оренди полягають у тому, що орендар перекладає ризик морального і фізичного зношення устаткування на орендодавця. Оренда не потребує великих інвестицій, а орендар набуває досвіду, користуючись орендованим майном.

Недоліки оренди виявляються у тому, що орендар не заінтересований у поліпшенні орендованого майна. Він не має права наліквідаційну вартість обладнання, на амортизаційні відрахування тощо.

У країнах з перехідною економікою орендна форма поєднала гострі суперечності та вади — як на рівні владних структур, так і на рівіні самих трудових колекгивів. Нерідко оренда є засобом «прихватизації» державного майна.

Висновок

Підприємництво – це ініціативна економічна діяльність, яка має за мету отримання прибутку і ґрунтується на приватній власності й ринкових відносинах.

Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. основна функція підприємця полягає у збереженні та примноженні власності через задоволення потреб споживачів.

Підприємство – це економічна одиниця, в якій відбувається поєднання вихідних факторів виробництва: землі, праці, капіталу і підприємницьких здібностей. Підприємства різних галузей економіки мають свої осовливості. Однак усі підприємства можна класифікувати за певними ознаками.

Підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

- вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою – зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 2002. – 543 с.: іл.

2. Економіка: Навч. посібник для 10-11 класів / З. Г. Ватаманюк, С. М. Панчишин, П. І. Островерх та ін.; За ред. З. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.

3. Семернікова І. О.. Мешкова-Кравченко Н. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 312 с.

4. Примак Т. О. Економіка підприємств: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2003. – 219 с.