Теорія і практика економічної системи соціалізму

127. Теорія і практика економічної системи соціалізму.

Розподільні відносини пронизують усі компоненти, всі елементи виробничих відносин соціалізму. Основи теорії розподілу по праці закладені в працях основоположників марксизму. Суть принципу розподілу по праці зводиться, згідно К. Марксові, до досить простій по виду формулі: працівник обмінює відому кількість відданого суспільству в одній формі праці на відповідне кількість праці в іншій його формі. Уже з такого розуміння питання безпосередньо випливає, що проблема визначення кількості відданої суспільству праці здобуває принципову важливість. Потрібно також відзначити, що кількість праці, одержуваної працівником в обмін на його власну працю, залежить від двох обставин: по-перше, від кількості його власної праці, і по-друге, від того, скільки часу суспільство затрачає на виробництво продуктів, наданих даному працівнику як еквівалент його праці. Перша обставина зв'язана з інтенсивністю праці самого працівника, друга відбиває продуктивність суспільної праці. Ці два елементи суть основні, що впливають на хід розподілу по праці. Для того, щоб безпосередньо застосувати ці теоретичні положення до аналізу сучасного механізму розподілу при соціалізмі і до розгляду шляхів його удосконалювання, необхідно врахувати ті корективи, що внесені практикою в представлення основоположників марксизму про соціалістичне суспільство. У цьому відношенні є загальновизнаним, що найбільш істотною рисою, що відрізняє сучасну соціалістичну дійсність від марксовой моделі, є збереження товарно-грошових відносин. Наявність опосередкованого грошима обміну припускає, що механізм розподілу по праці здобуває два аспекти свого прояву: підсистему ціноутворення і підсистему заробітної плати. К. Маркс, визначаючи соціалізм, відзначав, що в цьому суспільстві буде присутній елемент нерівності, зв'язаний у першу чергу з індивідуальними особливостями в здібностях працівників, тобто фактично зі ступенем, у якій вони зможуть інтенсифікувати свою працю. Механізм планування, що зміг би забезпечити реальна дія системи розподілу по праці, ні в якому разі не може бути заснований на вартісних методах регулювання.

128. Соціалізм і адміністративно-командна економіка. Державна власність. Характреними рисами такої системи є: суспільна (державна) власність практично на всі економічні ресурси; монополізація та бюрократизація економіки в специфічних формах; централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Соціалізм проголошував суспільну та класову рівність всіх людей. В той же час проголошувалася народна власність на всі ресурси держави – землю, фактори виробництва, результи виробництва та прибуток.

А насправді все належало суспільству, тобто державі. Проголошена суспільна власність народу була на справі державною власністю, а народ не мав майже нічого.

129. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної економіки: директивне планування та централізоване управління.

Господарський механізм має ряд особливостей. Він передбачає: безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру – вищих ешелонів державної влади; держава повністю контролює виробництво та розподіл продукції, в результаті чого виключааються вільні ринокові відносини між окремими господарствами; державний аппарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядчих методів.

При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація госп. Механізму та економічних зв”язків.

Структура суспільних потреб визначалась безпесоредньо центральними плановими органами. Централізований розподіл природних ресурсів здійснювався без участі виробників та споживачів. Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами шляхом тарифної системи та централізовано прийнятих нормативів.

130. Загальна криза і розпад світової системи соціалізму Світова система соціалізму не пережила випробувань часу. Умови адміністративно-командного господарювання у світі риноквих відносин підтвердили свою недієздатність. Після початку демократичних реформ у країнах соціалістичної співдружності, більшість з них обрали шлях на перетворення. Адже, майже повна відсутність приватної власності та неможливість вести своє гсподарювання не могли далі витримуватись. Суспільство прагнуло розвитку. До кризи спричинила також політика відкриття кордонів, бо тепер люди могли бачити що у загниваючому капіталізмі не все так погано. Люди мають право вільно обирати шлях свого господарювання, існують всі умови доя вільного підприємництва на нагромадження капіталу та прибутку. Економічна система соціалізму мгла існувати лише в межах єдиного соціалістичного простору, оплотом якого був СРСР.

131. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе. Об”єктивні чинники перехідного стану.

Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктів державної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова економіка.

Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має визначену кінцеву мету – ринокву економіку та парламентську демократію.