Промислова політика держави

Тема: Промислова політика держави

Зміст

Вступ

1. Стратегія і головна мета промислової політики держави

2. Державне регулювання і проблеми розвитку промислової політики

2.1. Промисловий потенціал України

2.2. Деформація структури промислового виробництва в (1992-2005 роки) 3. Стратегічні орієнтири якісних структурних змін в промисловості України

3.1. Напрями та інструменти промислової політики в Україні

3.2. Етапи реалізації стратегічних пріоритетів

Висновки

Список літератури

Вступ

Орієнтація України на побудову ринкової економіки, її подальшу інтеграцію з державами СНД та високорозвинутими країнами обумовлює об'єктивну необхідність кардинальних структурних змін промислового виробництва.

В економіці України провідну роль відіграє промисловий комплекс, який впливає на стабілізацію фінансової та бюджетної політики, успішне продовження та поглиблення економічних реформ, структурні перетворення в економіці України.

Навіть сьогодні в умовах жорсткої економічної кризи, яка особливо позначилася саме на промисловому виробництві, в цьому секторі економіки створюється майже 1/3 валового внутрішнього продукту (ВВП) країни та приблизно 3/4 матеріальних благ, що споживаються населенням. Але значення промисловості не обмежується лише виробництвом продукції. Промисловий сектор економіки несе важливе соціальне навантаження - забезпечує робочі місця, надаючи таким чином можливість отримувати засоби існування більш як половині населення країни.

Промисловість виступає суттєвим фактором інтеграції України у світову економіку. Її експортно-імпортний оборот дорівнює майже 80% валового випуску промислової продукції. В умовах економічної незалежності це вагомий аргумент на користь промислового потенціалу і перспектив його розвитку. Завдяки промисловості держава отримує 2/3 валютних надходжень від загального експорту товарів та послуг.

Україна має великий інтелектуальний і технічний потенціал майже в усіх провідних галузях промисловості. Однак соціально-економічна ситуація в державі залишається складною. Складність зумовлена незавершеністю реформ структурної перебудови, негативним впливом деформації у відтворювальних процесах, які нагромаджувались протягом багатьох років, фізичним та моральним старінням виробничого потенціалу, що знижує конкурентну спроможність вітчизняної продукції, звужує ринки збуту та зменшує дохідність виробництва.

1. Стратегія і головна мета промислової політики держави

Стратегія промислової політики полягає у забезпеченні випереджаючих темпів зростання наукоємної продукції, в тому числі машинобудування, для якого є характерним високий рівень технологій. В той же час існує необхідність зберегти темпи зростання в металургійній та хімічній як експортне орієнтованих галузей.

Ця стратегія спрямована на усунення недосконалої структури матеріального виробництва, де значну питому вагу займають важкі, сировинні, енергоємні галузі (металургія, хімія).

З цією метою Міністерство промислової політики послідовно проводить структурну перебудову промисловості шляхом нарощування обсягів виробництва у пріоритетних напрямах:

ü   літакобудуванні,

ü   суднобудуванні,

ü   ракетно-космічній галузі,

ü   інформаційних та телекомунікаційних системах,

ü   сільськогосподарському машинобудуванні,

ü   легкій та деревообробній промисловості.

Здійснюючи структурну перебудову, впроваджується ряд заходів, спрямованих на створення самостійного високо-розвиненого, конкурентоздатного промислового комплексу з соціально-ринковою орієнтацією, спроможного динамічно розвиватись та інтегруватись у світову систему взаємовигідних та рівноправних зв'язків.

Результатами такої політики є те, що вперше за останні роки намітилась позитивна тенденція зростання обсягів виробництва в окремих галузях.

Ключову роль в реалізації стратегії промислової політики України відіграє машинобудування. В умовах структурної перебудови машинобудівної галузі і переходу до ринкових умов господарювання близько половини підприємств нарощують обсяги виробництва за рахунок освоєння нових зразків промислової продукції і товарів народного споживання.

Головна мета промислової політики на сучасному етапі – забезпечення сталого зростання внутрішнього валового продукту.

Передусім це стосується галузей, які мають значний потенціал для вагомого нарощування конкурентоспроможної продукції.

Аналізуючи становище в окремих галузях, треба визначити загальні чинники, які негативно впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств:

— існування диспропорції між впровадженням монетарної і промислової політики;

— некерованість ринковими процесами рівноваги між попитом та пропозицією;

— повільне інтегрування до стабільних ринків.

Зазначені фактори відносяться до макрорівня функціонування економіки.

Визначальним завданням є невідкладне розв'язання найгостріших проблем в сфері виробництва. Це - припинення спаду і створення реальних передумов виходу вже найближчим часом на траєкторію стійкого зростання.

Для цього необхідно подолати перекоси в структурі грошової маси, безпрецедентних масштабів набула натуралізація реальної економіки, що особливо небезпечно. Гроші дедалі більше перестають виконувати свою основну функцію - бути посередником при обміні товарів. Вони «вимиваються» з обігових коштів підприємств та організацій.

Підвищення ролі держави у проведенні активної структурної політики повинно здійснюватися переважно шляхом використання економічних методів регулювання, притаманних ринковій економіці, вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови і реформування економіки в цілому, посилення гарантій прав власності та відповідальності за її ефективне використання.

Економічні важелі повинні доповнюватися активізацією заходів жорсткого адміністративного впливу. Головні з них:

— суттєве посилення державного контролю за здійсненням валютних розрахунків, запобігання незаконному відтоку валютних цінностей за кордон;

— регулювання цін на продукцію природних монополій;

— вдосконалення організаційної структури і структур управління в промисловості;

— реструктуризація промислових підприємств.

Важливу роль в формуванні та регулюванні промислової політики відіграють органи державного управління, які з цією метою використовують наступні заходи:

-            узгодження цінової політики з прийнятою державною структурною політикою, що передбачає використання можливостей регулювання цін, витрат і заробітної плати шляхом переговорів між виробниками і споживачами при посередництві уряду в рамках як міжгалузевих колективних угод, так і трьохсторонніх угод між роботодавцями, урядом і профспілками;

-            формування ФПГ, великих корпорацій, холдингових компаній, підприємств, що охоплюють технологічно пов'язані виробництва та здатні забезпечити повний цикл виготовлення конкурентноздатної продукції;

-            забезпечення ефективного управління державною часткою власності підприємств промислового комплексу регіону;

-            розподіл прав і повноважень з управління підприємствами різних рівнів значимості - загальнодержавного, регіонального і місцевого - між різними рівнями управління,

-            регулювання міри відкритості внутрішнього ринку шляхом використання всього спектру інструментів управління зовнішньоекономічною діяльністю, у тому числі і таких, як митні тарифи, кількісне обмеження експорту й імпорту, застосування жорстких норм якості при сертифікації продукції, що ввозиться.

-            Основними цілями державної промислової політики на перспективу є:

-            постійне розширення номенклатури виготовлення конкурентоспроможної продукції та задоволення платоспроможного попиту на товари та послуги, що виробляються вітчизняним промисловим комплексом;

-            розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалів підприємств промислового комплексу регіону;

-            реструктуризація, перепрофілювання або виведення з господарчої діяльності неефективних виробництв;

-            розвиток конкурентного середовища на ринку промислової продукції.