Стратегічні орієнтири якісних структурних змін в промисловості України

3. Стратегічні орієнтири якісних структурних змін в промисловості України

Стратегія гармонізації структури промислового виробництва має на меті відновлення пропорційного розвитку економіки і передбачає такі напрями:

- забезпечення достатнього обсягу сировинних ресурсів та інвестиційних товарів для стійкого розвитку національної економіки;

- забезпечення достатнього обсягу товарів народного споживання для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення;

- нарощування експортного потенціалу, розвиток вітчизняних експортерів продукції високого ступеня переробки, та виробників імпортозамінної продукції в обсягах, достатніх для забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

- підвищення ефективності і конкурентоспроможності національної промисловості на внутрішніх і зовнішніх ринках;

- здійснення кардинальної модернізації виробництв та розвиток наукомістких галузей, збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;

- створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції.

Відродження промислового потенціалу України має відбуватися в контексті загального просування національної економіки по шляху розбудови правових засад та інститутів ринкової економіки, підвищення її відкритості, зростання місткості внутрішнього ринку, підтримання макроекономічної стабільності, поступового зниження фіскального навантаження. Ці процеси, безперечно, сприятимуть розвиткові української промисловості. Проте вони не замінюють розробку та впровадження цілеспрямованої промислової політики, орієнтованої на виконання стратегічних завдань відродження вітчизняної промисловості.

Довгостроковий характер Концепції відродження промислового потенціалу України обумовлює необхідність виходу за межі прямого визначення галузевих пріоритетів структурних перетворень. Засоби прямої підтримки галузей, обраних в якості пріоритетів, украй обмежені через зобов’язання, які Україна бере на себе як член світового співтовариства: у стосунках з партнерами по Єдиному економічному простору, в рамках стратегії сусідства з ЄС, вступаючи до Світової організації торгівлі.

Проте такі обмеження в жодному разі не можуть сприйматися як привід для відмови від активних дій держави у сфері промислової політики. Досвід провідних країн світу демонструє, що лише цілеспрямований розвиток національної промислової структури дозволяє посісти гідне місце у глобальній економіці.

Ключовою відмінністю цієї концепції від попередніх програм, які обмежувалися визначенням галузевих пріоритетів, проте не пропонували конкретних механізмів їх реалізації в різних сферах економічної політики є її інтегральність.

Головним змістом промислової політики новітньої доби має стати створення умов для розвитку галузей, які вважаються пріоритетними, за допомогою комплексу важелів бюджетно-податкової, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, інституційної політики, які належать до визнаного та випробуваного світовою практикою інструментарію, проте спроможні спрямувати розвиток промислового потенціалу відповідно до визначених стратегічних пріоритетів.

Такий підхід дозволяє застосовувати гнучкі інструменти реалізації структурних пріоритетів, адаптовані до поточної макроекономічної ситуації, змін світової економічної кон’юнктури, стану конкурентного середовища, з метою оптимального пристосування структури промислового потенціалу до завдань досягнення наступних стратегічних орієнтирів у промисловості України:

-            забезпечення конкурентоспроможності через модернізацію економіки;

-            поступова переорієнтація промисловості з зовнішніх на внутрішні ринки збуту та імпортозаміщення;

-            поширення ресурсо- та енергозбережних технологій;

-            радикальна гуманізація вітчизняної економіки.

Досягнення зазначених стратегічних орієнтирів має забезпечити подолання розриву в рівнях життя, продуктивності праці, ефективності та конкурентоспроможності економіки України та країн – членів Європейського Союзу, сформувати готовність національної економіки та суспільства в цілому до практичної реалізації завдань європейської інтеграції.

3.1 Напрями та інструменти промислової політики в Україні

Основними напрямами забезпечення оптимального використання наявного промислового потенціалу України та стимулювання його структурної перебудови є активізація:

- податкової політики;

- бюджетної політики;

- грошово-кредитної та фінансової політики;

- зовнішньоекономічної політики;

- організаційно-інституційної політики;

- регуляторної політики;

- соціогуманітарної політики.

Податкова політика:

Головними орієнтирами податкової політики щодо здійснення відродження промислового потенціалу України є:

- зниження податкового тиску на інвестиційні ресурси;

- реабілітація та формування сучасної системи податкових стимулів;

- стабільність податкового законодавства.

Бюджетна політика:

Державний та місцеві бюджети потенційно є потужними важелями стимулювання економічного розвитку та структурної перебудови промислового потенціалу України. Реалізація цього потенціалу відбуватиметься шляхом:

-            активізації державного інвестування та посилення його ефективності й цільової спрямованості;

-            цільового формування системи державних закупівель.

Грошово-кредитна та фінансова політика;

Відродження промислового потенціалу неможливе без перебудови грошово-кредитної політики на засадах забезпечення макроекономічної стабільності внаслідок консолідації фінансових ресурсів та зростання частки довгострокових капіталовкладень. Така перебудова відбуватиметься через застосування наступних інструментів:

-            розвитку системи довгострокового інвестиційного кредитування;

-            радикального підвищення ролі небанківських фінансових установ у фінансуванні промислового розвитку;

-            диверсифікації інструментів фондового ринку;

-            розвитку національного фінансового капіталу;

Зовнішньоекономічна політика:

Відкритість національної економіки є як додатковим викликом конкурентоспроможності національних виробників, так і, одночасно, можливістю виходу за рамки наявних національних ресурсних обмежень. Промислова політика передбачатиме активне використання можливостей, які надає участь України у світогосподарських процесах, для здійснення позитивних структурних зрушень у промисловому потенціалі та підтримання збалансованості зовнішньої торгівлі шляхом:

- підтримки експортоорієнтованих виробництв;

- регулювання імпорту та поліпшення його структури;

- використання потенціалу міжнародної економічної інтеграції та кооперації;

- залучення прямих іноземних інвестицій до процесів структурної перебудови.

Організаційно-інституційна політика:

В економіці України триває становлення ефективних організаційно-економічних відносин, які мають забезпечити оптимальне використання наявного промислового потенціалу країни та його якісний розвиток. Встановлення збалансованого співвідношення різних форм власності та господарювання та реальне зміцнення дієвості державної промислової політики відбуватимуться внаслідок:

-   посилення стратегічних орієнтирів управління державними

-   частками акцій промислових підприємств;

-   забезпечення позитивного впливу приватизації на реструктуризацію промислового потенціалу;

-   встановлення нової ролі малого і середнього бізнесу;

-   перебудови системи державного управління промисловою політикою;

-   розбудови ринкової інфраструктури;

Регуляторна політика

Державне регулювання підприємницької діяльності є важливою складовою реалізації промислової політики держави та органічного поєднання зусиль малого, середнього та великого бізнесу. Регуляторна політика має сприяти використанню та розвитку підприємницького потенціалу суспільства шляхом системного створення прозорих та рівних умов господарської діяльності, започаткування та ведення власної справи. Це вимагатиме зрушень у сферах:

-            власне регуляторної політики;

-            реформування дозвільної системи;

-            державної реєстрації.

Соціогуманітарна політика:

Масштабність та динамізм зрушень, які мають відбутися у процесі перебудови промислового потенціалу України та становлення сучасного організаційно-економічного механізму його розвитку, потребуватимуть тісного взаємозв’язку заходів промислової та соціальної політики, що передбачатиме:

-            формування соціокультурного середовища економічного розвитку;

-            модернізацію освітньої системи;

-            створення сучасного динамічного ринку праці;

-            посилення справедливості системи соціального забезпечення та розбудову засад соціального страхування.

3.2. Етапи реалізації стратегічних пріоритетів

Державна промислова політика є важливою складовою загальнодержавної політики. Вона спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

З метою прискорення промислового розвитку України Презедентом України було постановлено схвалити Концепцію державної промислової політики і Кабінету Міністрів України розробити на основі зазначеної Концепції Державну програму розвитку промисловості на 2006 - 2030 роки.

Концепція державної промислової політики розроблена з урахуванням змін соціально-економічних відносин, що відбулися в державі за останнє десятиріччя, та сучасного стану розвитку промислового виробництва, переходу його від стабілізації до зростання. Концепція передбачає реалізацію стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, визначеної у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України".

Реалізація визначених стратегічних структурних пріоритетів та застосування запропонованого інструментарію передбачає певну етапність. Межі етапів визначатимуться наявністю в економіці відповідних фінансових та організаційних ресурсів, формуванням механізмів державного регулювання та макроекономічної саморегуляції, спроможних вирішувати завдання структурної перебудови промислового потенціалу.

І етап (2006–2008 рр.)

На першому етапі має відбутися максимальне використання наявних конкурентних переваг, насамперед – в експортоорієнтованих галузях, з концентрацією отримуваних коштів на потреби інноваційного інвестування, з метою зміцнення цих переваг та поступового формування засад інноваційної моделі розвитку. Етап характеризуватиметься активізацією державної промислової політики, зокрема – розробкою та впровадженням дієвого механізму міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів.

Має бути використано потенціал детінізації економіки та репатріації, завдяки поліпшенню інвестиційного клімату, повернення вивезених з країни капіталів.

Відбуватиметься формування інституційної основи реалізації активної промислової політики: відповідної нормативно-правової та методичної бази, державних та громадських інституцій, удосконалення організаційної структури виробництва.

Протягом першого етапу очікуються відновлення довіри до державної економічної політики та подолання негативних для підприємницького та інвестиційного клімату та макроекономічної стабільності наслідків політичного циклу 2004-2006 рр., що не дозволяє розраховувати на відновлення достатньо високих темпів економічного зростання, які залишатимуться на рівні 3-5 % приросту ВВП на рік.

ІІ етап (2009–2011 рр.)

Протягом другого етапу має бути забезпечено умови для спрямування фінансових ресурсів, акумульованих у галузях, які зростали випереджаючими темпами протягом першого етапу, в структурну перебудову галузей, в яких Україна має перспективні порівняльні конкурентні переваги (переважно – галузі з високим рівнем доданої вартості: машинобудування, приладобудування). Очікується активізація припливу до цих галузей прямих іноземних інвестицій.

На підставі зростання обсягів бюджетних надходжень має відбутися суттєве зростання державного інвестування в реалізацію інфраструктурних та пілотних інноваційних проектів, а також розширення спектру податкових стимуляторів інвестиційного та інноваційного розвитку.

Відбуватиметься інтенсифікація процесів ремонетизації економіки та розширення інвестиційного кредитування. Впроваджуватимуться додаткові інструменти мобілізації вільних грошових коштів населення до інвестиційної сфери через належну фінансову інфраструктуру та інструменти фондового ринку. Завдяки зростанню спектру інститутів та інструментів фінансового ринку суттєво зросте мобільність фінансових ресурсів, що сприятиме їх концентрації на пріоритетних напрямах забезпечення конкурентоспроможності національного промислового потенціалу.

Очікується активізація процесів самоорганізації виробничої та збутової сфери, утворення розгалужених систем виробничої кооперації, формування технологічних кластерів пріоритетного розвитку. Має посилитися мобільність робочої сили, фінансових ресурсів

Зазначені процеси дозволяють очікувати суттєвого прискорення темпів економічного зростання до 6-8 % приросту ВВП на рік.

ІІІ етап (2012-2030 рр.)

Третій, найтриваліший етап буде присвячений поступовому послабленню прямого державного регулювання структурних перетворень та зростанню ролі ліберальних принципів економічного устрою при зміщенні активних регулюючих функцій держави до сфери забезпечення соціогуманітарних параметрів економіки.

Мають бути закладені та здобути динамічний розвиток основи переходу національного економічного комплексу України до постіндустріальної «економіки знань» на підґрунті тривалого послідовного розвитку інвестиційних та інноваційних процесів. Суттєво зросте інноваційна складова продукції традиційних галузей української промисловості.

Очікується активна інтеграція вітчизняного виробництва у світогосподарську і насамперед європейську систему виробничої кооперації на нових інноваційно-технологічних та інформаційних засадах, які відповідають стадії постіндустріального розвитку. Це сприятиме поступовому зближенню стандартів життя в Україні та ЄС, переходу до практичних кроків у напрямку європейської інтеграції.

На третьому етапі прогнозується поступове сповільнення темпів економічного зростання до 3-4 % приросту ВВП на рік.

Висновки

Державна промислова політика — це складова економічної політики держави, яка спрямовує діяльність на прискорення економічного розвитку країни та її регіонів, на стимулювання роботи промислових підприємств усіх форм власності у напрямі досягнення національною економікою поставлених завдань.

Державна промислова політика покликана сприяти ефективному вирішенню гострих соціальних проблем суспільства. Промислова політика - це також комплекс цілеспрямованих економічних, політичних та організаційних заходів на різних рівнях національної економічної системи, скерованих на:

·           компенсацію неспроможності ринкового механізму забезпечити ефективне використання ресурсів (інфраструктура, екологічні впливи, міжгалузевий перерозподіл ресурсів та ін.);

·           удосконалювання галузевої структури промислового комплексу, регулювання і стимулювання інвестиційної та виробничої діяльності, формування промислово - фінансових груп;

·           підтримання конкуренції у галузях промислового виробництва;

·           стимулювання і підтримку певних галузей промислового виробництва - важливих за своїм соціально-економічним значенням чи пріоритетних з точки зору науково-технічних перспектив;

·           стимулювання розвитку експортного потенціалу і конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку;

·           реалізацію великомасштабних загальнонаціональних та регіональних програм.

Стратегічною метою державної промислової політики України є створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентноздатного, високоефективного промислового комплексу, що забезпечує достатній рівень економічної безпеки країни, підвищення життєвого рівня народу, оздоровлення екологічної обстановки та інтеграцію України у систему світогосподарських зв'язків на взаємовигідних умовах. Вибір найбільш раціонального варіанту промислової політики має ґрунтуватися на:

·           аналізі реального стану вітчизняної промисловості;

·           пошуку найбільш ефективних варіантів забезпечення конкурентноздатності вітчизняної продукції;

·           оцінці місткості ринків збуту для вітчизняної промислової продукції в країні і за кордоном;

·           виваженні підходів до вибору протекціоністських заходів для продукції вітчизняного промислового комплексу;

·           визначенні можливих економічних наслідків вибору того чи іншого варіанту промислової політики.

Одним з найважливіших завдань промислової політики є підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються випускати продукцію, яка спроможна зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. Тому підвищення конкурентноздатності вітчизняних підприємств є одним з ключових моментів промислової політики як в Україні взагалі, так і в регіонах, а напрямками, за допомогою яких досягається це завдання є наступні:

·           підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній та внутрішній ринки;

·           підтримка в необхідних обсягах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

·           виробництво споживчих товарів для внутрішнього та зовнішнього ринків;

·           виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі новітніх технологій для внутрішнього та зовнішнього ринків.

Сутність Концепції відродження промислового потенціалу України, розробленною державою, полягає у здійсненні глибоких та всебічних якісних перетворень вітчизняної промисловості. Це стратегія свідомого творення майбутнього України на підґрунті досвіду, потенціалу, надбань, набутих поколіннями українців, з урахуванням викликів ХХІ століття щодо майбутніх шляхів загальноцивілізаційного розвитку.

Головними результатами реалізації основних положень Концепції відродження промислового потенціалу України мають стати побудова високоефективної конкурентоспроможної вітчизняної промисловості і економіки в цілому, активна інтеграція вітчизняного виробництва у світогосподарську і насамперед європейську систему виробничої кооперації на нових інноваційно-технологічних та інформаційних засадах, які відповідають стадії постіндустріального розвитку. Це сприятиме поступовому наближенню стандартів життя в Україні до рівня, притаманного європейській спільноті, поширенню гуманістичних принципів соціально-економічного розвитку.

Список використаної літератури

1.      Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2005. – № 3. – С. 16–20.

2.      Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 2001. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности).

3.      Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2004. – № 5. – С. 11–21.

4.      Єрофєєва Т.А. Особливості реалізації цілей монетарної політики в Україні в умовах перехідного періоду // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки.– 2005. – № 3. – С. 62–64.

5.      Кац И. Роль и задачи государственного регулирования экономики // Экономист. —1996. — № 99. — С. 74–77.

6.      Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і проблеми України. — Тернопіль, 1995.

7.      Мельник П. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів у ринковій економіці (теоретичний аспект) // Науковий вісник. – 2000. – № 4 (10). – С. 64–72.

8.      Панасюк Б.Я. Державне регулювання економікою. – К.: Інститут аграної економіки, 2000. – 58 с.

9.      Сало І. Методи формування і регулювання бюджету і позабюджетних фондів // Економіка України. — 1995. — № 10. — С. 24–32.

10.    Система регуляторів перехідної економіки України: Монографія / Ред. кол.: В.І. Кононенко (відп. ред.) та ін. – К.: НАН України, Інститут економіки, 2004. – 333 с.

11.    Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 176 с.: іл. — Бібліогр.: с. 166–169

12.    Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора: Пер. з англ.
А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

13.    Терьохін С. Доповідь першого заступника голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, голови Підкомітету з питань податків та митної справи. – Київ, 17.03.2000 р.

14.    Шабліста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки: Монографія. – К.: Інститут економіки НАН України, 2005. – 217 с.

15.    Щукин Б. Н. Индикативный план как организационный механизм реализации экономической политики государства // Государственное регулирование рыночной экономики: Сб. науч. тр.- К., 1999. - C. 2–20.

16.    Юхименко П.І. Проблеми практичної реалізації монетаризму в Україні // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2004. – № 3. – С. 13–16.

17.    Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//Вісник НБУ.-2000.-№2.-с.3-5.