Роль інформації в сучасній економіці і формування ринку інформаційних послуг в Україні

План

 

Вступ

1     Роль інформації в сучасній економіці

1.1  Визначенні інформації, її види та класифікація

1.2  Інформаційні товари та послуги. Інформаційний ринок

1.3  Значення інформації в економіці

2     Інформаційна економіка

2.1  Концепція інформаційної економіки та її дослідження

2.2  Формування інформаційного суспільства

2.3  Ринки с асиметричною інформацією та необхідність в державному регулюванні

3     Світовий ринок інформаційних технологій

4     Сучасний стан та розвиток ринку інформаційних послуг в Україні

4.1  Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні

4.2  Розвиток науково-технічної сфери в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

 

В сучасному світі надзвичайно велику роль в суспільному житті відіграє інформація. Вона є основою при прийнятті рішень для здійснення будь-яких дій. Дослідження інформації є дуже актуальною темою вже протягом довгого часу. До винайдення комп’ютерів інформація досліджувалась лише як основа для діяльності в економіці та інших сферах. В нашу інформаційну епоху інформація є також товаром і засобом виробництва. Багато дослідників приділяють увагу обом значенням інформації в розвитку економіки. Щодо першого значення, прикладом може бути дослідження ринків з асиметричною інформацією (тобто різний рівень інформованості суб’єктів економічної діяльності щодо стану ринку) нобелівських лауреатів Джозефа Стигліца, Майкла Спенса, Джорджа Акерлофа, а також М.М.Єрмошенко, Є.І.Марко, О.М.Чернега та інших. Дослідженням іншого значення займались В.Глушков, О.Ю.Чубукова, В.В.Іванова, А.Балашова та багато інших. При цьому ці значення не розглядають окремо, оскільки в цьому і проявляється специфіка даного явища

Зараз значення інформації в економіці набуває надзвичайно великого значення, оскільки формується новий соціально-економічний уклад, основою якого є розвиток інформаційної економіки. Ринок інформаційних технологій має найшвидші темпи розвитку, порівняно з усіма іншими галузями економіки. Тому вивчення даної теми є дуже важливим для національної науки, а розробка нових шляхів вдосконалення та розширення масштабів впровадження інформаційних методів в діяльність підприємств збільшить їх ефективність, зменшить відставання у розвитку нашої країни з більш розвинутими.

Метою даної роботи є дослідити значення інформації в сучасній економіці, особливості інформації як ресурсу, тенденції розвитку ринку інформації в Україні, виявити, які є можливі способи для покращення даної ситуації.

1 Роль інформації в сучасній економіці

1.1 Визначення інформації, її види та класифікація

Для визначення значення інформації в економіці необхідно чітко розуміти, що таке інформація, з чого вона складається, які має особливості, адже без розуміння сутності явища неможливо його застосовувати для своїх цілей.

Інформація – це абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. «Інформація» є загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні. Саме слово «інформація» від латинського слова «informatio», яке має декілька значень: роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта. Інформацію можна поділити на види за багатьма ознаками (дод.1)[1].

Економічна інформація — інформація про суспільні процеси виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами. Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак (дод. 2). Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію.

Планова інформація в структурі економічної інформації займає 8 — 10 %. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.

Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 — 90 %, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані.

Регулююча інформація займає в середньому майже 2 % від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.

За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на первинну та похідну.

Первинна інформація відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу «первинний документ» (ПД).

Похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.

Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною.

До змінної інформації належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонна-кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. Їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т. д.).

Постійна інформація використовується багаторазово, тобто вона характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.

За об`єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами — на недостатню, достатню та надлишкову.

Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта — вихідною. [1]

З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з виокремлюванням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Інформацію для економічного аналізу поділяють на кілька типів, які є суттєвими для розробки технологій. Це: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, конфіденційна інформація, чутки. Факт - це інформація про подію або умову, що їх можна безпосередньо спостерігати та аналізувати (наприклад, виробництво, продаж). Фактична інформація, яка використовується для аналізу, є дуже різноманітною і великою за обсягом, формується з різних джерел, потребує накопичення в базі даних і дальшої обробки, в основній масі циклічно повторюється. Розв'язання аналітичних задач потребує фактичної інформації як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовище. Ця інформація є основою для аналізу виконання планів, вивчення динаміки економічних показників та прогнозування на майбутнє. Оцінка ґрунтується на висновках, зроблених щойно чи колись у минулому. Вона не завжди є достовірною і може мати різні похибки, пов'язані із використанням певних методів вимірювання і розрахунків, похибками у вибірці, глибиною професійних знань спеціаліста, який вибрав методику розрахунку та дав оцінку. За результатами оцінки формується база даних для прогнозування майбутнього, особливо коли використовуються бази знань та експертні системи. Прогнози частково ґрунтуються на аналогії і частково на тому, що заведено називати "здоровим глуздом". Для прогнозування використовуються різні методи й моделі розрахунків (кореляційний і регресивний аналіз, екстраполяція тенденцій), знання експертів і спеціалістів у конкретній сфері. Основою для оцінки та прогнозування є узагальнені зв'язки, які характеризують рівень залежності досліджуваного показника від одного чи кількох інших показників, як, наприклад, обсяг продажу і план витрат ресурсі в підприємства.

Конфіденційна інформація, як і джерело її отримання, не піддягає розголошенню і має різний рівень надійності. До неї відносять відомості про плани конкурентів, про науково-технічні досягнення, можливі зміни в законодавстві країн стосовно виробництва, торгівлі, податків тощо.
В аналітичних розрахунках багато важать чутки. Хоч чутки е не дуже надійним джерелом інформації, проте коли їх опубліковано в пресі, оприлюднено в публічних виступах і заявах, вони можуть тимчасово спричинити зміни на ринку, навіть якщо зміст чуток не відповідає дійсності.[2]

Класифікація економічної інформації є дуже розгалуженою і до інформації висувається ряд вимог для її ефективного використання (дод. 3), тому розгляд цього питання є основою для подальшого вивчення теми.

 

1.2 Інформаційні товари та послуги. Інформаційний ринок

За допомогою інформаційних продуктів споживач має можливість задовольняти свої потреби у нових відомостях та знаннях, а також різноманітні естетичні потреби. Інформаційні товари та послуги надають певну інформацію та засоби, які дозволяють відтворювати необхідні знання.

В Законі України «Про інформацію» дано такі визначення інформації, інформаційних товарів і послуг. Інформація – задокументовані або публічно розголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та оточуючому природному середовищі. Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій. Інформаційна послуга – це здійснення в визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживача в цілях задоволення його інформаційних потреб. [3] За іншим визначенням – це послуги по перетворенню інформації та забезпеченню доступу споживачів до неї, що поряд з речовою формою вартостей може мати й не речову форму – виступати корисним ефектом праці, невідокремлюваним від самої діяльності по обслуговуванню споживача. [4] Так як на практиці ціни мають не лише товари, що мають вартість, але й корисний ефект праці, то необхідно розрізняти товар та товарну форму. У інформаційних послуг у не речовій формі процеси виробництва та споживання співпадають у часі, що визначає ряд їх специфічних властивостей. У більшості випадків ці послуги мають індивідуальний характер, не можуть існувати поза індивідуальним контактом зі споживачем, зберігатися та орієнтуватися на локальні ринки. На інформаційні послуги у неречовій формі припадає все менша доля результатів праці у інформаційній індустрії. Усе більше інформаційних послуг у речовій формі зближуються з продуктами матеріального виробництва, хоча і зберігають ряд особливостей. Технічно-економічні характеристики цих послуг споріднені з промисловими методами виробництва, висока та постійно зростаюче забезпечення фондами інформаційного виробництва, що базується на застосуванні більшого парку технічних засобів, процеси інтенсифікації розширеного відтворення зближують його з матеріальним виробництвом. Таким чином склад основних інформаційних послуг включає: підготовку джерел інформації, баз даних, випуск друкованих інформаційних видань, довідкове інформаційне обслуговування та ін.

У Законі «Про Національну програму інформатизації» серед основних її завдань визначається «формування ринку інформаційних товарів і послуг».[5]

Інформаційний ринок виходить у нинішніх умовах на перший план, бо є одним із джерел постачання найважливіших ресурсів для сучасного розвитку економіки – інформаційних, а також інформаційних продуктів, послуг та комунікацій для роботи з ними. Інноваційність, яка притаманна сучасному етапу розвитку економіки, забезпечується практично людським капіталом, а для його формування необхідні знання та інформація, тобто інформаційне забезпечення.

Поняття інформаційного ринку у Законі України «Про науково-технічну інформацію» визначається як «система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [6]. Він розглядається як частина ринку, на якому реалізується специфічний товар – інформаційні товари і послуги. З огляду на розуміння та визначення сутності інформаційного ринку можна зробити висновок, що для нього характерні усі риси товарного ринку. На інформаційні продукти та послуги впливають механізми та закони товарного ринку. Водночас він має і свої особливості. Вони визначаються значною мірою особливостями об’єктів інформаційного ринку. Частина їх не можуть мати матеріальної основи на етапі їх матеріальної форми в процесі реалізації. Це стосується електронної форми інформаційних ресурсів, програмних продуктів, баз даних, що передаються споживачеві через комунікаційні мережі на їх матеріальні носії або в разі надання продавцем доступу до продуктів та інформаційних ресурсів в електронному вигляді (on-line).

На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, деяка інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об’єкт інтелектуальної власності. Право на користування, наприклад, такого продукту, як комп’ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту. [7]

Звичайний товар набудь-якому ринку реалізується одразу, а підприємство мусить знову здійснювати витрати на його виробництво та реалізацію, тобто матеріальне виробництво передбачає витрати на виготовлення кожної одиниці продукції, тому сукупні витрати суб’єкта за будь-який період t становлять:

B_t=ΣB^t_i+ΣP^t_i (1)

де B_i – витрати і-го виду на виробництво;

P_i– витратиі-го виду на реалізацію.

Для частини об’єктів інформаційного ринку в електронній формі (програмне забезпечення, бази даних) витрати мають свої особливості внаслідок того, що фактично здійснюється виготовлення однієї одиниці такої продукції, а надалі відбувається її тиражування, тобто виготовлення копій та їх реалізація. У m-й період часу (m=1), коли виготовляється перша (оригінальна) одиниця продукції, сукупні витрати з виробництва та реалізації становитимуть:

B_т=ΣB^т_i1+ΣК^т_і +ΣP^т_i(2)

де B_i1 – витрати і-го виду на виробництво першої одиниці продукції;

К_i– витратиі-го виду на тиражування.

У наступні роки витрати пов’язані тільки із виготовленням та реалізацією копій, тому витрати суб’єкта інформаційного ринку у наступні періоди становитимуть:

B_т+n=ΣК^т+n_і +ΣP^т+n_i(3)

Специфіка інформаційного ринку щодо суб’єктів купівлі-продажу в електронному вигляді також полягає у «вільному» місцезнаходженні виробників стосовно споживачів завдяки використанню телекомунікаційних мереж для здійснення процесу їх доставки без додаткових витрат, на відміну від транспортування товарів на інших ринках.

Іншою особливістю відносин на інформаційному ринку полягає у посиленні значення не цінового чинника щодо інформаційних ресурсів, а ступеня її якісних характеристик: новизни, зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.

Якщо на матеріальні блага попит збільшується при збільшенні ціни, то стосовно інформаційних ресурсів, споживач навіть при знаженні ціни буде платити лише за ту частину інформації, яка йому дійсно потрібна. Інші інформаційні ресурси та продукти для забезпечення інформаційних потреб, що не мають відповідних властивостей, можуть зацікавити споживача лише за умови безкоштовного надання.

Еластичність попиту на і-й інформаційний ресурс від його якісних характеристик можна представити як

E_i(k)=ΔP_i/Δk_i×k_i/P_i (4)

де P – попит;

k – рівень корисності.

Отже, інформація може виступати у ролі товару, для задоволення потреб людини. Попит на інформацію існує завжди як на предмет «першої необхідності», але цінність інформації для споживача визначається величиною ефекту від її застосування для прийняття рішення або для використання в основній діяльності, що обумовлює величину плати за неї на ринку