Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства

2.2 Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства.

Правові, економічні та організаційні основи роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Україні визначено Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», «Про приватизаційні папери» (всі — 1992 р.), «Про особливості приватизації майна в АПК» (1996 р.), Державною програмою приватизації, постановами та декретами Кабінету Міністрів України тощо.

Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яку подає на розгляд Кабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання Програми, і необхідні для цього організаційні заходи.

 Вищезазначена програма складається з трьох частин.

У першій частині “Пріоритети та умови проведення приватизації” визначаються об’єкти приватизації, способи приватизації для різних груп об’єктів, порядок випуску та обігу приватизаційних сертифікатів, умови участі іноземних інвесторів у приватизації, умови, що сприяють процесу приватизації, вимоги до республіканської (Республіки Крим) та місцевих програм приватизації.

У другій частині “Завдання та прогнози щодо зміни структури власності” обґрунтовуються форми власності та подається прогноз динаміки їх структури, завдання щодо приватизації, прогноз надходження грошових коштів та нормативи їх розподілу.

У третій частині “Заходи щодо організації процесу приватизації” передбачаються законодавче, нормативне та методичне забезпечення приватизації, створення мережі державних органів приватизації, сприяння створенню інфраструктури приватизації, інформаційне, науково-дослідне, кадрове та фінансове забезпечення.

Державна програма приватизації розробляється відповідно до концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”. Законодавство України передбачає. що першочерговій приватизації підлягають об'єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані об’єкти й об’єкти незавершеного будівництва, строки введення яких вже минули, підприємства матеріально-технічного постачання. Однак реалізація Програми відбувається дуже повільно. Так, перший невеликий аукціон продажу державного майна відбувся у Львові лише через рік після прийняття програми.

2.3 Функціонування підприємства в складних умовах роздержавлення та приватизації.

Аналізуючи ПМНВВП “Контингент” можна стверджувати, що діяльність даного підприємства не є фінансово стабільною. За даними таблиці 1 розглянемо більш детально показники, які характеризують фінансовий стан за 2002-2003рр. підприємства, що досліджується.

Аналіз ліквідності ПМНВВП “Контингент” здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

1. Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. Збільшення цього показника свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства. Згідно таблиці 1 даний показник має дуже високе значення, хоча і помітним є його зниження від 30,3 у 2002 році до 14,7 у 2003 році. Тут може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів при дуже низькому рівні позикового капіталу, тому що за рахунок власних коштів розширювати виробництво, основні фонди, модернізувати і удосконалювати технології практично не можливо бо, як бачимо, значна частка прибутку іде на забезпечення поточної діяльності підприємства.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів до поточних зобов'язань підприємства. відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторам. В обох роках даний показник є в межах норми, що свідчить про можливість підприємства за останні два роки сплачувати поточні зобов'язання за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань. Даний коефіцієнт мав позитивне, хоча і невелике значення і помітна тенденція до його збільшення від 0,25 у 2002 році до 0,43 у 2003 році.

Таблиця 1

Показники фінансової стабільності ПМНВВП “Контингент” за 2002-2003рр.

№ з/п		Показники	2002 рік		2003 рік			Нормативне значення	Відхилення
									2002 р. від нормативного значення	2003 р. від нормативного значення		2003 р. від 2002 р.
1 . Аналіз ліквідності підприємства
1.1		Коефіцієнт покриття	30,3		14,7			>1,0	29,3	13,7		25,6
1.2		Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,7		0,6			0,6-0,8	0	-0,1		-0,1
1.3		Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,25		0,43			>0	0,25	0,43		+0,18
1.4		Чистий оборотний капітал (тис. грн.)	322,7		338,2			>0	322,7	338,2		15,5
2. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства
2.1 ~		Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	0,98		0,96			>0,5	0,48	0,46		-0,02
2.2		Коефіцієнт фінансування	0,03		0,05			<1,0	-0,97	-0,95		-0,02
2.3		Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами	29,3		13,7			>0,1	29,2	13,6		-15,6
2.4		Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,74		0,63			>0	0,74	0,63		-0,11
3. Аналіз ділової активності підприємства
3.1		Коефіцієнт оборотності активів	0,37		0,52			>0	0,37	0,52		0,15
3.2	Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)		1,2			1,25	>0		1,2	1,25	0,05
3.3	Коефіцієнт оборотності власного капіталу		0,38			0,55	>0		0,38	0,55	0,17
4. Аналіз рентабельності підприємства
4.1	Коефіцієнт рентабельності активів		0,02	0,04			>0		0,02	0,09	0,07
4.2	Коефіцієнт рентабельності власного капіталу		0,02	0,1			>0		0,02	0,1	0,08
4.3	Коефіцієнт рентабельності діяльності		0,07	0,18			>0		0,07	0,18	0,4

4. Чистий оборотний капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями. З огляду на невелику суму поточних зобов’язань на підприємстві даний показник є досить, великим, що характеризує спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності. Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється шляхом розрахунку показників (коефіцієнтів):

1. Коефіцієнт автономії розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Протягом 2002-2003рр. ПМНВВП “Контингент” при здійсненні своєї фінансового-господарської діяльності підприємство мало занадто високий рівень цього показника: 0,98 та 0,96 у 2002 та 2003 роках відповідно. Це характеризує фінансову стійкість та незалежність від депозитних засобів, але і ставить під сумнів ефективність використання поточних рахунків.

2. Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів. Значення цього показника менше і вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства. За даними таблиці 1 значення даного показника становить 0,03 та 0,05 у 2002 та 2003 роках та вказує на фінансову стійкість підприємства в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності.

3. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами. Даний показник є дуже завищений з огляду на те, що у підприємства дуже мало поточних зобов’язань, як у 2002 так і у 2003 роках, і тому він становить відповідно 29,3 та 13,7.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Даний коефіцієнт розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного. Для здійснення своєї господарської діяльності ПМНВВП “Контингент” має позитивне значення даного показника, хоча в 2003р. спостерігається невелике його зменшення на 0,11.

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. В процесі свої діяльності при даному аналізі КМНВВП „Контингент” використовує такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

2. Коефіцієнт оборотності основних засобів розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності власного капіталу є відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства. Аналізуючи ділову активність досліджуваного підприємства з даних таблиці 1 слід відмітити, що всі показники ділової активності ПМНВВП “Контингент” мають позитивні, хоча і недуже високі значення і у 2003 році помітне їх зростання. Це свідчить про достатню швидкість обертання фінансових ресурсів і тенденцію до її збільшення.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання. Аналізуючи рентабельність, підприємство ПМНВВП “Контингент” використовує такі показники:

1. Коефіцієнт рентабельності активів шляхом відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів характеризує ефективність використання активів підприємства. Згідно таблиці 1, слід відмітити, що даний показник хоч і має позитивне, але зовсім невелике значення. Це свідчить про низьку раціональність використання активів досліджу вального підприємства.

2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу - це відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства. Для ПМНВВП “Контингент” цей показник є досить високим, що свідчить про ефективне вкладення коштів в підприємство.

3. Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства. З даних таблиці 2.2 спостерігається його високе зростання від 0,07 у 2002 році до 0,18 у 2003 році.

 Отже, аналізуючи основні показники фінансово-господарської діяльності ПМНВВП „Контингент” за 2001 – 2003 роки можна зробити висновок, що підприємство “Контингент” працює рентабельно, хоча дуже нестабільно. У 2002 році спостерігалося зниження рівня доходу від реалізації продукції порівняно з попереднім роком у два рази при відносній незмінності собівартості продукції. В результаті цього підприємство отримало дуже низький річний чистий прибуток, який склав лише 12% від аналогічного показника попереднього року. Проте у 2003 році ситуація різко змінюється і всі основні показники фінансово-господарської діяльності досліджуваного підприємства зростають. Проаналізувавши показники фінансової стійкості ПМНВВП “Контингент” за 2002-2003р. ми дійшли такого висновку: найбільш позитивними для досліджувального підприємства є показники фінансової стійкості, що свідчить про добру платоспроможність підприємства, хоча в 2003р. порівняно з 2002р. помітне незначне їх зменшення. А найбільш негативними є показники ділової активності, хоча і помітне їх збільшення у 2003 році порівняно з 2002 роком

ІІІ. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації підприємств та шляхи їх вирішення.

Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні. Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об’єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.

Ще з проголошенням незалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективної економіки, який вимагає швидкої приватизації тих виробництв, де найшвидше вона дасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства.

Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися.

На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів. У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим. Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.

 Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того “не дуже бідної” категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України. Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічних інвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові кошти за продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємств залишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав на меті виконувати інвестиційні зобов’язання і перепродував пакет за вищу ціну іншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесення інвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку.

Також на першому етапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетворення лише до чергової зміни вивіски замість міністерства, комітету з’являється концерн або асоціація, а по суті справи нічого не змінюється. До того ж в Україні корпоратизація, акціонування, приватизація здійснюється багато в чому по шаблону без врахування галузевих та регіональних особливостей економіки країни, принципи обґрунтованості, врахування конкретних умов, досягнення реального ефекту мають бути покладені в основу вибору: чи залишити той чи інший обєкт в державній власності, чи обрати одну з конкретних форм приватизації, якими можуть бути і акціонування, і викуп, а у певних умовах пільгова і навіть безкоштовна передача власності у руки трудових колективів.

Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок.

1) Практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках. Це пояснюється, по-перше, тим, що роздержавлення проходить на фоні негативної господарської кон’юнктури, загального спаду виробництва, інфляції, безробіття і т. д., по-друге, серйозними недоліками в здійсненні даного процесу: слабкою методологічною і методичною обґрунтованістю роздержавлення, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, недостатньо розробленою законодавчою базою й ін.

2) У зв’язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєності населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення:

 а) економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств після здійснення роздержавлення;

б) після підтвердження даних додатковими зведеннями про зниження ефективності приватизованих об’єктів і погіршенні рівня життя, пов’язаних із цими процесами, відмовитися від “ваучерної приватизації”, яка скомпрометувала себе, і поширювати ефективні різноманітні форми господарювання;в) при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.

3) В Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям.

4) Вихід із кризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання.

5) Попередній висновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі, а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування.

6) Акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення.

 Дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін. Важливе місце в подоланні негативних наслідків, породжених необ’єктивною оцінкою державного майна, що підлягає приватизації, які спостерігалися протягом здійснених етапів приватизації, займає формування кваліфікованих кадрів, створення в країні системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які необхідні для здійснення приватизаційного процесу, зокрема, оцінників. В країні існує комерційна структура, яка готує ці кадри для всіх регіонів України Міжнародний центр приватизації, інвестицій та менеджменту імені Конрада Аденауера. В цьому центрі після прослуховування лекцій з проблем оцінки та складання іспиту людина може одержати сертифікат оцінника.

Висновок

Отже, виконавши цю роботу можна підвести такий підсумок, що на шляху української економіки до ринку головним завданням було пере­творення відносин власності. Ліквідація монополії державної власності стала стрижнем економічної реформи.

Головними формами роздержавлення в Україні є акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майна громадянами та їхніми господарськими об'єднаннями; обмеження втручання держави в процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення; відмова від надання підприємствам дотацій, субсидій і гарантування кредитів.

Модель приватизації в Україні засновувалася на принципах соціальної спра­ведливості та рівності розподілу та продажу державного майна.

Існувало три стратегічні напрями приватизації: 1) прискорення, незважаю­чи на те, як це здійснюється (головне — її здійснення); 2) здійснення за умов встановлення меж, не очікуючи формування правової бази; 3) здійснення лише за умов створення належної правової бази.

Процес приватизації в Україні залежно від форм і методів можна умовно поділити на чотири основні етапи:

©   Передприватизаційний етап (1988-1992 pp.).

©   Етап індивідуальних технологій (1992-1994 pp.).

©   Етап масової приватизації (1995—1998 pp.).

©   Етап індивідуальної грошової приватизації (початок 1999 pp.).

Головним способом реалізації приватизованих підприємств є конкурси та відкриті торги, або тендери.

Головним наслідком процесу роздержавлення і приватизації в Україні ста­ло подолання державного монополізму і радикальні зміни структури власності, що є важливими передумовами відтворення конкретно-ринкового середовища.

Досвід української моделі приватизації переконує в помилковості політики, спрямованої на зменшення державного регулювання цим процесом.

Економіка сучасних розвинених країн характеризується наявністю багато­манітних форм — приватної, колективної, державної. Всі вони знаходять своє місце на ринку, переплітаючись і взаємодіючи. Перехідна економіка України, за­початкувавши різні форми власності, йтиме таким самим шляхом.

Список використаної літератури

 

1. „Звід законів і кодексів України”.-К:Українське агентство інформації та друку „Рада”,2007.-800 с.

2. „Основи приватного права України”.-К:Версія, Видавець Іван Котюк,2005.-269 с.

3. „Перехідна економіка”: Підручник / В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Ліанова та ін.; За ред. В. М. Гей ця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с.

4. „Економіка підприємств”: Навч. Посіб./ За ред. А. В. Шегди. – К: Знання, 2005. – 431 с.

5. „Основи ринкової економіки України”: Підручник /Селезньов В.В. К.: Вища школа, 1999 р.

6. „Роздержавлення власності в перехідній економіці України”: Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Харків: 1997 р.

7. „Основи економіки: Навчальний посібник” / Задоя А.О., Петруня Ю.Є. К: Вища школа, 1998 р.

8. „Підприємництво і підприємницька діяльність”: Шевеленко С.Д., Федів І.І., - К.:Вища шк., 1997