Характерні риси та особливості міжнародних потоків капіталу в умовах глобалізації

2.1. Характерні риси та особливості міжнародних потоків капіталу в умовах глобалізації

Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків ММК. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в процесах ММК. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує се ширше коло компаній включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси ММК. Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Як уже відзначалася раніше, інтеграція національної економіки в процеси ММК і загальноекономічна інтеграція у своїй основі мають багато спільного, обумовлюють і доповнюють одна одну. Загальноекономічна інтеграція неможлива без розширення часткового її вияву – інтеграції відносин розподілу капіталу між національними економіками. Разом з тим відносини розподілу капіталу меншою мірою обмежені географічними рамками, що обумовлює розширення інтеграційного поля у відносинах розподілу міжнародних потоків капіталу і виявляє те, що інтеграція національної економіки може не бути підкріплена через геополітичні фактори інтеграцією загальноекономічною. У цьому зв'язку для кожної країни є актуальним пошук найоптимальнішого вектора інтеграції, збалансованого критеріями геополітичних факторів загальноекономічного інтегрування і розширеної ефективної участі в процесах ММК. У силу неоднорідності світового ринку капіталу визначення оптимального вектора інтеграції країни таким чином повинне ґрунтуватися на аналізі адекватності особливостей міжнародних ринків капіталу потребам і можливостям конкретної економіки по-перше, з погляду істотних властивостей потоків капіталу (їхньої концентрації, домінуючих форм, вартості, стабільності), по-друге, з позицій забезпечення відповідності й ефективності обраного напрямку інтеграції в процеси ММК цільовим настановам і пріоритетам загальноекономічної інтеграції. У зв’язку з цим необхідний аналіз, спрямований на виявлення центрів концентрації потоків ММК, визначення поточного стану і тенденцій розвитку світового ринку, структури сформованих потоків ММК і особливостей їх розподілу, визначення з урахуванням вищевикладеного оптимального для України напряму інтеграції, виявлення факторів, що перешкоджають цьому.

Перш за все проаналізуємо ММК з погляду концентрації потоків, ключових ринків та основних учасників. Найбільшими учасниками позичкового ринку в 2001 році були Великобританія, США і Японія. Частка цих країн становить 41% обсягу світового ринку позичкового капіталу Загальна структура ринку наведена на рис. 2.1. У світовій торгівлі акціями іноземних компаній безумовним лідером є Великобританія. Структура ринку розподілу торгівлі акціями іноземних компаній приведена на рис. 2.2 [63, с.37-38].

Представлені дані свідчать про значну концентрацію потоків ММК як на позичковому ринку, так і на ринку корпоративних прав. Отже, має місце значна централізація фінансових потоків у рамках обмеженого кола національних економік. Цікавим є факт концентрації торгівлі акціями іноземних компаній у Великобританії - країні з переважаючою моделлю позичкового механізму розподілу потоків капіталу.

В останнє десятиліття для більшості країн світу іноземний капітал став найважливішим джерелом фінансування розвитку. Динаміка залучення капіталу в країни з перехідною і що розвивається економікою наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Сальдо надходження іноземного капіталу до країн з перехідною

економікою та країн, що розвиваються [55, с.65].

Регіон	Показники	Період
		1982-1987	1988-1994	1995-2002
1	2	3	4	5
Європа та Ближній Схід	сальдо млрд. дол. США	-24,8	3,3	21,3
	% до загальної суми *	-	17,6	16,3
	% до експорту	-12,2	2,3	11,4
	% до ВВП	-5,3	0,7	3,5
Азія	сальдо млрд. дол. США	7,6	12,9	52,2
	% до загальної суми *	17,6	68,6	40,0
	% до експорту	9,8	10,7	14,5
	% до ВВП	1,2	1,5	3,2
Африка	сальдо млрд. дол. США	6,4	2,6	5,3
	% до загальної суми *	14,8	13,8	4,1
	% до експорту	7,7	3,2	4,5
	% до ВВП	2,0	0,8	1,2
Латинська Америка	сальдо млрд. дол. США	29,1	-1,5	51,6
	% до загальної суми *	67,5	-	39,6
	% до експорту	28,9	-1,3	23,4
	% до ВВП	3,9	-0,2	3,4
Разом	сальдо млрд. дол. США	18,3	17,3	130,4
	% до загальної суми *	100,0	100,0	100,0
	% до експорту	3,9	3,7	14,7
	% до ВВП	0,8	0,7	3,1

*Без урахування від'ємного сальдо

Лідерами в залученні іноземного капіталу в період 1995-2002 рр. були країни Латинської Америки й Азії. Частка цих країн становить майже 80% припливу капіталу. У період 2000-2002 р. у країнах регіонів Латинської Америки і середньої Азії (стосується країн із середнім рівнем доходів) іноземним капіталом було покрито 25% і 12% сумарного обсягу інвестицій. Протягом 1982 - 2002 рр. також мали місце істотні зміни в структурі розподілу капіталу. Відбувалося постійне зниження ввозу капіталу в країни Африки. Характерним було також поступове зниження до середнього рівня частки регіонів-лідерів за рахунок постійного нарощування частки країн регіону Європи і Близького Східу. За винятком Африки, для якої було характерним скорочення абсолютних обсягів позитивного сальдо ММК, інші регіони показують його ріст. табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Темпи приросту сальдо ввозу іноземного капіталу до країн з

перехідною економікою та країн, що розвиваються [55, с.66]

	1988-1994 до 1982-1987	1995-2002 до 1988-1994	1995-2002 до 1982-1987
Європа та Ближній Схід	-	545,45	-
Азія	69,74	304,65	586,84
Африка	-59,38	103,85	-17,19
Латинська Америка	-	-	77,32
Усього по всіх регіонах	-5,46	653,76	612,57

У цілому, позитивне сальдо міграції капіталу в країнах з економіками, що розвиваються, і економіками перехідного типу збільшилося більш ніж у 7 разів. Найбільш динамічним регіоном за цим показником була Азія, де додатне сальдо ММК за весь аналізований період збільшилося в 6,9 раза, а друге місце посідає Латинська Америка. Щодо аналізу сальдо регіону Європи і Близького Сходу слід зазначити, що незважаючи на від’ємне сальдо ввозу капіталу на початку аналізованого періоду, тенденція змінилася вже у 80-х роках минулого століття. У 90-х роках регіон домігся істотного прогресу в залученні капіталу. Однак у першу чергу це пов'язано з появою двох десятків принципово нових учасників світового ринку капіталу, особливістю яких став істотний дефіцит капіталу. Сальдо надходження капіталу характеризує ступінь потенційної капіталомісткості регіону і є непрямим індикатором ступеня закріплення капіталу. У цьому зв'язку додатне сальдо капіталу в нові регіони за іншими рівними умовами може бути вищим, ніж у регіони, що вже мали давню історію на ринку. Крім того, зустрічні потоки капіталу, що виникають після використання залученого капіталу, а саме потоки репатріації в грошовій чи товарній формі, наявність адміністративно-економічних бар'єрів для репатріації, можуть істотно спотворювати реальну картину. Через це порівняння динаміки припливу капіталу в країни Європи і Близького Сходу, що розвиваються, з показниками інших регіонів, в яких рівень "насичення" економік іноземним капіталу явно вищий лише на підставі даних про додатне сальдо, необ'єктивне. Необхідний комплексний аналіз формуючих сальдо потоків ввозу і вивозу капіталу. Крім того, великий інтерес становить визначення структури потоків капіталу з погляду домінуючих форм міграції й особливостей розподілу капіталу на світовому ринку.

При розгляді ММК як сукупності міграції приватного і державного капіталу принциповий інтерес з погляду загальноекономічної інтеграції, обсягу ринку капіталу і вартості залучення ресурсів становить розгляд особливостей залучення приватного капіталу. Тому перейдемо до детального аналізу домінуючих форм руху приватного капіталу. Необхідні для проведення аналізу дані наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3.

Структура надходжень іноземного приватного капіталу до країн із

перехідною економікою та країн, що розвиваються, за періоди 1978-1985 рр. та 1995-2002 рр. (у % до загального підсумку) [55, с.67].

Тип капіталу	Період
	1978-1985	1995-2002
Банківські позики	63.9	11.7
ПІІ	16.8	50,3
Іноземні порфельні інвестиції	3,8	31,6
у тому числі:
Інвестиції в акції	3.5	15,2
Інвестиції в облігації	0.3	16,4
Інші інвестиції	15.5	6,4
Разом	100	100

 

Наведені дані свідчать про істотні трансформації у домінуючій формі руху капіталу. Роль банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу знизилася в 5,5 разів з 63,9% у 70-х - початку 80-х років до 11,7% у другій половині 90-х років – початку нового століття, що обумовлювалося ростом частки прямих і портфельних іноземних інвестицій. Питома вага ПІІ зросла у 3 рази з 16,8% до 50,3%. Більш ніж у 8 разів, з 3,8% до 31,6%, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині самої групи портфельних інвестицій. Якщо в першому періоді аналізу в сукупному портфелі частка акцій була майже в 12 разів вище частки облігацій, то для 90-х років залежність була вже зворотна – частка облігацій перевищила частку акцій на 8%. Таким чином, 90-і роки характеризувалися істотними трансформаціями в структурі фінансових потоків, переходом від позичкової системи розподілу ресурсів до механізмів фондового ринку. Якщо в першому періоді аналізу ММК позики становила 64,2% проти 20,3% припливу капіталу у вигляді вкладень у фондові інструменти, то в 90-х роках це відношення склало 28,1% проти 65,5% на користь цінних паперів. Таким чином, для перехідних економік і економік, що розвиваються, правомірно констатувати значне скорочення ролі банківського кредитування. Переважною стала фондова модель розподілу капіталу. На її частку припадає 81,9% загального обсягу припливу ММК у країни, що розвиваються. Разом з тим, певною мірою замінником банківського кредитування став борговий ринок цінних паперів.

З урахуванням висновків про превалювання для країн, що розвиваються, ввозу капіталу через ПІІ та фондової моделі розподілу капіталу, обмежимо коло дослідження цими категоріями і перейдемо до їх аналізу.

Загальний обсяг ММК у формі ПІІ за період 1982-2002 рр. оцінювався в 6,3-6,4 трлн. дол. США. Найбільшими учасниками процесів ММК у формі ПІІ є ТНК. У 2003 р. у процесах ММК брали участь 63000 материнські компанії, що вклали ресурси в 690000 іноземних підприємств. Головним каналом міжнародного обміну усередині ТНК є експорт фінансового капіталу. З початку 70-х років ХХ сторіччя обсяг цієї частини міжнародного обміну в 100 найбільших ТНК світу становив майже чверть ВНП розвинутих країн і перевищував обсяг світової торгівлі, що свідчить про значну концентрацію потоків капіталу в 100 найбільших ТНК світу. Разом з тим слід відзначити тенденцію до зниження частки 100 найбільших ТНК у загальносвітових потоках ПІІ, що пов'язано зі збільшенням кількості малих і середніх підприємств, у тому числі в регіонах ЦСЄ. Однак частка країн, що розвиваються, у формуванні великих ТНК дотепер несуттєва. За станом на кінець 2005 року лише чотири з усіх, що базуються в країнах, що розвиваються, ТНК ввійшли в 100 найбільших ТНК світу.

Протягом 1990-х– початку 2000-х років світовий обсяг міжнародного виробництва і продажу закордонних філій, що є індикаторами вартості міжнародного продукту, збільшувалися швидше, ніж загальна позиція по ВНП країн світу і загальносвітовий експорт. Продаж закордонних філій, що становили в 2002 р. 20 трлн. дол. США проти 3 трлн. дол. у 1980р. сьогодні практично в двічі вищий, ніж загальносвітовий експорт. Зв'язаний з міжнародним виробництвом валовий продукт в 2002 році становив 1/8 сумарного ВНП усіх країн світу проти 1/20 у 1982 р. Це свідчить про превалювання для ТНК моделі розширення ринку збуту. Експортна модель інвестицій другорядна.

Таким чином, ПІІ - найбільш динамічна в розвитку форма міжнародного обміну капіталом для країн, що розвиваються. Основою динамізму ПІІ значною мірою є ТНК. Відповідно до даних UNCTAD найцікавішим для 100 найбільших ТНК світу є підприємства, що займаються виробництвом електроніки, електроустаткування, хімічної, фармацевтичної і нафтохімічної продукції.

Загалом обсяг капіталу у вигляді ПІІ, що мігрував за межі національних економік країн світу, збільшився у фактичних цінах з 51 млрд. дол. у 1945р. до 2,8 трлн. дол. у 2002 р. Одним з факторів, що значно вплинули на зростання обсягів ММК між розвиненими країнами і насамперед між США, Великобританією, Францією й Австралією після 1997 р, стала хвиля масових злиттів і поглинань, парадокс появи яких пояснюється викликаними інтеграцією ЄС і економічною кризою в Японії змінами в економіко-політичних позиціях країн - найбільших учасників світової економіки, а також необхідністю посилення їх конкурентних позицій на світових ринках.

Дані про структуру ПІІ в масштабах світової економіки і по групах країн протягом 1987-2002 рр. за ознакою джерела представлені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4.

Обсяги ввозу/вивозу ПІІ по регіонах світу у 1985-2002 рр. (млрд. дол. США) [55, с.68]

Рік / період	Розвинені країни			Країни, що розви-ваються (без ЦСЄ)			ЦСЄ*			Усього по всіх країнах
	ввіз	вивіз	сальдо	ввіз	вивіз	сальдо	ввіз	вивіз	Сальдо	ввіз	вивіз
1	2	3	4	4	5	6	7	8	9	10	11
1985-90	58,7	72,6	-13,9	18,3	4,2	14,1	0,0	0,0	0,0	77,0	76,8
1991-96	139,1	193,3	-54,2	36,8	15,2	21,6	1,4	0,0	1,3	177,3	208,5
1997	129,3	192,4	-63,1	73,1	33,0	40,1	5,6	0,2	5,4	208,0	225,6
1998	132,8	190,9	-58,1	87,0	38,6	48,4	6,0	0,5	5,3	225,7	230,0
1999	199,6	271,1	-71,4	101,7	46,4	55,3	13,5	0,3	13,2	314,9	317,8
2000	198,7	280,4	-81,6	127,4	51,6	75,8	11,8	1,0	10,8	338,0	333,0
2001	235,2	362,9	-127,7	148,8	58,1	90,7	16,0	3,0	13,0	400,0	424,0
2002	460,4	594,5	-134,0	166,1	52,6	113,6	17,4	1,9	15,4	644,0	649,0
1985-2002	1553,9	2158,1	-604,1	759,3	299,7	459,6	71,6	7,0	64,6	2384,9	2464,8

* по вивозу капіталу з країн із перехідною економікою дані тільки офіційної статистики

Майже 60% загальносвітового обсягу ввозу і вивозу ПІІ припадає на три останніх роки аналізованого періоду в 18 років з 1985 по 2002 рік. Ріст залучення у світову систему розподілу ПІІ при цьому актуальний з більш-менш однаковими темпами для кожної аналізованої групи країн. Найбільш динамічними з погляду інтегрування в ММК у формі ПІІ були країни групи ЦСЄ. Увіз ПІІ в цю групу країн збільшився в 2002 р. порівняно з періодом 1985-1990 рр. у 809 разів, вивіз – у 27,7 рази. Поясненням такій динаміці є поява і вихід на ринки капіталу на початку 90-х р. постсоціалістичних суверенних країн-позичальників з високою потребою в капіталі і значним потенціалом його освоєння. Вже на початку 90-х р. розглянутий показник для країн ЦСЄ наблизився до показника групи країн, що розвиваються. Ріст обсягів ввозу/вивозу ПІІ для групи країн, що розвиваються, був більш згладженим і становив у 2002 р. порівняно з 1985-1990 рр. для ввозу 9 разів, для вивозу – 12,53. Група розвинутих країн, де приріст показника для ввозу склав 7,84 %, для вивозу 8,19% був найбільш стабільним. Однак, навіть стосовно розвинених країн поняття стабільності щодо нарощування ПІІ відносне. Поза залежністю від приналежності країн до різних груп, змін кон’юнктур окремих ринків і фінансових криз, що відбувалися, загальною тенденцією розвитку світового ринку капіталу було постійне нарощування обсягів ПІІ. Для одержання більш детальної картини структури і спрямованості потоків ПІІ розглянемо питому вагу кожної групи країн (розраховані для аналізу дані наведені в табл. 2.5).

Таблиця 2.5.

Частка ввозу/вивозу ПІІ кожною групою країн у світових

показниках міграції ПІІ (%)[55, с.69]

Рік / період	Розвинені країни		Країни, що розв.		ЦСЄ		Усього
	ввіз	вивіз	ввіз	вивіз	ввіз	вивіз	ввіз	вивіз
1985-90	76,21	94,52	23,76	5,47	0,03	0,01	100,00	100,00
1991-96	78,47	92,69	20,76	7,29	0,77	0,02	100,00	100,00
1997	62,17	85,28	35,15	14,63	2,69	0,09	100,00	100,00
1998	58,84	82,98	38,55	16,78	2,61	0,24	100,00	100,00
1999	63,40	85,30	32,30	14,60	4,30	0,10	100,00	100,00
2000	58,80	84,20	37,70	15,50	3,50	0,30	100,00	100,00
2001	58,80	85,60	37,20	13,70	4,00	0,70	100,00	100,00
2002	71,50	91,60	25,80	8,10	2,70	0,30	100,00	100,00
1985-2002	65,16	87,56	31,84	12,16	3,00	0,29	100,00	100,00

Лідером у розподілі потоків ПІІ є група розвинених країн. За весь аналізований період середня частка цієї групи в загальносвітовому обсязі ПІІ складала 65,16% із ввозу ПІІ і 87,56 % з вивозу. 1985-2000 рр. став періодом постійного зниження частки розвинених країн у світовому обсязі ввозу ПІІ. Однак вже в 2001 р. це зниження припинилося. У 2002 р. зростає частка розвинених країн за статтею ввозу капіталу – до 71,5% світового рівня. Ця частка зіставлювана лише з початком аналізованого періоду й разом зі збільшенням у 2002 р. частки розвинених країн у вивозі ПІІ означає повернення до споконвічної структури розподілу ресурсів, "замикання" високорозвинених країн на розподіли потоків ПІІ усередині своєї групи.

Аналізуючи участь розвинених країн у розподілі ПІІ варто визначити, що обсяг вивозу капіталу з цих країн у період 1985-2002 рр. виріс у 7,8 разів, обсяги ввозу і від’ємного сальдо - у 8,2 і 9,64 разів відповідно. Аналогічні показники для країн, що розвиваються, складали для ввозу і вивозу - 9 і 12,5 разів, із формування додатного сальдо припливу ПІІ - 8 разів.

Співвідношення обсягів увозу ПІІ до обсягів їхнього вивозу на основі даних табл. 2.5. по групах країн представлене в табл. 2.6.

Таблиця 2.6.

Співвідношення вивозу / ввозу ПІІ по групах країн за період 1985-2002 рр. (%) [55, с.70]

Рік / період	Розвинені країни	Країни, що розвиваються (без країн ЦСЕ)	Країни ЦСЄ
1985-90	123,68	22,95	50,00
1991-96	138,96	41,30	2,94
1997	148,80	45,14	3,58
1998	143,75	44,37	9,34
1999	135,78	45,62	2,36
2000	141,08	40,50	8,45
2001	154,31	39,04	18,56
2002	129,11	31,64	11,21
1985-2002	138,88	35,18	39,47

Відношення ввозу і вивозу ПІІ в групі розвинених країн на початок періоду (1985-1990 рр.) становило 123,68%. До 2001 р. спостерігався хвилеподібний ріст цього показника. Мали місце щорічні коливання сальдо як у бік збільшення, так і зменшення, при цьому загальним трендом розвитку потоків ПІІ для розвинених країн взагалі було поступове збільшення відносин вивозу до вивозу капіталу і розміру від’ємного сальдо. Піком росту обсягів додатного сальдо для країн, що розвиваються, став 2001 р. Цього року розглянуте співвідношення склало 154,31% проти 123,68% у період 1985-1990 рр. Однак вже в 2002 р. значення показника для розвинутих країн знизилося до рівня кінця 80-х - початку 90-х, склавши усього 129,11%. Бум економік, які розвиваються, сприяв вирівнюванню пропорцій у розподілі ПІІ, однак цій групі країн не вдалося закріпити досягнутих пропорцій у розподілі.

На початку нового століття відбулося посилення концентрації ПІІ в країнах ЄС, США і Японії. В 2002 р. близько 63% відтоку ПІІ з кожної з цих країн, перерозподілялося між цими країнами. Це може бути пояснено тим, що незважаючи на падіння індикаторів стану економіки Японії, у групі розвинених країн спостерігався стійкий економічний ріст. Середні темпи економічного росту розвинених країн у 2000 р. становили 2,5%, у 2001 – 2,7%, 2002 – 2,3%. Такий значний для високорозвинених країн ріст був обумовлений головним чином економічним ростом економік США і ЄС. Завдяки цьому уперше за 10 років у групі розвинених країн були зареєстровані вищі темпи росту національних економік порівняно з економіками групи країн, що розвиваються. У 2002 році темпи економічного розвитку країн, що розвиваються, становила усього 1,5%. При цьому визначальну роль у формуванні цього показника зіграв Китай, для економіки якого було також характерне падіння темпів росту [55, с.71].

Основним каналом розподілу капіталу є інститут фондового ринку. Раніш цінні папери використовувалися винятково як форма документального оформлення вкладення капіталу. Однак зараз, у силу значних спрощень процедур і часу доступу, що суттєво змінило капіталізацію та ліквідність світового фондового ринку, цінні папери все більше наближаються за своїм внутрішнім змістом до універсального товару – грошей, вигідно відрізняючись від останніх постійним розширенням можливостей по виходу за межі національних економік. Вже з кінця 80-х років емісія цінних паперів стає основним для світового ринку капіталу засобом залучення зовнішніх фінансових ресурсів. У 90-х роках частка зовнішніх запозичень на основі операцій з цінними паперами на первинному ринку складала до 80% від загальної суми залучення зовнішнього капіталу. Високою динамікою при цьому відрізнялися як ринки корпоративних прав, так і ринки боргових паперів. Помітною рисою останніх десятиліть минулого століття також стала поява й інтенсивний розвиток ринку похідних паперів.

Фондовий механізм залучення зовнішнього фінансування найбільшою мірою актуальний для країн англо-американської системи права, у той час як для країн континентальної Європи більш властиве використання послуг банківських установ. Доказом цього служить те, що капіталізація фондових ринків боргових інструментів у першій групі країн щодо ВВП у два-три рази вище. Зокрема, відношення заборгованості по цінних паперах нефінансових корпорацій до ВВП наприкінці 90-х років у США склало 30%, у Європі - 3%. [63, с.36] Аналогічна ситуація і для ринку акцій - частка капітальних вкладень, профінансована за рахунок емісії акцій у першій групі країн знову ж у кілька разів вище. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації міжнародної економіки дуже яскраво і виявляються в динаміці індикаторів стану фінансових ринків. Найбільш показовим є індикатор співвідношення міжнародних операцій з акціями й облігаціями до ВВП тієї чи іншої країни. Якщо ще в 1975 р. дане співвідношення складало у провідних країнах від 1% до 5%, то до 2000 року воно збільшилося до 100-700%. Розпад СРСР, бурхливий економічний розвиток країн Східної і Південно-Східної Азії супроводжувалися активним формуванням і розвитком ряду нових локальних ринків. У результаті частка капіталізації нових ринків у загальносвітовій капіталізації виросла з 3-4% на початку 80-х років до 15-18 % на початку XXІ сторіччя[63, с.37].

Поряд з ростом капіталізації ринків, що формуються, протягом останніх років спостерігався і ріст капіталізації ринків розвинених країн. З 1980 р. по 2000 р. капіталізація світового ринку акцій виросла в 13 разів. Динаміка капіталізації світового ринку акцій наведена в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Капіталізація світових фондових ринків акцій (млн. дол. на кінець року) [63, с.38]

Ринок	Рік
	1980	1985	1990	1995	1999	2000
Капіталізація ринків розвинених країн	2 631 100	4 496 503	8 784 770	15 842 152	32 877 000	29 393 953
у тому числі:
Великобританія	205 200	328 000	848 866	1 407 737	2 955 000	2 576 992
Німеччина	71 700	183 765	355 073	577 365	1 432 167	1 270 243
США	1 448 100	2 324 646	3 059 434	6 875 622	16 773 000	15 104 037
Франція	54 600	79 000	314 384	522 053	1 502 952	1 446 634
Японія	379 700	978 663	2 917 679	3 667 292	4 455 348	3 157 222
Капіталізація ринків країн, що розвиваються	96 900	145 873	613 621	1 939 919	2 889 205	2 211 047
у тому числі:
Бразилія	9 200	42 768	16 354	147 636	227 962	203 570
Китай	-	-	2 028	42 055	330 703	…
Корея	3 800	7 381	110 594	181 955	306 128	148 361
Росія	-	-	-	15 863	50 000	39 000
Капіталізація світового ринку	2 728 000	4 642 376	9 398 391	17 782 071	35 766 205	31 605 000

Рис. 2.3. Капіталізація світового ринку акцій [63, с.38]

Темпи росту фондового ринку протягом останніх 20 років залишалися досить стабільними. У періоди 1980-1990 рр. і 1990-1999 рр. капіталізація збільшилася в 3,4 і 3,8 разів відповідно (різниця в 10,5%), тобто в середньому кожні 10 років загальна капіталізація світового ринку акцій збільшувалася більш ніж у 3,5 рази. Причинами такого збільшення є: (1) для позичальників спрощення процедури доступу, розширення географії пошуку ресурсів, можливість одержання більш дешевих ресурсів (разом з нормою прибутку пояснюється відсутністю посередника чи зниженням його ролі й обсягів участі в обслуговуванні, а також фактор розбіжності вартості ресурсів у рамках кожної економіки); (2) для сторони інвестора – географічна диверсифікованість вкладень, можливість досягнення найбільш оптимального співвідношення прибутковості і ризику. У цілому фондовий ринок надав можливості максимального збігу інтересів широкого кола учасників без залучення допомоги фінансових посередників. У цілому, відставання ринків країн, що розвиваються, можна зв'язати з істотними ризиками, асоційованими з оперуванням корпоративними правами через інститути фондового ринку (далі ми зупинимося на розгляді цього фактора детальніше). У цілому динаміка ринків акцій високорозвинених країн у розрізі основних учасників представлена на рис 2.4.

	Рис. 2.4. Капіталізація ринків акцій розвинених країн [63, с.39]

Лідером росту капіталізації ринку корпоративних прав у групі розвинених країн були США. Далі йшли Японія і Великобританія. До кінця проаналізованого періоду обсяги капіталізації ринків двох цих країн практично зрівнялися. Однак у середині 90-х років між ними був серйозний розрив. Слід також зазначити, що динаміка капіталізації ринку Великобританії практично не була піддана негативним тенденціям спаду кінця 90-х років.

Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються, представлена на рисунку 2.5.

Рис. 2.5 Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються [63, с.40]

Після тривалого періоду росту відбулася значна корекція ринку, що виявилась у різкому спаді рівня його капіталізації як у розвинених, так і країн, що розвиваються. Головним фактором зниження капіталізації ринків високорозвинених країн стало падіння котирувань. У той же час для ринків, що розвиваються, було актуально і скорочення кількості акцій. Більшість учених-економістів схильні бачити основною причиною спаду «перегрів» національних економік. Найбільшою мірою від цього страждають економіки, що розвиваються, чиї власні суперечності підсилюються тиском ринків високорозвинених країн.

Подібно росту капіталізації світового ринку корпоративних прав, ріст світового ринку боргових інструментів також випереджав ріст реальної економіки. Діаграма, що відбиває динаміку капіталізації ринків облігацій, представлена нижче (рис. 2.6).

У розвитку світового ринку боргових паперів помітні аналогічні ринку акцій тенденції: розвинені ринки володіли незрівнянно великими темпами росту, ніж ринки, що розвиваються. Проте, загальна динаміка ринку облігацій більш згладжена, у період 1999-2000 років не спостерігається настільки істотних падінь у сумарній капіталізації ринку, що в першу чергу пояснюється природою й особливостями обігу боргових паперів.

Рис. 2.6. Динаміка обсягу світового ринку боргових цінних паперів [63, с.41]

Валовий обсяг заборгованості по боргових цінних паперах відносно ВВП виріс з 80% у 1990 р. до 120% у 1999 р. Якщо в 80-і - першій половині 90-х років ріст відбувався в основному за рахунок державних запозичень, то з кінця 90-х років у більшості розвинених країн (за винятком Японії) активно виявилися тенденції скорочення бюджетних дефіцитів і відносного розміру державного боргу, що обумовило скорочення обсягів ринку державних запозичень. Разом з тим, одночасно значно збільшилася активність приватних емітентів, заборгованість по паперах яких за той же період збільшилася відносно ВВП із 34% до 50-55% (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Капіталізація ринків боргових цінних паперів розвинених країн [63, с.42]