Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу

2.2. Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу

Аналіз даних про накопичену на початок 2003 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко не рівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації. Загальна сума в $2,66 трлн. розподілялася в такий спосіб: 66,4% прийшлося на 10 найбільших країн-реципієнтів (в тому числі 44,4% - на п'ять країн); близько 17% - на 10 найбільших за обсягом ПІІ країн; 15% - на інші 50 країн. Іншим 111 країнам (включаючи Україну) дісталося в сумі тільки 1,4% [65, с.69].

У 2003 році дослідницька група англійського часопису «The Economist» підготувала доповідь про інвестиційний клімат у 58 країнах (з погляду великих міжнародних корпорацій і банків, що вибирають країну для вкладення інвестицій і підприємницької діяльності) і обнародувала рейтинг країн за рівнем їх принадності для іноземних інвесторів.

Як відомо, до найважливіших чинників, що визначають інвестиційний клімат і принадність для іноземних інвесторів, а отже і географічну спрямованість ПІІ, відносяться такі:

ü стан національної економіки і рівень її розвитку;

ü ступінь економічної і політичної стабільності;

ü характер і результати проведення структурних перебудов, господарських реформ;

ü ступінь економічної свободи, ризики підприємницької діяльності; рівень відкритості економіки і її інтегрованості у світове господарство;

ü позиції країни на світових ринках, рівень її конкурентоспроможності.

Важливо відзначити, що в ринковій економіці (особливо в сучасних умовах) міжнародна конкурентоспроможність, яка являє собою інтегральний показник, може помітно змінюватися, що відображається на припливах ПІІ. Змінюються співвідношення навіть між країнами, що є головними за цим показником. Так, помітно підвищують свою конкурентоспроможність Великобританія (яка перемістилася з 15-го на 7-е місце), Канада (із 8-го на 4-те). Норвегія і Нова Зеландія, навпаки, втрачають свої позиції на світових ринках [65, с.70].

Аналізуючи географічну спрямованість і структуру ПІІ з урахуванням цих і інших чинників, доцільно виділити три категорії країн-реципієнтів:

ü розвинуті,

ü які розвиваються,

ü країни з перехідною економікою.

Аналіз загальних статистичних даних про ПІІ, свідчить, що велика частина (майже 73%) ПІІ продовжує зосереджуватися в 26 розвинених країнах. Набагато менша частина (21%) припадає на 127 країн, що розвиваються. І зовсім мала частина (більше 6%) - на 28 держав із перехідною економікою. Найбільша і всезростаюча частина ПІІ зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53,6% у 1980-му році, 55,2% - у 1990-му і 56,3% - у 2003-му, що пояснюється успішним розвитком інтеграційних процесів, і в першу чергу - у рамках ЄС, який у 2003 році включав 15 країн - повноправних членів із загальною кількістю населення більше 370 млн. чол. і ряд країн - асоційованих членів [65, с.71].

Крім того, з 2003 року після досягнення угоди між ЄС і країнами - членами ЄАСТ (Європейської асоціації вільної торгівлі, що включає чотири держави - Ісландію, Норвегію, Швейцарії і Ліхтенштейн) функціонує «зона вільної торгівлі», куди входять 19 європейських країн. У результаті ЄС стає найбільшим світовим фінансовим центром і найбільшим регіоном міжнародної торгівлі. Причому 40% - це внутризональна торгівля в рамках ЄС.

Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке накопичення ПІІ в країни регіону по двох каналах. У першому відбуваються зустрічні потоки інвестицій країн - членів інтеграції, тому що економічні межі між ними широко відкриті. По другому йдуть інвестиції з «третіх» країн, минаючи митні бар'єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом «троянського коня». Про це красномовно свідчить обсяг ПІІ, що збільшується, в економіку країн, що приймають до складу ЄС. Так, якщо за п'ять років (1980-1985) до прийняття Іспанії в ЄС загальна сума ПІІ в країні зросла тільки на $3,8 млрд., то в такі ж п'ять років - (1986-1990) після прийняття - на $57,34 млрд., а ще за такі п'ять років - на $62,6 млрд. З цій і інших причинах відбувається інтенсивне накопичення ПІІ в Португалії (починаючи з 1999- го), Греції (з 1981-го), а раніше - у Великобританії і Данії [65, с.72].

Процес приватизації став одним із важливих засобів величезних по вартості поглинань підприємств, у тому числі іноземними інвесторами. Загальна вартість злить і поглинань у Західній Європі зросла з $185,8 млрд. у 1995-1999 роки до $242,5 млрд. у 2002-2003-му. Цим також обумовлене зростання середньорічних припливів ПІІ до західноєвропейського регіону з $40 млрд. у першій половині 90-х до $99 млрд. у першій половині 2000-х. Водночас аналіз свідчить про високу географічну концентрацію ПІІ в цьому регіоні: 71% цих інвестицій припадає на п'ять країн, майже 18% - на чотири країни і ледве більше від 11% - на 10 країн, що залишилися [65, с.73].

Іншим, значним по накопиченню ПІІ регіоном, є промислово розвинена частина Північної Америки (США, Канада), на якій припадає більше 35% ($ 681 млрд.) загальної суми прямих інвестицій у всі розвинуті країни, у тому числі на США - більше 29% ($565 млрд., тобто трохи більше, ніж у 127 разом узятих країн, що розвиваються,). США традиційно займає головне місце серед країн - імпортерів капіталу. Особливо швидке накопичення ПІІ в США відзначається з 80-х років: за останні 23 роки обсяг приросту таких інвестицій ($482 млрд.) у 5,8 разів перевищив накопичену суму ПІІ за всю попередню (до 1980 року) історію держави. Зростає не тільки абсолютний, але і відносний розмір прямих інвестицій: питома вага США в загальній сумі ПІІ в розвиненій частині світу збільшилась з 22,2% у 1980 році до 28,7 у 1990-р. і 29,2% у 2003 р [65, с.73].

Інша важлива тенденція - скорочення розірвання і навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США й інших розвинених країнах, в результаті чого на початку 2003 року за рівнем заробітної плати (включаючи платежі за святкові дні, різні соціальні платежі) в обробній промисловості США зупинились на 13 місці серед 19 розвинених країн: $14,6 в годину у порівнянні з $31,8 у ФРН, $21 у Японії. Додатковим важливим стимулом для прямих іноземних інвесторів у США є створення в 1994 році Східно-американської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику з загальною чисельністю населення 370 млн. чоловік і обсягом виробництва $7 трлн [65, с.74].

Визначаючи перспективи припливу ПІІ в США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві обставини. Перша пов'язана з корінними структурними змінами в американській економіці, спрямованими на формування «нової економіки», що базується на інформаційних технологіях, що істотно зміцнить позиції США на світових ринках. Інша обставина стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці: НАФТА повинна бути основою для формування зони вільної торгівлі на Американському континенті - ФТАА (Free Trade Аrea of America). Тому є всі підстави стверджувати, що США і далі будуть «відбирати» в інших країн ПІІ і будуть нарощувати їх у себе, загострюючи конкуренцію на світовому ринку ПІІ. Не випадково експерти по міжнародному руху ПІІ вважають, що в теперішньому п'ятилітті серед 100 країн, найбільш привабливих для іноземних інвесторів, США перемістяться із шостого місця, яке вони займали в 1998-2003 роках, на п'яте [65, с.75].

Розвиток інтеграційних процесів у Північної Америці багато в чому пояснює значні розміри ПІІ в Канаді (у даний час більше $120 млрд.), а також той факт, що майже 70% цих інвестицій припадає на американські. Тим часом у США зосереджено більше 50% всіх іноземних інвестицій Канади. Важливим об'єктом додатка ПІІ в розвинутій частині світу є Австралія і Нова Зеландія. ПІІ грають істотну й усе більше зростаючу роль в економіці цих країн: частина таких інвестицій у ВВП Австралії зросла з 8,7% у 1980 році до 25,7% у 1990-му і 28,3% у 2003 р. А Нової Зеландії - відповідно з 10,5% до 18,5% і 31,6% [65, с.75].

Серед основних чинників, що стимулюють припливи капіталу в ці країни, необхідно виділити такі:

-   високорозвинене виробництво,

-   надзвичайно багата і різноманітна сировинна (у тому числі промислова і сільськогосподарська база), розвинена сфера послуг ( що дає, приміром, більше 2/3 ВВП Австралії);

-   значний експортний потенціал, високий рівень міжнародної конкурентноздатності (по цьому показнику Нова Зеландія займала третє місце у світі в 1990-му і п'яте в 2003-му), а також високий рейтинг принадності для іноземних інвесторів (відповідно 8-е і 13-е місця) [65, с.76].

Крім цього, ці країни входять до складу Британської співдружності націй, що дає їм (а отже, і іноземним інвесторам) визначені вигоди і переваги перед «третіми» країнами в зовнішньоекономічних зв'язках із Великобританією і багатьма іншими членами співдружності.

Особливе місце серед розвинених країн - імпортерів підприємницького капіталу (зокрема, у формі прямих інвестицій) займають Японія і ПАР. Особливість Японії полягає в тому, що, будучи другий після США економічно розвинутою країною, по обсягу прямих іноземних інвестицій вона займає серед розвинених країн 16-е місце (а серед усіх країн - реципієнтів світового співтовариства - 26-е), а в розрахунку на душу населення - останнє. І це незважаючи на зростання абсолютної суми ПІІ (із $3,27 млрд. у 1980-му до $9,85 млрд. у 1990-му і $17,83 млрд. у 2003-му) [65, с.76].

Стимулюючим для припливу ПІІ чинником є зниження темпів економічного розвитку Японії: якщо в 1981-1990 роках середньорічний приріст ВВП складав 4,1%, то в 2001- 2003 рр. - тільки 0,75% (у порівнянні з 2,17% у всіх розвинених країнах в цілому і 3,05% у США). Частка Японії на світовому ринку капіталізації скоротилася з 43% у 1991-му до 15% у 2002-му. Проте слід зазначити, що з 2002 р. надходження ПІІ в Японії починають зростати: якщо в 2002-му іноземці придбали японські компанії і підприємства на суму $1,2 млрд., то в 2003-му - на $4,8 млрд., і в 2006 році, як очікується, розмір подібних придбань значно зросте [65, с.77].

У міру зростання ролі ТНК у глобалізованій світовій економіці масштаби міжнародного виробництва продовжують розширюватися. Відповідно до останніх оцінок, у світі сьогодні нараховується порядку 65 000 ТНК, які мають близько 850 000 філій за кордоном. Їх вплив на економіку може бути оцінений різними способами. У 2003 році в закордонних філіях ТНК було задіяно близько 54 млн. працівників у порівнянні з 24 млн. у 1990 році; обсяг їх продажів, що складав майже 19 трлн. дол., у 2003 році більш ніж удвічі перевищував обсяг світового експорту, тоді як у 1990 році ці два показники були приблизно однаковими; за цей же період сумарний обсяг вивезених ПІІ виріс з 1,7 трлн. дол.. до 6,6 трлн. дол. На закордонні філії ТНК у даний час доводиться одна десята частина світового ВВП і одна третина світового експорту. Більш того, якщо врахувати загальносвітові вартісні обсяги діяльності ТНК, не зв'язаної з взаєминами на рівні капіталу (наприклад, міжнародні субпідряди, ліцензування, підрядне промислове виробництво), то частки ТНК у цих глобальних агрегованих показниках будуть ще вище [65, с.77].

У 2003 році падінням обсягів ПІІ торкнулося головним чином розвинених країн: скорочення припливу ПІІ в них склало 59% проти 14% у країнах, що розвиваються. Приплив інвестицій у Центральну і Східну Європу в цілому залишився стабільним. Приплив ПІІ в усьому світі склав 735 млрд. дол., з яких 503 млрд. дол. прийшлося на розвинені країни, 205 млрд. дол. - на ті, що розвиваються, а інші 27 млрд. дол. - на країни ЦСЄ з перехідною економікою. Частки країн, що розвиваються, і країн ЦСЄ в глобальному припливі ПІІ в 2003 році досягли відповідно 28% і 4% проти в середньому 18% і 2% у два попередніх роки [65, с.78].

Економічний спад підсилив конкурентний тиск, змусивши фірми активніше вести пошук місць розміщення інвестицій з більш низькими витратами. Це може привести до збільшення ПІІ в тих галузях діяльності, які виявляються у виграші від перебазування в країни з низькими рівнями заробітної плати чи розширення операцій у цих країнах. Відтік інвестицій може також збільшитися з країн, у яких внутрішні ринки ростуть повільніше закордонних ринків. Є ознаки того, що обидва цих чинника зіграли свою роль у минулому.

Рис 2.2. Ввезення ПІІ і реальні темпи росту ВВП у світі, 1982-2003 роки

(млрд. дол. США) [65, с.78]

У той же час потоки інвестицій у країни, що розвиваються, і ЦСЄ як і раніше розподіляються нерівномірно. У 2003 році на п'ять найбільших одержувачів доводилося 62% сукупного припливу інвестицій у країни, що розвиваються, а відповідний показник по ЦСЄ складав 74 %. У десятку країн, які опинилися в найбільшому виграші з погляду абсолютного приросту інвестицій, вісім є країнами, що розвиваються, (і серед них це насамперед Мексика, Китай і Південна Африка). Навпаки, з десяти країн, що пережили найбільш різке скорочення припливу ПІІ, вісім країн були розвиненими; найглибше скорочення припливу інвестицій було зареєстровано в Бельгії і Люксембурзі, Сполучених Штатах і Німеччині.

Можна стверджувати, що в 2003 році відбулося повернення ПІІ до "нормального" рівню активності в сфері ЗіП попередніх двох років. У країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою ПІІ виявилися досить стійкими. Ця їх стійкість виражена більш рельєфно в порівнянні з припливом портфельних інвестицій і банківських кредитів. У чистому виразі (приплив мінус відтік) ПІІ були єдиним позитивним компонентом у всій сукупності потоків приватних капіталів у країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою в 2002-2003 роках. Загальна сума чистих потоків приватних капіталів у 2003 році склала лише 31 млрд. доларів.

Незважаючи на вплив млявого попиту в найбільших країнах, більш довгострокові перспективи для потоків ПІІ залишаються багатообіцяючими. Цілий ряд обстежень інвестиційних планів дозволяє зробити висновок про те, що головні ТНК швидше за все продовжать розширення своїх міжнародних операцій. Зокрема, з них виявляється, що найбільш кращими районами розміщення інвестицій будуть ринки великих розвинених країн (таких, як Сполучені Штати, Німеччина, Сполучене Королівство і Франція), а також ряд ключових ринків країн, що розвиваються, (особливо Китай, Бразилія, Мексика і Південна Африка) і у ЦСЄ (наприклад, Польща, Угорщина і Чеська Республіка). Дуже цікаво, що багато які з цих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою домоглися особливо вагомих успіхів у залученні ПІІ, орієнтованих на експорт.

Останні тенденції в потоках ПІІ значно варіюються між регіонами. Як уже згадувалося, зниження активності в галузі ПІІ в 2003 році торкнулося головним чином розвинених країн. Після піка, досягнутого в 2003 році, показники як вивозу, так і ввозу ПІІ в цих країнах різко упали - більш ніж наполовину, відповідно до 581 млрд. дол. і 503 млрд. дол. Сполучені Штати, незважаючи на деякий економічний спад, зберегли свої позиції найбільшого одержувача ПІІ, однак приплив їх скоротився більш ніж у два рази - до 124 млрд. дол. (рис 2.3). Країна відновила свої позиції найбільшого інвестора у світі, хоча вивіз інвестицій, що склав 114 млрд. дол., зменшився на 30% (рис 2.4). Основними партнерами як по ввозу, так і по вивозу ПІІ залишилися країни Європейського союзу (ЄС).

Рис. 2.3. Ввіз ПІІ: 10 головних країн світу, 2002 і 2003 роки (млрд. доларів) [65, с.79]

Похожие работы

Міжнародний поділ факторів виробництва

Скачать

48054

2

2

... Коефіцієнт випередження темпами росту експорту окремої країни в міжнародний регіон темпів росту взаємного експорту групи країн даного регіону. 3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу інших факторів виробництва, перш за все капіталу і технологій, то зараз слід відзначити, що ці процеси вже розглядаються не в рамках окремих держав, ...

Масштаби, напрями і наслідки міжнародної міграції робочої сили

Скачать

65616

2

0

... факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили; 3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення); 4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та ...

Сучасні особливості розвитку міжнародних економічних відносин

Скачать

32160

0

0

... торговельному, галузевому, транспортному, валютному праві. Це повинне орієнтувати суб’єктів ЗЕД на постійне слідкування за новими положеннями національного законодавства та міжнародного права, що віддзеркалюють сучасні потреби розвитку міжнародних економічних відносин країн світу. Поряд з цим в умовах стрімкого розвитку НТР, глобалізації міжнародної економіки розширюються, інтенсифікуються та ...

Управління капіталом в сільськогосподарських підприємствах

Скачать

27266

0

0

... ів захисту рослин (48 %), придбання посівного матеріалу (36 %) та на інші цілі, пов’язані з поточною сільськогосподарською діяльністю. Водночас лише 13 % господарств спрямовували отримані кредити на технологічне оновлення виробництва та 6% – на його розширення. Різновидом залученого капіталу виступають облігаційні позики. Кошти, одержані внаслідок проведення емісії облігацій, можуть переходити з ...