Форми участі в процесі прийняття рішень

6.5. Форми участі в процесі прийняття рішень

Прийняття рішень – обов'язок кожного менеджера, і разом з тим це процес, що протікає у групах. Процес прийняття рішень може здійснюватися в комітетах, робочих групах, відділах, неформальних коаліціях тощо. Керівники мають можливість регулювати ступінь і форми участі співробітників у процесі прийняття рішень. Найчастіше використовують три основних форми: інтерактивна група, номінальні групи і групи Дельфі. Кожна з них має особливі характеристики , що дозволяє вибирати найбільш прийнятну у визначеній ситуації.

Інтерактивні групи – це наради залучених до процесу прийняття рішень співробітників, перед якими поставлена конкретна ціль і задача. Лідер викладає суть проблеми і пропонує висловити свою думку. Дискусія носить неформальний характер. У ході бесіди пропонуються й оцінюються можливі варіанти. Якщо учасники не приходять до єдиної думки, то рішення приймається голосуванням. Це не ефективний спосіб прийняття рішення, тому що на учасників голосування можна оказувати вплив, учасники голосування можуть формувати фракції і міняти рішення у свою користь.

Номінальні групи. Вони засновані на принципі обмежень міжособистих комунікацій. Достоїнством даної техніки є те, що члени груп мають рівні права і можливості в обґрунтуванні свого варіанта рішень. Для забезпечення рівності робота номінальної групи жорстко структуризується:

1.    кожен учасник викладає свої ідеї і пропонує рішення в письмовій формі;

2.    визначається порядок представлення ідей кожного учасника всієї групи. Основні положення записують на дошці. Дискусія не починається поки кожен учасник не виступить і не представить свої ідеї;

3.    після ознайомлення починається відкрите обговорення з метою уточнення й оцінки пропозицій. Ця частина роботи носить неструктурований і спонтанний характер;

4.    проводиться таємне голосування, у якому кожен учасник голосує за визначене рішення. Проект, що одержав більшість голосів, приймається за основу рішення.

Групи Дельфі виключають особисті зустрічі й обговорення учасників груп. Тим самим забезпечується незалежність думок. Членам груп пропанується відповісти на детально сформульований перелік питань по розглянутій проблемі; кожен учасник відповідає на питання незалежно анонімно; результати відповідей узагальнюються в спеціальному резюме – інтегральному документі, що містить усі пропоновані варіанти рішень; кожен член групи одержує копію цього документа, з урахуванням його змісту одержує можливість відкоригувати свої пропозиції; процес одержання запитальника і збору результатів продовжується доти, поки учасники не досягнуть консенсусу.

Контрольні питання:

1.         Як роль методів прийняття і оптимізації управлінських рішень?

2.         Наведіть класифікацію методів прийняття управлінських рішень.

3.         Яким вимогам повинні відповідати методи прийняття та оптимізації рішень?

4.         Яке призначення методів постановки проблем?

5.         Які засоби можна віднести до методів розробки варіантів рішень?

6.         Які методи впливу можна використовувати при організації виконання рішень?

7.         Дайте характеристику методу моделювання?

8.         Яка область застосування методу експериментування?

9.         Що таке експериментування?

10.      Які особливості методів колективного рішення проблем?

7. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ МЕНЕДЖМЕНТУ

7.1. Інформаційне забезпечення менеджменту

Одним з найважливіших інструментів менеджменту являється інформація. Під інформацією в управлінні слід розуміти сукупність відомостей про процеси, що протікають як в організації так і за її межами, і які являються основою прийняття управлінських рішень. Інформаційне забезпечення менеджменту складається з збору, нагромадженні, переробці, збереженні, пошуку, передачі інформації необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Від рівня реалізації даних процесів залежить ефективність систем управління організацією. Інформація використовується для: спостереження за ходом роботи й оцінки її ефективності; одержання сигналу про необхідність втручання в процес роботи керованої системи; перевірки виконання й оцінки отриманих результатів; вироблення стратегії і тактики функціонування організації; планування нововведень; прогнозування ринкових процесів та інше.

Зміст кожної конкретної інформації визначається потребами відповідних управлінських ланок і управлінських рішень, що приймаються, а також необхідним рівнем якості інформації. У число значимих відмітних властивостей інформації входять час, зміст і форма ( рис. 7.1.).

Для сучасних умов характерне застосування високоефективної інформаційної системи, заснованої на використанні новітніх технічних засобів автоматизованої обробки цифрової і текстової інформації, програмного забезпечення і людських ресурсів, внутрішніх і зовнішніх каналів зв'язку.

Основними компонентами інформаційної системи є банк і база даних. Банк даних – комплекс, що включає спеціальні структури організації інформації, алгоритми, спеціальні мови, програмні і технічні засоби, що забезпечують створення й експлуатацію систем нагромадження інформації, її відновлення, коректування і багатоаспектне використання. Основні вимоги до банку даних: интегрованість баз даних і

цілісність кожної з них; незалежність; мінімальна надмірність збережених даних; здатність до розширення. Ефективне функціонування банку даних припускає забезпечення захисту даних від несанкціонованого доступу чи випадкового знищення збережених даних. Користування банком даних прискорює процес одержання інформації і забезпечує можливість вибору оптимального рішення.

База даних є сховищем спеціально організованих і логічно зв'язаних інформаційних елементів. Це інформаційна модель керованого об'єкта. Вона складається із самих даних, що характеризують діяльність організації в цілому і її підрозділів, а також свідомостей щодо усіх факторів, які впливають на стан і тенденції розвитку організації. Набір статистичних показників для бази даних ретельно розробляється й уточнюється, безупинно обновляється на систематичній основі.

Управлінська інформаційна система ( ІС ) являє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації різних рівнів прийняття рішень. Відома безліч способів класифікації ІС і один з них – класифікація по рівнях управління.

Нові інформаційні технології дозволяють проводити збори управлінської команди в кіберпросторі, пропонують нові способи візуалізації інформації, сприяють появі різноманітних підходів до діагностування проблем, прискорюють процеси прийняття складних рішень. Системи підтримки прийняття рішень, географічні ІС, інтегровані ІС, корпоративні мережі дозволяють здійснити значні зміни в організації праці, істотно змінюють бізнес процеси, відкривають нові можливості .

Глобальна мережа Internet і корпоративні мережі, мобільний зв'язок – це мінімальні стратегічні рішення, що дозволяють зберегти конкурентноздатність організації, домогтися підвищення продуктивності і дієвості контролю, адекватно реагувати на зміну зовнішнього середовища.

Управління потребує ефективного обміну інформацією. Такий обмін називається комунікацією. Комунікація та інформація це різні, але пов’язані між собою поняття. Комунікація визначається як передача не просто інформації, а її значення, суті за допомогою символів.

Комунікації мають велике значення для забезпечення успіху організації, тому що якісний обмін інформацією – це основна умова прийняття усіх видів управлінських рішень. Здійснення комунікацій називають зв’язуючим процесом. В процесі обміну сторони грають активну роль: одна – представляє інформацію, а друга – її використовує. Головна проблема комунікації – забезпечення це розуміння інформації, яка являється предметом повідомлення. Можна виділити такі види комунікацій: між організацією і середовищем, що її оточує; комунікації між різними рівнями управління; комунікації між підрозділами; комунікації між керівником та підлеглими; комунікації між керівником та робочою групою; неформальні комунікації.

Обмін інформацією між двома і більше людьми називається комунікаційним процесом, який складається з характерних елементів та етапів. В процесі обміну інформацією можна виділити чотири базових елемента:

1. відправник, це особа яка генерує та передає інформацію;

2. повідомлення, це інформація яка представлена у вигляді символів;

3. канал, це засіб передачі інформації;

4. одержувач, це особа, для якої інформація призначена і яка буде її використовувати.

При обміні ін формацією відправник і одержувач проходять декілька етапів. Модель процесу комунікації приведена на рис. 7.2.

Рис. 7.2 Модель процесу обміну інформацією

Для підвищення якості управління необхідна постійно удосконалювати процес комунікацій: пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передачі; налагоджувати якісний зворотній зв’язок; слідкувати за своїми жестами і інтонацією; передавати повідомлення на мові, яка зрозуміла партнеру; бути чуйним до робітників. Удосконалення комунікацій в організаціях здійснюється за допомогою: раціоналізації структури комунікаційного процесу; регулювання інформаційного процесу; удосконалення документообігу; ефективне використання графічних засобів; удосконалення зворотного зв’язку та інформаційних технологій.