ПЛАН
Вступ
Глава 1. Поняття та види часу відпочинку
1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку
1.2 Перерва протягом робочого дня
1.3 Щоденний відпочинок
1.4 Щотижневий відпочинок
1.5 Святкові і неробочі дні
1.6 Право на відпустку. Види відпусток.
Глава 2. Щорічні відпустки
2.1 Щорічні основні відпустки
2.2 Порядок надання щорічних відпусток
2.3 Порядок оплати відпусток
2.4 Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці
2.5 Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці
2.6 Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
Глава 3. Інші види відпусток
3.1 Відпустки у зв'язку з навчанням
3.2 Творчі відпустки
3.3 Соціальні відпустки
3.4 Відпустки без збереження заробітної плати
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину. Саме тому у законодавстві України суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок.
Метою даної курсової роботи є з’ясування, що саме згідно діючого законодавства України є часом відпочинку, які види часу відпочинку передбачено законодавцем, а також які є види відпусток. Особливо звертається увага на законодавчі та підзаконні нормативні акти, якими реалізується право громадян на відпочинок в Україні, зокрема Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (зі змінами та доповненнями), Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. (зі змінами та доповненнями) тощо.
Матеріали практики наводяться в додатках до даної курсової роботи.
Глава 1. Поняття та види часу відпочинку
1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку
Право на відпочинок закріплено в Конституції України. Так, у статті 45 Конституції України зазначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. [1,14]
Термін «час відпочинку», що використовується законодавством, за своїм значенням не відповідає фізіологічному поняттю «відпочинку», коли людина нічого не робить, а наприклад, спить чи загорає на пляжі, або просто дивиться телевізор. Тому логічно було б у законодавстві все, що лежить поза робочим часом, називати «вільний від роботи час» або «неробочий час». Однак законодавець таких термінів не застосовує, тому ми користуємося поняттям «час відпочинку», розуміючи його не як фізіологічну потребу людини, а як час, вільний від виконання трудових обов'язків.
Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпочинку, але як і щодо робочого часу таке визначення вироблене наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часові, то тим самим весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівника, що перебуває у трудових відносинах. Саме так він і визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків, і має право використовувати його на власний розсуд. [4,288]
Основними видами часу відпочинку є:
- перерви протягом робочого дня,
- щоденний відпочинок,
- вихідні дні, святкові і неробочі дні,
- відпустки.
1.2 Перерва протягом робочого дня
Відповідно до статті 66 Кодексу законів про працю України працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви — до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку. На практиці тривалість перерви коливається переважно в межах від 30 хвилин до однієї години.
На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за погодженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті. [2,32], [4,288]
... , працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обов’язок. Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той факт, що до сьогодні в Україні діє велика кількість ...
... , виплачується спадкоємцям. Спори, що виникають при наданні відпусток, розглядаються У порядку, встановленому законодавством про працю. 3. Шляхи вдосконалення законодавства з питань часу відпочинку Проблеми правового регулювання часу відпочинку досліджувалися в працях таких вчених як М.Г. Алєксандров, Л.Я. Гінцбург, Р.3. Лівшиць, Ю.П. Орловський, О,І. Ставцева, О.С. Хохрякова, Л.П. Гаращенко. ...
... – планові неявки на роботу, днів. За даними балансу робочого часу одного працівника розраховується показник «плановий % невиходів на роботу» Z=(Н пл / Ф к) х 100. Також треба враховувати, що для працівників торгової групи підприємств ресторанного господарства потрібно складати графік, який би враховував наступне: ð у четвер кількість відвідувачів більша, ніж у інші буденні дні. ...
... на працю, громадяни України мають можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї здатності до праці. Однак не всі відносини, пов'язані з працею, включаються в сферу дії трудового права, а ті відносини, які входять в предмет - неоднорідні за своїм змістом, цільовим призначенням і суб'єктним складом. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані працівники ( ...
0 комментариев