Організація робочих місць

3. Організація робочих місць

Ефективність трудового процесу залежить насамперед від організації робочих місць.

Під робочим місцем розуміється виробничий простір (площа) з розміщеним на ньому устаткуванням та інвентарем, які необхідні для ефективного виконання одним або групою робітників (бригадою, ланкою тощо) виробничого завдання чи окремої виробничої операції.

Робоче місце є первісною ланкою виробничої структури дільниці, цеху, підрозділу, підприємства. Організація робочого місця – це комплекс заходів, спрямованих на те, щоб створити на робочому місці всі необхідні умови для високопродуктивної змістовної праці, та на охорону здоров’я працівника. Вона передбачає вибір раціональної спеціалізації робочого місця і його оснащення устаткуванням, обладнанням, інструментом та інвентарем; створення комфортних умов праці; раціональне планування (розміщення всього, що необхідне для виконання трудового і виробничого процесу); безперебійне обслуговування робочого місця за всіма функціями.

Конкретний зміст робіт із раціональної організації робочого місця залежить від багатьох факторів: виду праці (розумова чи фізична; важка чи легка; різноманітна чи монотонна); умов праці (комфортні чи несприятливі); типу виробництва і т.д.

Організація та обслуговування робочих місць значною мірою залежать від типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництвах на робочому місці виконується велика кількість різноманітних операцій; робочі місця облаштовані універсальним устаткуванням, різним технологічним обладнанням та інвентарем. У серійному виробництві переважають робочі місця, на яких виконується обмежена кількість операцій. Такі робочі місця обладнані спеціалізованим устаткуванням, облаштуванням та інструментом. Для масового виробництва характерне закріплення за робочим місцем однієї (рідко двох) технологічної операції, що дозволяє обладнати його спеціальним устаткуванням та інструментом.

Залежно від характеру робочі місця можуть бути стаціонарними або пересувними. Стаціонарні робочі місця не міняють свого розміщення у просторі й часі, а нестаціонарні, або пересувні, можуть переміщуватися по площі, у просторі й часі (наприклад, на складальному конвеєрі автозаводу). За професійною ознакою працівників розрізняють робочі місця для основних робітників (верстатник, оператор, радіомонтажник, ливарник та ін.); допоміжних (наладник, комірник тощо); інженерно-технічних працівників і службовців.

За механоозброєністю розрізняють робочі місця для виконання ручних, механізованих, автоматизованих та автоматичних робіт. У процесі організації робочих місць із перевагою ручних операцій і прийомів в операціях визначається можливість механізації робіт. При цьому особливу увагу звертають на проектування і втілення раціональних методів праці. На механізованих робочих місцях зусилля спрямовуються на узгодження роботи людини й машини, забезпечення синхронності трудового та технологічного процесів, зручність і безпеку роботи.

На автоматизованих робочих місцях весь технологічний процес виконується без безпосередньої участі працівника, за яким зберігаються тільки функції обслуговування (контроль, регулювання, ремонт, подача і вивезення деталей). Поява промислових роботів дозволяє створювати автоматичні робочі місця, де всі операції та роботи виконують машини за спеціально розробленими програмами. Це дозволяє утворювати роботизовані робочі місця (РРМ).

Під спеціалізацією робочого місця розуміється визначення його раціонального виробничого профілю, який формується шляхом закріплення схожих деталеоперацій, згрупованих за ознаками конструктивно-технологічної подібності, точності обробки тощо. Основою спеціалізації робочих місць є проведення робіт з уніфікації виробів та їх конструктивних елементів, а також типізація технологічних процесів.

Облаштованість робочих місць визначається їх виробничим профілем, спеціалізацією, ступенем механізації та автоматизації технологічних процесів.

Головною вимогою при виборі основного технологічного устаткування є забезпечення на робочому місці потрібної продуктивності праці за умови виконання заданих параметрів технологічних процесів. Устаткування має відповідати вимогам ергономіки та естетики, а робітникам мають бути забезпечені комфортні й безпечні умови праці. Для цього необхідно втілювати автоматизовані й комп’ютеризовані технологічні процеси та поточні лінії.

Допоміжне обладнання робочого місця має бути зручним і безпечним в експлуатації, відповідати антропометричним характеристикам робітників, бути оформленим згідно з вимогами виробничої естетики.

Створення єдиного комплексу роботизованих робочих місць, поєднаних з автоматизованою (за допомогою комп’ютерів) системою виробничого обслуговування робочих місць, яка має можливість швидко адаптуватися до зміни номенклатури та асортименту виробів (продукції) за найбільш ефективних форм організації праці і технології виготовлення, утворює гнучкі виробничі системи (ГВС), виробничі модулі, гнучкі лінії, дільниці.

Одним із головних питань організації робочих місць є їх раціональне планування. Під плануванням робочого місця розуміють ефективне просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва на робочому місці (устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інвентаря й ін.), що забезпечує економне використання виробничих площ, високопродуктивну та безпечну працю робітника. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочого місця.

Зовнішнє планування є раціональним розміщенням на робочому місці основного та допоміжного устаткування, оснащення, інвентаря й організаційного обладнання. Воно враховує робочий та допоміжний простір (зону). Робоча зона – частина тривимірного простору, яка обмежена досяжністю рук працівника в горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса (тіла) на 180° та переміщення на один-два кроки. У цій зоні розміщуються знаряддя й предмети праці, які постійно використовуються в роботі.

Раціональне внутрішнє планування робочого місця передбачає найбільш ефективне розміщення технологічного оснащення та інструменту в інструментальній шафі, раціональне розміщення заготовок і деталей на робочому місці.

Для виконання виробничих завдань кожне робоче місце має забезпечуватися різними видами обслуговування: постачанням матеріалів, ресурсів, заготовок, проведенням ремонтних і регулювальних робіт для устаткування тощо. Сукупність різних видів обслуговування становить систему обслуговування робочих місць, дільниць, цехів.

Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягу, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.

Система обслуговування основних робочих місць (наприклад, багатоверстатних) передбачає:

·          раціональний розподіл і кооперацію праці між основними і допоміжними робітниками, максимально звільняючи першого від допоміжних робіт, щоб він виконував тільки основні функції;

·          планування процесу обслуговування (шляхом узгодження календарних графіків обслуговування з системою оперативного планування та діяльністю основних робочих);

·          запобіжний характер обслуговування (виконання планово-попереджувального ремонту, завчасної підготовки виробництва, у тому числі постачання до робочого місця попередньо укомплектованих матеріалів, заготовок тощо);

·          організація комплексного обслуговування робочих місць шляхом паралельного виконання різними службами всіх функцій обслуговування (підготовчої, інструментальної, транспортної та ін.);

·          підвищенням якості й надійності ремонту устаткування;

·          постійний і надійний зв’язок робочих місць основного виробництва з обслуговуючим персоналом;

·          забезпечення економічності обслуговування;

·          посилення відповідальності за вчасне і якісне виконання функції обслуговування допоміжним персоналом.

Обслуговування робочих місць може здійснюватися:

·          за заздалегідь розробленим стандарт-планом (примусова система) — рекомендується для стабільного виробничого процесу в умовах масового та серійного виробництв;

·          як планово-попереджувальне обслуговування відповідно до календарних планів-графіків (при незначних обсягах і неритмічному виготовленні продукції в умовах серійного виробництва);

·          як поточне обслуговування за викликами з робочих місць (при дрібних обсягах і нерегулярному випуску продукції в умовах одиничного та дрібносерійного виробництв із збереженням планово-попереджувального ремонту).

Управління якістю продукції, послуг

1. Основні поняття і показники якості

 

Сучасний підхід до стратегії підприємства полягає в розумінні того, що якість є найефективнішим засобом задоволення вимог споживачів і одночасне зниження витрат виробництва. Розглянемо деякі основні поняття, що входять в сучасну концепцію якості.

Якість — це сукупність властивостей і характеристик продукції, які додають їй здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.

Якість продукції тісно пов'язана із споживацькою вартістю — здатністю товару задовольняти певні потреби. Воно характеризує міру споживацької вартості, ступінь її придатності і корисності, тобто кількісне задоволення суспільної потреби в продукції.

У сучасних умовах якість продукції значною мірою формується під впливом наступних основних чинників:

·          сприйнятливості підприємств до оперативного використання (упровадження) останніх досягнень науково-технічного прогресу;

·          вивчення вимог ринку (внутрішнього і особливо міжнародного), потреб різних категорій споживачів;

·          інтенсивного використовування "людського чинника" через навчання (робітників і керівників), систематичного підвищення кваліфікації, матеріальної і моральної мотивації працівників.

З урахуванням цих чинників для забезпечення заданого рівня якості продукції на підприємствах створюються спеціальні системи (відповідні структури, організаційні методи, процедури, процеси і т. п.). Під забезпеченням якості продукції розуміється сукупність планованих заходів, необхідних для створення упевненості у тому, що продукція задовольняє певні вимоги до якості.

Необхідно відзначити, що вимоги до якості продукції визначаються тим значенням, яке в першу чергу воно має для споживача. Досвід передових корпорацій різних країн свідчить про те, що забезпеченню високого рівня якості продукції підкоряється вся управлінська діяльність. Якість оголошується головною метою фірми, перетворюється на "спосіб життя" всіх працівників, стає їх природною і повсякденною турботою. Менеджери всіх рівнів повинні усвідомити, що забезпечення високої якості продукції необхідне не саме по собі, а як засіб вирішення найактуальніших проблем підприємства — досягнення високих фінансових показників, зниження витрат, зменшення кількості виробничих конфліктів і т.п.

Якість продукції, ступінь її придатності задовольняти певній потребі оцінюються системою показників. Вони є кількісною характеристикою споживацьких властивостей продукції. Їх кількість залежить від призначення. Розрізняють:

·          одиничні;

·          комплексні;

·          інтегральні показники.

Одиничний показник якості відноситься тільки до однієї із споживацьких властивостей продукції, наприклад, безвідмовність автомобіля, октанове число бензину, смак продукту живлення.

Комплексний показник характеризує декілька властивостей продукції. Так, комплексний показник якості продуктів харчування враховує такі властивості, як смак, аромат, структура, консистенція, колір, зовнішній вигляд, форма і т. д., і визначається шляхом експертної оцінки кожної властивості і коефіцієнтів його ваговитості.

Інтегральний показник якості продукції відображає відношення корисного ефекту від її експлуатації або споживання до сумарних витрат на її створення і експлуатацію або споживання. Наприклад, інтегральним показником якості вантажного автомобіля можуть бути питомі витрати (включаючи вартість і експлуатаційні витрати за термін служби) на одиницю виконаної роботи.

Для характеристики властивостей продукції використовують показники надійності (ергономічні) характеризують систему "людина — виріб — середовище" і враховують комплекс гігієнічних, психологічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, що виявляються у виробничих і побутових процесах; естетичні показники характеризують такі властивості продукції, як виразність, оригінальність, гармонійність, цілісність, відповідність середовищу і стилю.

Для порівняння якості використовуються показники:

·          базові;

·          відносні (по відношенню до базового).

Кількісні значення показників якості продукції визначаються такими групами методів:

·          експериментальними — базуються на застосуванні технічних засобів і дозволяють оцінити якість продукції найоб'єктивніше;

·          органолептичними — засновані на аналізі сприйнять органів чуття — зору, нюху, слуху, дотику, смаку. Точність і достовірність такого аналізу залежать від кваліфікації, навиків і здатності осіб, що визначають якість цими методами. Вони широко застосовуються для визначення показників якості напоїв, кондитерських, тютюнових, парфюмерних виробів. Для виразу показників, які визначаються такими методами, звичайно використовується бальний спосіб, тобто умовна система балів;

·          соціологічними — на основі збору і аналізу думок фактичних або можливих споживачів;

·          експертними — на основі рішень, що приймаються групою фахівців-експертів.

Широко використовуються показники технологічності, що характеризують ефективність конструктивно-технічних рішень при виготовленні продукції, наприклад показники сборності (блоковості), питомої трудомісткості, матеріаломісткості і ін.

Останнім часом широко застосовуються показники стандартизації і уніфікації, характеризуючі кількісні вирази ступеня використовування у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей, складових, а також патентно-правові показники, що відображають ступінь патентного захисту виробу в Україні і за рубежем, їх патентну чистоту.

Показник "рівень якості продукції". Це відносна характеристика якості, одержана шляхом порівняння його показників з якими-небудь базовими (початковими) показниками, тобто з тими, що раніше випускалися на даному підприємстві або аналогічними виробами інших виробників. Показник "світовий рівень якості" встановлюється шляхом порівняння базових показників з кращими зарубіжними або вітчизняними аналогами, тобто з виробами того ж вигляду, що і порівнюване, які володіють схожістю конструкції і принципів дії, спільністю функціонального призначення, умов застосування та ін.

Розрізняють такі методи оцінки рівня якості продукції:

·          диференціальний – використовуються одиничні показники якості продукції;

·          комплексний – використовуються комплексні показники;

·          змішаний – використовуються і одиничні, і комплексні показники.

Оцінка рівня якості продукції необхідна для планування найефективніших напрямів поліпшення якості, для розроблення стратегії утримання і розширення товарного ринку продукції, що випускається.

Відзначимо, що кількісними вимірюваннями якості продукції займається новий напрям в науці – кваліметрія (від лат. "квалі" – якість, властивість і давньогр. – "метріо" – міряти, вимірювати). При цьому мається на увазі якість не тільки продуктів праці, але і процесів їх виготовлення.

Кваліметрія грунтується на розгляді сукупності споживацьких властивостей різного рівня; зважуванні (ранжируванні) і кількісній оцінці кожної властивості; визначенні комплексної кількісної оцінки якості.

Кваліметрія розробляє методи визначення комплексних і інтегральних показників якості, приросту одиниці якості виробу на одиницю витрат.