Основні чинники формування «групи ризику»

3.3 Основні чинники формування «групи ризику»

Діти «групи ризику» — це ті діти, які перебувають у критичній ситуації під впливом деяких небажаних чинників.

Небажаними факторами, які впливають на дітей з особливостями розвитку та обумовлюють велику ймовірність їх несприятливої соціалізації, є фізичні недоліки, соціальна і педагогічна занедбаності, і т. п.

Одним з факторів, який переводить учня в учня «групи ризику» — це дисгармонійний сім'я.

Поза всяким сумнівом, вирішальне значення у формуванні особистості, її світогляду має сім'я. Саме в сім'ї дитині прищеплюються певні уявлення, принципи, ціннісні установки, якими він керується. Тут дуже важливий особистий приклад батьків, а також їхні погляди на виховання. Але далеко не завжди дії сім'ї і вузу узгоджені. Шкідливі звички (або навіть залежність від психоактивних речовин) у батьків, відсутність взаєморозуміння, формальний стиль спілкування в сім'ї [2], легковажне ставлення до дитини, «виховання неправильної поведінки» [3] сприяють загостренню у людини негативних якостей (агресивність, емоційна неврівноваженість, низька стресостійкість, депресивність, замкнутість). Такі підлітки і молоді люди, в тому числі й студенти вузів, потрапляють до «групи ризику».

Другим фактором можна назвати тривалі захворювання і важкі травми. Для допомоги такій дитині можна підключити однокласників, які допомогли б засвоїти пропущений матеріал.

Третій фактор ризику — неблагополучна ситуація у відношенні підлітка з однолітками. Сьогодні ринкові відносини пріоритетним утворенням розглядають особистісно-орієнтовану освіту, тоді й педагоги у своїй роботі повинні спиратися на зону найближчого розвитку школяра і на його індивідуальні особливості. Особистісно-орієнтоване виховання, суть якого полягає в подоланні суперечностей між вихованням «для всіх» і вихованням «для кожного» на основі повороту до особистості, її індивідуальної свідомості, життєвому досвіду, індивідуальному творчому потенціалу. Необхідність індивідуального підходу до дітей у процесі навчання і виховання визнається всіма, але здійснення його на практиці справа не проста.

Серед факторів соціального ризику, виділяють такі, що мають найбільше значення в плані виховання дітей та підлітків: [23]

1) Соціально-економічні фактори;

2) Медико-соціальні фактори;

3) Соціально-демографічні;

4) Соціально-психологічні фактори.

Соціально-педагогічна занедбаність багато в чому визначається особливостями сімейної соціалізації дітей, особливо в період дитинства. Основними факторами її формування є педагогічна неспроможність батьків, низький культурний рівень сім'ї, небажання помічати особливостей розвитку дітей, неувага до розвитку дітей, відсутність розвиваючого середовища, адекватної віку. У таких дітей не сформований провідний вид діяльності, порушено спілкування з дорослими й однолітками, внаслідок чого їх психічний розвиток має особливості розвитку як у особистісної, так і в інтелектуальній сферах. [16]

Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють єдина економічна основа, спільність побуту, взаємно залежний спосіб життя її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно-етичні зв'язки, відносини допомоги, підтримки та захисту. Це базисна основа первинної соціалізації особистості. Саме з родини починається процес засвоєння дитиною суспільних норм і культурних цінностей.

Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім'ї на дитину сильніший, ніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Отже, від соціального клімату у своєчасній родині, духовного і фізичного становлення в ній дітей найбільшою мірою залежить успішність процесів розвитку та соціалізації дитини.

В даний час сім'я як соціальний інститут переживає важку кризу. Втрачена значна кількість сімейно-моральних традицій, змінилося ставлення батьків до дітей, зруйнований психологічний мікросоціум сім'ї. У нових кризових умовах родина не готова взяти повну відповідальність за виховання своїх дітей, так як змінилися економічні умови, що змушують батьків більшу частину свого часу шукати джерела для існування, на шкоду виховання дітей.

Пильний інтерес до сім'ї пояснюється і рядом інших обставин: погіршенням демографічної ситуації в країні; ускладненням виховних завдань і зростанням кількості дітей з девіантною поведінкою; ускладненням психологічного, емоційного, духовного світу сучасної людини, зростанням його потреб, які також формуються в сім'ї.

Соціальному педагогу доводиться стикатися з різними типами сімей. Але першочергове завдання соціального педагога в роботі з сім'єю групи ризику — це вирішення кризових ситуацій, які найчастіше зустрічаються у сім’ях, в яких не забезпечуються умови для розвитку кожного члена сім'ї. Така сім'я має назву «неблагополучна» або сім'я «групи ризику». В наш час поняття «сім'я групи ризику» вживається досить часто в педагогіці та психології.

Сім’я «групи ризику» — це та категорія сімей, яка в силу певних обставин схильна до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства та його кримінальних елементів, що є причиною дезадаптації дітей і дорослих. Категорія сімей соціального ризику потребує високопрофесійної діяльності багатьох фахівців: психологів, наркологів, юристів. Однак соціальному педагогу відводиться основна діагностична, правозахисна роль, тому що саме він може надавати допомогу і дітям, і батькам.

Робота з сім'єю дитини «групи ризику» виявляється найчастіше більш важливим засобом профілактики, ніж робота з групою учнів і з вчителями. Фахівцями, які надавали допомогу і підтримку дітям і підліткам група ризику, відчували великі труднощі в роботі з неблагополучними сім'ями, у яких живуть ці діти. Рекомендації до можливих дій фахівців при вирішенні проблем таких важких дітей і підлітків спираються на припущення, що сім'я є провокуючим фактором їхньої поведінки та особливості розвитку.

Вплив несприятливих, а часто нелюдських умов життя дітей в сім'ях досить тривалий час викликають негативні психічні, фізичні та інші зміни в організмі дитини, що призводять до важких наслідків. Основними причинами є наступні обставини:

• пияцтво одного або обох батьків; їх асоціальна поведінка (дармоїдство, жебракування, крадіжки, проституція та ін.);

• виникнення на квартирі притонів для кримінальних і асоціальних елементів;

• сексуальне розбещення батьками власних дітей, торгівля ними;

• вбивство одного з батьків на очах дітей горілчаними братами або іншим батьком;

• відбування одним з батьків терміну тюремного ув'язнення; лікування одного з батьків від алкоголізму, психічного захворювання;

• жорстоке поводження з дітьми (побої, побиття з нанесенням тяжких травм, голод і т. ін.);

• залишення малолітніх дітей самих без їжі і води;

• відсутність у сім'ї даху над головою, поневіряння разом з батьками без засобів до існування і відсутність постійного місця проживання;

• втечі дітей з дому, конфлікти з однолітками і т. ін.

Аналіз умов життя таких родин показує, що неможливо виділити одну головну причину, що послужила чинником ризику.

Сімейне неблагополуччя породжує масу проблем у поведінці дітей, їх розвиток, спосіб життя і призводить до порушення ціннісних орієнтацій. Проживання в асоціальних сім'ях призводить до зниження у дітей здатності розуміти інших і співчувати їм, а в деяких випадках до емоційної «глухоти». Все це ускладнює в подальшому вплив педагогів та інших спеціалістів на дитину, приводить до активного опору з його боку. Такі діти виростають в страху перед життям, вони відрізняються від інших перш за все агресивністю, невпевненістю в собі. У дітей виникають значні відхилення як в поведінці, так і в особистісному розвитку:

• відсутність навичок гігієни, невміння вести себе в громадських містах;

• нездатність адаптуватися до незнайомого середовища, до нових обставин;

• гіперсексуальність, порушення статевої орієнтації;

• крадіжки, брехливість, втрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, втрата інтересу до праці, ледачість;

• відсутність ціннісних орієнтацій, відсутність норм моралі і нравственності, прийнятих у суспільстві, бездуховність;

• втрата інтересу до знань;

• погані звички (вживання алкоголю, наркотиків, паління, токсикоманія, нецензурна лайка і т. ін.).

Соціальна невлаштованість батьків призводить до психологічної напруги, що в свою чергу породжує сімейні конфлікти, загострення не тільки подружніх, а й дитячо-батьківських відносин. Обмеженість або відсутність необхідних матеріальних коштів не дозволяє задовольняти багато з насущних потреб, негативно позначається на фізичному і психічному здоров'ї дорослих і дітей, а часом штовхає членів сім'ї на аморальні й асоціальні дії та вчинки. Педагогічна некомпетентність дорослих призводить до порушень психічного і особистісного розвитку дітей.

У психологічній літературі виділяються різні типи неправильного виховання:

1. Неприйняття. Це ті сім'ї, де народження дитини було небажаним, або у випадку, якщо планувався хлопчик, народилася дівчинка, тобто коли дитина не задовольняє початкові очікування батьків. Або такі сім'ї, де піклуються про дитину, але немає душевного контакту.

2. Гіперсоціальное виховання. Причина його в невірної орієнтації батьків. Це занадто «правильні» люди, що намагаються педантично виконувати всі рекомендації щодо «ідеального» виховання. Гіперсоціальна дитина змушена постійно придушувати емоції, стримувати свої бажання. Звідси може виникнути агресія або замкнутість.

3. Тривожно-недовірливі виховання. Спостерігається у тих сім'ях, де дитина єдина або є дуже хвороблива тривога за дитину. У такому випадку дитина несамостійна, уразлива, боязка.

4. Егоцентричний тип сприйняття. Дитині, часто єдиній, довгоочікуваній нав'язують уявлення про себе як ідеальної дитині. У результаті дитина не бере до уваги інтереси оточуючих.

3.4 Форми і методи соціально-педагогічної підтримки

Робота з дітьми групи ризику повинна будуватися за принципом надання підтримки у важкій, кризовій ситуації. Вона завжди повинна припускати два на-правління: надання допомоги дитині та зміна відносин у родині.

Вся виховна робота з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» будується на наступних принципах: [10]

• принцип поваги індивідуальності особистості (якщо придушувати індивідуальність, то особистість не розкриється, її схильності і здібності не розвинуться);

• принцип колективної діяльності (особистість повинна вміти узгоджуватися з іншими);

• принцип розумної вимогливості (можна все, що не суперечить закону, правилам шкільного розпорядку, не шкодить здоров'ю, не принижує гідність інших);

• принцип вікового підходу (кожен віковий період позитивно відкликається на свої форми і методи виховного впливу);

• принцип діалогу (зрівняння позицій педагога і школяра, дорослого і дитини допомагає досягти довірчих відносин. Дитина інстинктивно знаходить іноді більш оригінальні і оптимальні шляхи вирішення багатьох проблем, завдань, проектів);

• принцип педагогічної підтримки (дитина не повинна відчувати до себе нелюбов, навіть якщо вона погано вчиться. Дитина повинна бачити в педагога вчителя, який захистить її від незнання, від стресу у зв'язку з цим незнанням);

• принцип стимулювання самовиховання (кожен школяр повинен знати себе, навчитися критично розглядати свої вчинки, виховати в собі почуття відповідальності. Завдання педагогів створити такі умови, де дитина придбає досвід планування та рефлексії своєї діяльності);

• принцип зв'язку з реальним життям (справи, що організовуються і проводяться в школі, повинні стикатися з реальними справами селища, району, області, країни. Діти повинні відчувати себе громадянами, діяти на благо країни);

• принцип узгодження (всі дії педагогів повинні бути узгоджені між собою, підпорядковані одній спільній меті. Крім того, кожен педагог повинен пам'ятати, що його педагогічний обов'язок полягає в тому, щоб створювати умови для узгодження дітей один з одним, дітей та їх батьків).

Таким чином, цілями виховної системи з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» є:

1) Формування базової культури особистості та забезпечення кожній дитині рівних умов для духовного, інтелектуального та фізичного розвитку, задоволення його творчих і освітніх потреб.

2) Формування соціально активної особистості, здатної до прийняття само-самостійних рішень, до зміни соціальних та економічних ролей в умовах постійно мінливого суспільства.

Концепція виховної системи з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» передбачає наступні функції:

• розвивати, що спрямована на зміну мотивації дітей «групи ризику» до навчальної діяльності, розвиток творчої особистості, здатної до самовираження, самореалізації;

• розважальну, що створює сприятливу атмосферу на уроці, що перетворює його з нудного заняття в захоплюючу подорож;

• інтегруючу, що забезпечує взаємодію всіх підрозділів як єдиного виховного простору, розширення та поглиблення шкільних і позашкільних зв'язків;

• управлінську, що орієнтована на оптимізацію функціонування і розвитку школи, створення умов для позитивних змін у навчально-виховному процесі, професійного зростання педагогів, взаємодії всіх учасників виховної системи;

• захисну, що сприяє створенню обстановки співчуття, співпереживання, взаєморозуміння;

• компенсуючу, комунікативну, що передбачає створення у школі умов для самовираження, демонстрації творчих здібностей, установлення емоційних контактів;

• коригуючу, що спрямована на корекцію поведінки та спілкування дитини з метою попередження негативного впливу на формування особистості.

У вузі необхідно за допомогою спостереження, бесіди, спеціальних діагностичних методик виявляти студентів групи ризику та проводити психолого-педагогічну роботу з метою формування у них твердої антинаркотичної позиції. Завданнями цієї діяльності є виховання і розвиток соціально значущих якостей особистості.

Трудове виховання у вузі є спеціально організованим і контрольованим процесом залучення студентів до професійного праці. Воно реалізується в процесі навчання, проходження виробничої практики і сприяє розвитку працелюбності, відповідальності, вміння працювати в колективі, творчих здібностей та інших необхідних фахівцеві якостей. За допомогою трудового виховання у студентів розвивається прагнення до раціональної організації вільного часу, тобто культура дозвілля, — на противагу дозвільному способу життя.

Естетичне виховання має яскраво виражену антинаркотичне направлення, надаючи численні можливості організації дозвілля: прилучення до культурної спадщини за допомогою театру, кіно, літератури, живопису, музики та інших видів мистецтва. Воно передбачає участь у діяльності художнього клубу, гуртків художньої самодіяльності; відвідування установ культури. Естетичний аспект присутній також у трудовому вихованні (акуратність, чіткість) і у фізичному вихованні (самовдосконалення).

Правове виховання залучає людину до норм права, недотримання яких є кримінальним злочином, і здійснюється у процесі вивчення правових дисциплін.

Економічне виховання включає вивчення економічної теорії, формування дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, здатність передбачати й оцінювати економічні наслідки своєї діяльності.

Процес виховання у вузі повинен мати психологічну підтримку. За допомогою спостереження, бесід, спеціальних методик куратори виявляють студентів «групи ризику». З цими студентами буде працювати психолог. Спочатку необхідно проводити індивідуальні консультації для загальної оцінки проблеми і визначення подальших методів впливу. Це можуть бути індивідуальні або групові тренінги, психоаналіз.

Навчання, виховання та психологічний супровід педагогічного процесу у вузі повинні бути тісно взаємопов'язані. В результаті їх взаємодії у студента (випускника вузу) повинні сформуватися соціально-значущі якості (комунікативність, самостійність, адекватність, активність, емоціональна врівноваженість, стресостійкість) і загальна культура особистості (моральна, фізична, екологічна, трудова та дозвільна, естетична, правова, економічна).

Сформованість цих рис обумовлює «життєздатність» [4] випускника вузу, його подальшу самореалізацію в кар'єрі і в особистому житті. Вона припускає особисту відмову від соціально неприйнятних форм поведінки, зловживання тютюном і алкоголем; тверду негативну позицію по відношенню до наркотиків і небайдуже ставлення до цих соціальних проблем.

Основними напрямками роботи соціального педагога з сім'єю «групи ризику» є:

1) Виявлення актуальних проблем життєдіяльності дитини в сім'ї «групи ризику».

2) Соціально-педагогічна підтримка дитини, що потрапила у важку життєву ситуацію.

3) Гармонізація взаємовідносин між дитиною та батьками, виховання толерантності.

4) Розробка індивідуального маршруту соціально педагогічної підтримки сім'ї.

У роботі з «сім'єю групи ризику» соціальний педагог керується наступними основними принципами:

• дотримання пріоритету інтересів дитини: «першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини» (Конвенція про права дитини, ст. 3);

• максимально можливу співпрацю з біологічними батьками дитини: не ігнорування їх, а партнерство;

• захист права дитини на виховання по можливості у своїй біологічній сім'ї, його «право знати своїх батьків, право на їх захист, право на спільне з ними проживання» (Сімейний кодекс, ст. 54);

• тісна взаємодія з іншими зацікавленими органами і службами, що здійснюють роботу з сім'ями і дітьми: медичними, правозахисними, опіки та піклування, освіти і т. ін.

Одна з форм роботи з сім'ями групи ризику, які потребують соціально-економічного та соціально-психологічної допомоги та підтримки є соціальний патронаж, що є відвідуванням сім'ї вдома з діагностичними, контрольними, адаптаційно-реабілітаційними цілями, що дозволяють встановити та підтримувати тривалі зв'язки з родиною, своєчасно виявляючи її проблемні ситуації, надаючи оперативну допомогу. [2]

Патронаж може проводитися з наступними цілями:

• діагностичні: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику (медичних, соціальних, побутових), дослідження проблемних ситуацій, що склалися;

• контрольні: оцінка стану сім'ї та дитини, динаміка проблем (якщо контакт з сім'єю повторний); аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконанню батьками рекомендацій та ін.;

• адаптаційно-реабілітаційні: надання конкретної освітньої, посередницької, психологічної допомоги.

Регулярний патронаж необхідний відносно неблагополучних і перш за все асоціальних сімей, постійне спостереження за якими в якійсь мірі дисциплінує їх, а так само дозволяє своєчасно виявляти і протидіяти кризовим ситуаціям, що виникають.

Разом з патронажем слід виділити консультаційні бесіди як одну з форм роботи з сім'єю. Консультування, за визначенням, призначене в основному для надання допомоги практично здоровим людям, що відчувають труднощі при вирішенні життєвих завдань.

Працюючи з родиною, можна використовувати найбільш поширені прийоми консультування: навіювання, переконання, художні аналогії, міні-тренінг і т. і.

ВИСНОВОК

В процесі виконання курсової роботи нами була досягнута поставлена мета і досягнуті наступні задачі:

- виявлено роль і місце учбової дисципліни «Виробниче навчання» в учбових документах при підготовці фахівців в ПТНЗ;

- визначено міжпредметні зв'язки (виявили, які дисципліни і теми з них забезпечують вивчення теми: «Професійна робота з табличним редактором MS Excel»; виявили, які дисципліни і теми з них забезпечує дана тема);

- складено поурочно-тематичний план вивчення теми: «Професійна робота з табличним редактором MS Excel»;

- розроблено комплексно-методичне забезпечення для вибраної теми;

- виконано аналіз учбово-матеріальної бази, яка повинна бути використана для вивчення теми: «Професійна робота з табличним редактором MS Excel»;

- розроблено порядок організації і методику теми: «Професійна робота з табличним редактором MS Excel»;

- розглянуто форми організації педагогічного процесу;

- визначено основні види і характеристики форм організації педагогічного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. «Дидактичні основи професійної освіти». Методичні рекомендації до виконання курсової роботи» / Упорядники Н.В. Карчевська, Т.Є. Фіногєєва. – Стаханов: ГФУ ІПА, 2008. – 40 с.

2. Скакун В.А. Введення в професію майстра виробничого навчання: Метод. допомога. – 2-е вид., перепрац. і доп. – М.: Висш.шк., 1988. – з. 239.

3. Васильєв І.Б. Професійна педагогіка: конспект лекцій для студентів інженерно – педагогічних спеціальностей. 3- є вид., перепрац . – Харків, 2003. – 151 с.

4. Обучение и воспитание детей «группы риска»: Хрестоматия / Сост. В.М. Астапов, Ю.В. Микадзе. – М., 1996.

5. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: Учеб.-метод. пособие / Под ред. М.И.Рожкова. – М., 2001.

6. Пушкина Т.В. Лазарева О.В. Терентьева Н.П. Влияние семьи на интеллектуальное развитие социально - педагогически запущенных детей. – М., 2005.

7. Шульга Т.И., В. Слот, X. Спаниярд. Методика работы с детьми «группы риска». – М., 2001.

8. Шульга Т.И., Олиференко Л.Я., Дементьева И.Ф. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска, 3-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2008.

9. Воспитание детей в неполной семье: Пер. с чеш. /общ. ред Н.Е. Щуркова. - М., 1989.

10. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебник для студ. сред. пед. учеб, заведений. – 2 изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 232 с.

11. Вопросы оптимизации воспитательной работы с «трудными» подростками/Под ред. Д. И. Фельдштейна. – Душанбе, 1970. – 370 с.

12. Воспитание трудного ребенка / Под ред. М.И.Рожкова. – М.: Владос, 2003. – 240 с.

13. Грищенко Л.А., Алмазов Б.Н. Психология отклоняющегося поведения и задачи педагогической реабилитации трудновоспитуемых учащихся. – Свердловск: СИПИ, 1987. – 90 с.