Якісний та кількісний аналіз результатів дослідження

2.2 Якісний та кількісний аналіз результатів дослідження

Виходячи з положення, що мотиви, організовані у шестирічних першокласників в індивідуальну систему, визначають різновиди ставлення до навчання та утворюють мотивацію учбової діяльності загалом, провівши експериментальне дослідження учбової мотивації школярів, ми одержали наступні результати.

В результаті узагальнення даних експерименту були виділені три типи психологічної готовності, яку ми визначали через ставлення до навчання: позитивне, індиферентне (байдуже, нейтральне) та негативне. Вони відрізнялися рівнем сформованості основних показників ставлення: стійкості – нестійкості; активності – пасивності; усвідомленості – неусвідомленості; домінуванням одних мотивів над іншими; емоційною спрямованістю.

У типі позитивного ставлення до навчання нами виділено три види. На початку року у 12% першокласників експериментального класу та 14,3% контрольного класу виявлено І вид ставлення – стійке, позитивне, усвідомлене, активне, причому переважає навчальна мотивація, широкі, пізнавальні і соціальні мотиви. У кінці року – у 20% учнів експериментального та 10,7% учнів контрольного класу.

ІІ вид позитивного ставлення зафіксовано у 16% учнів експериментального та 10,7% учнів контрольного класу; у кінці року – відповідно 28% і 14,3%. Цей вид ставлення до навчання характеризується нестійкістю, недостатньою усвідомленістю, активністю, зацікавленістю, переважанням навчальної мотивації над ігровою, широкими соціальними мотивами.

ІІІ вид позитивного ставлення визначено у 52% учнів експериментального та 50% учнів контрольного класу (на початку року) та відповідно у 40% та 42,8% - наприкінці навчального року. Йому властиві нестійкість, малоактивність, вибірковість, переважання ігрової мотивації над навчальною, широкі соціальні мотиви.

Індиферентне ставлення до навчання зафіксовано у 12% дітей експериментального та у 17,8% учнів контрольного класу (на початку року) і відповідно у 8% та 14,3% учнів – наприкінці року. Воно характеризується відсутністю як позитивного, так і негативного відношення до школи, стійкістю, неусвідомленістю, вибірковістю, переважанням ігрової мотивації.

Негативне ставлення до навчання притаманне відповідно 8% та 7,2% шестирічок: відсутність готовності до задіяності у навчальному процесі, неусвідомленість, пасивність, перевага ігрової мотивації. До кінця року цей тип ставлення усталився у 4% учнів експериментального та 17,8% учнів контрольного класу.

У ставленні учнів 1 класу до навчання ми виділили 5 груп (див діаграму 1).

Позитивне ставлення до навчання першої групи першокласників (12%) зумовлена переважанням мотивів досягнення успіхів і пізнавальних інтересів. В мотиваційній системі представлені широкі пізнавальні і соціальні мотиви. Цей тип відзначається активним пізнавальним інтересом до предметів, активністю, старанністю, зосередженістю. Характерними для них є наполегливість у навчанні, самостійне долання труднощів. Здебільшого такі діти прийшли у 1 клас добре підготовленими, знали букви, вміли лічити. Програмовий зміст засвоюють легко, відзначаються швидкістю запам’ятовування, глибиною усвідомлення матеріалу. Навчальні завдання виконують швидко, самостійно, старанно. У школі їм подобається здобувати нові знання, слухати вчителя. Охоче виконують складні навчальні завдання. Наприкінці навчального року віддають перевагу урокам математики, мови, зауважуючи, що урок повинен бути довшим, щоб більше навчитися".

Типовим представником цієї групи є Іра С. вона прийшла у 1 клас з великим бажанням вчитися. У неї домінують мотиви досягнення успіхів і широкі пізнавальні інтереси. Мотивація досягнення охоплює не тільки бажання одержати схвалення вчителя і батьків, а й правильно виконати навчальне завдання. Найбільше значущими для неї є пізнавальні інтереси. Дівчинку цікавлять як зміст навчальних предметів, так і процес виконання окремих навчальних дій. На початку року вона зазначила, що їй “подобається уроки, тому що більше дізнається нового”. Серед навчальних предметів віддає перевагу найскладнішим (рідна мова, читання, математика), на уроках активна: піднімає руку, охоче відповідає на запитання. Над завданнями працює зосереджено, старанно, завжди доводить їх до кінця. Адекватно реагує на педагогічну оцінку її діяльності: негативна посилює її бажання продовжувати роботу, самостійно долати труднощі, позитивна – викликає радість, прагнення ще краще працювати, бажання допомогти відстаючим. У ставленні до навчання у дівчинки на початку року зафіксовано тривожність, спричинену очікуванням батьків та розвиненим почуттям обов’язку дитини.

Діаграма 1.
Різновиди ставлення до навчання

Учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням пізнавальних та широких соціальних мотивів.

Учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням нестійкої навчальної мотивації.

Учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням ігрової мотивації.

Учні з індиферентним ставленням до навчання і нереалізованою престижною мотивацією чи мотивами уникнення покарання.

Учні з негативним ставленням до навчання і домінуючими мотивами уникнення невдачі та покарання.

Друга група шестирічок виявляє позитивне ставлення до навчання з домінуванням нестійкої учбової мотивації (16%). У них переважають мотиви досягнення успіху. Структура ставлення цього виду охоплює широкі соціальні мотиви. У всіх членів групи виявлено спрямованість на особистий успіх. Діти легко засвоюють навчальний матеріал, але недостатньо старанні в учбовій діяльності. Успішність їх добра, але нестійка. Класний керівник вважає, що ці діти могли б вчитися краще, якби виявляли більше старанності. В самостійній роботі у них немає системи: інакше можуть добре виконувати всі завдання, а при виконанні складних – працюють невдало, інколи навіть не закінчують роботу.

Яскравим представником цієї групи є Оля К. Вона прийшла у 1 клас, знаючи 10 букв і вміючи лічити. Виявляє інтерес до навчання, але нестійкий, ситуативний. Самооцінка завищена. Дівчинка добре засвоює програму з читання, встигає з мови і математики. На уроках активна. Виконуючи навчальні завдання, Оля не завжди уважна, проте доводить їх до кінця. Темп виконання середній. В індивідуальній бесіді дівчинка розповіла, що у класі їй подобаються “уроки та ігри, але більше уроки”. Перевагу на початку року віддавала фізкультурі, наприкінці – читанню, математиці. Вибирає легкі завдання, які можна добре виконати. Дуже любить, щоб її хвалили. На початку року в учениці зафіксовані ознаки тривожності.

Третя група школярів (52%) характеризується позитивним, нестійким, малоусвідомленим ставленням до навчання з перевагою ігрової мотивації над навчальною. Загальними для них є неврівноваженість поведінки і пов’язані з нею неорганізованість, поспішність у навчальній діяльності, намагання уникнути напруження розумових сил, а також середній рівень успішності. В ході читання діти відгадували слова, оскільки ще не навчилися слідкувати за читанням товаришів. При оволодінні грамотою вони легко виділяли звуки, але їм було складно зберегти послідовність звуків у слові. У навчанні, як і в поведінці, відсутня система: отримавши самостійне завдання, вони починають одразу ж його виконувати, що призводить до численних помилок.

Виразний представник групи – Віталій Г. Ставлення до навчання – позитивне, малоусвідомлене, нестійке, з переважанням ігрової мотивації над навчальною. Середня успішність. Інтерес до навчання нестійкий. У школі йому подобається “гратися і вчити уроки”. В індивідуальній бесіді хлопчик зауважив: “Треба, щоб урок був довгий, а перерва – теж довга”. На початку навчального року хлопчик віддавав перевагу фізкультурі (“бо там можна побігати, погратися”), на уроці математики йому подобається виконувати нескладні завдання, зокрема, “зафарбовувати предмети”. При виконанні навчальних завдань не завжди впевнений у своїх силах, дії його повільні, несміливі, часто звертається за допомогою до вчителя. Своє бажання йти до школи хлопчик мотивує тим, що “в школі краще навчуся писати, читати, рахувати”. Його уявлення про хорошого учня тісно пов’язане з навчанням і поведінкою: “хороший учень – гарно відповідає, гарно пише, слухняний”, “поганий учень – погано поводиться, погано вчиться”. У ставленні учня до навчання виявлено тривожність: при негативному оцінюванні його дій він переживає, відмовляється виконувати завдання, переключається на гру. Позитивна оцінка його діяльності має стимулююче значення.

Четверта група дітей (12%) виявляє індиферентне (нейтральне) ставлення до навчання. Воно стійке, неусвідомлене, пасивне, вибіркове і пояснюється нереалізованою престижністю, а також мотивацією уникнення, що надають навчанню негативного емоційного забарвлення. Вчителі відмічають, що ці діти не готові до школи: недостатній розвиток мовлення, низький розумовий рівень, несформованість мотиваційної сфери. Внаслідок впливу постійних невдач, слабо індивідуалізованого підходу вчителя в учнів зникає інтерес до навчання.

Представником цієї групи є Володя Б. У нього немає інтересу до навчання. Домінуючий мотив – уникнення негативної оцінки. Мотивації досягнення успіху не виявлено – успіхи в навчанні трапляються рідко. Діють й негативні мотиви, передусім – прагнення уникнути труднощів. Складних навчальних предметів (математики, мови) хлопчик не любить, інтелектуальне напруження викликає у нього негативні емоції. На уроках пасивний. Одержавши навчальне завдання, довго розглядає, вчитується в нього, заглядає в зошит сусіда. Його дії повільні, малоусвідомлені, він часто переключається на гру, помилок не бачить. Ставлення до навчальних завдань та педагогічних суджень учителя про його діяльність байдуже. У класі хлопчику подобаються ігри, тут він виявляє активність. З-поміж навчальних предметів перевагу віддає малюванню, фізкультурі, читанню, а математика не подобається, “тому, що важко”. Успішність задовільна. Уявлення про навчання у школі нечіткі. Хлопчик байдуже сприймає постійні невдачі, відносно спокійно реагує на своє становище у класі.

У групі першокласників з індиферентним ставленням до навчання виділяються діти з повільністю функціонування нервової системи із такими поведінковими проявами: їм необхідно значно більше часу, щоб зрозуміти зміст поставленого вчителем запитання, продумати відповідь, вони досить повільні не лише у навчанні, а й іграх. Усвідомлюючи це, школярі віддають перевагу спокійним, легким видам діяльності – малюванню, ліпленню, граються самі.

Індиферентне ставлення до навчання виявляють першокласники з низькою ефективністю навчальної діяльності, яка є результатом незасвоєння програмового матеріалу через хворобу. Наприклад, Марійка З. прийшла в клас, маючи достатній словниковий запас і знаючи кілька букв. Інтересу до навчання не виявляла, на уроках пасивна. Середня успішність задовільна. Дівчинка часто хворіє. У школі їй найбільше подобається гратися, спілкуватися з дітьми, розглядати книжки. Під час виконання навчальних завдань неуважна, часто переключається на гру, завдання виконує неакуратно. Читає слабо, не хоче працювати, все їй байдуже, самооцінка завищена. При виборі навчальних предметів на початку року перевагу віддавала малюванню, наприкінці – читанню. Їй не подобаються предмети, що вимагають інтелектуальних зусиль. Ставлення до оцінок байдуже, знання про навчальний процес неповні і нечіткі. На початку року у Марійки не виявлено тривожності, а в кінці – зафіксовано слабкий її прояв, пов’язаний підвищенням вимог батьків до рівня успішності дитини.

Першокласники п’ятої групи (8%) відзначаються негативним ставленням до навчання. Цей тип зумовлений домінуванням мотивації уникнення, що надає навчанню негативного емоційного спрямування. Чинником, що пом’якшує негативні моменти навчання в системі мотивації, переважно є недооцінка свого становища у класному колективі. Представники цієї групи виявляють низький рівень розвитку пізнавальних здібностей, відсутність інтересу до навчання. Особливих труднощів вони зазнають під час аналізу та синтезу: на початку навчального року їм було важко розрізняти звуки й букви, диференціювати звуки і цифри; в подальшому навчанні зафіксовано невміння порівнювати та класифікувати. Характерним для дітей цієї групи є застосування старих, нераціональних прийомів роботи, труднощі в перебудові мислення. Низький рівень розвитку пізнавальних можливостей, несформованість мотиваційної сфери, невміння долати перешкоди, стан тривожності породжують негативне ставлення до навчання.

Типовим представником цього типу є Андрій К. Він прийшов до першого класу зовсім непідготовленим, його словниковий запас був дуже бідним, хлопчик не вимовляв окремих звуків, не виявляв інтересу до навчання, на уроках був пасивним. Програмовий матеріал засвоював з великими труднощами. Ставлення до навчання негативне внаслідок домінування мотивації уникнення. Мотиваційна система бідна. Успішність незадовільна. Під час виконання навчальних завдань неуважний, працює без інтересу. Невпевнений у собі (часто заглядає у зошит товариша), переключається на гру, наприкінці уроку стомлюється. Віддає перевагу “легким” предметам – фізкультурі, малюванню. Письмо, читання йому не подобаються, бо писати “важко”, а читати “не люблю”. Хлопчик не засвоїв програми з основних предметів, йому найбільше подобається гратися, малювати, роздивлятися книжки. Знання про навчання у школі неповні. Провідними у бажанні стати учнем є соціальні позиційні мотиви (“Брат мій теж у школі вчився”). Хлопчик виявляє тривожність у ставленні до навчання: переживає свої часті невдачі, тому не завжди хоче йти до школи. У спілкуванні з дітьми нестриманий, імпульсивний. Таким чином, у хлопця домінують негативні мотиви, що спричинили негативне ставлення до навчання.

Узагальнивши результати експерименту, ми виявили при майже однаковому початковому рівні мотиваційної готовності до навчання (80% в експериментальному і 78,5% в контрольному класі – див. діаграму 2) наприкінці навчального року відмінності у рівні та змісті мотиваційної готовності до учбової діяльності учнів обох класів. В експериментальному класі, де застосовувалася розроблена нами система роботи з формування позитивної мотивації учіння, рівень позитивного ставлення до навчання зріз і склав 88%. В контрольному класі, де не проводилося спеціальної роботи з формування учбової мотивації, спостерігається негативна тенденція – спад (до 66,2%) позитивного ставлення до навчання (див. діаграму 4).

Діаграма 2. Рівень мотиваційної готовності до навчання в експериментальному та контрольному класах на початку навчального року

Діаграма 3. Рівень мотиваційної готовності до навчання в експериментальному та контрольному класах наприкінці року.

Аналіз результатів експериментального дослідження показує, що в експериментальному класі зросла кількість першокласників (перших двох груп) із позитивним ставленням до навчання і дещо зменшилась чисельність третьої групи, тобто стала переважати навчальна мотивація, збільшився рівень усвідомленості та осмисленості учіння. Зменшилась кількість представників четвертої і п’ятої груп – учнів з байдужим та негативним ставленням до учбової діяльності.

Результати повторного обстеження виявили динаміку мотиваційної готовності до навчання в контрольному класі. Традиційна шкільна система зумовила зниження рівня пізнавального інтересу (учні першої групи) і водночас збільшення чисельності учнів другої групи з домінуванням мотивації досягнення успіху. Стало менше учнів з неусвідомленістю та неосмисленістю учіння, почала переважати навчальна, а не ігрова мотивація. Незмінною залишилася група учнів з байдужим ставленням до навчання і різко збільшилась кількість першокласників з негативним ставленням до учбової діяльності.

Ефективність системи роботи із формування мотиваційної готовності до навчання у першокласників порівняно з традиційною освітньою системою показана на діаграмі 3. Експериментальний клас демонструє підвищення рівня позитивної мотивації учбової діяльності та зменшення кількості байдужих учнів і тих, хто негативно ставиться до навчання. Зростання рівня мотиваційної готовності до навчання в експериментальному класі порівняно з контрольним видно з діаграми 4.

Порівнявши діаграми 2 і 4, бачимо, що порівняно з початком навчального року рівень мотиваційної готовності до навчання в учнів експериментального класу зріс, а контрольного – навпаки, знизився, що свідчить про неефективність традиційного підходу у сфері становлення позитивного ставлення до навчальної діяльності та формування мотиваційної готовності до навчальної діяльності у молодших школярів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, на основі теоретичного аналізу проблеми та дослідницько-експериментальної роботи можна зробити такі висновки з проблеми дослідження мотиваційної готовності першокласників до шкільного навчання.

Мотив вчені трактують як спонукальну причину дій і вчинків людини (те, ради чого діяльність здійснюється, що викликає активність людини). В якості мотивів людської діяльності можуть виступати потреби, інтереси, переконання, почуття й переживання, ціннісні орієнтації тощо. Мотиваційна сфера посідає центральне місце в структурі особистості і є одним з основних сил і спрямованості її діяльності та поведінки. Під мотивацією більшість учених розуміє систему мотивів або стимулів, яка визначає загальне спрямування та конкретні форми діяльності або поведінки людини.

У сучасній психології мотивація розглядається як важливий структурний компонент навчальної діяльності. При цьому навчальна діяльність молодших школярів і, зокрема, першокласників, є полімовтивованою, тобто спонукається не одним, а багатьма мотивами, які утворюють певну ієрархічну структуру і взаємодіють між собою.

Мотивація є спонукальною силою учіння і навчальної діяльності молодших школярів загалом. На основі зміни даного параметру можна судити про рівень шкільної адаптації першокласника, ступінь оволодіння навчальною діяльністю і його ставлення до навчання.

Мотивація учіння є складним структурним утворенням і має декілька сутнісних значень:

¾        є продуктом формування особистості, і одночасно фактором її подальшого розвитку;

¾        здійснює загальний стимулюючий вплив на протікання пізнавальних процесів, є джерелом інтелектуальної активності;

¾        мобілізує творчі сили на пошук і розв’язання навчально-пізнавальних задач і завдань, позитивно впливає на якість засвоєння знань молодшими школярами;

¾        вважається важливою внутрішньою умовою розвитку прагнення до самонавчання;

¾        має діагностичне значення, тобто є показником розвитку багатьох важливих рис особистості (цілеспрямованості, свідомості, широти і стійкості пізнавальних інтересів).

Мотиви навчальної діяльності першокласників розгортаються на різному рівні усвідомленості і відрізняються великою різноманітністю. Серед них є позитивні і негативні, значущі і другорядні, активні і пасивні і т.д. Та найчастіше у психолого-педагогічній літературі виділяють у контексті навчальної діяльності молодших школярів два основні типи мотивів учіння: навчально-пізнавальні і широкі соціальні; зовнішні і внутрішні.

Мотиваційна сфера глибоко індивідуальна. Тому в її формуванні треба орієнтуватись не тільки на особистість першокласника взагалі, а й на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначилися саме в даному класі (А.К. Маркова, О.Я.Савченко).

Під готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Це один із найважливіших підсумків психічного розвитку особистості в період дошкільного дитинства. Мотиваційна готовність являє собою настанову на шкільне навчання, пізнавальну діяльність, прагнення до набуття знань. Мотиваційний компонент не рівнозначний мотивам учіння, оскільки він не вичерпується пізнавальними потребами і включає як навчання, так і формальні ознаки бажання вчитися.

Про мотиваційну готовність шестирічок до шкільного навчання свідчить їхнє ставлення до учбової діяльності як до серйозної, значущої справи, бажання опанувати нові знання та вміння, готовність до нових обов’язків і відповідальність перед батьками, учителем і класом. Мотиваційна готовність дитини до школи формується внаслідок реалізації цілого комплексу психолого-педагогічних умов, які визначаються загально-психологічними характеристиками готовності дитини до шкільного навчання.

У результаті теоретичного аналізу означеної проблеми та узагальнення даних дослідно-експериментальної роботи нами було виділено показники мотиваційної готовності до навчальної діяльності, що практично виявляються у певних типах ставлення учнів до навчання: учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням пізнавальних і широких соціальних мотивів (високий рівень мотиваційної готовності); учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням нестійкої учбової мотивації (середній рівень мотиваційної готовності); учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням ігрової мотивації (нижче середнього рівень мотиваційної готовності); учні з індиферентним ставленням до навчання, відсутністю інтересу до нього (недостатньою готовністю до шкільного навчання); учні з негативним ставленням до навчання, відсутністю бажання вчитися (неготовність до навчальної діяльності).

Результати експерименту показали, що цілеспрямована, науково обґрунтована, систематична психолого-педагогічна робота з формування мотиваційної готовності до шкільного навчання вплинула не лише на результативність учіння, але й сприяла формуванню у першокласників позитивного ставлення до процесу і результатів навчальної діяльності як основи мотиваційної готовності до навчання, розвитку пізнавальних інтересів та бажання вчитися.

Отже, отримані експериментальні дані підтвердили правильність висунутої гіпотези дослідження.

Проведене дослідження особливостей мотиваційної готовності до навчальної діяльності першокласників не вичерпує усіх аспектів аналізованої проблеми. Воно відкриває перспективу щодо вивчення психолого-педагогічних умов формування мотивації учіння в молодших школярів та подальшої розробки психолого-педагогічного забезпечення мотиваційного компонента навчальної діяльності учнів початкової школи.

Список використаної літератури

1.         Адаптація дитини до школи / Упоряд. Максименко С.Д., Максименко К.С, Главвик О.П. - К.: Мікрос-СВС, 2003.

2.         Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М.: Педагогика, 1976. – 314 с.

3.         Битянова М.P., Азарова Т.В. Афанасьева Е.И. Васильєва Н.Л. Работа психолога в начальной школе. - М.: Ваклер, 1998. – 164 с.

4.         Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є. Методичні рекомендації для діагностики шкільної зрілості дітей 6-7 років // Український освітній журнал, 1994, №1.

5.         Богоявленский Д.Б., Заболотнева И.М. Диагностика сформированности учебной деятельности у младших школьников // Новые исследования в психологии. – 1985. - № 1. – С. 35-38.

6.         Божович Л.И. О мотивации учения // Возрастная и педагогическая психология: Хрестоматия.- М.: Академия, 2001. – 368 с.

7.         Бугайова І.А. Гра як засіб підготовки дитини до школи //Журнал для батьків. - 2001. - №1.- С. 16-18.

8.         Буцкіна С.В. Формування мотиваційної готовності дітей 6-7 років до навчання в школі // Практична психологія та соціальна робота.- 2001.-№5.- С.16-19.

9.         Венгер А.Л. Психологическая готовность ребенка к школе // Вопросы психологии. – 1984. - № 4. – С. 21-24.

10.       Вікова та педагогічна психологія (О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001.- 416 с.

11.       Власова И.Н. Изучение особенностей доминирования мотивов у детей младшего школьного возраста // Вопросы психологии. – 1977. - №1. – С. 104-118.

12.       Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1979. – 288 с.

13.       Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо и др. – М.: Просвещение, 1984. – 256 с.

14.       Волков Б.С. Психология младшего школьника. – М.: Просвещение, 2002. – 125с.

15.       Волокитина М.Н. Очерки психологии школьников первого класса / Под ред. М.Смирнова. – М.: Учпедгиз, 1951. – 102с.

16.       Выготский Л.С. Развитие психических функций. - М.: Педагогика, 1960. – 214 с.

17.       Гільбух Ю.З. Коробко С.Л., Кондратенко Л.О. Методика контролю психічного розвитку шестирічного першокласника // Початкова школа. – 1989. - № 9. – С. 24-27.

18.       Гільбух Ю.З., Коробко С.Л., Кондратенко Л.О. Визначення психологічної готовності дитини до шкільного навчання // Початкова школа. - 1988. - №7. – С. 12-15.

19.       Головань Н.О. Вікові особливості дітей шестирічного віку та їх діагностика // Навчання і виховання шестирічних першокласників. - К.: Освіта, 1990. – С. 59-67.

20.       Гончаренко С.А., Богуславська Л.О., Кондратенко Л.О. Оцінка готовності дітей до шкільного навчання // Психологія: Збірник матеріалів Другого міжнародного науково-практичного семінару. - Рівне, 1997. – С. 154-181..

21.       Гословська І.Г., Скворцова С.О. Формування позитивної мотивації навчання в молодших школярів на уроках математики // Наука і освіта. - 2000. - №6. – С.18-24.

22.       Готовність дитини до навчання / Упоряд. Максименко С.Д., Максименко К.С, Главник О.II. - К.: Мікрос - СВС. 2003.

23.       Готовность к школе. Развивающие программы / Под редакцией И.В.Дубровиной. - Екатеринбург, 1998. – 112 с.

24.       Гуткина И.И. Диагностическая программа по определению психологи-ческой готовности детей 6-7 лет к школьному обучению // Психоло-гическая наука и образование. – 1997. - № 2. – С. 21-25.

25.       Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Просвещение, 1972. – 212 с.

26.       Демиденко В.К. До питання про сутність мотивів учіння // Радянська школа. – 1977. - №9. – с.40-44.

27.       Егошина Е.В. Методика исследования мотивов учения // Начальная школа. – 1995. - №6. – С. 24-28.

28.       Ефимова Н.В. Диагностика и коррекция учения у младших школьников. – М.: Просвещение, - 1991. – 109 с.

29.       Занюк С. Психология мотивации. - К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2001. – 351с.

30.       Запорожец А.В. Интеллектуальная подготовка детей к школе // Дошкольное воспитание. – 1977. - №10. – С. 23-26.

31.       Запорожец А.В. Педагогические и психологические проблемы всестороннего развития и подготовки детей к школе // Дошкольное воспитание. – 1977. - №10. – С. 12-17.

32.       Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М.: Логос, 1999. – 382с.

33.       Коломинский Я.Л., Панько Е.Л. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – 190 с.

34.       Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. школа, 1989. – 386с.

35.       Кравцов Г.Г., Кравцова Е.Е. Шестилетний ребенок: Психологическая готовность к школе. – М.: Знание, 1987. – 68с.

36.       Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Педагогика, 1975. – 244 с.

37.       Лисина М.И, О механизмах смены ведущей деятельности у детей пер-вых семи лет жизни // Вопросы психологии. – 1978. - №5. – С. 31-36.

38.       Лучанская Л.С. Сознательное принятие школьной ситуации детьми 6-7 лет // Вопросы психологии. – 1988. - №3. – С. 32-33.

39.       Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 354с.

40.       Малихіна О.В. Особливості мотивації учіння дітей молодшого шкільного віку // Початкова школа. - 2002. - №7. – С. 50-53.

41.       Маркова А.К., Лидере А.Г., Яковлева Е.Л. Диагностика и коррекция умственного развития в школьном и дошкольном возрасте. – М.: Ваклер, 1992. – 283 с.

42.       Маркова А.К. и др. Мотивация учения и ее воспитание у школьников. – М.: Педагогика, 1983. – 65 с.

43.       Маркова А.К. и др. Формирование мотивации учения. – М.: Педагогика, 1990. – 122 с.

44.       Матюхина М.В., Михальчик Т.С. Психология младшего школьника. – М.: Просвещение, 1976. – 212 с.

45.       Матюхина М.В. Мотивация учения младших школьников. – М.: Педагогика, 1984. – 162 с.

46.       Мильман В.Я. Внутренняя и внешняя мотивация учебной деятельности // Вопросы психологии. – 1987. - №5. – С. 172-181.

47.       Мир детства: Младший школьник / Под ред. А.Г.Хрипковой. – М.: Педагогика, 1988. – 210 с.

48.       Москвичев С.Г. Проблемы мотивации в психологических исследова-ниях. – К.: Просвещение, 1975. – 178 с.

49.       Мухина В.С. Шестилетний ребенок в школе. - М.: Просвещение, 1986. – 268 с.

50.       Навчання і виховання 6-річних першокласників: Зб. статей / Упоряд. К.С. Прищепа. – К.: Рад. школа, 1990. – 202с.

51.       Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. – М.: Академия, 1996. – 387 с.

52.       Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М.: МОДЭК, 1993. – 362 с.

53.       Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования. – М.: Творческий центр, 2000. – 320 с.

54.       Олійник В.Ф., Максименко С.Д. Емоційно-виховний розвиток першокласників // Навчання і виховання шестирічних першокласників. - К., 1990. – С. 42-54.

55.       Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д. Б. Зльконина, А. Л.Венгера. - М.: Педагогика, 1988. – 184 с.

56.       Педагогічна психологія / За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – 183 с.

57.       Подласый И.П. Педагогика начальной школы. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 400 с.

58.       Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. - К.: Освіта, 1998. – 314 с.

59.       Проскура О.В. Як перевірити ступінь готовності вашої дитини до навчання у школі // Початкова школа. - 1998. - №2. – С. 45-47.

60.       Психологические проблемы неуспеваемости школьников: Сб. / Под ред. Н.А.Менчинской. – М.: Педагогика, 1971. – 228 с.

61.       Психологическое развитие младших школьников: Экспериментальное исследование / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1990. – 100 с.

62.       Психологическое развитие: Учебник / Под ред. Г.Д.Марцинковской. – М.: Академия, 2001. – 352с.

63.       Психология: Словарь / Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494с.

64.       Психологія: Підручник / За ред. Г.С. Костюка. – М.: Рад. школа, 1968. – 572 с.

65.       Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся / Под ред. А.А. Бодалева, В.Я. Ляудис. – М.: Педагогика, 1980. – 314 с.

66.       Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании. – М.: ВЛАДОС, 1995. – 468 с.

67.       Розвиток пізнавальних процесів дитини / Упоряд. Максименко С.Д., Маценко В.Ф., Главник О.П. - К.: Мікрос-СВС, 2003.

68.       Рубинштейн С.Л. Общая психология. – М.: Педагогика, 1972. – Т.1. – 418 с.

69.       Савченко О.Я. У пошуках нової концепції школи першого ступеня навчання // Початкова школа. – 1990. - №1. – С. 2-6.

70.       Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416с.

71.       Святогорова М.В., Вачков И.В. Динамика мотивации учения и адаптации к школе в младшем школьном возрасте // Психологическая наука и образование. – 200. - №3. – С. 20-26.

72.       Семаго Н.Я. Технология психологического обследования ребенка старшего дошкольного возраста // Журнал практического психолога. – 1999. - №4. – С. 12-13.

73.       Сергеев В.П. Психолого-педагогические теории и технологии начального образования. – М.: Академия, 2002. – 143 с.

74.       Столин В.В. Мотивация и самосознание // Мотивация личности. – М.: Педагогика, 1982. – С. 118-164.

75.       Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. – Твори. - К., 1976. - Т 1. – С. 5-206.

76.       Талызина Н.Ф. Практикум по педагогической психологии. – М.: ВЛАДОС, 2002. – 203 с.

77.       Труднощі, які виникають у першокласників // Журнал для батьків. – 2001. - №3-4. – С. 11-13.

78.       Учебная деятельность младших школьников: Диагностика и коррекция неблагополучий / Под ред. Ю.З. Гилбуха - К., 1993.

79.       Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. – М.: Педагогика, 1986. – Т.1. – 316 с.

80.       Цияев В.Р. О проблеме психологической адаптации школьников // Психологическая наука и образование. -1998. - № 3-4. – С. 12-16.

81.       Юркевич В.С. Развитие начальных уровней познавательной потреб-ности у школьника // Вопросы психологии. – 1980. - №2. – С. 80-81.

Додатки

Додаток А

Ігри та вправи для формування мотиваційної готовності до навчання у шестирічних першокласників

Заняття 1

1.   Гра “Інтерв’ю”

Мета: сформувати у дітей вміння орієнтуватись в оточуючому світі.

Інструкція: “Діти уявіть собі, що я журналіст, який хоче взяти у вас інтерв’ю для газети чи журналу. Ви повинні уважно послухати запитання, які я буду задавати, а потім правильно і швидко на них відповісти.” Кожен з дітей відповідає на запитання, ті запитання, які діти не розуміють, треба пояснити і обговорити колективно.

Запитання інтерв’ю

1.         Як вас звати? (кожен з дітей відповідає на запитання, якщо дитина замість ім’я називає прізвище, це не вважається помилкою)

2.         Скільки вам років?

3.         Як звати ваших батьків?

4.         Як називається місто, в якому ви живете?

5.         Як називається вулиця, на якій ви проживаєте?

6.         Який номер має ваш будинок, квартира?

7.         Яких тварин ви знаєте? Які з них домашні? Які живуть у наших лісах? (Дитина повинна назвати хоча б по 2 тварини на кожне із завдань).

8.         В яку пору року з’являється і в яку пору опадає листя?

9.         Як називається та година дня, коли ви прокидаєтесь, коли обідаєте, коли готуєтесь до сну?

10.      Перерахуйте предмети одежі, меблі, столові прибори, які ви використовуєте? (правильна відповідь та, в якій перераховано не менше трьох найменувань з кожної групи).

2. Бесіда-гра “Я йду до школи!”

Мета: активізувати відомості дітей про школу і шкільне життя.

Інструкція: “Діти, давайте поділимося на дві команди. Назва однієї команди буде “Всезнайки”(це такі люди, які все знають), а іншої – “Незнайки” (такі люди, які нічого не знають). Я буду наводити запитання, команда “Всезнайки” має відповідати на всі запитання тільки правильно, а команда “Незнайки” повинна шуткувати і відповідати на всі запитання неправильно. За кожну правильну відповідь всезнайкам ставимо “+”, а за кожну неправильну незнайкам ставимо “+”. Кожна дитина має спробувати себе в обох ролях.

Запитання

1.         Чи потрібно ходити до школи?

2.         Навіщо потрібно ходити до школи?

3.         Чим зазвичай займаються в школі? (Що ви будете робити в школі?)

4.         Що потрібно мати учневі, щоб бути готовими до школи?

5.         Що таке уроки? Чим на них займаються учні?

6.         Як потрібно поводити себе на уроках в школі?

7.         Що таке домашні завдання?

8.         Навіщо потрібно виконувати домашні завдання?

9.         Чим ви будете займатися вдома, коли прийдете з школи?

10.      Що нового з’явиться в твоєму житті, коли ти підеш у школу?

Дати дітям можливість зрозуміти, для чоло вони йдуть до школи, навіщо їм вчитись, що дасть їм це навчання.

3. Гра “Я готуюсь до школи”

Мета: формувати позитивну навчальну мотивацію, коригувати негативне ставлення до школи.

Інструкція: “Уявіть собі, що я прилетіла до вас з іншої планети, щоб разом з вами йти до школи. Ваше завдання – якомога швидше підготувати мете до навчання в школі. Я буду запитувати вас про шкільне життя, а ви повинні мене навчити, відповідаючи правильно на запитання.”

Запитання:

1.         Щоб піти до школи , мені має виповнитись:

а) 1-2 роки;

б) 6-7 років.

2.         Щоб добре вчитися , я повинна:

а) дуже хотіти навчатись в школі;

б) зовсім не хотіти навчатись у школі.

3.         Для того, щоб піти до школи, достатньо:

а) мати кольорові олівці, гарний портфель і ручку;

б)вміти трошки читати, писати, рахувати, малювати.

4.          Щоб бути відмінником, треба:

а) мати гарні олівці, зошити і ручку;

б) бути старанною ученицею (учнем).

5.         Домашні завдання потрібно виконувати:

а) швидко і як-небудь;

б) не поспішаючи ,гарно, охайно, перевіряючи помилки.

6.         На перервах потрібно:

а) відпочивати (можна повторити якийсь предмет);

б) відповідати біля дошки.

7.         Якщо я отримав двійку:

а) потрібно плакати, кричати на вчительку;

б) сміятись, кажучи, що мені байдуже;

в) попросити пояснити, вивчити цю тему, щоб перездати на кращу оцінку.

8.         Коли я буду відповідати біля дошки, я повинна:

а) хвилюватись, боятись;

б) не хвилюватись, уважно послухати запитання і відповісти на нього.

9.         В школі потрібно вчитись:

а) тому, що всі вчаться;

б) щоб бути розумною, досвідченою людиною.

10.      Я хочу вчитись у школі:

а) бо в школі гарні квіти, парти;

б) бо в школі я дізнаюсь багато нового, що допоможе мені стати дорослою самостійною людиною.

4. Гра “Школа-казка”

Мета: зняття страху і тривожності перед шкільним навчанням.

Інструкція: Діти читають (чи їм читають уривки з книги Є.Успенського “Школа клоунів”), розповідають про правила, вимоги в цій школі, придумують уроки, оцінки (психолог бере в цьому процесі активну участь). Кожна дитина повинна обов’язково що-небудь розповісти і показати. Клас попередньо домовляється, яке правило для “школи” буде виконуватись, і воно включається в хід “навчальних”, “ігрових” занять, що сприяє довільності. Це необхідно для того, щоб діти побачили, де добре, а де погано, для чого потрібні правила. Таким чином з’являється бажання завжди і в усьому діяти за правилом. Напрямом цієї роботи є також розвиток у дітей бажання бути компетентними, як одного з центральних мотивів учіння, бажання бути не гіршим за інших.