Навигация
Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку
57445
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку
За сучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є час навчання дітей у початковій школі, зокрема нижня межа пов’язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. Найбільш характерною обставиною цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. Цей період має величезні нові можливості для психічного та особистісного розвитку дитини.
Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальший ріст і розвиток організму дитини. Кістково-м’язовий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм дитини. Далі розвивається м’язова система молодших школярів. Збільшується маса всіх м’язів щодо маси тіла, що сприяє зростанню фізичної сили у дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м’язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, проте ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м’язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які викликають швидку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м’язів пальців і кисті. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м’язів. Рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма. Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря. Продовжується ріст серцевого м’яза. Артерії у школяра пропорційно дещо ширші, ніж у дорослого, і саме цим моделюється особливість артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Маса мозку першокласника наближається до маси мозку дорослої людини. Відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи, слово набуває узагальнюючого значення, як і у дорослої людини. У молодших школярів підвищується рухливість нервових процесів, що дає їм змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Спостерігається більша, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча перші переважають. Нервова система молодших школярів характеризується високою пластичністю, тобто здатністю фіксувати впливи середовища та готовністю реагувати на них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв’язків, у виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинуті всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Зокрема, очі, завдяки пластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органу зору молодших школярів і не виправляти їх постави, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.
Початок шкільного навчання знаменує собою зміну всього способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. По-перше, дитина починає виконувати суспільно-важливу діяльність, — вона вчиться, і значущість цієї діяльності певним чином оцінюється оточенням. Перехід до шкільного життя пов’язаний, головним чином, зі зміною типу провідної діяльності з ігрової на навчальну. По-друге, шкільне життя вимагає систематичного та обов’язкового виконання низки правил, обов’язкових для всіх, котрим підпорядковується поведінка дитини в школі. Підпорядкування цим правилам вимагає від дитини вміння регулювати свою поведінку, висуває суттєві вимоги до довільності діяльності, вміння підпорядковувати її свідомо поставленим цілям. Таким чином, відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. По-третє, зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов’язків накладає відбиток на стосунки з однолітками і вчителями. Усе життя в школі пов’язане з особистістю вчителя, а його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садка. Стосунки з учителем складаються в процесі навчальної діяльності та є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, більш діловими і стриманими. У зв’язку з цим для вчителя дуже важливо мати правильне уявлення про особистість учня в перші дні навчання та допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.
Таким чином, перехід дитини з сім’ї та сімейного виховання в школу, в систему шкільного навчання і виховання — важливий, складний і важкий процес за багатьма показниками.
У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов’язана зі вступом до школи. З «натуральних» ці процеси наприкінці молодшого шкільного віку повинні стати «культурними», тобто перетворитись у вищі психічні функції, пов’язані з мовою, довільні та опосередковані (за Л.С. Виготським). Цьому сприяють основні види діяльності, якими переважно зайнята дитина цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра та праця.
Розглянемо, в чому полягають найважливіші зміни, які за період молодшого шкільного віку відбуваються зі сприйманням, увагою, пам’яттю, мовою і мисленням дитини.
Швидкий сенсорний розвиток дитини в дошкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета. Процес навчання ставить нові вимоги до сприймання школяра. У процесі засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомлення перцептивної діяльності учнів, вони сприймають різні зразки, згідно з якими повинні діяти. Довільність і усвідомленість дій тісно взаємопов’язані і розвиваються одночасно. Спочатку дитину приваблює сам предмет і, в першу чергу, його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже наприкінці 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей. Усе це стимулює подальший розвиток сприймання. З’являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Увага у молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо у 1-2 класах, сильною і конкурентною щодо неї залишається мимовільна увага. На початку навчання молодшого школяра приваблює лише зовнішній бік речей. Це заважає йому проникнути в їх сутність (подій, явищ), ускладнює самоконтроль за діяльністю. Формуванню довільної уваги сприяє чітка організація дій, якими дитина може керувати самостійно і при цьому постійно себе контролювати. Це може бути спеціально організована перевірка помилок, зроблених особисто або іншими школярами. Так поступово молодший школяр вчиться керуватись самостійно поставленою метою, тобто довільна увага стає провідною. Із розвитком довільної уваги розвивається мимовільна, яка пов’язана тепер не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а з потребами та інтересами дитини, які виникають у ході навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці розвиваються обсяг і стійкість, переключення і концентрація уваги. Однак і тут увага дитини ще зберігає певні ознаки «дитячості». Свої найбільш досконалі риси увага дітей виявляє лише тоді, коли предмет чи явище, що безпосередньо привернули увагу , особливо цікаві для них. Увага молодших школярів тісно пов’язана із значущістю для них навчального матеріалу. На початку навчання в школі увага ще досі нестійка. Зміцнюючи її, вчителю слід пам’ятати, що в 1 і 2 класах стійкість уваги вища при виконанні молодшими школярами зовнішніх дій і нижча – при виконанні розумових. Саме тому слід чергувати розумові завдання і завдання зі складання схем, рисунків, креслень. У молодших школярів слабо розвинений розподіл уваги. Особливо яскраво невміння розподіляти увагу проявляється під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Але вже на час закінчення 2 класу спостерігаються помітні зрушення в удосконаленні цієї властивості, якщо вчитель на уроці, а батьки вдома так організують навчальну роботу, щоб діти вчилися контролювати свою діяльність і одночасно стежити за виконанням кількох дій. У молодших школярів недосконалою є і така важлива властивість уваги, як переключення. На початку навчання у них не сформовані навчальні вміння та навички, що й заважає швидко перейти від одного виду навчальних занять до іншого. Однак удосконалення навчальної діяльності вже на кінець 1-го і початок 2-го класу призводить до формування уміння переключатись з одного етапу уроку на інший, від однієї навчальної роботи до іншої. Усі ці особливості слід врахувати при організації навчання в початковій школі.
Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, що відбуваються у розвитку пам’яті дитини. Це, власне, сензитивний період розвитку пам’яті. Під впливом навчання у молодшого школяра формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних прийомів запам’ятовування. Навчання дітей мнемічним діям повинно здійснюватися у два етапи. На першому з них діти повинні оволодіти мислительними операціями, які потрібні для запам’ятовування і відтворення матеріалу, а на другому — навчитись користуватися ними як засобами запам’ятовування у різних ситуаціях. Активному розвитку пам’яті дітей у перші роки навчання сприяє розв’язання спеціальних мнемічних завдань, які виникають перед дітьми у відповідних видах діяльності. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати, зростає продуктивність запам’ятовування навчального матеріалу. В учнів 2-4 класів зростає міцність запам’ятовування. З віком у молодших школярів підвищується точність упізнавання запам’ятованих об’єктів. Розвитку пам’яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань на спостереження, розповіді тощо. Основна лінія розвитку пам’яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування, образної та словесно-логічної пам’яті. Відбувається інтенсивний розвиток довільної пам’яті, довільного запам’ятовування і відтворення. Розвиток довільної пам’яті не означає послаблення мимовільних видів запам’ятовування. Тому вчителеві необхідно використовувати обидва види пам’яті. Довільне запам’ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли матеріал, що запам’ятовується стає змістом активної діяльності школярів.
Основна тенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого логічного їх комбінування до побудови нових образів. У молодшому шкільному віці зростає вимогливість дитини до витворів власної уяви, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Розвиток уяви молодшого школяра залежить від роботи вчителя із збагачення системи тематичних уявлень на уроках. У результаті його постійних зусиль у розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви в учнів розпливчасті, нечіткі, але згодом вони стають більш точними і чіткими; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак (переважно несуттєві), а до 3-4 класу кількість відображених ознак значно зростає (серед них переважають суттєві). Перетворення образів уяви спочатку незначне, а до 3-4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими та яскравими, діти вже можуть змінити сюжетну лінію оповідання. На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, при читанні чи розповіді — опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дає школяреві можливість подумки створити новий образ. Завдяки розвитку у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більше керованим процесом, а і її образи пов’язуються із задачами, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності. Усі названі особливості створюють основу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання молодших школярів. Ці знання стають основою для розвитку цього виду уяви й процесу творчості у наступні вікові періоди життя школяра.
Мислення молодших школярів найчастіше характеризується як конкретно-образне. Але водночас у його структурі все більше зростає роль абстрактних компонентів. Під впливом навчання у мисленні молодших школярів змінюється співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення. Учні першого і частково другого класів застосовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз. У частини учнів другого і в більшості учнів третього та четвертого класів аналіз стає систематичним. Об’єктом аналізу є предмети, явища тощо. Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їхнього загального розвитку, а й від предметів, які є об’єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об’єктів. Порівняння молодших школярів також має свої особливості. Спочатку у порівнянні учні легко виділяють відмінності і важче – подібність. Далі поступово виділяється та порівнюється подібність. Процес порівняння вимагає систематичного і тривалого навчання школярів. Абстрагування молодшого школяра характеризується тим, що суттєвими ознаками вважаються зовнішні, яскраві. Діти легше абстрагують властивості предметів, ніж зв’язки і відношення. Узагальнення, особливо в 1 класі, характеризується усвідомленням тільки деяких ознак, оскільки школяр ще не може проникнути в сутність предмету. В учнів 2 класу удосконалюються способи узагальнення. Умовою успішного розвитку узагальнень є систематичне виконання завдань на групування й узагальнення наочних даних, а також словесно означених об’єктів. У молодшому шкільному віці відбувається усвідомлення дітьми власних мислительних операцій, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У процесі навчання розвиваються такі якості розуму, як самостійність, гнучкість, критичність та ін.
Перехід до шкільного навчання призводить до поглиблення і розширення змісту дитячого мислення, що виявляється в збагаченні змісту наявних і формуванні нових понять. Наукові поняття, які засвоює дитина в школі, відрізняються від життєвих уявлень перш за все тим, що дають наукову картину світу. Те, що дитина раніше сприймала переважно чуттєвим шляхом і фіксувала у своєму мисленні суто емпірично, — як об’єкт із відомим набором ознак, — тепер отримує наукове осмислення. З переходом до школи відбувається перехід від безпосередньо чуттєвого сприймання світу до «надчуттєвого», тобто вираженого в абстрактних поняттях. Цей перехід забезпечує включення дитини в більш широку соціальну мотивацію діяльності через формування у неї уміння вчитися. У навчальній діяльності дитина під керівництвом вчителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Результатом цього є зміни в особистості дитини, розвиток її здібностей, перш за все, здібності оперувати поняттями. У зв’язку з цим змінюється і вид мислення — воно стає понятійним.
Таким чином, молодший шкільний вік — вік інтенсивного психічного, насамперед, інтелектуального та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей період (довільність, усвідомленість та опосередкованість психічних функцій та процесів, внутрішній план дій, усвідомлення особистісних змін), створюють передумови для переходу молодшого школяра у наступний віковий період.
Для того щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинен добре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвитку дитини. У процесі навчання важливо не тільки озброювати учнів певним запасом знань, способів дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїх можливостей і успіхів, учити контролювати власні дії в навчально-пізнавальній діяльності.
Похожие работы
... і для розвитку пізнавального інтересу 7-10-річних учнів, оскільки в процесі пошуку учні мають можливість виявити активність мислення, ініціативу, утвердити себе. Для розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів у навчальному процесі необхідно забезпечити правильне співвідношення репродуктивної і продуктивної діяльності, уміле включення емоціогенного матеріалу, постійне стимулювання в учнів ...
... проведена екскурсія залишає в пам’яті учнів яскраві спогади, дає змогу краще засвоїти основні поняття з курсу «Я і Україна», стає багатим джерелом нових знань і дієвою формою виховання. Отже, процес формування та розвитку пізнавальних інтересів учнів 4 класу на уроках природознавства буде ефективним, якщо дотримуватися таких дидактичних умов: 1) розуміння дитиною змісту і значення ...
... ічних прийомів на інтереси учнів; динаміку їх розвитку. РОЗДІЛ 2. ЛІНВО-ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРИКМЕТНИКА В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ 2.1 Характеристика лінгво-дидактичних підходів до вивчення прикметника в початкових класах Методика вивчення прикметника обумовлюється його лінгвістичними особливостями. На відміну від іменника і дієслова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх ...
... можна створити певну постійно зростаючу систему залучень учнів до вирішення проблемних ситуацій, а також до самостійної пошукової діяльності [29;34]. Таким чином, нами виявлено основні засоби розвитку пізнавального інтересу молодших школярів у процесі вивчення курсу «Я і Україна» 1.3 Стан розвитку пізнавального інтересу в молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» в практиці школи ...
0 комментариев