Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів

3. Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів

Серед педагогічних якостей учителя важливими є вміння збудити в учнів інтерес до знань. І не тільки збудити, а й задовольнити його.

Протягом тривалого часу в нашій країні була поширеною класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.

Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу. Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної діяльності [27].

Сьогодні замало «давати знання». З перших днів у школі дитину треба вчити вчитися, вчити думати, вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання радісно. Логічна завершеність, поєднання традиційних методів навчання із сучасними технічними засобами, емоційність, активність психічної діяльності як учителя, так і учнів — усе це є істотними ознаками сучасного уроку.

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи [74].

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавленість учнів. Сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.(див. додаток Г)

Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змагання», «екологічна гра в завданнях» тощо [75].

Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.

Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. З цього погляду їх поділяють на такі типи:

1.         уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК). Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів;

2.         уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-конференції, уроки взаємного навчання) До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці вивчення розділу, наприкінці семестру чи навчального року;

3.         уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи;

4.         театралізовані уроки (виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінними є для школярів 1-2 класів, у яких конкретно-образне мислення переважає над абстрактним. Драматизація є засобом надання навчальному процесу емоційності, забезпечує зв’язки природознавства з предметами естетичного циклу;

5.         Уроки-подорожі, мандрівки. Вони пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення;

6.         уроки «милування природою». Передбачають розвиток у дітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, а також різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.

Отже, нестандартні уроки з природознавства в початкових класах руйнують застиглі штампи в організації навчально-виховного процесу школярів, спрямовуючи його в русло активізації пізнавальної самостійності й творчої активності.

Найвищої майстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його в тих рамках, які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці і дотримуватися певної дисципліни.

Розглянемо докладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків.

Урок-вікторина. Термін «вікторина» визначається як гра, що являє собою ряд питань із різних галузей людської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі. Оскільки вікторина — це різновид гри, то діти залюбки стають її учасниками. [4]

Проведення уроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку.

В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми чи характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен врахувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такою інформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести у формі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.

Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання — сформувати в учнів знання з певної теми, розвинути їхні пізнавальні інтереси. Запитання вікторини мають бути правильними з теоретичного і методичного поглядів, базуватися на сучасних досягненнях у галузі природознавства, містити доступні дітям природничі терміни, елементи дослідів. Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва і літератури, ТЗН. Запитання вікторини мають поєднувати теоретичні знання і практичні вміння з природознавства, міжпредметні зв’язки та досвід учнів.

Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь.

Ще однією важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення. Насамперед учитель повинен попередити учнів про те, що у них буде урок-вікторина з певної теми, щоб вони могли заздалегідь підготуватися до неї. На уроці слід залучити до роботи всіх учнів. Цього можна досягти, поділивши клас на кілька команд із невеликою кількістю учасників, де кожен член команди виконуватиме певне завдання.

Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.

Використання уроку-вікторини в процесі викладання курсу «Я і Україна» має широкі можливості. Практичне спрямування курсу природознавства, його між предметні зв’язки, використання знань учнів допомагають учителеві в процесі навчання проводити урок-вікторину як повноцінне заняття, що має свою мету і виконує поставлені завдання. Ця нестандартна форма організації навчання сприяє розвитку інтересу до вивчення природи, збагачує мислення і мовлення дітей, допомагає кращому запам’ятовуванню інформації, виробляє в учнів практичні вміння і навички.

Урок-вікторину доцільно використовувати, як підсумковий до певного розділу.

Урок-КВК. Це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довший час збережеться в пам’яті учнів. До того ж, він сприяє розвитку пізнавальних інтересів, засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність.[74]

Для уроку-КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід ураховувати під час його підготовки та проведення.

Перш за все, треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Обрання капітана — досить важливий етап у створенні команди. Адже капітан повинен добре знати природознавство, бути спостережливим, веселим, енергійним, кмітливим, активним. І що головне — користуватися авторитетом серед членів команди та вміти організувати учнів на виконання різних завдань.

Ініціативу до створення команди повинні виявляти самі учні, але вчитель має провести контроль та корекцію цього процесу, щоб утворені команди були рівносильними. Інакше урок-КВК, ще не відбувшись, буде приречений на невдачу, а в гіршому випадку — ще й на озлоблення чи ворожнечу нерівносильних команд.

Другим важливим моментом урок-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включати і вчителя-класовода, і учнів з активу класу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм під час формування журі повинна бути не його кількість, а об’єктивність.

Чи не найважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір теми і змісту змагань. Тему варто обирати таку, що її добре засвоїли на попередніх уроках («Нежива природа», «Наша Батьківщина — Україна»). Іноді темою уроку-КВК може бути частина будь-якого розділу. Наприклад, у формі уроку-КВК можна провести такі теми, як «Корисні копалини», «Водойми на території України», «Органи травлення людини» і т. ін.

Щодо змісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку-КВК не варто забувати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.

Серед завдань-конкурсів можуть бути такі: поясніть термін; продемонструйте дослід; доведіть і т. ін. Але саме формування завдань-конкурсів повинно бути нестандартним, цікавим і веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривків пісень, фрагментів казок, кінофільмів тощо. Так, наприклад, пропонується відгадати такі загадки:

У якому лісі немає листя? (У хвойному)

Посеред двора стоїть гора,

Спереду вила, позаду мітла. (Корова)

Коли можна воду в решеті носити? (Як замерзне)

Хвіст гачком, ніс п’ятачком,

Ще й два ряди ґудзиків. (Свиня)

Визначаючи зміст конкурсів, учитель повинен врахувати пропозиції та ідеї учнів. Обов’язковим етапом проведення уроку-КВК є підбиття підсумків. На цьому етапі журі проводить оцінювання команд, визначає переможця. Учитель звертає увагу на помилки суперників. Шкала оцінювання конкурсів також розробляється вчителем.

Урок-конференція. Як відомо, конференція — це збори, нарада представників урядових, громадських, наукових організацій для обговорення та розв’язання певних питань. Поняття «урок-конференція з природознавства» є звуженим і означає те, що учні вивчають на уроці ті питання і проблеми, які ставить перед ними нова тема [4].

Уроку передує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням вчителя вивчають задане питання з науково-популярної та художньої літератури, періодичних видань.

Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Водночас слід зауважити, що в жодному разі такий урок не можна перетворювати на доповіді школярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель має двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному.

Таке чергування виступів учнів, обговорення класу та повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації.

Дуже добре, коли на уроці-конференції виступи школярів складаються не лише зі словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші — відповідальними за практичне виконання певного завдання.

Практичні завдання можуть бути різноманітні, залежно від теми конференції. Це може бути виготовлення гербарію, оформлення колекції, підготовка роздавального матеріалу, закладання дослідів, повідомлення цікавих фактів, демонстрування виробів із корисних копалин та ін.

Важливо звернути увагу, що на уроці-конференції учні мають почуватися рівноправними господарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання, а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботи виховує у школярів пізнавальні інтереси, самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості. Отже, урок-конференція у початковій школі — це перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників.

Урок-подорож. Поняття «подорож» охоплює такий зміст: поїздка або пересування пішки поза межі перебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих факторів чи умов, які оточують учня [62]. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує справжню подорож — яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять в класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т. ін., а школярі є мандрівниками, які, слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві природні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблять висновки і узагальнення.

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Самостійно можуть відповісти, наприклад, на запитання: «Чому з хмари падає сніг і дощ?», «Чому від стану зубів залежить здоров’я людини?»

Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв’язки між наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.(див. додаток Е)

Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, аудіо записи, відеофільми та об’єктів живої та неживої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки, відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, чи вивчать специфічну будову листка алое на справжній рослині.

Слід зауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі та уроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншій зовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаються в класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорож слід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.

Для учнів початкової школи можна запропонувати такі теми для подорожей на уроках природознавства: «Зимова подорож у природу», «Ґрунти рідного краю», «Корисні копалини рідного краю» тощо.

Урок «милування природою». Учні початкової школи мають зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, а і як джерело естетичних емоцій та почуттів. Неабиякий потенціал такого шкільного виховання містять у собі так звані уроки «милування природою».[66]

Милування природою — досить складний процес. Це не просто спостереження за об’єктами та явищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Технологія проведення уроків милування природою потребує від учителя високої педагогічної культури. Адже під час такого уроку школярі отримують насамперед емоційно-чуттєву та художньо-образну інформацію про природу.

Уроки милування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша від звичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячого сприймання (до 20 хв у 1-2 класах і до 30 хв у 3-4 класах). Необхідно пам’ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками, бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.

Уроки милування доцільно пов’язувати зі своєрідним станом природи, як-от: листопад, перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребує ретельної підготовки вчителя. Насамперед потрібне попереднє осмислення вчителем естетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчасно знайти відповідь на такі запитання:

-    Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?

-    Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?

-    Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом, скажімо, осені?

Завжди можна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки, запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Для осіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливий динамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься на об’єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб’єктивності індивідуального сприймання природної краси.

Відповідно до цього пропонується і тематика «милування» для початкових класів. Наприклад:

1 клас. «Природа міста (села); природа їх околиць», «Рослини. Різноманітність рослин у природі».

2 клас. «Осінь у природі. Рослини восени», «Весна в природі. Ранньоквітучі рослини».

3 клас. «Різноманітність рослин у природі», «Довкілля рослин», «Довкілля тварин».

4 клас. «Природні угрупування рідного краю», «Рослинництво рідного краю».

До організації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги:

-           головним напрямом уроку є постійне звертання до емоційно-чуттєвої сфери дитини;

-           процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвого сприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторів школярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціацію запахів, дотикових і смакових відчуттів;

-           слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною мірою допоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використання пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;

-           необхідно зважити на те, що молодші школярі за своїми віковими особливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючи їм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу(ігри, змагання, конкурси).

Сформулюємо загальні правила організації сучасного уроку «Я і Україна. Природознавство»:

1.         Визначити дидактичну, розвивальну і виховну мету.

2.         Підготувати зміст навчального матеріалу.

3.         Визначити дидактичні завдання уроку, послідовність виконання яких зумовить досягнення всіх цілей.

4.         Вибрати найбільш ефективне поєднання прийомів і методів навчання до поставлених цілей, змісту навчального матеріалу і дидактичних завдань.

5.         Забезпечити плановість, цілісність; єдину логіку розгортання діяльності вчителя і учнів, що лежить в основі керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Найхарактернішою ознакою методики сучасного уроку»Я і Україна. Природознавство» є орієнтація на всебічний розвиток активності й самостійності учня. Зміст, методи й структура уроку мають підпорядковуватись його меті. Необхідно свідомо виділити на кожному занятті виховну спрямованість матеріалу. Мету уроку треба формулювати чітко, зіставляти з результатом, досягнутим наприкінці попереднього заняття. На уроці слід формувати пізнавальні інтереси дітей. І тут вирішальне значення мають інтелектуальні процеси: інтенсивна робота думки при розв’язуванні навчальних завдань, пошуках відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані на подолання неминучих при цьому труднощів.

Твердження, що «викладання повинно бути цікавим», треба вважати принципом методики сучасного уроку природознавства. Проте інтерес не має нічого спільного з розвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву систему навчання, про постійну копітку й наполегливу роботу з формування стійкого інтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворити навчальний предмет у «збірник цікавинок», щоб усе зробити цікавим. Показати навчальний предмет не як систему істин, які треба завчати, а як систему міркувань, що вимагають творчого мислення , це важко, але в цьому зміст активізації творчого навчального процесу, підвищення його ефективності. Синтез мислення, мови (слова) і дії на уроці — найважливіше з погляду забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку.

Збудженню й розвитку інтересу учнів початкових класів сприяють такі фактори:

1. Створення проблемних ситуацій під час вивчення теоретичних питань та розв’язування практичних завдань; варіативність у навчанні (різний за структурою виклад матеріалу).

2. Самостійне розв’язання учнями пошукових завдань, що передбачають застосування засвоєних знань на практиці, в тому числі в зміненій навчальній ситуації.

3. Індивідуалізація навчання в двох напрямах: робота з усунення прогалин у знаннях учнів; робота з розвитку розумової діяльності дітей, їхніх інтересів, із покращання якості знань учнів, розширення їхнього кругозору та поглиблення знань.

4. Розв’язування цікавих завдань, зокрема логічних, головоломок, задач-загадок і задач-жартів.

5. Організація змагань на краще виконання завдань із використанням елементів гри та із застосуванням оцінювання вищим балом оригінальних розв’язань вправ та інші заохочення.

6. Оцінювання оригінальності самостійних творчих робіт.

7. Перспективне висвітлення окремих питань програми.

8. Позакласна робота із широким використанням предметних розваг.

Таким чином, проблему розвитку пізнавальних інтересів учнів на уроках «Я Україна. Природознавство» буде успішно розв’язано, якщо використовуватимуться всі можливості навчально-виховного процесу.

 

Список використаної літератури

 

1. Амонашвили Ш.О. В школу с шести лет. — М.: Советская школа, 1976. — 266 с.

2. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. — К.: Віпом, 1987. — 97 с.

3. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. — Київ: Ірпінь.: ВПФ “Перун”, 2000. — 400 с.

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М.: Просвещение, 1986. — 463 с.

5. Жаркова І.І., Мечник Л.А. Я і Україна. Природознавство: Зошит для 4 класу. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — 48 с.

6. Коломинский Е.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. — М.: Просвещение, 1988. — 76 с.

7. Компанець Н. Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини в школі і розвитку розумових процесів // Початкова школа. — 1999. — № 11. — С. 10-13.

8. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника: Пособие для учителей. — М.: Просвещение, 1977. — 224 с.

9. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. — К.: Вища школа, 1974. — 40 с.

10. Макаренко А.С. Гра // Твори: в 7-ми тт. — Т. 4. — К.: Радянська школа, 1954. — С. 367-373.

11. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. — К.: Початкова школа, 2006. — С. 246-276.

12. Размыслов П.И. Интересы младших школьников. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. — 67 с.

13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 1999. — 720 с.

14. Рудакова Т.І. Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів // Початкова школа. — 2005. — № 16. — С. 7-13.

15. Савчин М.В., Василенко Л.П.Вікова психологія. — Д.: Відродження, 2001. — 125 с.

16. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. — К.: Ґенеза, 1999. — 368 с.

17. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. — К.: Ґенеза, 1999. —256 с.

18. Скаткін М.М. Методика викладання природознавства в початковій школі: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1953. — 227 с.

19. Щукина Г.И. Формирование познавательных интересов у учащихся в процесе обучения. — М.:Учпедгиз, 1962. — 53 с.