Розвиток недільних шкіл в Україні

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

 

РОЗВИТОК НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ

(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

Коляда Наталія Миколаївна

Нові умови для становлення і розвитку системи позашкільної освіти та освіти дорослих виникли у часи УНР (1917 - 1920 pp.). Особливо вагомий внесок у цю справу зроблено урядом Центральної Ради: на основі І Універсалу Центральної Ради (червень 1917 р.) створено департамент позашкільної освіти (на чолі з С. Русовою) Генерального секретаріату народної освіти, який планував відкриття освітніх закладів для дорослих різних типів - від недільних шкіл та вечірніх класів для неписьменних до народних університетів.

У ролі засновників українських недільних шкіл другої половини XIX - початку XX ст. виступали приватні особи, урядові організації, міські управи, Громади, земства, різноманітні товариства, зокрема, Харківське товариство поширення в народі грамотності, Київське, Петербурзьке та Московське товариства грамотності, Російське технічне товариство, "Просвіти", місцеві відділення благодійних товариств (попечительства жіночою освітою, народною тверезістю), комісії народних читань і т.д.

Відповідно до статусу засновників в Україні діяли такі типи недільних шкіл:

1) громадсько-приватні - засновані представниками громадсько-приватної ініціативи - різноманітними товариствами, об'єднаннями, земствами та приватними особами;

2) державні - засновані Міністерством народної освіти, Св. Синодом, військовим міністерством та іншими відомствами, урядовими організаціями, міськими управами, державними службовцями і т. п.;

3) напівдержавні - засновані громадсько-приватною ініціативою за підтримки уряду, освітнього та інших відомств.

Велику роль у справі популяризації недільних шкіл відіграли особливі комісії (зокрема, Комісія (Довідкове бюро) з недільних шкіл при Московському Комітеті Грамотності), комітети, координуючі ради, товариства діячів недільних шкіл (діяли у Києві, Полтаві, Харкові та інших містах України), освітянські з'їзди (зокрема, 2-й з'їзд російських діячів з технічної та професійної освіти), вітчизняні (у Нижньому Новгороді, Харкові, Москві) та зарубіжні (у Парижі, Антверпені, Брюсселі, Чикаго) виставки, спеціальні збірники, періодичні видання та праці відомих діячів недільних шкіл (Я. Абрамова, Х. Алчевської, В. Вахтєрова, Е. Вахтєрової, М. Корфа, П. Казанцева, О. Кайданової, С. Миропольського, М. Салтикової та ін.).

Недільні школи України другої половини XIX - початку XX ст. у своєму розвитку пройшли 4 етапи:

1) початковий етап (1859 - 1862 pp.);

2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 p.);

3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. -1905 p.);

4) національно-креативний етап (1905 - 1920 pp.).

Як показує проведений аналіз, динаміка недільного руху другої половини XIX - початку XX ст. мала різноплановий характер: в одних губерніях (Харківській, Катеринославській) кількість недільних шкіл збільшувалася, в інших (Полтавській, Чернігівській) - зменшувалася. До революції 1917 р. в Україні діяло 112 недільних шкіл. Проте поширення таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів для дітей та дорослих (незважаючи на їхню мізерну кількість, порівняно з іншими країнами світу) відіграло значну роль у вирішенні національно-освітнього питання означеного періоду.

У другому розділі - „Недільні школи як нетрадиційна форма освітнього закладу в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.)" - розкрито, систематизовано та узагальнено організаційні засади, принципи, завдання, зміст, форми, методи освітньої діяльності та висвітлено систему методичної роботи українських недільних шкіл означеного періоду.

Внутрішня організація більшості недільних шкіл характеризувалася відсутністю суворих регламентацій. Відповідно до правил внутрішнього розпорядку заняття у недільних школах відбувалися виключно в неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Поступово організатори недільних повторювально-додаткових шкіл почали вводити додаткові навчальні дні. Термін навчання визначався чинним освітнім законодавством та статутом кожної недільної школи - в середньому 2-3 роки (у більшості ж випадків цей термін не підлягав будь-яким регламентаціям). Навчальний рік зазвичай тривав з вересня по червень; деякі школи були відкриті і влітку. Кількість навчальних днів протягом року в середньому становила 25-35 (40). Навчальний день тривав 3-4 год. (в основному з 10 до 14 год.).

Для управління внутрішнім життям недільної школи створювалася рада (загальні збори), до складу якої входили засновники, а також попечителі і розпорядники, які обиралися засновниками та затверджувалися повітовою і губернською училищними радами.

Величезна корпорація учителів мала досить різноманітний склад відносно віку, суспільного становища, роду занять, рівня освітньої підготовки та професійної майстерності. Підбір кандидатів на посади учителів здійснювали засновники або утримувачі недільних шкіл з дозволу інспектора народних училищ (у випадку нестачі учителів до викладання тимчасово допускалися особи, які не мали свідоцтва на звання учителя); викладання Закону Божого здійснювали особи священного сану та ті, хто закінчив повний курс духовної семінарії за умови визнання їхньої здібності та благонадійності. Учителі недільних шкіл, як правило, працювали без будь-якої винагороди, крім деяких, зокрема земських.

Недільні школи - безплатні народно-просвітницькі заклади - були відкриті для усіх бажаючих, незалежно від віку (згодом вік учнів став визначатися відповідними законодавчими документами та адміністративними розпорядженнями, зокрема, циркулярами Міністерства народної освіти від 28 червня 1874 p., 25 квітня 1908 p.), статі, суспільного становища, національності, соціального походження та віросповідання. Після закінчення недільних шкіл їхні учні, як правило, не отримували ніяких посвідчень.

Недільні школи другої половини XIX - початку XX ст. - це відкриті народно-просвітницькі заклади, принципи, завдання та зміст навчання і виховання яких були спрямовані, насамперед, на задоволення освітніх потреб та запитів народу. їхня діяльність базувалася на таких організаційних засадах, як відсутність суворих внутрішніх регламентацій, громадський підхід до управління та планування педагогічного процесу, дотримання основного принципу діяльності - „школа для учнів", створення особливих попечительств з метою турботи про учнів, особлива атмосфера взаємин між членами шкільного колективу, гуманне ставлення до вихованців, спільність інтересів учителя й учня та ін.

Аналіз та узагальнення досвіду роботи українських недільних шкіл дозволив виділити принципи їхньої діяльності, серед яких чільне місце займають такі:

1) гуманізму - створення умов для формування кращих якостей і здібностей учнів, гуманізація взаємин між педагогом і вихованцями, основаних на повазі, довірі, розумінні запитів, інтересів, гідності особистості (правилами внутрішнього розпорядку недільних шкіл суворо заборонялися фізичні покарання);

2) демократизму - відсутність суворої регламентації внутрішньої організації недільної школи, самостійне опрацювання освітніх програм, колективне вирішення усіх проблем на засіданнях загальних шкільних та педагогічних рад (зборів) із залученням до обговорення учнів, усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності;

3) природовідповідності, індивідуалізації та диференціації - врахування вікових, індивідуальних та інших особливостей учнів шляхом поділу учнів на групи відповідно до віку (діти, підлітки, дорослі), рівня освітньої підготовки (грамотні, малограмотні, напівграмотні, неграмотні); використання індивідуальних та групових форм організації навчальної діяльності.

Над теоретичним опрацюванням, обґрунтуванням та узагальненням змісту недільного навчання працювали представники вітчизняної суспільно-освітньої думки, педагогічні пошуки яких випереджали зарубіжні - Х. Алчевська, В. Вахтеров, Е. Вахтєрова, В. Водовозов, М. Драгоманов, П. Казанцев, (Х. Кайданова, М. Корф, В. Лобода, Т. Лубенець, С. Миропольський, В. Науменко, Д. Пильчиков, М. Пирогов, О. Потебня, С. Русова, В. Стоюнін, О. Стронін, К. Ушинський та ін. Педагогічний пошук та ініціатива учителів недільних шкіл були спрямовані на збагачення змісту освіти, його забезпечення інтересам людини, потребам економічного і соціально-політичного розвитку країни.

Програми для недільних шкіл розробляли учителі-практики, педагоги-теоретики позашкільної освіти, члени комісій недільних шкіл, земських рад, освітніх комісій різних товариств (зокрема, Шкільної комісії Київського товариства грамотності) та інші представники педагогічної громадськості України і Росії. Укладачі програм дотримувалися демократичного принципу вибору навчальних предметів - рекомендували вивчення обов'язкового мінімуму, стимулюючи тим самим ініціативу розширення та поглиблення змісту освіти на місцях.

На основі аналізу джерелознавчих матеріалів з даної проблеми ми виділили основні принципи побудови змісту освітніх програм недільних шкіл: концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу; співвідношення загальноосвітніх та додаткових знань; використання міжпредметних зв'язків; практичний зміст навчального матеріалу.

Теоретики та практики недільного навчання не ставили перед собою завдання запровадження систематичних знань. Вони мали на меті розширення загального освітньо-культурного рівня народу, зацікавлення та підготовку учнів до самостійного

навчання, апелювали до самодіяльності та самоорганізації особистості, до її прагнення самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Мета недільної школи полягала у прагненні зацікавити та підготувати учнів настільки, щоб вони самі за сприятливих умов змогли учитися самостійно.

Ініціативні пошуки діячів недільних шкіл навіть за умов жорстоких регламентацій щодо змісту навчання були спрямовані у перспективі на забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості учнів. Крім загальноосвітніх предметів програми початкових народних училищ (Закон Божий, читання за книгами громадянського та церковного друку, письмо, перші 4 дії арифметики та церковний спів), у багатьох недільних школах України вивчалися проблеми історії, економічних відносин, культури, літератури, географії, природознавства; за бажанням учнів в окремих недільних школах викладались основи фізики, хімії, геометрії, мінералогії, іноземних мов, законодавства, елементи вищої математики, педагогіки, психології та інші навчальні дисципліни.

За змістом освіти в Україні сформувалося 4 типи недільних шкіл (проте на практиці цей поділ був умовним):

1) нижча (для неписьменних);

2) середня повторювальна (для тих, хто вибув із початкового училища) - давала компенсаторний рівень знань;

3) вища додаткова (для тих, хто закінчив початкове училище) - давала додатковий рівень знань і була, по суті, наступною ланкою після початкової школи;

4) повторювально-додаткова - поєднувала завдання двох попередніх типів.

За участі та сприяння діячів просвітницького руху на користь недільних шкіл створювалася відповідна навчально-методична література: посібники („Книга взрослых", 1899, 1900; „О книге взрослых", 1900, 1907; критико-бібліографічний покажчик „Что читать народу?", 1884, 1889, 1906), підручники - О. Кониського („Українські прописи", 1862; „Арихметика або „Щотниця"", 1863; „Граматка або перша чьгганка за для початку вченья", 1882), М. Корфа („Руководитель воскресных повторительных школ", 1882) Т. Лубенця („Читанка", 1883;,Арифметичний збірник"; „Граматка. Український буквар з малюнками", 1906), Д. Мороза („Арихметика" (Щотниця)", 1862), О. Потебні („Буквар", 60-ті pp. XIX ст.), К. Рубісова („Начальная арифметика", 1861), С. Русової („Український буквар", 1906, 1919; „Перша читанка для дорослих (для вечірніх, недільних шкіл)", 1918), А. Свидницького („Русская азбука. Руководство для учащихся" та „Русская азбука. Руководство для преподавателей", 1868), О. Строніна („Азбука по методе Золотова для Южнорусского края", 1861), Т. Шевченка („Букварь Южнорусский", 1861), К. Шейковського (,Домашня наука" („Перші початки", 1860 і „Вищі початки", 1861); „Дещо про світ божий", 1863), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (Українського видавництва в Катеринославі), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (складена учительським гуртком Олександрівського товариства „Просвіта") та ін.

Всебічне вивчення проблеми дозволяє стверджувати, що недільні школи другої половини XIX- початку XX ст. виступали ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів: бесіди, пояснювального читання (використовувався при вивченні основних навчальних дисциплін з метою повідомлення учням загальноосвітніх відомостей з різних галузей знань - історії, географії, природознавства, літератури), „взаємного навчання" (парний спосіб організації групової навчальної діяльності учнів), „прискореного проходження алфавіту" (термін вивчення алфавіту в недільній школі становив 6-12 занять), „перепитування прочитаного" (передбачав використання таких прийомів, як бесіда, усні та письмові відповіді з метою з'ясування ступеня засвоєння учнями змісту прочитаного), „вивчення читацьких інтересів" (опитування змісту прочитаного у формі бесід, письмових відгуків, анкетування з метою контролю за позакласним читанням, виявлення рівня підготовки учнів до читання різноманітної літератури), звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти та ін. У роботі недільних шкіл використовувалися різні форми організації навчально-виховної діяльності: шкільні (урочні та позаурочні), позашкільні (домашня робота, екскурсія та ін.); індивідуальні, групові, колективні.

Створена та запроваджена діячами недільних шкіл система методичної роботи передбачала:

1) запровадження передового педагогічного досвіду; створення творчої атмосфери у колективі;

2) поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти (педагогічні ради, збори (загальні, гурткові), комісії, педагогічні читання, координуючі ради діячів недільних шкіл, взаємовідвідування уроків, „школа молодого учителя", курси підвищення кваліфікації учителів, ведення педагогічних щоденників);

3) проведення низки взаємопов'язаних заходів, спрямованих на удосконалення професіоналізму та підвищення якості навчально-виховного процесу, рівня педагогічної майстерності учителів (анкетування, статистично-описова звітність);

4) діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих з метою організаційно-методичної координації роботи народно-просвітницьких закладів;

5) створення у журналі „Русская школа" рубрики „Хроника воскресных школ", у якій протягом 1897- 1907 pp. опубліковано понад 180 матеріалів - звіти недільних шкіл, навчальні програми та методичні вказівки до них, публікації щодо різних аспектів діяльності недільних шкіл і т.п.

Постійний пошук гнучких, конструктивних принципів, розробка та апробація нових ефективних методів та прийомів навчання і виховання, особливої техніки викладання, узгоджених з „голосом науки", використання прогресивних досягнень вітчизняної та світової педагогіки - ось далеко не повний перелік складових професійності та основних засад новаторської діяльності викладачів недільних шкіл.

У ході проведеного дослідження ми дійшли таких висновків:

1. Недільні школи України другої половини XIX - початку XX ст. - це нетрадиційні народно-просвітницькі заклади позашкільної освіти для дітей та дорослих, що працювали у неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Еволюція недільних шкіл є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що відбувався у контексті зміни освітньої ситуації, певних конкретно-історичних умов та ідейно-ідеологічних тенденцій означеного періоду.

2. У розвитку українських недільних шкіл, враховуючи кількісні та якісні зміни даного феномена в хронологічних рамках дослідження, можна виділити 4 послідовні етапи діяльності:

1) початковий етап (1859 - 1862 pp.) - зародження, становлення і формування недільних шкіл (вироблення організаційних, дидактичних та методичних засад діяльності); розширення мережі таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів, об'єднання їх навколо координуючих центрів у різних містах України; на початку 1862 р. у результаті репресивної політики уряду поступове послаблення просвітницького руху на користь недільних шкіл та їхнє закриття відповідно до царського указу від 10 червня 1862 р. Протягом 1859 - 1862 pp. в Україні діяло щонайменше 115 недільних та суботніх шкіл;

2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 р.) - нелегальна діяльність окремих недільних шкіл та початок їхнього відродження відповідно до чинного законодавства даного періоду („Положення про початкові народні училища" від 14 липня 1864 р. і 25 травня 1874 p., „Правил про церковно-парафіяльні школи" від 13 червня 1884 р. та „Правил про повітові відділення єпархіальних училищних рад" від 28 травня 1888 p.);

3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. - 1905 р.) - значне зростання асигнувань на користь недільних шкіл з боку земств, міських управлінь, товариств та приватних осіб; консолідація у своєрідні об'єднання (товариства, комітети, комісії) недільних шкіл; організація та участь у міжнародних та вітчизняних виставках, освітянських з'їздах, створення друкованого органу (рубрика „Хроника воскресных школ" (1897 - 1907 pp.) у журналі „Русская школа"), публікація матеріалів теоретико-методичного характеру у спеціальних збірниках та на сторінках періодичних видань з метою обміну педагогічним досвідом та популяризації діяльності недільних шкіл; ініціативні пошуки діячів недільних шкіл у напрямі задоволення освітніх запитів та удосконалення змісту навчання; розгалуження типології недільних шкіл; створення та видання спеціальної навчально-методичної літератури; розробка, апробація та популяризація освітніх програм, форм, методів і прийомів недільного навчання в контексті зародження вітчизняної теорії позашкільної освіти та освіти дорослих;

4) національно-креативний етап (1905 - 1920 pp.) - діяльність недільних шкіл у період визвольних змагань українського народу та становлення національної системи освіти й виховання як своєрідного центру залучення учнів до надбань національної культури, зокрема, шляхом поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти, запровадження навчання українською мовою, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної та художньої літератури.

3. Специфіка розвитку недільних шкіл України другої половини XIX - початкуXX ст. полягала у відкритому характері їхньої" діяльності. Переважна більшість недільних шкіл діяли на основі принципів гуманізму, природовідповідності, індивідуалізації, диференціації, демократизму, зв'язку навчання і виховання з життям, свідомості, активності, самостійності, доступності, наочності, народності та ін.

Головні завдання недільних шкіл другої половини XIX - початку XX ст. полягали у поширенні знань та підвищенні освітньо-культурного рівня населення, розумовому вихованні та розвитку дітей і дорослих (формуванні навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості), моральному вихованні та розвитку учнів (вихованні, формуванні та розвитку морально-духовної зрілості, світоглядних переконань учнів), соціалізації особистості дітей та дорослих.

З метою забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості діячами недільних шкіл (навіть за умов жорстких урядових регламентацій) було зроблено спроби: по-перше, координації змісту освіти та програмних завдань недільних шкіл з існуючим науковим, громадським та соціально-економічним потенціалом; по-друге, спрямування змісту освіти на можливість демократичного вибору кожним учнем рівня, характеру і глибини знань (зокрема, через діяльність недільних шкіл різних типів); по-третє, поєднання загальноосвітніх та додаткових соціально-економічних знань з освітньою ідеєю розвитку національної самосвідомості.

Недільні школи України другої половини XIX - початку XX ст. виступили ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів, прийомів та форм організації навчально-виховної діяльності. Незважаючи на те, що цілісної дидактики недільного навчання створено не було, розроблені, апробовані та запроваджені діячами недільних шкіл методики викладання різних предметів, навчально-методична література використовувалися в українських школах першого радянського десятиліття. Вони сприяли подальшим дослідженням у галузі методології підручникотворення і навчально-методичного забезпечення позашкільної освіти та освіти дорослих в Україні.

4. З метою підвищення якості навчально-виховного процесу та рівня педагогічної майстерності викладачів у недільних школах діяла ефективна система методичної роботи, що базувалася на засадах педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості учителів і учнів. Вона передбачала: запровадження передового педагогічного досвіду, створення творчої атмосфери у колективі, поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти, проведення анкетування, статистично-описової звітності, діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих.

5. У результаті всебічного вивчення даної історико-педагогічної проблеми встановлено і обґрунтовано типологію недільних шкіл України другої половини XIX - початку XX ст. за такими критеріями: за статтю (чоловічі, жіночі, спільні для осіб чоловічої і жіночої статі - так звані "змішані"); за віком (для дітей, підлітків, дорослих, спільні для осіб усіх вікових категорій); за статусом засновників (громадсько-приватні, державні, напівдержавні); за відомчим підпорядкуванням (відомства Міністерства народної освіти, відомства православного віросповідання при Св. Синоді); за змістом освіти (нижчі, середні повторювальні, вищі додаткові, повторювально-додаткові).

6. Недільні школи відіграли значну роль в українському національно-культурному русі другої половини XIX - початку XX ст. Шляхом запровадження української мови навчання, виховання в національному дусі, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної і художньої літератури, поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти недільні школи стали своєрідним центром залучення учнів до надбань української культури.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити висновок про те, що розвиток недільних шкіл в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що значно вплинув на розвиток вітчизняного шкільництва.

Дослідження не висвітлює усіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують такі проблеми, як розвиток недільних шкіл окремих регіонів України, вивчення педагогічної і методичної спадщини діячів недільних шкіл та внеску видатних просвітників у теорію і практику позашкільної освіти та освіти дорослих з метою врахування та творчого використання історико-педагогічного досвіду у практиці роботи сучасної школи.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1. Коляда Н.М. Харківська приватна жіноча недільна школа Х.Алчевської // Збірник наукових праць / В.Г.Кузь (гол. ред.) та ін. - Умань, 2001. - С 78-88.

2. Коляда Н.М. До історії питання про створення недільних шкіл у Києві //  Педагогіка і психологія. - 2001. - № 3-4. - С 227-232.

3. Коляда Н.М. Вклад земств у створення і розбудову недільних шкіл в Україні (друга половина XIX ст. - початок XX ст.) // Збірник наукових праць / В.Г.Кузь (гол. ред.) та ін. - К.: Наук, світ, 2002. - С 123-128.

4.   Коляда Н.М. Українські громадські об'єднання і недільні школи (друга половина XIX - початок XX ст.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укладачі В.Й. Борисенко, К.О. Баханов, П.В. Дмитренко. - Вип. 46. - Київ-Бердянськ, 2002. - С 52-57.

5.   Коляда Н.М. Специфіка морально-духовного виховання особистості в недільних школах України (друга половина XIX ст. - початок XX ст.) // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. - Кн. 2. - К., 2002. - С 192-197.

6.   Коляда Н.М. Тюремні недільні школи в Україні (друга половина XIX ст. -початок XX ст.) // Збірник наукових праць: Спеціальний випуск „До витоків становлення української педагогічної науки" / В.Г.Кузь (гол. ред.) та ін. - К.: Наук, світ, 2002.-С 74-79.