Навигация
1.2 Процеси пам'яті
При виділенні процесів пам'яті розглядають різні функції, що виконуються пам'яттю в житті і діяльності. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, а також збереження і забуває матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв'язок актів особливих самостійних дій.
Хоча при зіставленні процесів пам'яті впадає в очі протилежна їх функціональна спрямованість, ці процеси необхідно розглядати в єдності. Вся пам'ять є багатоскладовим, але єдиним і безперервним процесом. Неможливо уявити собі такий стан свідомості, аби воно обходилося без пам'яті.
Протікання процесів пам'яті детермінується діяльністю особи, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей. Розглянемо детальніше процеси пам'яті.
Запам'ятовування. Діяльність пам'яті починається із запам'ятовування, тобто із закріплення тих образів і вражень, які виникають в свідомості під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприйняття.
Таким чином, запам'ятовування можна визначити як процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення нового шляхом пов'язання його з придбаним раніше.
Успішність запам'ятовування визначається можливістю включення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Залежно від місця процесів запам'ятовування в структурі діяльності розрізняють довільне і мимовільне запам'ятовування. В разі мимовільного запам'ятовування людина не ставить перед собою завдання запам'ятати той або інший матеріал. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують операції, обслуговуючі інші дії. В результаті запам'ятовування носить відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу і свідомого вживання яких-небудь мнемонічних прийомів. В той же час залежність запам'ятовування від цілей і мотивів діяльності зберігається і в цьому випадку. Як показали дослідження психологів П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, мимовільне запам'ятовування виявляється значно успішнішим, коли матеріал, що запам'ятовується, входить у вміст мети виконуваної дії. Важливу роль грає і специфіка вирішуваного завдання. Орієнтування на смислові, семантичні зв'язки веде до глибшої обробки матеріалу і тривалішого мимовільного запам'ятовування.
Довільне запам'ятовування є спеціальною дією, конкретне завдання якої запам'ятати точно, на максимально тривалий термін, з метою подальшого відтворення або просто пізнавання – визначає вибір способів і засобів запам'ятовування, а тим самим впливає і на його результати.
Збереження – це утримування завченого в пам'яті, тобто збереження слідів і зв'язків в мозку. Розрізняють активне і пасивне збереження. У першому випадку утримуваний матеріал піддається внутрішнім перетворенням, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків, що різко збільшує вірогідність його подальшого відтворення, в другому випадку подібних активних перетворень виявити не удається.
Забування – зникнення, випадання з пам'яті, тобто процес згасання, ліквідації, "стирання" слідів, загальмовування зв'язків. Забування вперше досліджувалося Г. Еббінгаузом (1885), що експериментально встановив тимчасову залежність збереження в пам'яті безглуздого вербального матеріалу. Подальші дослідження показали, що темп забування залежить: від об'єму матеріалу, усвідомленості, схожості матеріалу, інтерферує від міри значущості матеріалу і включеності його в діяльність суб'єкта і так далі. Неможливість пригадати який-небудь матеріал не означає, що він абсолютно забутий: забувається конкретна форма матеріалу, але його значимий для суб'єкта вміст піддається якісним змінам і включається в досвід суб'єкта.
Згідно інтерференційним теоріям, забування є наслідком стирання сліду пам'яті під впливом проактивної і ретроактивної інтерференції. По Р. Аткінсону, довготривала пам'ять вічна, а забування відбувається таким чином: ключем для пригадування є вибір пробної інформації, завдяки якому активізуються відповідні пошукові набори в сховищі довготривалої пам'яті; неадекватний же вибір пробної інформації і подальші невдале відтворення і наводить до ефекту забування. Але і це теорія уразлива, оскільки не пояснює всіх феноменів забування.
Ці два процеси (збереження і забування), протилежні по характеру, по суті справи представляють різні характеристики одного процесу: про збереження матеріалів пам'яті ми говоримо тоді, коли немає забування, а забування – це погане збереження матеріалу в пам'яті. Тому збереження – це не що інше, як боротьба із забуванням.
Забування – вельми доцільний, природний і необхідний процес і далеко не завжди повинен оцінюватися негативно. Не володій ми здатністю забувати, наша пам'ять була б заповнена масою дрібних і непотрібних відомостей, фактів, деталей. Мозок наш був би переобтяжений інформацією. А забування дає можливість мозку звільнятися від надлишкової інформації.
Пізнавання і відтворення. Результати запам'ятовування і збереження виявляються в пізнаванні і відтворенні.
Відтворення – процес появи в свідомості вистав пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів, в основі чого лежить пожвавлення слідів, виникнення в них збудження. Пізнавання – поява відчуття знайомості при повторному сприйнятті.
Відтворення на відміну від пізнавання характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих або інших об'єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів – стійких, міцних (відтворення) або слабких, нестійких і неміцних (пізнавання).
Пригадування – найбільш активне відтворення, пов'язане з напругою і вимагає певних вольових зусиль. Процес пригадування протікає успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а у зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами і діями, що збереглися в пам'яті.
Похожие работы
... гати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів. 2. Методика використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку 2.1 Народна іграшка як засіб морального виховання В системі виховання дітей дошкільного віку особливе місце займає моральне виховання. Моральне виховання - це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини ...
... за навчально-виховним процесом. Під час бесіди з учителями ми намагались отримати відповіді на наступні питання: 1. Чи розуміють в чому сутність принципу наступності у формуванні природничих знань у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку ? 2. Чи ознайомлені з програмою "Рідна природа" для дошкільних закладів? 3. Які методи використовують на уроці курсу "Я і Україна" з метою формування в ...
... . Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Ві ...
... нилося, але воно змінилася для дитини, тому що змінився він сам . Діагностична ознака кінця дошкільного віку погодиться із симптомами кризи 7 років. Розділ 2. Психологічні новотвори дошкільного віку 2.1 Поняття провідної діяльності у дітей дошкільного віку Освіта в нашій країні в останнє десятиліття постійно зазнає критики. Не уникло цієї долі і дошкільне виховання. Його теоретиками і ...
0 комментариев