Сутність, види, рівні пізнавального інтересу

1.1 Сутність, види, рівні пізнавального інтересу

Вивчення педагогічних джерел показало [2; 7; 19; 27 та ін.], що пізнавальний інтерес розглядають у взаємозв’язку із пізнавальною активністю, пізнавальною самостійністю, пізнавальною діяльністю учнів.

Діяльність – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Навчання є один з видів пізнавальної діяльності. А отже, передбачає відображення у свідомості дитини явищ реальної дійсності, розширення і поповнення знань та уявлень про явища й закони природи.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що воно відбувається у постійній взаємодії двох діяльностей: викладання і учіння. Учитель передає, навчає, допомагає комусь опанувати певний зміст, способи діяльності тощо. Учень, засвоюючи, навчається - в нього відбувається процес учіння.

Наявність двох процесів у навчанні — викладання і учіння — не означає, що вони рівнозначні за своєю роллю. Вчитель виступає організатором навчальної діяльності. Він спрямовує діяльність учнів так, щоб останні були активними учасниками, а не пасивними спостерігачами чи виконавцями, вступали у різні форми взаємодії з педагогом та іншими суб'єктами учіння.

Характеризуючи природу учіння С.Л. Рубінштейн писав: «Включаючи учіння як сторону в навчанні, ми розглядаємо процес навчання як єдиний процес, що включає і вчителя, і учня, об’єднаних певними взаємовідносинами, замість того , щоб розривати і протиставляти учіння і навчання як це неодноразово робилося» [49].

У процесі навчання у школярів виникають певні потреби, мотиви, взаємовідносини, оцінки, які, в свою чергу, визначають їхнє ставлення до навчання.

Будь – яка діяльність людини протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо у неї є сильні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливо просуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформовані позитивне ставлення до учіння, пізнавальний інтерес до знань, якщо в них виховане почуття обв’язку, відповідальності, інші мотиви учіння, що спонукають навчально – пізнавальну діяльність, водночас і активність учнів [14].

Мотиви – це внутрішні сили, які спонукають людину до певної діяльності. Серед різних груп мотивів пізнавальні мотиви - це найбільш характерна група, оскільки вона виражає пряме відношення до пізнання – предмету учіння. В основі пізнавального мотиву лежить пізнавальна потреба. Саме її потрібно формувати, оскільки потреба є первинною всіх форм поведінки і діяльності людини. Пізнавальна потреба забезпечує прагнення до діяльності і є механізмом пізнавальної активності.

Проблема пізнавальної потреби розглянута в дослідженнях психологів Б. Ананьєва, Л. Божович, П. Гальперіна, А. Леонтьєва та інших. П.Гальперін розглядає потребу як потяг до мети. «Потреба, пише він, саме в якості психологічного утворення стає витоком і основою цілеспрямованості» [14]. Таким чином, психологічною основою формування потреби, в основному пізнавальної, є визнання протиріччя, наприклад, між новим фактом і наявним запасом знань. Зміст пізнавальної потреби полягає у прагненні учнів до знань.

В. Ільїн розглядає процес виховання пізнавальної потреби як системне структурне явище. У міру розвитку пізнавальної потреби, вважає дослідник, змінюється характер розумової діяльності учня і мотивація учіння в цілому, але щоб цього досягнути, необхідно враховувати всі зміни в розвитку учня [51].

Потреба тісно пов’язана з наявністю в учнів стійких пізнавальних інтересів, які забезпечують систематичну ефективну діяльність учнів при оволодінні знаннями і способами діяльності.

Вивчення психолого-педагогічних джерел показало, що пізнавальний інтерес розглядають як основний мотив навчальної діяльності, як індивідуальну цінність кожного учня, пов’язану з його особистісним смислом [30; 33; 60]. Школяру цікаво «пізнавати нове», «бачити свій рух в пізнанні», «проникати в науку».

У педагогічні енциклопедії інтерес трактується як прагнення до пізнання об’єкта або явища, до оволодіння тим, чи іншим видом діяльності [ 46, 373]. Пізнавальний інтерес – це виразна інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій [51, 356]. ."...це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності« [50 , 407].

І. Божович вважає, що пізнавальний інтерес заставляє людину активно прагнути до пізнання, активно шукати способи і засоби задоволення потреби до знань. Г. Щукіна вказує на те, що інтерес виступає як «потужний збудник активності особистості, під впливом якого психічні процеси проходять особливо інтенсивно, а діяльність стає інтелектуальною і продуктивною» [59, 96]. Головна функція пізнавального інтересу полягає в тому, щоб зблизити учня з учінням, заохотити так, щоб учіння для нього стало бажаним, потребою, без задоволення якої нереальне його формування.

Інтерес розглядається як вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Маючи складну психологічну структуру, інтерес не зводиться до окремого конкретного психічного процесу, а є певною формою зв'язку між потребами особи та засобами їх задоволення.

За своєю природою інтерес не є вродженою властивістю особистості, він виникає не сам по собі, а обумовлений впливом на людину навколишньої дійсності, тобто носить соціальний характер. Різноманітність предметного світу, в якому живе людина, викликає у неї різні інтереси, розвиток і формування яких відбувається в процесі різних видів діяльності: ігрової, навчальної, трудової, громадської.

Характерними особливостями інтересу є: його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання.

Інтерес формується і розвивається в процесі ігрової, навчальної і трудової діяльності людини і залежить від умов її життя, навчання і виховання. Поверхневі, нестійкі інтереси, які викликаються зовнішньою привабливістю об’єктів поступово замінюються більш глибоким і стійким інтересам.

З вступом до школи інтереси дитини переключаються поступово з ігрової діяльності на учіння. Спочатку інтерес виникає до всіх видів навчальної діяльності, згодом він починає диференціюватися. У молодшому шкільному віці інтерес до процесу діяльності змінюється інтересом до її змісту, інтерес до фактів – інтересом до елементарних узагальнень, з’ясувань причин, закономірностей ( від опису до пояснення). Підвищується інтерес до творчої сторони роботи.

Формування пізнавального інтересу на різних етапах вікового розвитку має свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці він характеризується досить виявленим емоційним відношенням, обумовлений зовнішніми факторами, не завжди локалізований, що залежить від навчального досвіду учнів, розвитку процесів мислення.

Пізнавальний інтерес серед пізнавальних мотивів є керованим і найзначнішим. Він притаманний усім компонентам навчально-пізнавальної діяльності, перебіг якої охоплює чотири етапи: сприйняття і розуміння отримання інформації; осмислення та запам’ятовування; застосування; контроль і самоконтроль .

У процесі навчання учнів важливо не лише формувати інтерес, а й зберегти його на всіх етапах навчального пізнання, на рівнях, адекватних конкретним дидактичним цілям. Він виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає [60].

Загальний інтерес до школи у школярів послаблюється, коли вони зустрічаються з першими труднощами, бачать успіх товариша і свої невдачі. Тому кожен урок має бути по-своєму привабливим, емоційним.

Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.

Пізнавальний інтерес починається з елементарної цікавості. Потім він може перерости в звичку до систематичної праці. Але ця звичка може бути сформована при наявності системи впливу на учня всіма можливими засобами в середині школи, позашкільних закладів, сім’ї.

Процес розвитку пізнавального інтересу учня згідно дослідження Т.Шамової включає ряд етапів.

Перший етап – цікавість - природна реакція людини на все нове або неочікуване. Вона спрямовує увагу людини на розгляд навчального матеріалу, але не переноситься на інший навчальний матеріал. Цей рівень прояву пізнавального інтересу має нестійкий, ситуативний характер і визначається наступними ознаками: учнів притягає зовнішня сторона вивчення предмету, вони не прагнуть до самостійного нагромадження знань, мають низький рівень усвідомленості матеріалу; негативно ставляться до робіт творчого характеру, не цікавляться результатами своєї діяльності, в додатковій літературі бачать лише інтересні факти і яскраві ілюстрації.

Другий етап – зацікавленість, допитливість, характерними ознаками є: учні проявляють бажання краще розібратися в предметі, що вивчається, зрозуміти його сутність, призначення; вони активні на уроці, задають запитання, з задоволенням виконують додаткові завдання, читають додаткову літературу. Проте допитливість не поширюється на весь навчальний предмет. При вивченні іншої теми, інтерес до предмету може пропасти.

Третій етап - глибокий пізнавальний інтерес, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, методи пошуку і доказу нових знань, його захоплює сам процес добування нових знань, самостійне розв'язання проблем надає задоволення допитливість. Рівень глибокого пізнавального інтересу характеризується такими ознаками пізнавальної діяльності учня. Учень активно працює на уроці, самостійно готує повідомлення, пов’язує вивчення предмету зі своєю майбутньою професією, виконує додаткові завдання, прагне до самоосвіти тощо [55].

Розрізняють три основні рівні розвитку пізнавального інтересу:

1) безпосередній інтерес до нових фактів та явищ, пов'язаних з інформацією, яку учні дістають на уроці (елементарний рівень);

2) інтерес до пізнання істотних властивостей предметів і явищ;

3) інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ [27].

Наявність в учнів постійного інтересу до навчання і створює умови, за яких їх внутрішні зусилля погоджуються з зовнішніми діями вчителя, що забезпечує оптимальний рівень активності в навчальній пізнавальній діяльності учнів.

Особливістю пізнавального інтересу є можливість збагачувати та активізувати процес не лише пізнавальної, але і будь – якої іншої діяльності людини. Його предметом є найважливіша якість людини: пізнати навколишній світ не лише з метою біологічної та соціальної орієнтації в дійсності, а й у відношенні людини до світу – в бажанні проникнути в його різноманітність, відобразити в пізнанні суттєві сторони, причинно – наслідкові зв’язки, закономірності. У той же час пізнавальний інтерес, що є включеним у пізнавальну діяльність тісно пов’язаний з формуванням різних особистісних відношень. Відомо, що приємніше вчити тих, хто хоче вчитися, хто відчуває задоволення від навчальної праці, хто проявляє інтерес до знань. І навпаки, важко вчити тих, хто не відчуває бажання пізнавати нове, хто дивиться на навчання, на школу як на важкий тягар і чинить опір старанням вчителя, вважає Л. Шушора [58].

Пізнавальний інтерес характеризується вибірковим характером, виступає одним із найбільш істотних стимулів оволодіння знаннями, розширення світогляду, служить умовою творчого ставлення до навчання.

Інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересу – об’єкт, на який він спрямований. Стійкі інтереси, закріплюючись, стають особливостями особистості, нестійкі – носять тимчасовий характер. Ступінь наполегливості людини в пізнанні, в подоланні труднощів свідчить про різну силу інтересу. Дієві інтереси, на відміну від пасивних, спонукають людину до систематичних і цілеспрямованих дій, активним пошукам джерел задоволення інтересу.

У психології розрізняють епізодичні та постійні інтереси. Перші виникають і зберігаються лише в процесі конкретної діяльності. Після її закінчення вони згасають. Постійні інтереси не залежать від конкретних умов. Вони характеризуються тим, що закликають до діяльності в сфері, що цікавить людину, навіть тоді, коли умови для цього не благополучні. Саме постійний інтерес грає нову роль в підтримці і розвитку пізнавальної активності [33].

У дослідженні Г.Щукіної, І. Дубровіної доведено, що інтерес до діяльності впливає не тільки на характер діяльності, але і на особистість людини [60; 20].

Цінність пізнавального інтересу для розвитку особистості полягає в тому, що пізнавальна діяльність в даній предметній області, під впливом інтересу до неї, активізує психічні процеси особистості, надає їй глибоке інтелектуальне задоволення, яке сприяє емоційному підйому, призводить до того, що пізнавальний інтерес починає виступати як важливий мотив активності особистості, її пізнавальної діяльності.

Пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів, основним елементом яких є вольове зусилля (Ушинський К.Д., Ананьєв Б.Г., Добринін М.Ф.).

Пізнавальні інтереси лежать в основі активності, самостійності школяра в навчанні. У дослідженні В. Лозової, О. Савченко зазначається, що при наявності інтересу знання засвоюються усвідомлено і міцно, за його відсутності – формально [38;49].

Процес формування пізнавальних інтересів тісно пов'язаний з розвитком навчальних умінь і навичок. Без оволодіння школярем такими уміннями його інтерес не проникає вглиб, він залишається поверховим. Наявність відпрацьованих пізнавальних умінь збагачує процес накопичення знань, які дають можливість учню самостійно виконати пізнавальну роботу, що підвищує його можливості пізнання, додає віри в свої сили, створює умови для самоствердження особистості й для розвитку пізнавального інтересу [12].

У дослідженні Л. Кузнєцова пізнавальний інтерес розглядається як джерело самостійного здобуття знань; він підвищує інтенсивність розумової роботи, мобілізує увагу, знімає втому та сприяє підвищенню якості засвоюваних знань, їх розширенню і поглибленню [37].

Таким чином, пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета діяльності, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності.

Пізнавальний інтерес впливає на поведінку учня, на становлення його духовної і інтелектуальної сфери, розумові, морально-етичні і комунікативні здібності. Це, в свою чергу, забезпечує формування творчої особистості учня початкової школи, інтереси якого до пізнання дійсності чинять суттєвий вплив на його становлення; обумовлює ефективність уваги, пам’яті, свідомості, прояву позитивних емоцій, волю; сприяє творчій самореалізації і духовному самовдосконаленню, розвитку пізнавальної активності.

Розвиток пізнавальної інтересу, як однієї із якостей особистості молодших школярів, є результатом, і умовою успішності навчання. Важливими чинниками цього процесу є новизна змісту матеріалу, що вивчається, і сам підхід до його розгляду, емоційна привабливість навчання, творче використання вчителем програмового матеріалу, самостійність учня. Щоб мати можливість знайти себе у житті, школяр повинен бути здатним адаптуватися до різних ситуацій, самостійно визначати напрям дії, бачити шляхи вирішення проблеми, творче мислити. Тому і розвиток пізнавальної інтересу в учнів є одним із важливих завдань навчання.

Пізнавальний інтерес є одним із факторів навчального процесу, який має великий вплив як на створення світлої і радісної атмосфери навчання, так і на інтенсивність протікання пізнавальної діяльності учнів.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів [59].

Таким чином, пізнавальний інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня, сприяє усвідомленій самостійності, викликає продуктивну роботу, змінює способи розумової діяльності, є умовою розвитку творчої особистості, умовою ефективного навчання, що підтримує активний стан школярів на всі етапах навчального пізнання.

У методичній літературі зазначається, що учителі, які працюють творчо, з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів застосовують найрізноманітніші види інтелектуальної діяльності. При цьому вони враховують вікові дані учнів, рівень розвитку їх мислення, загальну теоретичну і практичну підготовку та індивідуальні особливості. Чим молодший вік, тим цікавішим має бути саме завдання. Цікава робота полегшує її виконання, вчить краще працювати [8, 336].

Важливу роль у розвитку пізнавального інтересу відіграє особистість вчителя, якість викладання, емоційність мови тощо, зазначаються Л. Нарочна, В. Пакулова та ін.[40; 42].

Одним із шляхів розвитку дієвих, стійких пізнавальних інтересів є – розуміння учнями значущості навчального матеріалу. Учень повинен на досвіді переконатися зв'язку між набутими знаннями і практикою.

Другий шлях – залучення школяра до активної пізнавальної творчої діяльності шляхом підбору цікавих, різноманітних за змістом і формою завдань, які спонукають до самостійного активного мислення. Важливо, щоб пізнання було пов’язано з позитивними емоціями, радістю [7, 52].

Таким чином, на підставі аналізу педагогічної літератури, ми з’ясували, що умовами розвитку пізнавальних інтересів є:

•    розуміння дитиною змісту і значення матеріалу;

•    новизна навчального матеріалу, його практична спрямованість;

•    емоційна насиченість навчання;

•    використання активних методів навчання, проблемних запитань, ситуацій і завдань;

•    створення можливостей для учнів проявити розумову самостійність і ініціативність;

•    глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього, вміння зацікавити ним дітей.

•    ведення навчання на високому, але посильному рівні труднощів; наявність різноманітного навчального матеріалу і прийомів навчальної роботи.

Похожие работы

Формування в молодших школярів пізнавального інтересу засобами усної народної творчості на уроках курсу "Я і Україна"

Скачать

96046

9

0

... використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку індивідуальності учнів, їхньої самостійності, ініціативи. Щоб з’ясувати стан формування в молодших школярів пізнавального інтересу засобами усної народної творчості на уроках курсу "Я і Україна" у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав вивчення досвіду вчителів щодо використання на уроках курсу „Я і ...

Вивчення теми "Прикметник" як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів

Скачать

208241

22

1

... і і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.   Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів   2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення ...

Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови

Скачать

118122

8

0

... ї активності у молодшого школяра на уроках української мови в експериментальному дослідженні З метою визначення ефективності різних видів вправ, спрямованих на розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови, було проведене контрольне тестування. Яке ставило перед собою вирішення таких завдань: 1) виявити рівень розвитку пізнавальної активності у молодших ...

Розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів у роботі над фразеологізмами

Скачать

202112

12

1

... і для розвитку пізнавального інтересу 7-10-річних учнів, оскільки в процесі пошуку учні мають можливість виявити активність мислення, ініціативу, утвердити себе. Для розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів у навчальному процесі необхідно забезпечити правильне співвідношення репродуктивної і продуктивної діяльності, уміле включення емоціогенного матеріалу, постійне стимулювання в учнів ...