Навигация
Правовий аспект роботи соціального педагога
50530
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Правовий аспект роботи соціального педагога
У дітях - майбутнє кожної країни, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. У «Програмі дій Міжнародної конференції по народонаселенню і розвитку» (1994 р.) підкреслюється, що діти є найважливішим ресурсом майбутнього, і вкладення в них з боку батьків і суспільства мають ключове значення для сталого економічного зростання і розвитку. Однією з найважливіших цілей світової спільноти і окремих держав є забезпечення охорони їхнього здоров'я, добробуту і розширення їхніх можливостей відповідно до обов'язків щодо дітей, підлітків і молоді, ухвалених на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей у Нью-Йорку (1990 р.), де було прийнято Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та План дій щодо її здійснення, відповідно до Конвенції про права дитини. Виходячи з особливостей своїх цілей: захищати найнезахищенішу частину людства - дітей, міжнародні документи встановлюють високий віковий ценз у визначенні дитини - це “кожна людська істота, яка ще не досягла 18 років”.
Діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства. А тому і поступальний розвиток суспільства значною мірою обумовлений ставленням до дітей, розумінням їхніх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок їм назустріч. Специфіка і основна спрямованість соціальної та правової політики стосовно дітей в Україні в сучасних умовах має сприяти зменшенню впливу на них негативних наслідків, що виникають у ході реформування суспільства, а також створенню умов для оптимізації діяльності існуючих і заснування нових соціальних інститутів, метою діяльності яких є задоволення потреб та реалізація інтересів дітей.
У 1991 році Україна стала незалежною державою і розпочала процес розбудови демократичного устрою та ринкової економіки. Проте, цей перехідний період не є легким, відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах суспільства, економічні, екологічні та соціальні умови в цілому погіршуються. Діти у цей період є найбільш уразливим прошарком населення, погіршує їхнє становище також нездорове довкілля та наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Зростає кількість дітей з особливими потребами.
Діти з особливими потребами - це особливий та неоднорідний гурт дітей. Це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю, або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.
Доля таких дітей, як правило, складається за традиційним стандартом: лікування, навчання, потім надання групи інвалідності, призначення символічної пенсії і, як виняток, - належне працевлаштування. В більшості випадків, це нефахівна робота на дому за обмеженим колом професій. Хоча дослідження свідчать про те, що, наприклад, хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП) можуть виконувати найрізноманітніші і найскладніші виробничі завдання.
Науково-технічний та демократичний процеси дають змогу радикально змінити механізми соціальної адаптації дітей з особливими потребами і майже кожному дати професію до душі і відповідно до їх можливостей. Треба позбавити учнів спеціальних шкіл-інтернатів почуття неповноцінності, яке часто формується у хворих дітей під впливом застарілих норм та стандартів середовища, що приводить в решті-решт до пасивної життєвої орієнтації. Життя підтвердило, що необхідно змінювати ставлення до захворювання як самих хворих, так і всіх членів суспільства. Шляхом широкої виховної та роз'яснювальної роботи важливо зняти тавро неповноцінності з тих, “що такими народилися”, надати їм впевненість у собі на сьогодні і найголовніше - на майбутнє. В іншому разі суспільство не зможе виявити, оцінити можливості дітей з особливими потребами, а головне - розвинути їх. Сьогодні треба розглядати фізичні та інші вади хворих не як соціальну аномалію, а як природну різноманітність людини. Адже на сьогодні чимало з них адаптуються успішніше, ніж деякі фізично здорові люди.
Кропіткою, але важливою справою є соціальний і правовий захист дітей з особливими потребами, особливо тих, хто внаслідок особливостей свого захворювання (відхиленні у психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування) виховуються і навчаються вдома. На жаль, в суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи щодо таких дітей. Невігластво, зневага, забобони, страх - ось ті причини, що стоять на заваді розвитку здібностей та соціально-психологічної адаптації дітей цієї категорії і призводять до їх ізоляції. Тому проблема адаптації людей з особливими потребами тісно пов'язана із завданням допомогти всім здоровим людям знайти шляхи спілкування із співгромадянами, яких природа обділила слухом чи зором, можливістю вільно пересуватися і повноцінно сприймати світ, - і не за рахунок окремих акцій милосердя, а шляхом створення комплексної системи соціально-психологічної, правової адаптації та захищеності цієї категорії людей.
Ось чому необхідно, насамперед, сформувати державну правову політику стосовно соціального захисту дітей з особливими потребами, вирішити питання кадрового забезпечення і фінансування служб соціально-психологічної і правової адаптації таких дітей.
Крім того, об'єктом особливої уваги з боку держави, як наголошується в Конвенції про права дитини, мають бути діти, що живуть у важких соціальних умовах. До категорії таких дітей в Україні належить низка груп: діти-сироти; діти, що залишилися без піклування батьків; діти із соціальних сімей; діти, які порушили закон; діти-інваліди; діти із сімей безробітних або ті, що змушені працювати; діти-жертви економічних катастроф; діти, що втекли з дому; діти-наркомани та ті, що зловживають спиртними напоями. Кожна з цих категорій дітей потребує особливої уваги і диференційованого підходу щодо форм захисту. Це можливо за умови врахування економічного, соціального, культурно-психологічного аспектів проблеми.
За таких умов необхідно широко і всебічно розгортати правове виховання підростаючого покоління. Вивчення роботи багатьох педагогічних колективів спеціальних шкіл-інтернатів України свідчить, що не вирішується ціла низка проблем, а саме: якщо здійснюється правове виховання, то воно має переважно кримінальну тематику, відсутня планова робота з питань правового виховання учнів, мало уваги звертається на моральну суть правових норм, на формування соціальної відповідальності учнів.
В Україні відбувається активний процес формування національного законодавства та механізмів щодо реалізації державної політики у сфері дитинства. За часів незалежності було прийнято низку нормативних актів, спрямованих на виконання зобов'язань України щодо Конвенції ООН про права дитини та Заключних зауважень Комітету з прав дитини, нормативно-правових документів щодо стану дитинства в Україні, які були спрямовані на реальне поліпшення становища дітей, зокрема дітей з особливими потребами, захист їхніх прав, максимальну реалізацію положень Конвенції ООН про права дитини. Йдеться про закон України “Про охорону дитинства” (2001 р.), в якому охорона дитинства визначається як загальнонаціональний пріоритет і встановлюються основні засади державної політики у сфері забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний та правовий захист, особливо захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку.
На жаль, практична реалізація конституційних та законодавчих норм, інших нормативних актів, спрямованих на поліпшення становища дітей в Україні, наштовхується на серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Конвенція про права дитини і рекомендації Комітету з прав дитини за результатами розгляду первинної доповіді України щодо виконання положень Конвенції, зокрема, стосовно створення національного механізму контролю за реалізацією Конвенції, фактично втілюються в Україні на всіх необхідних рівнях: формування державної політики, законодавча діяльність, створення державних і місцевих соціальних дитячих програм, управління та координація цієї діяльності. На сьогоднішній день питанням пов’язаним з захистом прав і свобод дітей та молоді, насамперед, дітей з особливими потребами, займаються працівники соціальної служби за допомогою психологів, юристів, лікарів, та інших фахівців.
Важлива задача, яку виконує соціальний педагог в навчально-виховному закладі - представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах. Так, соціальний педагог займається житловими проблемами дитини, його працевлаштуванням і продовженням його подальшого навчання. Правова робота соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини, при чому, нерідко соціальний педагог виступає в суді на її захист.
Соціальний педагог повинен бути посередником, залучаючи медиків і юристів у випадку фізичного і сексуального насильства над дітьми. Він має володіти юридичною інформацією щодо відповідальності за злочини проти дітей, за жорстоке поводження з дитиною, за побої і катування, за залишення без допомоги в небезпечному положенні, за видачу заміж до повноліття.
Соціальний педагог повинен знати закони про охорону материнства і дитинства, про охорону праці дітей і підлітків, про право дитини на пенсію, тим більше, ми знаємо, що в історії нашого суспільства довгий час діти вважалися власністю батьків і розмови про права дитини не було.
Соціальний педагог повинен уміти вирішувати питання усиновлення, знати права приймальних дітей, особливості сімей з приймальними дітьми. Він повинен пам'ятати, що приймальні діти в підлітковому віці часто вступають в конфлікти з приймальними батьками і вміти проводити превентивні заходи щодо попередження можливих ускладнень стосунків.
Соціальний педагог стикається з проблемою позбавлення батьківських прав. Це важка крайня міра, до якої вдаються, коли батьки не виконують своїх обов'язків, зловживають ними, шкідливо впливають на розвиток дитини, жорстоко поводяться з нею. У таких випадках дитина визначається в дитячий будинок, або на опікування.
У соціального педагога повинна бути повна інформація про карну відповідальність підлітків, неповнолітніх за злочини і причини їх здійснення. Йому необхідно володіти інформацією, як ведуться судові розгляди, як здійснюється захист неповнолітніх.
Питання планування в діяльності соціального педагога є основоположними. Від правильності, об'єктивності планування роботи залежить ефективність і результативність діяльності. Соціально - педагогічна робота планується на рік (перспективний план роботи), на місяць (виходячи з річного плану з урахуванням реальної обстановки, потреби), і складається план роботи з кожною конкретною сім'єю. Найвища форма планування робіт - складання авторської програми.
У своїй роботі соціальний педагог взаємодіє з різними соціальними інститутами:
органи опіки і опікування
• органи управління соціального захисту населення;
• органи внутрішніх справ;
• органи управління охороною здоров'я;
• органи управління освітою;
• комісія з справ неповнолітніх;
• відділ профілактики злочинів серед неповнолітніх;
• прокуратура;
• суд;
• житлово-експлуатаційна дільниця;
• притулки, центри;
• відділи ЗАГСа;
•фахівці з охорони дитинства;
•центр тимчасової ізоляції неповнолітніх.
Це загальні положення діяльності соціального педагога.
Похожие работы
... соціальних служб та соціальних професій. При цьому, виходять з міркування, що і безпритульні, і діти, і молодь, яка живе у бідності, потребують не лише матеріальної, але й педагогічної підтримки. Соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті "особистості і навколишнього середовища", де в ...
... . Роль соціального педагога у цій справі досить вагома [4, 20]. 3. Робота соціального педагога в загальноосвітніх навчвльних закладах 3.1 Напрямки роботи та обов’язки соціального педагога Одним із напрямків роботи соціального педагога загальноосвітньої школи є корекційно-розвиваюча робота. Корекція - здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та ...
... піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різних категорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах, послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо). [ 24,с.13] Державна молодіжна політика передбачає залучення соціального педагога до таких видів професійної діяльності: [ 9] 1) створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до ...
... Здійснюючи посередницьку функцію, соціальні педагоги координують діяльність різноманітних установ і організацій, що займаються проблемами виховання, навчання і освіти. Соціально-педагогічна діяльність відноситься до розряду гуманних професій. Гуманність - це моральна якість, що характеризує взаємини соціальних працівників та клієнтів. Гуманність витікає із сутності соціальної роботи, тобто є ...
0 комментариев