Розвиток дітей з вродженим або набутим токсоплазмозом

2. Розвиток дітей з вродженим або набутим токсоплазмозом.

Токсоплазмоз – це захворювання, зумовлене токсоплазмою (найпростішим внутрішньоклітинним паразитом). Розрізняють набутий і вроджений токсоплазмоз.

У першому випадку токсоплазми попадають в організм людини під час контакту з твариною, хворою на токсоплазмоз або при вживанні харчових продуктів, забруднених виділеннями хворих собак, гризунів (фекалії, сеча, слиз, слина), в яких знаходиться збудник захворювання. Попадаючи в стравохід дитини, токсоплазми гематогенним шляхом поширюється на всі органи і системи.

Вроджений токсоплазмоз розвивається в результаті попадання токсоплазмоз в організм плоду з кров‘ю матері, яка заразилась цими паразитами. Збудник, впливаючи на плід, що розвивається, порушує процес ембріогенезу, зумовлюючи виникнення порушень розвитку плоду.

При токсоплазмозі виявляються патологічні зміни у внутрішніх органах (серце, легені, печінка, селезінка). Як правило, має місце гідроцефалія.

Спостерігаються порушення рухової сфери: тонічні і клонічні судоми, парези, паралічі. Невралгічні симптоми можуть поєднуватися з пневмонією, міокардитом, з вираженою жовтяницею.

3. Дана трисомія займає друге місце після синдрома Дауна. Дівчатка з даним синдромом зустрічаються вдвічі частіше, ніж хлопчики. Спостерігається аномалія черепа. Характерними є мікрофтальмія, коротка верхня губа, опущені кутики роту.

У 25% дітей спостерігаються вроджені вади внутрішніх органів. Інтелектуальні порушення діагностуються у всіх хворих. Вираженість інтелектуального порушення коливається від легкого до глибокого.

У дітей з синдромом Реторе спостерігається підвищене психомоторне збудження, рухові порушення з порушеннями координації рухів.

4. Розумова відсталість при вродженому сифілісі. Фізичні показники: диспластичність тілобудови, деформації черепа, спостерігається збільшення печінки і селезінки, різка блідість з жовтуватим відтінком шкіри. Характерні порушення рухової сфери – дітям важко бігати, швидко втомлюються, спостерігається диско ординація.

Класифікація порушень фізичного розвитку і рухових можливостей у дітей з інтелектуальними порушеннями.

Для виявлення рухових відхилень і збережених рухових можливостей дітей А.А. Дмитрієв запропонував таку класифікацію порушень фізичного розвитку і рухових можливостей дітей:

1. Порушення фізичного розвитку: відставання в масі тіла; ожиріння; відставання в довжині тіла; порушення постави; порушення стопи; знижена життєва ємність легень; зменшена окружність грудної клітки; аномалії черепа; аномалії лицевого скилета; дисплазії внутрішніх органів, зовнішніх тканин, кісткової системи.

2. Порушення в розвитку основних рухів: неточність рухів в просторі; неточність рухів у часі; невміння виконувати ритмічні рухи; низький рівень диференціації м‘язевих зусиль; низький рівень розвитку функції рівноваги; дискоординація рухів, гіпер- і гіпотонус м‘язевої системи.

3. Порушення при ходьбі: дискоординація рухів рук і ніг; шаркання ногами; неритмічність рухів; постійні відхилення під час ходьби по прямій; неоднакова довжина кроків; неоднакова амплітуда розмаху рук; стопи обернені всередину або назовні; в‘ялість; постійні відхилення тулуба від вертикальної осі. До цих порушень також слід віднести ходу на напівзігнутих ногах, а також опущену під час ходьби вниз або нахилену убік голову.

4. Порушення рухів під час бігу: великий нахил тулуба вперед; надзвичайно велике напруження рук; маленькі кроки; неритмічність; великий нахил голови вперед; притискання тулуба в сторони; біг на майже прямих ногах і біг на півзігнутих ногах.

5. Порушення в розвитку основних рухових можливостей: відставання від норми в показниках сили основних м‘язевих груп тулуба (рук, ніг, живота, спини); швидкості рухів; витривалості динамічного характеру; швидкісно-силових якостей; гнучкості суглобів.

6. Порушення під час стрибків: дискоординація рухів рук і ніг при відштовхуванні в повітрі; слабке фінальне зусилля; невміння приземлятися; слабкий розмах руками; відштовхування виконується майже прямими ногами.

1.2 Вплив рухливих ігор та їх підбір, методика проведення з дітьми старшого дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального дитячого навчального закладу

Відомо, що формування рухової функції – одне з найважливіших ланцюгів у загальному розвитку дитини (О. Лурія, П. Анохін, В. Бєхтєрєв, М. Жинкін, М. Кольцова). Вона є першою домінуючою вродженою формою діяльності. Найбільш інтенсивно вдосконалюються рухи у дітей впродовж першого року життя, коли відбувається вертикалізація тіла, формується інтегративна система рухової регуляції. У дітей з інтелектуальними порушеннями ці процеси відбуваються з запізненням.

Рухова активність у дитячому віці – необхідна умова формування основних структур і функцій організму. Рухи в дошкільному віці один із постнатальних стимулів розвитку структури і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем, що забезпечують надійність їх функціонування в різних умовах життя.

Стан моторики дитини є непрямим об‘єктивним показником дозрівання різних відділів центральної нервової системи, яка забезпечує інтегративну діяльність мозку. При затримці дозрівання центральної нервової системи у дітей із особливостями психофізичного розвитку порушується формування інтегративної діяльності мозку. Це проявляється як у недостатній сформованості більш складних форм довільних рухів, так і у наявності окремих вроджених рефлекторних рухових реакцій.

Велике значення в корекції недоліків фізичного розвитку і моторики, розвитку інтелектуальних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку займають рухливі ігри. В іграх зустрічаються всі основні види рухів – ходьба, біг, стрибки, подолання перешкод, перенесення вантажів.

Велике оздоровче значення мають ігри, які проводять на свіжому повітрі. Щоб рухлива гра пройшла організовано, цікаво і мала певні виховні і корекційні наслідки, вихователь повинен виявити не тільки педагогічну майстерність в доборі гри, а й добре продумати методику її проведення.

Перед тим як обрати гру, необхідно встановити конкретне корекційне завдання, враховувати вікові особливості дітей, фізичну підготовку; слід враховувати місце рухливої гри в режимі дня, послідовність у діяльності дитини, зовнішні умови (сезонність, стан погоди, температуру повітря, площу майданчика та його обладнання).

При доборі та проведенні ігор не слід забувати основного принципу – поступово переходити від найпростіших ігор з нескладними завданнями і зрозумілими рухами до складніших.

Під час пояснення змісту гри дітей розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя (корекційного педагога). Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру. В іграх із шикуванням у коло вихователь стає разом із дітьми у коло Якщо гра починається із руху врозтіч, дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре видно і чути.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, зрозуміло, коротко, щоб не стомлювати дітей. Під час пояснення гри потрібно використовувати жести.

При плануванні рухливих ігор для дітей із інтелектуальним недорозвитком слід пам‘ятати, що жодна система методів не може бути сталою і вичерпною. Щоб забезпечити дитині правильний розвиток, важливо подбати про вдосконалення загальної моторики. Моторика – це властива людям здатність виконувати рухи та керувати ними. Найкращим в даному випадку буде застосування рухливих ігор, які не повинні бути надто втомлюючими і мають на меті приносити задоволення, втіху.

Існує співзалежність між розладами загальної моторики і розладами мовлення у дітей. Тому під час ігор необхідно багато говорити, описувати, пояснювати що ми будемо робити. Взагалі діти дуже люблять використання ігрових казкових моментів, тому найкраще підбирати ігри пов‘язані із героями казок, або грати у ігри – казки [Додаток 1]. Асоціації із звірятами, розвивають асоціативне мислення у таких дітей, і крім того захоплюють їх більше ніж просте виконання фізичних вправ. Казка – найкращий засіб розвитку мислення у дітей. Взагалі будь-яка форма ігрової діяльності краще засвоюється такими дітьми ніж звичайні наказування, що може не дати жодного результату в порівнянні з грою.

Позитивний вплив на дитину має присутність ровесників. Вона прагне демонструвати свої вміння, змагатись з іншими, брати приклад, наслідувати.

Ще однією із важливих характеристик, на яку слід звернути особливу увагу – це наслідування. Усі діти повинні виконувати всі дії, про які йде мова. Наприклад, хтось із дітей під час гри сяде на лаву, тут же кілька дітей зроблять те саме. Але також слід пам‘ятати, що інструктор повинен для таких дітей бути яскравим прикладом, тому слід подбати про яскраве вбрання, але не занадто, щоб також не відволікати ним увагу.

Для успішної роботи спочатку слід разом з психологом оцінити наявний рівень психологічного розвитку дитини. Далі визначається «зона найближчого розвитку» – як дитина виконує складне для неї завдання при допомозі дорослого в порівнянні із самостійною роботою. «Зона найближчого розвитку» дає можливість визначити «завтрашній день розвитку», який відбувається в процесі співпраці. Крім того, для прогнозу розумового розвитку важливо оцінити здатність дитини до переносу засвоєного в спільній діяльності способу розумових дій в ситуацію самостійного виконання аналогічних завдань.

Для успішних результатів при розвитку дитини із порушенням психофізичного розвитку слід особливо звернути увагу на емоційний стан дитини. В першу чергу для її розвитку слід забезпечити тілесний контакт (притулювання, погладжування).

Якщо у дитини спостерігається сповільненість у вираженні емоцій або прояви негативізму, який проявляється в загальному «анти» – ставленні і виконанні всього всупереч, варто звернути на це особливу увагу. Але під час ігор на таких дітей не треба відразу реагувати, залишаючи інших дітей і впрошуючи дитину бавитись. В такому випадку добре щоб під час гри був волонтер, який зміг би поспілкуватись з дитиною, не привертаючи увагу інших.

Особливу увагу під час організації ігрової діяльності з дітьми слід звернути на:

1. Багато таких дітей мають вроджені вади внутрішніх органів, які не завжди, але можуть зумовлювати деякі обмеження у фізичній активності. Тому знаючи про це, потрібно деяким дітям давати перерви та відпочинок під час виконання вправ.

2. Деякі вчені вважають, що більшість дітей мають пупкові кили. Хоч ця патологія у більшості випадків зникає сама по собі, рекомендується не займатись вправами на згинання ніг під прямим кутом.

3. Приблизно 10% дітей із синдромом Дауна можуть страждати від захворювання, яке має назву осьовий підвивих атланта (першого шийного хребця), який виникає внаслідок слабкості зв‘язок. При форсованому згинанні і розгинанні шиї це може привести до того, що шийний відділ хребта стає особливо уразливим, внаслідок чого виникає його ураження, яке в більшості випадків закінчується паралічем кінцівок.

Дуже добре використовувати інвентар безпечного плану – надувні кульки, м‘які м‘ячі, реабілітаційні мати, дартс на ліпучках, шматяні скакалки…

Інвентар повинен бути кольоровий, яскравий. З даним інвентарем добре проводити ігри на розвиток пам‘яті, мислення, вивчення та закріплення кольорів та вміння перенести набуті знання на інші предмети вимагають діяти гуртом, виконувати певні команди (правила, вказівки, інструкції). Непотрібно давати складних ігор, найкраще грати в прості, наприклад, лови, з одним правилом, ловити усіх з хусточками. Вони потребують багато повторювань простих речей, нагадувань, підказок, скерувань словом, або допомогою у виконанні завдання. Найважливіше – це створити атмосферу успіху, і не визначати переможців. Можуть перемагати всі, або кожен у чомусь іншому, що в результаті приведе до перемоги всіх.

При підборі рухливих ігор потрібно орієнтуватися на розвиток дітей, їх фізичну підготовленість, розділ програми, умови і можливості проведення гри.

Рухливі ігри на свіжому повітрі слід проводити щодня під час прогулянки, наприкінці дня, на заняттях з фізичної культури. Добираючи для прогулянки рухливі ігри, обов‘язково слід з‘ясувати, після яких саме занять діти гратимуться. Після малювання, лічби та інших занять, упродовж яких дітям доводиться сидіти, краще проводити такі ігри, під час проведення яких можна було б побігати, пострибати. Можна використовувати іграшки, які стимулюють дітей до ігрової діяльності, наприклад вітрячки, що крутяться під час бігу, паперову стрілу для кидання.

Не рекомендується проводити рухливі ігри з бігом, стрибками в кінці прогулянки, бо фізіологічне збудження може негативно вплинути на поведінку дітей під час обіду і сну.

Правила гри пояснюються конкретно і виразно, розкриваючи найголовніше. У ході гри пояснення доповнюються деякими деталями. Кожна гра починається за умовним сигналом або командою вихователя. Гру закінчують тільки у тому випадку, коли більшість дітей припускаються грубих помилок і потребують додаткового пояснення правил.

Рухливі ігри дозволяють коригувати порушення просторової орієнтації, координацію, рівновагу. Важливе значення для розвитку моторики рук мають ігри з дрібними предметами (малими м‘ячами, естафетними паличками), які сприяють підвищенню тактильної чутливості, покращують рухи рук пальців, розвивають дрібну моторику, силу, спритність [Додаток 2].

Рухливі ігри використовуються в цілях розвитку рухових умінь дітей.

Для розвитку швидкості проводяться ігри з бігом на короткі дистанції, з необхідною швидкою руховою реакцією на мовні сигнали, плескіт в долоні [Додаток 3].

Швидкісно-силові якості розвиваються в іграх з стрибками, метанням, витривалість – в іграх з непереривною руховою діяльністю середньої або нижче середньої інтенсивності в продовж 3–5 хвилин.

Під час поділу дітей на команди, потрібно звернути особливу увагу на те, щоб вони були конкурентоспроможними. Якщо хтось із дітей не підходить в команду за індивідуальним або фізичним розвитком, йому дають індивідуальне спрощене завдання.

Рухливі ігри можуть виконувати специфічні завдання заключної частини заняття з фізичного виховання – приведення організму у відносно спокійний стан, організація закінчення уроку [Додаток 4].

При навчанні дітей гри необхідно багаторазово повторювати її правила і демонструвати, як вона виконується. Дуже довго проводити і дуже часто повторяти гру неможна – вона може надоїсти.

Протягом навчального року розучується з дітьми 3–4 гри, поступово роблячи їх важчими – використовувати різні варіанти цих ігор, змінювати початок, середину або кінець гри. Керувати грою потрібно об‘єктивно, використовуючи такі ігри де ознаки перемоги або програшу були б очевидними для дітей – щоб не створювати конфліктних ситуацій, а суперництво в грі не переростало в особисту неприязнь.

Оптимальний час гри від 3 до 10 хвилин в залежності від поставлених завдань, віку і підготовки дошкільників з особливостями психофізичного розвитку.

При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов‘язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільники з особливостями психофізичного розвитку не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів.

Зовнішні ознаки втоми – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість, погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Усе це негативно позначаються на загальному стані дитини, призводить до порушення сну й зниження апетиту. Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми:

-     зменшення або збільшення тривалості гри;

-     зменшення або збільшення кількості повторень усієї гри або окремих її етапів;

-     зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра;

-     скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці.

Відомий педагог П.Ф. Лесгафт писав, що завдання фізичного виховання полягає у тому, щоб навчити дітей «свідомо ставитися до своїх рухів». Він високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував, що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дитини.

Під час ігрової діяльності у дошкільнят з інтелектуальними порушеннями створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, пам‘яті, уточнення певних понять.

1.3 Значення використання музикотерапії та психогімнастики під час проведення рухливих ігор та індивідуальної роботи з дітьми із психофізичними порушеннями

 

Музикотерапія – являє собою метод, який використовує музику в якості засобу корекції. Музикотерапія передбачає, як цілісне, так і ізольоване використання музики в якості основного і провідного фактора впливу (прослуховування музичних творів, виконання рухів під музичний супровід). Також музикотерапію використовують, як допоміжний засіб для посилення колекційного впливу і підвищення ефективності інших прийомів.

Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних порушень для дітей з психофізичним недорозвитком. Також її використання ефективно впливає під час проведення роботи при корекції рухових і мовленнєвих недоліках, психосоматичних захворюваннях, порушеннях поведінки.

Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різні системи дитини дошкільника з інтелектуальними порушеннями.

Дослідження впливу музико терапії на дітей з інтелектуальними порушеннями займалися: У. Грюс, З. Мюллер, В. Бестерьов.

Дослідженнями показано, що сприйняття музики підвищує серцебиття. Було виявлено підсилюючий вплив музикальних подразників на пульс, дихання в залежності від висоти, сили звука і тембру. Частота дихальних рухів і серцебиття змінювались в залежності від темпу, тональності музикального твору.

Фізіологічний вплив музики на дітей з інтелектуальними порушеннями оснований на тому, що нервова система, а разом з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму. Музика, як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, і спонукає їх проходити ритмічно, як в руховій, так і в вегетативній сфері. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв‘язок. Ритмічні рухи являють собою єдину функціональну систему, руховий стереотип. Використовуючи музику, як ритмічний подразник, можна досягнути підвищення ритмічних процесів організму дітей з особливостями психофізичного розвитку в більш строгій компактності енергетичних затрат.

Великого корекційного впливу набуває музикотерапія в поєднанні з рухливими іграми. Правильний підбір музикальної програми – ключовий фактор музикотерапії. Кожний рух у грі має своєрідний характер, тому важливо знайти для нього відповідний музичний супровід. Наприклад, біг, стрибки на місці або з просуванням уперед потребують легкої, бадьорої музики; плавні рухи руками, повільна ходьба – наспівної, спокійної.

Музичні твори для ходьби та бігу в різному темпі, підскоків, стрибків підбирають яскраві, виразні, з чітким фразуванням контрастного характеру. Не можна довільно змінювати темп музики, підстроювати його під рухи дітей, доповнювати акорди, робити купюри. Це порушує характер музики, негативно впливає на її правильне сприйняття. У рухливій грі основна роль відводиться руховим завданням, і музика повинна сприяти їх виконанню.

Серцево-судинна система замітно реагує на музику, і створює хороший настрій. В цьому випадку уповільнюється пульс, підвищується серцебиття, знижується артеріальний тиск, розширюються кровоносні судини.

При подразнюючому характері музики серцебиття пришвидшується і стає слабшим. Під дією музики у дітей змінюється тонус м‘язів і моторна активність.

Музикальна стимуляція зменшує час рухових реакцій, підвищує лабільність здорового аналізатора, покращує пам‘ять і відчуття часу, оживляє умовні рефлекси, що є дуже важливим у корекційній роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями.

Завдяки музиці підвищується рухова активність дітей (кількість локомоцій у ходьбі, бігу в середньому підвищується на 10–15%).

Рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх удосконаленню.

Перед тим як розпочати гру, дітям дають прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли його зміст, звертають увагу на характер твору. Так, наприклад говорять: музика у низькому регістрі, повільна «Послухайте, діти, як ходить, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом». Або: «Послухайте, діти, яка весела, швидка музика – це зайчики весело стрибають на галявині!».

Рухлива гра, яка проводиться з музичним супроводом, викликає у дітей більший інтерес й проходить значно жвавіше.

Роль психогімнастики під час проведення рухливих ігор.

Психогімнастика виникла на стику практичної психології й акторського мистецтва рухів. Людські переживання і почуття «прочитуються» оточуючими по очах, за нахилом голови, ходою, рухами рук і губ. Більшу частину інформації одне про одного ми одержуємо за допомогою невербальної, безсловесної мови – мови міміки і жестів.

Невербальної мови, як і словесної людина навчається з дитинства. У дітей з інтелектуальними порушеннями, і дітей із затримкою у психічному розвитку часто вирізняють не тільки бідність словникового запасу і недорозвиток мовлення, але й несформованість емоцій, невміння виражати свої почуття. Як наслідок, такі діти здебільшого некомунікабельні: вони не вміють бавитись з іншими, з ними нецікаво спілкуватися, вони замкнуті, образливі, часом агресивні.

У практиці корекційної педагогіки емоційну сферу дитини можна розвивати через навчання мови руху, дізнавання про чужі емоції за їх мімічними проявами. Надзвичайно активно цьому сприяє психогімнастика.

Термін «психогімнастика» вживається у широкому і вузькому значеннях. Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, в основі яких лежить використання рухової функції в якості головного засобу комунікації в групі.

Така психогімнастика керована на роз‘язання задач групової корекції: встановлення контакту, зняття напруження.

У широкому значенні психогімнастика – це курс спеціальних занять, скерованих на розвиток і корекцію пізнавальної та емоційно-особистісної сфер.

Психогімнастика, як невербальний метод групової роботи вимагає вираження переживань, емоційного стану, проблем, за допомогою рухів, міміки, жестів.

На практиці психогімнастику поєднують з рухливими іграми.

Завдання психогімнастики:

-     розвиток сприймання та уваги;

-     розвиток чутливості до особистої рухової активності;

-     скорочення емоційної дистанції між дітьми групи;

-     формування умінь виражати свої почуття, емоційний стан.

Як правило психогімнастика розпочинається з вправ на розвиток уваги. Це здійснюється завдяки таким вправам:

1. Передача ритму по колу.

Вихователь ставить дітей у коло. І наслідуючи вихователя всі учасники групи по черзі по колу повторюють, плескаючи в долоні, заданий ритм. Ритм вибирається найпростішій, пізніше ускладнюється. При потребі вихователь індивідуально допомагає дитині відтворити ритм. При цьому корегується слухова увага і слухове сприймання.