Організація, зміст та результативність дослідження

2.3 Організація, зміст та результативність дослідження

З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели дослідження особливостей розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма.

Практичному проведенню дослідження передував теоретичний етап (2007/08 н. р.), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем розвитку художньо-конструктивного мислення, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.

Практичний етап (2008/09 н. р.) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань дослідження, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи формування розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.

На констатуючому етапі проводилось опитування учнів, визначення рівнів сформованості художньо-конструктивного мислення молодших школярів та їх порівняння в контрольному та експериментальному класах, формулювалися завдання для реалізації поставленої мети.

Під час формуючого етапу експерименту визначались способи керівництва образотворчою діяльністю учнів, проводилось експериментальне дослідження на базі ЗОШ №6 І-ІІІ ступенів м. Тернополя.

На підсумковому етапі узагальнювалися результати експериментального дослідження, проводилося опитування учнів, здійснювався кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, формулювалися висновки.

Формуючим експериментом було охоплено 22 учні 3-го класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 26 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою.

Враховуючи особливу сензитивність дітей молодшого шкільного віку, їхню підвищену почуттєво-емоційну сприйнятливість, можна зробити висновок, що цей віковий період є найбільш сприятливим для залучення дітей до вивчення національної спадщини – творів українського народного мистецтва, які акумулюють культурні здобутки народу, синтезують універсальну можливість розвитку естетичного сприйняття, стимулюють оцінну та творчу діяльність.

Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості учнів молодшого шкільного віку є різновид українського народного мистецтва – національний одяг. Він є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства [25, 9].

На підставі аналізу наукових джерел вчені розробили критерії та показники, які забезпечили можливість виявлення рівнів сформованості художньо-конструктивного мислення учнів молодшого шкільного віку на основі обізнаності дітей з українським національним одягом: перцептивно-емоційний, пізнавально-інформаційний, оцінний і діяльнісно-творчий.

Перцептивно-емоційний критерій дає змогу з’ясувати ступінь сформованості активного сприйняття творів мистецтва [37, 97].

Основні показники зазначеного критерію: наявність потреби спілкування з українським народним мистецтвом (зокрема, національним одягом); зосередженість та захопленість у процесі сприйняття художнього твору; безпосередність емоційних реакцій; активність у процесі обговорення вражень від сприйнятих художніх творів; підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення та прикрашання елементів українського одягу.

Пізнавально-інформаційний критерій творчої активності відображає ступінь розвиненості пізнавальних здібностей дитини, рівень наявності набутих знань у галузі народного мистецтва. Він складається з певного обсягу інформації про призначення національного одягу; про промисли з виготовлення елементів і прикрас до національного одягу та їх регіональні особливості; про українських майстрів, котрі виготовляють народний одяг; про матеріали для виготовлення національного одягу в Україні; про традиційні техніки та прийоми роботи з різними художніми матеріалами; про види національного одягу; розуміння змісту художніх термінів і понять.

Оцінний критерій художньо-конструктивного мислення допомагає визначити рівень здатності дитини до естетичної оцінки духовних цінностей, окремих мистецьких творів і рівень розвиненості естетичних почуттів, уяви, асоціативної пам'яті, а також навичок до співставлення, порівняння та аналізу сприйнятого [29, 56].

Основні показники даного критерію: володіння розумовими операціями аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення; здатність вербалізувати власні почуття та особисте ставлення до творів мистецтва; самостійність оцінних суджень.

Діяльнісно-творчий критерій творчої активності віддзеркалює міру прагнення молодших школярів до художньо-творчої діяльності, що передбачає розвиток практичних умінь і навичок та особливо здатності до самостійної декоративної і образотворчої діяльності.

Показники даного критерію: бажання виразити себе у різних видах творчої діяльності у галузі національного одягу; прояв самостійності задуму та оригінальність вирішення завдань творчого характеру; широта асоціацій у художньому втіленні творчого задуму.

Відповідно до кожного із зазначених критеріїв творчої активності молодших школярів було визначено рівні її сформованості (високий, середній, низький) [27, 106-107].

Низький рівень творчої активності характеризується тим, що у молодших школярів відсутня потреба в усвідомленому ознайомленні з національним одягом та захопленість даним видом мистецтва, не проявляється інтерес до виготовлення та прикрашання одягу за зразком народного, спостерігаються утруднення у вираженні власного ставлення, настрою та думок, які виникли у ході ознайомлення з національним одягом. Типовим для учнів даного рівня є часткове, епізодичне, безсистемне засвоєння певної суми знань.

Учні спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно національного одягу. Вони практично не звертають увагу на його естетичні якості, вагаються у поясненні власних суджень та оцінок. Молодші школярі, які відносяться до цього рівня, малоініціативні, у них відсутні творчі прояви, вони уникають виконання завдань творчого характеру, прагнуть до копіювання, потребують значної допомоги вчителя.

Середній рівень творчої активності мають молодші школярі, у яких виявляється неусвідомленість інтересів щодо національного одягу, майже немає потреби у її вивченні й виготовленні, наявна слабка здатність до обґрунтування настрою, думок, почуттів, що виникли у ході ознайомлення з різними видами національного одягу [23, 116].

Учні, які відносяться до цього рівня, володіють неповним обсягом знань про національний одяг, основні способи його створення; відчувають певні труднощі при спробі порівнювати, узагальнювати та встановлювати зв'язки між елементами одягу, шукати аналогії; їм важко самостійно актуалізувати набуті знання навіть у знайомих ситуаціях. Разом з тим, у дітей даного рівня спостерігається здатність до оцінки деяких вартостей української народної іграшки (саме як твору мистецтва), прагнення до вираження власного ставлення до неї з відповідним обґрунтуванням.

Високий рівень творчої активності характеризує наявну у школярів початкових класів потребу в ознайомленні з українським народним мистецтвом (національним одягом); відчутну зосередженість та захопленість процесом сприйняття художнього явища. Водночас спостерігається безпосередність переживань, активність у процесі обговорення вражень, отриманих від сприйняття художніх явищ, підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення елементів національного одягу.

Для дітей, які відносяться до високого рівня, характерним є: досить глибока поінформованість про національний одяг, самостійність у ході засвоєння знань та їх застосування; спроможність робити висновки, аналізувати, порівнювати одержану інформацію; оперувати відповідною термінологією. Учні з високим рівнем творчої активності демонструють вільне володіння розумовими операціями (синтезом, аналізом, порівняннями, узагальненнями). Вони здатні самостійно оцінити естетичні якості твору мистецтва, висловити почуття, викликані тією чи іншою прикрасою, деталлю одягу і пояснити, за допомогою яких саме засобів це вдалося майстру.

Для школярів даного рівня характерне самовираження у різних видах художньо-творчої діяльності (відносно національного одягу), яскравість уяви та художнього бачення, розвиненість образного мислення, самостійність та оригінальність естетичного вирішення задуму, метафоричність та образність, емоційність та виразність творчих робіт.

Методи і прийоми роботи, застосовувані у процесі формування творчої активності молодших школярів, узгоджуються з імпровізаційним стилем роботи народних майстрів та особливостями образотворчості й емоційним характером дитячої творчості [15, 37].

Цілісний процес формування досліджуваного феномена складається з трьох органічно пов'язаних між собою етапів (підготовчого, практично-діяльнісного та творчого) [31, 44].

Мета першого (підготовчого) етапу полягає у створенні умов опосередкованого впливу на формування творчої активності. Він передбачає ознайомлення учнів початкових класів з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов’язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю з наслідуванням традицій народних майстрів України.

Основними формами роботи на даному етапі дослідження є інтегровані уроки: “В гостях у майстрів” (урок-казка) та уроки-мандрівки "Звідки одяг до нас прийшов" ("Фольклорні витоки народного одягу", "Значення одягу у житті давніх людей", "Символічний зміст традиційних прикрас для одягу") [33].

Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні методи та прийоми: художні розповіді про прадавні витоки національного одягу та прикрас на ньому, про вірування та звичаї нашого народу, що пов’язані з національним одягом, про символічний зміст прикрас, описи; демонстрування унаочнення (зображення виробів-оригіналів, фотографії, слайди, ксерокопії, ілюстрації у художніх альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор "Запитай – дізнаєшся", "Закінчи розповідь про кептарик", "Загадай – відгадаємо"; моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів; організація спостереження за роботою “казкових майстрів” та виготовлення виробів під керівництвом майстрів, практичної образотворчої діяльності (тематичне малювання, створення ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки національного одягу, втілення творчого задуму в об’ємі).

Метою другого (практично-діяльнісного) етапу є створення умов цілеспрямованого формування творчої активності молодших школярів. Він має націлювати на формування уявлень про етнічні й регіональні особливості національного одягу; стимулювати зацікавленість дітей мистецтвом створення та прикрашання національного одягу, спонукати до вивчення традиційних прийомів виготовлення національного одягу [53, 17].

Реалізація зазначених завдань здійснюється шляхом проведення циклу різних типів уроків за темою "Галицький одяг та його особливості" ("Декоративне оздоблення давнього одягу", "Художні традиції та творчі знахідки народних майстрів України" (уроки ознайомлення з творами народного мистецтва); "Як одягалися наші бабусі і дідусі", (уроки сприйняття та оцінки національного одягу); "Створюємо орнамент для спіднички", "Як прикрасити кептарик", "Прикрашаємо блузку" (уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення національного одягу); "Майстри української народної вишивки" (уроки вивчення творчості окремих майстрів національного одягу)).

Другий етап передбачає взаємозв’язок методів і прийомів репродуктивного і пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їхні творчі здобутки; цілеспрямоване сприйняття національного одягу, фотокарток, ілюстрацій, виробів народних майстрів безпосередньо в осередках народних промислів; спілкування з майстрами, відвідування творчих майстерень майстрів; вивчення творчості окремих майстрів національного одягу; навчання традиційним прийомам виготовлення національного одягу; створення таблиць про основні елементи одягу; показ вдалих робіт, оригінальних прийомів виконання завдання на будь-якому етапі, порівняння одягу різних регіонів України.

На третьому (творчому) етапі створюються умови для безпосереднього прояву творчої активності молодших школярів у різних видах діяльності з вивчення мистецтва національного одягу. Він передбачає концентрацію уваги молодших школярів на різних способах творчої діяльності, спонукання до вибору варіантів рішень у ході виконання творчої роботи, забезпечення максимальної самостійності учнів у втіленні художнього задуму [35, 177].

Третій етап складається з циклу уроків створення самостійних художніх робіт "Продовжуємо традиції народних майстрів" ("Як Святий Миколай дітям подарунки роздавав", "Зустрічаймо Новий рік", “Десь весна красується", "Ми весну закликаємо", "Влітку у бабусі", "Казка про солом’яний капелюх") та проведення “Фестивалю мистецтв” і “Свята українського народного одягу”.

На даному етапі використовуються такі методи і прийоми: самостійне виготовлення виробів за мотивами національного одягу (подарунків, сувенірів, одягу для ляльки); складання казок, розповідей про персонажі, одягнуті в національний одяг; ілюстрування власних літературних творів; інсценізація з використанням самостійно створених елементів одягу; написання текстів і сценаріїв для проведення екскурсій у шкільному музеї та на періодичних виставках творчих робіт; самостійна образотворчість; навчання традиційним прийомам виготовлення національного одягу учнів перших класів; проведення виставок дитячих робіт [33, 39-40].

Дослідження науковців дають можливість визначити сукупність педагогічних умов, що забезпечують ефективність процесу формування творчої активності молодших школярів на уроках та у позакласній роботі з образотворчого мистецтва та художньої праці:

1) підбір елементів та прикрас національного одягу, доступних для сприйняття та відтворення молодшими школярами;

2) використання у навчально-виховному процесі необхідного та достатнього обсягу систематизованої інформації щодо національного одягу (історичний, теоретичний, практичний аспекти);

3) оволодіння учнями традиційними прийомами створення та оздоблення національного одягу;

4) організація процесу самостійного виготовлення молодшими школярами елементів одягу за традиціями українських народних;

5) доступність та педагогічна доцільність пропонованих завдань;

6) створення на уроках та у позакласній роботі позитивно-емоційної творчої атмосфери зацікавленості та захопленості.

Покажемо особливості реалізації методики розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма на спеціалізованих уроках образотворчого мистецтва у 3 класі (див. додатки Б-В).

Вирішальним для учнів початкових класів в плані формування художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма були зміст і якість проведення уроків образотворчого мистецтва.

В результаті впровадження в систему занять з образотворчого мистецтва навчальних матеріалів, пов’язаних галицьким побутовим одягом, рівень розвитку художньо-конструктивного мислення учнів експериментального класу постійно зростав. Результати представлені на рисунку.

Рис. 1. Розподіл учнів експериментального і контрольного класів за рівнями сформованості художньо-конструктивного мислення

Як видно із діаграми, краще сформоване художньо-конструктивне мислення в учнів експериментального класу, ніж контрольного. Високий рівень розвитку художньо-конструктивного мислення в експериментальному класі демонструють 23% учнів, що на 14% більше, ніж у контрольному. Кількість учнів, в яких спостерігається достатній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення, в експериментальному класі становить 59%, а у контрольному – 45%. У контрольному класі в 39% учнів спостерігається середній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення і у 5% – початковий. В експериментальному відповідно виявлено середній рівень розвитку художньо-конструктивного мислення у 18% учнів, а початковий не виявлено в жодного школяра.

Таким чином, включення дітей у різні види творчої діяльності та організація оптимальних педагогічних умов опанування молодшими школярами виготовлення елементів та прикрашання національного одягу як естетичного об'єкта сприяє формуванню художньо-конструктивного мислення молодших школярів.

ВИСНОВКИ

 

Отже, розвиток мислення у різних видах конструктивної й образотворчої діяльності є важливою психолого-педагогічною і методичною проблемою. Тому існує необхідність розвитку конструктивного мислення дітей в умовах образотворчої діяльності, що вимагає в основу всіх практичних завдань з малюнка покласти розвиток конструктивного мислення у молодших школярів. Конструктивне мислення пов'язане з активністю пізнавальних процесів, високою чутливістю сенсорики та минулим досвідом, проте не зводиться до наявних знань і умінь. Розвиток конструктиву вимагає дотримання таких умов, як предметно-інформаційна насиченість, наявність взірців творчої діяльності. Рівень конструктиву дітей молодшого шкільного віку залежить від навичок, набутих у продуктивних видах діяльності.

Для формування конструктивного мислення у дітей молодшого шкільного потрібні практичні образотворчі дії, що комплексно утворюють образотворчу діяльність. Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. Змістовні особливості розвитку конструктивного мислення молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва пов’язані із розвитком специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, розвитком сенсорних здібностей дітей.

Мальовничість і краса народного одягу, його високі художні якості захоплюють митців-професіоналів. Окремі мотиви прикрас, форми крою та композиції народного одягу дають багато цінного матеріалу художникам різних ділянок декоративно-прикладного мистецтва — килимарства, художнього текстилю, вишивання. Пильно вивчають народний одяг в його різновидних елементах художники-модельєри. У пошуках нового силуету та художнього оформлення вони звертаються до народного одягу як надійного джерела для своїх композицій.

Завдання образотворчого мистецтва в початкових класах такі: формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання світу та його образної оцінки; розвиток нестереотипного асоціативно-творчого мислення; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його емоційно-естетичної оцінки; формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оволодіння виражальними можливостями художніх матеріалів та технік; розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності. Всі ці вимоги використовуються і під час вивчення на уроках образотворчого мистецтва елементів регіонального одягу.

Національний одяг як компонент декоративно-прикладного мистецтва включає в себе численні види художньої практики, які можуть стати предметом вивчення на уроках образотворчого мистецтва. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, вибійка тощо. Сучасний одяг, у якому використані народні мотиви, має відповідати таким вимогам: предмети одягу повинні передавати характер народного крою, видів оздоблення тощо; одяг має відповідати вимогам, які висуваються до нього; одяг за народними мотивами повинен інтерпретувати та пропагувати народні традиції, відображати самостійне бачення народного стилю.

З метою розвитку художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами національного одягу доцільно проводити спеціальні уроки різного типу, серед яких уроки ознайомлення з творами народного мистецтва; уроки сприйняття та оцінки національного одягу; уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних елементів і видів прикрашання національного одягу; уроки вивчення творчості окремих майстрів національного одягу; уроки створення самостійних художніх робіт; інтегровані уроки. Метою таких уроків є створення передумов для всебічного вивчення учнями початкових класів національного одягу у контексті зв’язку цього різновиду народного мистецтва з іншими видами мистецтва.

У процесі проведення дослідження підтвердилася гіпотеза, що ефективним засобом формування конструктивного мислення у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва є ознайомлення їх із особливостями виконання форми зображуваних предметів. Тому образотворче мистецтво має великі можливості у стимулюванні і розвитку конструктивного мислення та творчих здібностей молодших школярів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.         Авермянова Н. Образотворче мистецтво: стан і проблеми вивчення // Рідна шк. – 2001. – №1. – С. 52-53.

2.         Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.

3.         Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація // Матеріали до етнології і антропології. – Т. XXI—XXII, ч. І. – Львів, 1929. – С. 43-109.

4.         Білецький Л. Український портретний живопис XVIІ—XVIII ст. – К.: Мистецтво, 1969. – 122 с.

5.         Богоявленская Д.Б. Интелектуальная активность как проблема творчества. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1983. – 144 с.

6.         Бойко В.М. Українські народні традиції в сучасному одязі. – К.: Живопис і культура, 1970. – 198 с.

7.         Бромлей Ю. В. Этнография на современном этапе // Коммунист. – 1974. - №17. – С. 62-73.

8.         Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. – М., 1973. – 364 с.

9.         Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

10.       Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: Наука, 1977. – 116 с.

11.       Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.

12.       Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

13.       Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

14.    Вовк Л.В. Студія з української етнографії та антропології – К.: Мистецтво, 1995 – 336 с.

15.       Вовк Ф. Одежа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – К.: Промінь, 1996. – С. 67-101.

16.       Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественной культуры. – М.: Искусство, 1988. – 240с.

17.    Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.-К.: Оберіг, 1993. – 589с.

18.       Восточнославянский этнографический сборник. Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX — начале XX в. – М., 1956. – С. 543-757.

19.       Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573с.

20.       Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.

21.       Гальперин П.Я., Котик К.Р. К психологии творческого мышления // Вопр. психологии. – 1982. – №5. – С. 80-84.

22.       Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.

23.       Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогіка, 1978. – 186 с.

24.       Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.

25.       Головацкий Я.Ф. О народной одежде и убранстве русинов или русских в Галичине и северо-восточной Венгрии. – СПб., 1877. – 168 с.

26.       Горбачева Н. Н. К вопросу о происхождении одежды // Советская этнография. – 1950. - №3. – С. 9-27.

27.       Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв'язків. - К., 1964. - С. 226—232.

28.       Горленко В. Ф. Перша етнографічна програма на Україні // Народна творчість та етнографія. – 1957. - №4. – С. 89—108.

29.       Грединарова Е.М. Развитие творческого мышления как условие успешного обучения // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – №1. – С. 13-14.

30.       Гуслистий К.Г., Горленко В. Ф. Початки етнографічного вивчення українського народу // Народна творчість та етнографія. – 1960. - №3. – С. 54—63.

31.       Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.

32.       Дулебо Г. Одяг галицьких селян (кінець XIX — початок XX ст.) // Народна творчість та етнографія. – 1971. - №2. - С. 87—89.

33.       Зак А.З. Типология динамики мыслительного процесса // Вопр. психологии. – 1986. – №5. – С. 96-103.

34.       Захарчук-Чугай Р. З поїздки на Бойківщину // Народна творчість та етнографія. – 1971. - №4. – С. 106-108.

35.       Здоровега Н., Матейко К. Краса народного вбрання // Народна творчість та етнографія. – 1970. - №1. – С. 30—39.

36.       Зубрицький М. Верхня вовняна ноша українсько-руського народу в Галичині // Матеріали до українсько-руської етнології. – 1968. - №4. – С. 69—75.

37.       Ісаєвич Я. Д. Культура й побут міського населення Галичини XVII—XVIII ст. // Народна творчість та етнографія. – 1963. - №4. - С. 91—94.

38.       К истории народных костюмов // Этнографическое обозрение. –1892. - №1. - С. 224-232.

39.       Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №2. – С. 37-38.

40.       Калмыкова З.И. Пути развития продуктивного мышления школьников // Вопр. психологии. – 1978. – №3. – С. 143-148.

41.       Карпинець І.І. Художнє оформлення гуцульських кептарів // Народна творчість та етнографія. – 1965. - №1. – С. 60-64.

42.       Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопросы. изобразительного искусства. - М.: Сов. художник, 1954. - С. 31-45.

43.       Кирсова Е. В. История костюма. Европейские костюмы от античности до XX века. - М.: Искусство, 1970. – 212 с.

44.       Коваленко А.Б. Психологія розуміння творчих задач. – К.: Освіта, 1994. – 186 с.

45.       Козаченко А. И. Древнерусская народность – общая этническая база русского, украинского н белорусского народов // Советская этнография. – 1954. - №2. – С. 12-16.

46.       Командров О.Ф. Народний костюм Рахівщини // Народна творчість та етнографія. – 1959. - №3. – С. 82—88.

47.       Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.

48.       Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.

49.       Кульчицька О.І. Дивергентне мислення як умова розвитку творчості дітей молодшого шкільного віку // Обдар. дитина. – 1999. –№1. –С. 2-6.

50.       Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.

51.       Лосский Н.О. О детском мышлении // Вопр. психологии. – 1996. – №5. – С. 135-137.

52.       Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 127 с.

53.       Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.

54.       Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 356 с.

55.       Магейко К.І., Сидорович С.Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Народна творчість та етнографія. - 1963. - №2. – С. 14— 20.

56.       Маковский С. Народное искусство Подкарпатской Руси. - Прага, 1925. – 214 с.

57.       Маланчук В. Квітуче народне мистецтво. – К.: Мистецтво, 1964. – 202 с.

58.       Малеча Н.М. Програма до збирання відомостей про плахти. - К.: Мистецтво, 1954. – 36 с.

59.       Маслова Г. С. Историко-культурные связи русских и украинцев по данным народной одежды // Советская этнография. – 1954. - №2. - С. 42—59.

60.       Маслова Г.С. Російський народний одяг як джерело вивчення етнічної історії // Народна творчість та етнографія. – 1962. - №1. - С. 66—70.

61.       Матейко К.И. Принципы этнографического районирования украинской народной одежды // Тезисы докладов на заседаниях, посвященных итогам полевых исследований 1969 г. - М., 1970. – С. 49-52.

62.       Матейко К.І. Джерела народного вивчення народного одягу // Архіви України. – 1968. - №6. – С. 21—29.

63.       Матейко К. І. Одяг // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. - Львів, 1969. – С. 8—59.

64.       Матейко К.І. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1977. – 222 с.

65.       Матейко Э.И., Сидорович С.Й. Украинские народные мотивы в современной одежде // Международный конгресс антропологических и этнографических наук. - М.: Наука, 1964. – 354 с.

66.       Матенко К.И. Этнографические особенности одежды бойков // Карпатский сборник. Труды Международной комиссии по изучению народной культуры Карпат и прилегающих к ним областей. – М., 1972. – С. 66—74.

67.       Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Просвещение, 1972. – 204 с.

68.       Матюшкин А.М. Психологические предпосылки творческого мышления // Мир психологии. – 2001. – №1. – С. 128-140.

69.       Меланов С.В. К вопросу о структуре и составе теоретического мышления // Мир психологии. – 2001. – №1. – С. 145-155.

70.       МерцаловаМ. Н. История костюма. – М.: Наука, 1972. – 232 с.

71.       Милюков А.А. Организация натурных постановок на уроках изобразительного искусства в школе. – М.: Просвещение, 1978. – 112 с.

72.       Миронов В., Наумко В. Етнокультурні зв'язки на Україні (За матеріалами одягу) // Народна творчість та етнографія. – 1969. - №5. – С. 46-51.

73.       Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / За ред. Я. П. Запаска. – Льв., 1969. – 124 с.

74.       Найденко Т.Є. Українське декоративно-прикладне мистецтво. – К.: Мистецтво, 1999. – 164 с.

75.       Нариси стародавньої історії Української РСР. - К., 1957. – С. 18—28.

76.       Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. – М.: Педагогика, 1975. – 136 с.

77.       Николаева Т. Украинская одежда: Среднее Поднепровье. - К.: Освіта, 1988. – 242 с.

78.       Ніколаєва Т. Деякі особливості розвитку народного жіночого одягу Галичини // Народна творчість та етнографія.– 1971. - №4. – С. 59-72.

79.       Ніколаєва Т. О., Забаннова Т. М. Особливості розвитку народного вбрання середньої Наддніпрянщини за радянського часу // Народна творчість та етнографія. – 1973. - №2. - С. 22—27.

80.       Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.

81.       Полянская Е.В. Народная одежда гуцулов Раховского района // Карпатский сборник. - М., 1972. – 258 с.

82.       Пономарёв Я.А. Исследование творческого потенциала человека // Психол. журнал. – 1991. – №1. – С. 3-12.

83.       Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. – 1997. – №2. – С. 5-8.

84.       Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. – М.: Просвещение, 1976. – 222 с.

85.       Савельева М. Народный костюм. Форма и функция // Декоративное искусство СССР. – 1967. - № 1. - С. 31—35.

86.       Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. – К.: Магістр-S, 1996. – 384 с.

87.       Сидорович С.Й. Орнамент народних тканин західних земель України XIX - початку XX ст. // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. - К., 1954. – С. 64-88.

88.       Сидорович С. Й. Орнаментальні композиції українських народних тканин XIX - початку XX ст. (На матеріалах Ровенської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької областей) // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. - К., 1963. - С. 39—71.

89.       Смольська Л.І. Психолого-педагогічні умови формування творчого мислення молодшого школяра // Практ. психол. та соц. робота. – 1999. – №1. – С. 43-44.

90.       Стенберг Р. Типи мислення: шляхи до розуміння способу дій учнів // Рідна школа. – 2001. – №4. – С. 75-76.

91.       Токарев С. А. К методике этнографического научения материальной культуры // Советская этнография. – 1970. - №4. - С. 3—17.

92.       Українське народне мистецтво. Вбрання. – К., 1961. – 216 с.

93.       Українське народознавство / За заг. ред. С.П.Павлюка та ін. – Льв.: Фенікс, 1994. – 608 с.

ДОДАТКИ

 

Додаток А

 

Взірці народного одягу

Рис. 1. Запаска.

Село Ломака, Підволочиського району, Тернопільської області.

Кінець XIX ст.

Рис. 2. Запаска.

Село Новосілка, Підволочиською району. Тернопільської області.

Кінець XIX ст.

Рис. 3. Кабат жіночий.

Івано-Франківська область.Кінець XIX ст.

Рис. 4. Кептар.

Надвірнянський район, Івано-Франківської області.

Кінець XIX — початок XX ст.

Рис. 5. Кожушок чоловічий.

Сколівський район, Львівської області.Початок XX ст.

Рис. 6. Каптан чоловічий.

Лановецький район, Тернопільської області.Початок XX ст.

Додаток Б

 

Конспект уроку декоративно-прикладного мистецтва

Тема: Оздоблення одягу. Технологія оздоблення виробів вишивкою, китицями, мережею.

Мета: Ознайомити учнів із технологією виконання оздоблень – вишивкою, мережею, китицями, квітами. Навчити дітей виконувати квіти, мережу, китиці, вишивку та оздоблювати цими видами оздоблень одяг. Виховувати почуття любові до природи, праці до прекрасного.

Обладнання і інструменти: бавовняна тканина, нитки – муліне, окрило, ножиці, кольорова тканини, чушкове полотно, голки, булавки.

Міжпредметні зв’язки: природознавство і образотворче мистецтво.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І.Організаційна частина.

- Добрий день, діти! Перевірте чи все необхідне є у нас на партах!

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

На сьогоднішньому уроці ми будемо вивчати різні види оздоблень – це

Оздоблення вишивкою, китицями, мережею, квітами. Я вам розповім і ви коротко запишете послідовність виконання цих оздоблень. Розрізняють оздоблення постійне і змінне. До постійного оздоблення належать складки, строчки, защипи, тасьма, сутаж, бейка, кант, рюш, оборка, вишивка, мережка, бахрома, аплікація і до змінного – коміри, вставки, манжети, пояси, жабо, тощо.

Оздоблення одягу вишивкою та мереживом.

З давніх-давен жінки оформляли вбрання і речі домашнього вжитку вишивкою та мережкою. Нею підрублювали серветки, скатертини, доріжки, подоли сорочок. Існує кілька видів мережки – прості прутики і досить складні, що утворюють вишукані узори.

Мережку можна виконати котушковими нитками, цупкість і товщина яких має відповідати цупкості і товщині тканини. Для батисту, маркізету, крепдешину рекомендуються нитки №60-80. Для лляних тканин на базі - №40-50. Можна вишивати мережку в одну в дві нитки. Останній варіант зручніший, коли закріплюють нитку.

Беруть нитку вдвічі довгу, ніж треба для вишивки, складають її навпіл і двома кінцями затягують у голку. На другому кінці нитки утворюється петля, яку закріплюють.

Нині мережка знову увійшла у моду і нею прикрашають блузи, спідниці, сукні.

Тим, хто бажає засвоїти прийоми вишивки, потрібно набратися терпіння і спробувати свої сили у виконанні різних видів мережок.

Щоб виконати мережку, на тканині підрізають кілька ниток основи або піткання (утоку) і витягують їх. Утворюється доріжка по горизонталі або по вертикалі, тобто по нитках основи або утоку (а). Ширину і довжину мережки визначають за бажанням або відповідно до фасону.

Основним прийомом мережки є стовпчики, які ще називають одинарними прутиками або стовпчиками. На початку і в кінці мережку закріплюють гладьовим валиком або петельним швом. Розпочинаючи вишивати так: закріплюють нитку, на голку набирають 4-6 вертикальних ниток, виводять нитку назовні і обкручують нитки стовпчика, стягуючи їх у снопик. Голку вколюють з виворотного боку на дів горизонтальні нитки вище доріжки. Виколюють голку поряд з чотирма нитками, взятими на перший прутик. З наступних чотирьох ниток утворюють другий стовпчик і т.д.

Подвійний прутик відрізняється тим, що вертикальні нитики мережки обкручують і стягують по верхньому і нижньому краю доріжки, як одинарний прутик.

Роздільник-прутик, так звану мережку в розкіл, вишивають, як і одинарний стовпчик, але з протилежного боку доріжки беруть по дві нитки від одного прутика і по дві від наступного, ніби розколюючи цим стовпчики навпіл.

Оздоблення квітами.

Квіти для оздоблення можна використовувати як у нарядному одязі, так і повсякденному.

Все залежить від форми квітки, матеріалу з якого її виготовлено.

Троянду виконують у такій послідовності (мал. 1):

Викроюють косу смужку завширшки 9...19 см в розгорнутому вигляді і завдовжки 40-45 см. Складають смужку по ширині вивороток униз, зрівнюючи зрізи, зметують швом 0,71 см.

Згортають смужку у трубочку шар за шаром, як показано на малюнку 1, а, б, злегка стягують нитку змотування. Спочатку складають щільніше, а потім – вільніше, щоб троянда виглядала відкритою.

Закріплюють кінець смужки і нижню частину троянди зшивними стібками нитками в тон тканини.

Для виготовлення листків тканину викроюють по колу, діаметр якого 10...12 см. Складають тканину вдвоє лицьовим боком всередину, обшивають зрізи. Прокладають рідку строчку і стягують нитки. Виправляють листки і пришивають до нижньої частини троянди.

Для троянди з окремих пелюсток необхідно заготовити 5-6 пелюсток різного розміру, викроєних по косій нитці.

Оздоблення китицями, помпонами.

Кінці пояса або зав’язок до горловини можна оздобити китицями. Як правило, китиці виготовляють з ниток, які витягують з тканини виробу або з ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток довжиною 10...18 см, складають їх удвоє і закріплюють у точці згину, прикріпивши до кінця шнура так, щоб кінці ниток йшли уздовж шнура. Потім іще раз закріплюють нитки, обкручуючи кінець шнура разом з нитками. Після цього нитки китиці відгинають назад (щоб були продовженням шнура), вирівнюючи навколо шнура і обв’язують угорі, утворюючи навколо китиці голівку. Низ китиці вирівнюють ножицями.

Помпони можна виготовляти з ниток муліне, шерстяних, бавовняних, а також витягнутих із залишків тканини виробу.

Спочатку креслять на картоні два кружки за розміром обхвату котушки, вирізають їх і роблять у них утвори. Відрізають міцну нитку 6...8 см завдовжки, роблять петельку і накладають її на кружок. Другий кружок накладають на перший так, щоб зрізи обох кружків збігалися, а петелька лежала між ними. На одержане таким чином подвійне кільце намотують за допомогою голки, нитки до тих пір, поки не заповниться отвір кільця. Після чого ножицями, або лезом розрізають нитки, і міцно зав’язують кінці петлі вузлом між картонними кружками. Надривають і виймають кружки, а помпон стріпують.

Із пасма ниток можна скрутити шнур, закінчивши його помпонами або китицями.

а) повторення правил техніки безпеки.

Діти, хто скаже як треба поводитись із ножицями, голкою.

ІІІ. Практична робота.

а) ознайомлення з інструкційною карткою:

- Сьогодні, ми розглянули кілька видів оздоблень, почнемо виконувати мережку. Підготуйте все необхідне.

б) самостійна робота учнів;

в) індивідуальна робота вчителя:

Підхожу до кожного учня, пояснюю як правильніше і швидше виготовити вид мережок – прості прутики.

г) включаю музику (функціональну) нагадую про дотримання правил техніки безпеки.

IV. Підсумок уроку.

Хто скаже, які види оздоблень ми розглянули на сьогоднішньому уроці?

А як називається вид мережок, який ви виконували практично?

Молодці! Із завданням справились!

V. Домашнє завдання:

Хто не завершив в класі мережку, вдома обов’язково закінчити. На наступний раз будемо виконувати один із видів оздоблень – вишивку. А зараз урок звершено. Не забудьте прибрати за собою робочі місця!

До побачення!

Додаток В

 

Конспект уроку образотворчого мистецтва

Тема: Вишивання шва "козлик".

Мета: 1) навчальна - ознайомити учнів з історією виникнення української народної вишивки, поглибити знання дітей про різновиди швів, розвивати конструктивні вміння побудови вишивки; шов "козлик";

2) розвиваюча - розвивати в дітей відчуття кольору, композиції, уяву, фантазію, зорово-рухову координацію;

3) виховна - виховувати в дітей повагу і любов до українських народних традицій і звичаїв, працелюбність і шану до чужої праці.

Обладнання: ілюстративний матеріал - таблиці з поетапним зображенням створення шва "козлик"; орнаменти - зразки однолітків, українські народні сорочки з вишитим орнаментом.

Художні матеріали: міліметровий папір, олівець, гумка, кольорові олівці чи фломастер.

Методи і прийоми роботи вчителя: бесіда, розповідь, коментар, спостереження, аналіз, наочність, активізація уваги, робота на класній дошці.

Види діяльності учнів на уроці: практична, комунікативна, оцінна, пізнавальна, творча.

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

- Добрий день, діти. Приготуйтеся до незвичайного уроку.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Сьогодні у нас урок надзвичайний.

Але щоб дізнатися, яка сьогоднішня тема, вам потрібно відгадати ребус.

Правильно - це вишивати. І сьогоднішня наша тема звучить так: "Вишивання шва "козлик".

ІІІ. Подача нового матеріалу.

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

Для вишивання бажано користуватися нитками, що не линяють. Адже лише одна нитка після прання може зіпсувати всю річ. Вишивати можна на різних тканинах. Голку для вишивання підбираємо довгу і тонку, що легко проколює тканину, не залишаючи великих дірок. Щоб не пошкодити пучки пальців, треба користуватися наперстками.

При вишиванні голку беремо двома пальцями - великим і вказівним і допомагаємо середнім (центральним, з наперстком). Ножиці застосовуємо маленькі, з гострими кінчиками для відрізування кінців ниток після закінчення вишивання. Щоб тканина для вишивання не забруднювалась, потрібно на коліна покласти біле полотно. Сидіти потрібно рівно, не горблячись. Під ноги поставити можна маленький стільчик. Вишивати потрібно при денному світлі, щоб очі не втомлювались.

Із зростанням культури і добробуту нашого народу збільшується потреба у красивому і модному одязі. Елегантність і зручність - неодмінна?? оживити моду минулих років. Проте це не означає сліпого копіювання старого, а навпаки, передбачає нові варіанти, нові елементи.

Домінуючим у сучасній моді жіночого одягу є стиль, що підкреслює жіночість, романтичність. Поряд з об'ємними, зручними спідницями і блузонами, які і зараз популярні завдяки функціональності, залишається в моді жіночі костюми з широкими вилогами, накладними кишенями, прямими плечами.

Елегантні жіночі плаття шиють злегка приталеними і оформляють м'якими можними деталями. Розширений силует плаття утворюється завдяки клинам, які вшивають по низу у рельєфні лінії полочки та стінки. Їх можна замінити вставками із крупних або дрібних складок, плісе, гофре. І, як завжди, модні плаття класичного і спортивного стилю. Цей стиль повинен бути витриманим навіть у дрібницях, бо кожна деталь, будь-то дрібниця, може змінити стиль одягу.

Види будови тіла.

При зніманні мірок з фігури і побудови рисунка викройки потрібно враховувати особливості будови тіла. Точне знімання мірок полегшує визначення виду, фігури і ступінь відхилення нормальної фігури від фігури з дефектами.

Фігури можуть бути правильними, тобто умовно-пропорційними, і з відхиленнями від пропорції, тобто складними: похилими (сутулі) і пергинистими.

Умовно-пропорційна фігура характеризується рівною поставою корпуса. Частини тіла фігури пропорційні між собою, спина без виступаючих лопаток, стегна нормально округлі.

Похила фігура характеризується нахилом корпуса вперед, виступаючими лопатками, широкою спиною, погано розвинутим бюстом, подовженою спиною. При побудові рисунка викройки припуск на вільне облягання у спинці слід робити більшим, ніж для умовно-пропорційної фігури, а виточку по лінії плеча на спинці - глибшою.

Перегиниста фігура характеризується нахилом корпуса назад, прямою вузькою спиною, розвинутим високим бюстом, тонкою талією, короткою спиною. При побудові рисунка припуск на вільне облягання переду слід давати більшим, ніж для умовно-пропорційної фігури, а виточку по лінії плеча на спинці - неглибокою.

Фігури з відхиленням від норми потребує більшої уваги при зніманні мірок, тому при побудові рисунка викройки треба враховувати допоміжні (контрольні) мірки.

Знімання мірок.

Мірки знімають сантиметровою стрічкою, не натягуючи і не послаблюючи її. При зніманні мірок людина повинна триматися просто і спокійно. Мірки краще знімати з людини в білизні, бо при побудові основного рисунка викройки враховується прибавка на вільне облягання.

Знімаючи мірки, найвужче місце талії оперізуємо тасьмою, а потім знаходимо вихідні точки, від яких починаємо вимірювати: сьомий шийний хребець, середину лінії плеча біля основи шиї і біля зчленування руки з плечем. Ці точки злегка намічаємо крейдою. Для вимірювання мірок висоти плеча, глибини і ширини пройми застосовуємо допоміжний кутник, який можна зробити з цупкого гнучкого паперу, шириною 2,5 см, заклавши один кінець так, щоб утворився прямий кут. Коротшу сторону кутника (довжина 15 см) прикладаємо вертикально спереду, а довшу (довжина 90 см) - горизонтально під пахвові западини рук по спинці і також загинаємо другий кінець паперу під прямим кутом.

Усі мірки довжини знімаємо і записуємо повністю, а мірки обхватів і ширини знімаємо повністю, а записуємо у половинному розмірі, тому що рисунок викройки будуємо по довжині повністю, а по ширині - на половину фігури.

ІV. Інструктаж по виготовленню виробу

Шов "козлик" утворюють перехрещені стібки з лицьового боку і два паралельні ряди ліній з вивороту. Виконують його так. Проколюємо тканину з вивороту на лицьовий бік в точку 1, протягуємо голку "на себе", відкидаємо нитку праворуч вверх і набираємо на голку 3-4 нитки, далі робимо з вивороту прямий стібок (цифри 2-3), направляючи голку "на себе". Потім відкидаємо нитку по діагоналі вверх ліворуч і набираємо 3 нитки (цифри 4-5). Цей шов можна застосовувати як для декоративного оформлення виробів, так і для підрублювання країв та швів одягу.

V. Практична робота учнів.

- Діти приступають до роботи. Я ходжу і допомагаю, підказую. Якщо хтось не зрозумів, зупиняю клас і пояснюю ще раз.

VІ. Аналіз і підсумок уроку.

- Вам сподобався сьогоднішній урок?

До побачення. До наступної зустрічі.