Т. Веблен – «батько технократизму»

3.2 Т. Веблен – «батько технократизму»

Вважається, що засновником технократизму був американський економіст і соціолог Торстейн Верлен. Його інколи називають «батьком технократизму». Головною метою індустріального суспільства, за його теорією, є нагромадження багатства. Ним пропонувались суспільні реформи, які б забезпечили формування нової індустріальної системи, основою якої є «машинний процес», а також створення умов для інвестицій[19].

Період монополістичного капіталізму він розглядав як кульмінацію протиріч між інтересами суспільства й інтересами великих власників, "капітанів фінансів" і "капітанів індустрії". В результаті протиріч влада капіталістів стає неефективною, а самі вони перетворюються на клас, що паразитує на інших верствах. За Т. Верленом, боротьбу проти неефективного капіталу очолить не клас пролетарів, а прошарок технічних фахівців, інженерів. Причому в жоднім разі інженери не мають обмежуватися сферою виробництва - вони мають достатньо потенцій для перетворення всього суспільства в цілому. Для того, щоб привести відсталі у своєму розвитку інституціональні форми у відповідність з новітніми технологічними змінами, їм необхідна тільки свобода дій.

Революційність мислення була притаманна ХІХ століттю, не оминула вона й Веблена, який вважав, що технократи прийдуть до влади тільки "революційним" шляхом. Це мав би бути "страйк інженерів", який би призвів до встановлення нового порядку. Необхідно лише створити самостійну організацію технічних фахівців для координації зусиль у загальнонаціональному масштабі - і як тільки інженери зможуть об'єднатися і розробити план дій, вони легко здійснять задумане. Варто додати, що Веблен все ж багато в чому описував тільки економічні процеси і проігнорував політичні інститути в своєму утопічному передбаченні, так само, як і недооцінив роль вчених в майбутній "революції інженерів". Бунт інженерів так і не було втілено в життя - загалом через непродуманість його основ та загальну недоцільність. Але ідеї про перехід влади до технічних фахівців усе більше поширювалися в західному суспільстві, хоча і не в настільки радикальній формі, як у Т.Веблена.

3.3 Дж. Гелбрейт і його технократичні ідеї

Найбільш типовим представником технократичних ідей після Т. Веблена став американський економіст Дж. Гелбрейт.

Саме Гелбрейт детально дослідив перехід влади від одного класу до іншого - залежно від зміни співвідношення факторів виробництва (земля, капітал, праця, знання). Аналізуючи наслідки НТР, Гелбрейт зазначав: "Досвід минулого дає підстави припускати, що джерело влади в промисловому підприємстві переміститься ще раз - цього разу від капіталу до організованих знань. І можна припускати, що це знайде відображення в перерозподілі влади в суспільстві"[20].

Сьогоднішнє суспільство - це суспільство ухвалення рішень, управління складними системами, яке вимагає інформації, тому формальний голова організації чи її власник обов’язково віддає частину реальної влади найбільш компетентним фахівцям. У результаті майже всі питання вирішуються в політичних інституціях, і левова частка управлінських функцій належить інженерам, технологам, економістам і іншим фахівцям. Їхня інформація визначає остаточне рішення. Відтепер не власники і навіть не адміністрація направляє діяльність підприємств і установ, а справжнім мозком сучасного виробництва стала сукупність фахівців, яку Д. Гелбрейт назвав "техноструктурою".

Що ж до політичних відносин, то виробнича технократія зацікавлена в збереженні стабільної соціально-економічної ситуації і забезпеченні безупинного росту обсягів виробництва, тому що це створює максимально сприятливі умови для її існування. Рішення таких задач неможливе без допомоги держави, без сприятливих відносин із правлячим режимом. Тому, на думку Д. Гелбрейта, техноструктура "буде уникати рішучого переходу на платформу якої-небудь політичної партії" і "буде приймати політичне забарвлення тієї партії, що у даний момент стоїть при владі".

І справді, технократи чудово співпрацювали і з фашистськими тоталітарними режимами, і з авторитарними диктаторськими, і з ліберально-демократичними. Таким чином, новий клас є надзвичайно толерантним у питаннях політичних режимів. Отож, на думку Дж. Гелбрейта, до влади, до процесу прийняття політичних рішень має бути залучена вся техноструктура суспільства[21].

3.4 Сучасні теорії технократії

Технократію можна розглядати як вплив на владу, як співучасть у ній разом з іншими елітами, але не як політичне панування вчених і інженерів. Адже вчені так і не перетворяться на провідну політичну верству, оскільки власність і політична діяльність все ж залишаються найважливішими джерелами влади. Так само вчені не є однорідною групою - вони можуть розділятися на групи залежно від власних ідеологічних уподобань. І що головне - Белл одним з перших почав розуміти, що в сучасному світі раціоналізм технократії є неможливим. Науково-технічні знання можуть виступати як необхідний компонент політичних рішень, але ідея раціонального рішення, що влаштовує усіх, є утопією. Реалізувати її на практиці не є можливим. Політика - це завжди зіткнення інтересів різних груп людей, а керування ними - результат компромісу, вольового ірраціонального рішення. Тому, як вважає соціолог: "Технократ при владі - це просто один з різновидів політика, як би він не використовував свої технічні знання..."[22].

Починаючи з 70-х років, технократія стає нормою західного суспільства. вчені все більше займаються її критикою. Вважається, що в цей час відбувається революція саме управлінців, принаймні в США: якщо раніше на чолі організації стояв "творець" - людина високого інтелектуального рівня, що мислила стратегічно, а менеджери були виконавцями, то тепер влада змістилася: менеджери стали першими особами, а "творці" стали радниками при них. Пізніше ситуація трохи ускладнилася, коли виявилося, що в конкурентному світі менеджери теж мають бути людьми з вищою освітою, теж мають володіти непересічними інтелектуальними даними. На сьогоднішньому етапі верства інтелектуалів і управлінців є змішаною, але саме вона знаходиться в основі будь-яких рішень, є посередником і виконавцем. Утворився "новий менеджмент".

Новий менеджер - "універсаліст", який "вирішує проблеми". Він є членом "команди", яка є рухливою управлінською структурою, що легко проникає в адміністративну оболонку і міняє її. І якщо на Заході вже відбулося декілька хвиль нового менеджменту - від "діячів" до "активних інтелектуалів" з двома вищими освітами, то у нас його представники тільки приходять до влади.. Новий менеджмент має побудувати нову культуру праці, нову культуру організації і нову культуру управління.

"Революція менеджерів" - це також революція правил. Вона вимагає раціоналізації господарського законодавства, інституціоналізації всіх ланок ринкової інфраструктури, забезпечення гарантій прав власності і дотримання контрактних зобов'язань, звільнення економіки від кримінального тиску і чиновницьких вимагань. Вона вимагає зміцнення ролі судів і переорієнтації всієї системи правозахисту на захист прав громадян в економіці. Революція менеджерів має допомогти знищити непрозорі стосунки між державою і бізнесом. Саме майбутнє революції управлінців, те, яким шляхом вона піде в Україні, визначить подальший розвиток суспільства.

І якщо в економіці прихід технократів є просто необхідним, то політичний аспект цього питання є складнішим. Сутність технократизму сьогодні в тому, що рішення продовжують ухвалювати політики - з причин, які пояснив Деніел Белл. Технократи ж - це радники, помічники, консультанти, які пропонують керівнику декілька рішень на вибір, з описом подальшого їхнього розвитку. Технократи раціонально підходять до управління, і якщо в економіці це доцільно, то в політиці питання є складнішим. Уряди технократів ніколи не були популярними в суспільстві, оскільки вони пропонували ефективні, але не популярні, рішення (приклад - зміна декількох технократичних урядів Аргентини, бо вони не можуть вийти за межі технократизму і запропонувати ірраціональні рішення фінансової кризи). Політик же по своїй суті відчуває населення і може вибирати те рішення, яке сподобається людям. Відповідно можна вважати за необхідне формування рівноваги між раціональними консультантами і ірраціональними політиками. Революція управлінців - факт, з яким сперечаються науковці, але який вітають самі управлінці по всьому світі. Її суть - непомітний, безкровний перехід економічної, політичної влади до рук професіоналів, людей, які раніше стояли за спинами керівників чи власників. Звичайно, це не означає, що менеджери стали реальними керівниками підприємств, чи президентом країни стає його радник. Просто саме ці особи пропонують керівникові рішення, і, що важливо, останнім часом саме про цих осіб починає говорити суспільство.

Висновок

У ході даного наукового дослідження ми ознайомились із ранніми і сучасними теоріями еліт, бюрократії і технократії. Був проведений детальний аналіз та цілісне дослідження вищезазначених концепцій. Дослідження доводить, що потреба в політичній еліті — це закономірність розвитку цивілізації. Її існування зумовлене дією таких головних чинників, як психологічна й соціальна нерівність людей, їхні неоднакові природні здібності, можливості та бажання брати участь у політиці; висока суспільна значущість управлінської діяльності й необхідність високого професіоналізму для її ефективного виконання; наявність широких можливостей використання управлінської діяльності для отримання різноманітних привілеїв; практичні можливості здійснення контролю за суспільством або певною його частиною; політична пасивність широких мас, головні життєві інтереси яких, як правило, лежать поза сферою політики.

Елітистський підхід до вивчення політики на початку XX ст. був доповнений теорією бюрократії, а згодом концепціями технократії.

Процес розширення соціальної ролі держави і пов’язаний з ним ріст бюрократії породили неоднозначні оцінки і різні теорії бюрократії. Бюрократизм проймає усі сфери суспільного буття людини – соціальну і політичну систему, державні інститути, бізнес, соціальне та культурне життя. Його вперше проаналізував Макс Вебер. Він висунув концепцію ідеальних типів влади. Згідно з теорією М. Вебера, бюрократія втілює найбільш ефективні і раціональні способи управління. Вона компетентна, кваліфікована, побудована на принципі ієрархії, має чітко визначені права й обов'язки, а отже, найбільш дисциплінована і законослухняна, одержує фіксовану платню і не володіє тими ресурсами, якими розпоряджається, що сприяє зменшенню корупції.

В основі технократичних концепцій лежить досить давня ідея про можливість ефективного функціонування влади, заміни політичного суб’єктивного рішення раціональним і об’єктивним. Технократи вважають, що велику роль у розвитку суспільства відіграє техніка і спеціальні знання в управлінні соціально-політичними процесами, а також науково-технічна революція.

Список використаної літератури

1.         Вісник №3 «Революція управлінців та технократія: новий шанс для України?».

2.         Дмитренко С.П. Політична еліта і політичне лідерство // Політологічні читання. – 2001. - №2.

3.         История политических и правовых учений. Учебник для вузов./ Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – 4-е изд., перераб. И доп. – М.: Норма, 2006. – С. 944.

4.         Історія політичних і правових вчень: Підручник. – Юрінком Інтер, 2007. – С.464.

5.         М.В. Масловський. Теория бюрократии Макса Вебера и современная политическая социология (монография).

6.          Новая технократическая волна на Западе. Под ред. П.С. Гуревича. М.:Прогресс, 1986г.

7.         Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: держава і політика /А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С. 664.

8.         Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С. 436.

9.         Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. К., 2002.

10. http://st.zu.edu.ua/polit/shl_4

11. http://www.tspu.edu.ua/subjects/66/politilogiua

12. http://www.zakroma.narod.ru

13. http://westukr.itgo.com.elita_about.html/

[1] Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: держава і політика /А.Колодій, Л.Климанська, Я. Космина, В.Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С.341.

[2] Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: держава і політика /А.Колодій, Л.Климанська, Я. Космина, В.Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С.346.

[3] http://www.tspu.edu.ua/subjects/66/politilogiua

[4] Дмитренко С.П. Політична еліта і політичне лідерство//Політологічні читання. – 2001. - №2.

[5] Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: держава і політика /А.Колодій, Л.Климанська, Я. Космина, В.Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С.343.

[6] Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. К., 2002. – С.86.

[7] http://st.zu.edu.ua/polit/shl_4

[8] http://www.tspu.edu.ua/subjects/66/politilogiua

[9] Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка,

В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С.183.

[10] Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка,

В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С.183.

[11] http://westukr.itgo.com.elita_about.html/

[12] Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка,

В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С. 63.

[13] М.В.Масловський. Теория бюрократии Макса Вебера и современная политическая социология (монография).

[14] Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка,

В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С. 63.

[15] http://www.zakroma.narod.ru

[16] http://www.zakroma.narod.ru

[17] История политических и правовых учений. Учебник для вузов./ Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С.Нерсесянца. – 4-е изд., перераб. И доп. – М.: Норма, 2006. – С.772.

[18] Вісник №3 «Революція управлінців та технократія: новий шанс для України?»

[19] Історія політичних і правових вчень: Підручник. – Юрінком Інтер, 2007. – С.405.

[20] История политических и правовых учений. Учебник для вузов./ Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С.Нерсесянца. – 4-е изд., перераб. И доп. – М.: Норма, 2006. – С.772.

[21] Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка,

В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С.656

[22] Новая технократическая волна на Западе. Под ред. П.С.Гуревича. М.:Прогресс, 1986