Структурування міжнародних відносин у контексті геополітичного аналізу
Близькосхідний регіон: геополітичні та геоекономічні параметри
Фактори формування зовнішньої політики США на Близькому Сході
Пріоритетні напрямки співробітництва політики США з країнами регіону
Композиційні складові зовнішньої політики Росії у Близькосхідному регіоні
Головні напрямки взаємодії РФ з країнами Близького Сходу
Близькосхідний регіон характеризують такими основними вимірами, як геостратегічний, геополітичний та геоекономічний
Навигация
Фактори формування зовнішньої політики США на Близькому Сході
Політика великих держав на Близькому Сході
85935
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.1 Фактори формування зовнішньої політики США на Близькому Сході
Близький та середній Схід, або Ширший Близький Схід, перетворився сьогодні на один з ключових центрів формування нового геостратегічного балансу світу. Основою цього є, по-перше, подальше підвищення на довгострокову перспективу ролі зазначеного регіону у розвитку глобальної енергетичної системи. У Близькосхідному регіоні зосереджено 63% розвіданих світових запасів нафти та 37% запасів газу. За розрахунками центру стратегічних та міжнародних досліджень (Вашингтон, США) та Вашингтонського інституту близькосхідної політики, Близький та Середній Схід відіграватиме домінуючу роль на світовому ринку протягом щонайменше двох наступних десятиліть, незважаючи на всі можливі структурні зміни. Попри всі обіцянки президентства Дж. Буша щодо планів зниження на 75% імпорту нафти з Близького Сходу до 2025 року, розрахунки американських фахівців переконують, що залежність Сполучених Штатів від постачання енергоресурсів з Близькосхідного регіону подвоїться протягом наступних 30-ти років. У цьому контексті регіон Ширшого Близького Сходу для Сполучених Штатів перетворюється на зону життєво важливих стратегічних інтересів та забезпечення їхньої економічної та енергетичної безпеки [44].
16 березня 2006 р. була оприлюднена нова Стратегія національної безпеки США, у якій велику увагу приділено аналізу сучасних проблем американської політики на Близькому і Середньому Сході, насамперед щодо реалізації стратегії "просування демократії". З урахуванням того, що Сполучені Штати Америки відіграють вирішальну роль у розвитку геополітичних та геоекономічних процесів на Близькому і Середньому Сході, усвідомлення основних пріоритетів та особливостей сучасного курсу американської адміністрації у зазначеному регіоні набуває важливого науково-практичного значення [11].
Потрібно зазначити, що першочергову роль нова Стратегія національної безпеки США приділяє аналізу результатів впровадження у життя "доктрини Буша", обґрунтованої ще у попередній редакції Стратегії від 17 вересня 2002 р., яка у подальшому була розвинена і конкретизована у стратегію "просування демократії" на Близькому Сході [10].
Головними постулатами "доктрини Буша", що стала ідеологічним та концептуальним стрижнем політики США на Близькому і Середньому Сході, визначено такі:
- близькосхідна політика Сполучених Штатів нерозривно пов’язана з глобальною боротьбою з міжнародним тероризмом і є важливим інструментом у реалізації її головних цілей на Близькому і Середньому Сході;
- у ході реалізації своїх стратегічних завдань на Близькому і Середньому Сході США мають право на використання упереджувальних ударів як по терористичних центрах, так і по країнах, що підтримують терористів або підозрюються у такій підтримці;
- війна з тероризмом як невід’ємна складова близькосхідної політики США є битвою за майбутнє мусульманського світу, її не можна трактувати як зіткнення цивілізацій;
- у процесі здійснення своєї політики на Близькому Сході США велике значення надаватимуть підтримці поміркованих та реформаторських урядів [5].
Протягом наступного періоду викристалізувалася головна парадигма сучасного зовнішньополітичного курсу США у близькосхідному регіоні. Вона полягала у переході від збереження стабільності у регіоні будь-якою ціною, навіть за рахунок співробітництва з реакційними режимами, до політики сприяння трансформації та поширення демократії. "Ми підтримували розширення демократії на ширшому Близькому Сході, — зазначається у новій Стратегії національної безпеки США, — зустрічаючи виклики та спостерігаючи прогрес, який був очікуваний та передбачуваний" [10].
У контексті реалізації стратегії "просування демократії" на Близькому Сході центральне місце відводилось Іраку як показовому полігону. Трансформація Іраку за планами Вашингтону — це реалізація своєрідного "пілотного проекту" будівництва демократії і ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід. "Наскільки демократична Німеччина стала стрижнем нової Європи, яка сьогодні єдина, вільна і живе у мирі, — наголошувала Держсекретар США К. Райс, — так і трансформований Ірак може стати ключовим елементом надто відмінного від сьогоднішнього Близького Сходу, в якому не процвітатиме ідеологія ненависті" [23; c. 74].
Стратегія Національної безпеки США від 16 березня 2006 р., що узагальнює головні завдання США на Близькому Сході протягом другої вакації президента Дж. Буша, була покликана захистити політику Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні, яка останнім часом отримала визначення як "трансформаційна дипломатія". Остання визначає головною метою досягнення докорінної трансформації Близького Сходу через сприяння у здійсненні глибоких політичних, економічних, соціальних та гуманітарних реформ [11].
Необхідність у такому захисті та подальшому обґрунтуванні стратегії "просування демократії" виникла через труднощі та невдачі, що спіткали Сполучені Штати на Близькому Сході, а також через появу низки нових проблем та викликів.
Найсерйознішою та найбезпечнішою проблемою для американської адміністрації залишатиметься ще тривалий час ситуація в Іраку, що виходить з-під контролю США. Сьогодні як серед американського політикуму, так і в американських, британських та інших засобах масової інформації триває запекла дискусія щодо прорахунків та помилок США в Іраку після завершення безпосередньо військової операції, спрямованої на повалення режиму С. Хусейна. К. Райс у своєму виступі у британському місті Блекбурні 1 квітня 2006 р. була змушена визнати, що Сполучені Штати в Іраку "зробили тактичні помилки, тисячі таких помилок". Сам американський президент останнім часом виступав на масових аудиторіях з обґрунтуванням цілей американської політики в Іраку та захистом її результатів [23; с. 75].
Нова Стратегія національної безпеки США від 16 вересня 2006 р. зосереджувалась на трьох аспектах американської політики в Іраку. По-перше, відзначається, що "терористи розглядають сьогодні Ірак як центральний фронт боротьби проти Сполучених Штатів" [11]. Узагальнюються головні цілі терористів, які полягають, на думку авторів Стратегії, у намаганні розгромити американців в Іраку і змусити їх зрадити своїх союзників, довести, що Сполучені Штати стають слабкішими і є ненадійним союзником, встановити у самому серці геополітично важливого регіону таку владу, яка була б подібною колишньому режимові талібів у Афганістані [11].
По-друге, акцентується на успіхах політики США щодо Іраку, поміж яких — ліквідація тиранічного режиму та успішне проведення трьох загальнонаціональних виборчих кампаній протягом 2005 р. По-третє, підкреслюється, що Сполучені Штати "продовжуватимуть підтримку іракського народу у його історичному поступі від тиранії до ефективної демократії". По-четверте, викладено аналіз Національної стратегії перемоги в Іраку від 30 листопада 2005 р., що була покликана "допомогти іракському народові розгромити терористів та нейтралізувати повстанський рух в Іраку" [6].
Така допомога здійснювалася у трьох напрямах:
- політичний: ізоляція елементів сучасного повстанського руху, які не бажають приєднатися до мирного політичного процесу; залучення до такого процесу тих політичних сил, які виявляють наміри відмовитися від насильства; розбудова стабільних, плюралістичних та ефективних національних інституцій, що здатні захистити інтереси всіх іракців;
- безпековий: розширення зон, вільних від повстанців, де будуть присутніми сили безпеки і оборони Іраку; та які перебуватимуть під контролем уряду Іраку; розбудова збройних сил Іраку;
- економічний: відновлення інфраструктури іракської економіки, реформування на ринкових принципах та забезпечення її зростання, розбудова економічних інституцій країни, здатних забезпечити регіональну та міжнародну інтеграцію країни.
Особливістю нової Стратегії національної безпеки США було приділення неабиякої уваги іранській темі. Адже іранське питання, особливо після обрання президентом Ірану представника радикального крила М. Ахмадінежада, стало одним з найголовніших і найскладніших для Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні. І пов’язано це передусім з ядерною програмою Тегерана, що, на думку американського керівництва, має на меті створення ядерної зброї, а також з намаганням Ірану стати лідером не лише на Близькому Сході, а й в усьому мусульманському світі. Стратегія національної безпеки США однозначно заявляє, що "жодна країна для нас не становить такої небезпеки, як Іран" [11].
З метою реалізації своїх завдань щодо Ірану США роблять головну ставку на посилення комплексного тиску по відношенню до нинішнього іранського режиму. Такий тиск включає широкий діапазон заходів - від створення в зоні Перської затоки могутньої ударної групи ВМС США з декількома авіаносцями та постійними "викидами" у ЗМІ повідомлень про нібито заплановані атаки проти ядерних об'єктів Ірану, до формування більш жорстокого режиму всеохоплюючих санкцій економічного, фінансового та технологічного характеру. Одночасно, США нарощують підтримку опозиційних офіційному Тегерану правозахисних, національно-культурних та інших організацій, здійснюють широку інформаційно-пропагандистську роботу, спрямовану на Іран. Окрім того, Сполученим Штатам вдалося сформувати фактично воєнно-політичний союз, який складається із восьми провідних арабських сунітських країн, шести країн-членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, Єгипту та Йорданії - "6+2". Цей союз має чітко виражену антиіранську спрямованість і покликаний не допустити розповсюдження іранського впливу на країни Арабського світу, насамперед у таких критичних точках як Ірак, Ліван та Палестина [12].
Важливого значення США надають створенню механізму ефективного контролю над нафтовими ресурсами Іраку і після виведення своїх військ з країни. Так, проект закону про нафту, який було підготовлено за участю американських експертів і надано урядом Іраку до парламенту, дозволить, на думку аналітиків, замінити військову присутність США на їхній контроль над видобутком нафти в Іраку. Одним із інструментів такого контролю стане спеціальний орган, який вирішуватиме питання про надання прав на розробку місцеродовищ нафтодобувним компаніям. Як передбачається в проекті закону, цей орган включатиме не лише представників іракської влади, але й експертів нафтодобувних фірм, у тому числі й закордонних. При цьому регламент його роботи дозволяє затверджувати рішення без необхідного кворуму. Таким чином, рішення про надання прав на видобуток закордонним, в першу чергу, американським корпораціям прийматиметься у вузькому колі включно з тими, хто безпосередньо представлятиме ці корпорації або тісно з ними пов'язаний [25; с. 33].
Всі ці заходи у системі мають, за твердженням фахівців, призвести до послаблення іранського режиму, його міжнародної ізоляції й вірогідної заміни поміркованими і реформаторськими силами.
Важливою складовою нинішньої стратегічної лінії США на Близькому і Середньому Сході є намагання надати нового дихання близькосхідному мирному процесу з урахуванням, перш за все, зростаючої необхідності для Сполучених Штатів досягти підтримки з боку Арабського світу у своєму протистоянні з Іраном. З цією метою США разом із ЄС ініціювали 9 та 21 лютого 2007 р. дві зустрічі близькосхідного Квартету, тристоронні американсько-ізраїльсько-палестинські переговори у форматі держсекретар США К. Райс, прем'єр-міністр Ізраїлю Є. Ольмерт та президент Палестини М. Аббас та двосторонні ізраїльсько-палестинські зустрічі у форматі прем'єр-міністр Ізраїлю Е.Ольмерт та президент Палестини М.Аббас [27; c. 130-131]. При цьому США намагаються максимально послабити позиції радикального проіранського угруповання ХАМАС, яке перемогло на останніх парламентських виборах у Палестині, максимально послабити вплив Ірану та Сирії на палестинський визвольний рух.
З приходом до влади в США нової адміністрації на чолі з Бараком Обамою, американська зовнішня політика щодо Близького Сходу зазнала деяких структурних змін демократичного характеру. Після інавгурації Обами 20 січня 2009, адміністрація відкрито дала зрозуміти, що буде активно працювати над кінцевим врегулюванням палестинсько-ізраїльського конфлікту і над взаємозалежними проблемами Афганістану та Пакистану. Таким чином можна констатувати, що на сьогодні протистояння "США - Близький Схід" стане менш напруженим, що в свою чергу закладе підвалини для майбутнього конструктивного діалогу і співпраці у поліпшенні двосторонніх відносин [44].
Враховуючи перелічені вище факти, можна визначити такі головні фактори формування зовнішньої політики США в близькосхідному регіоні: По-перше, це геополітичний фактор. США зацікавлений у закріпленні своїх позиції в даному регіоні з метою активного реагування в разі воєнного конфлікту та забезпечити свою військову присутність з метою контролю нестабільної військово-політичної ситуації; По-друге, це суто політичний фактор з елементами глобалізації: поступове здійснення демократичних перетворень режимів країн Близького Сходу за зразком Західних демократій; Та по-третє, один із найголовніших факторів – геоекономічний, який має на меті встановлення тотального контролю над усіма видами енергоносіїв, що є в наявності даного регіону, повний контроль над способами їх транспортування, з метою впливу чи навіть знищення конкурентів або ворогів, якщо того вимагатимуть національні інтереси США.
Похожие работы
... . Деякі американські фірми купують устаткування для АЕС навіть в Японії! США не побудували жодного реактора за останні десять років. [48] РОЗДІЛ ІІ ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США 2.1. Геополітичні плани США На початку ХХ століття коли США почали перетворюватися в одну з ведучих держав світу, ідеологи американського гегемонізму заявили про зазіхання США на панування у всьому ...
... союзнику, що той повинен шукати шляхи до компромісу і не сподіватися на беззастережну підтримку США. Восени 2001 року держсекретар Колін Пауелл виступив з промовою з питань зовнішньої політики США, в якій детально зупинився на ситуації на Близькому Сході. Держсекретар чітко і недвозначно оголосив про те, що США підтримують схему двох держав і Ізраїль повинен погодитися на необхідність існування ...
... ібним поясненням сили фундаменталізму є те, що його сприймали як реакцію на потужний позов лібералізму, з яким мусульманський світ зіткнувся вперше.»[51]. Безумовний вплив на зростання ісламського фундаменталізму на Близькому Сході в кінці 70-х початку 80-х років мав демонстраційний ефект іранської революції 1978–1979 років. Цьому сприяли також певні апокаліптичні настрої та очікування, що ...
... миру Центральну Раду спонукали не пронімецькі симпатії її лідерів, а об'єктивна внутрішня і зовнішньополітична ситуація, що склалася на той час. Це була відчайдушна спроба врятувати українську державність. В умовах внутрішнього безладдя й слабкості, а також фактичної війни з Радянською Росією, що в тій ситуації означала неминучу поразку української влади, Київ був заклопотаний насамперед ходами ...
0 комментариев