Політичні аспекти глобальних проблем сучасності

Курсовая работа

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

План

1.  Глобалізація як один з провідних процесів світового розвитку

2.  Сучасні тенденції світового розвитку у контексті глобалізації

3.  Поняття глобальної політики

4.  Глобальні соціально-економічні проблеми

5. Глобальні проблеми людства

1.         Глобалізація як один з провідних процесів світового розвитку

Розуміння світового суспільного прогресу як явища приводить до висновку про циклічність будь-якого розвитку, який передбачає можливість і високу ймовірність наступу тимчасового відкату тих процесів, що раніше визначали хід і зміст міжнародного життя людства. Протягом останніх 25-30 років відбуваються явні ознаки дестабілізації людського суспільства у різних моделях його розвитку: невдалі реформи, які часом призводять до національних катастроф, утворення зон хаосу та регресу в різних сферах суспільного життя. Така ситуація створює загрозу перспективі людства на всіх рівнях, ставлячи у кризове становище саме існування людства та усього живого на нашій планеті.

Поняття “глобальний” означає процес, предмет або явище, що належать до території всієї земної кулі, охоплюють всю її, тобто мають всесвітній характер. Сам термін “глобалізація” з’явився у 1983 році, а у 1985 році американський соціолог Робертсон дав йому наукове тлумачення. З 1990 р. з виходом книги японця Омає “Світ без кордонів” термін набув наукового та публіцистичного розповсюдження.

1. Глобалізація – об’єктивний соціальний процес, завдяки якому стираються географічні кордони різних соціальних і культурних систем, і населення все більш усвідомлює зникнення цих кордонів як дане.

2. “Глобалізація” також підкреслює взаємозалежність і взаємообумовленість усіх світових процесів в сучасних умовах.

3. Під “глобалізацією” також розуміється розповсюдження західної моделі розвитку на решту країн планети, що фактично слугує теоретичним обґрунтуванням однополюсного (як універсального, ідеального та зручного) світового ладу.

Фактично процес глобалізації в сучасних умовах набув наступних характерних рис:

1. Являє собою якісно новий етап закономірного об’єктивного розвитку світового простору ринкової цивілізації обміну.

2. Пов’язаний з кризою світового капіталізму, переходом від економічного, індустріального суспільства до постіндустріального, інформаційного суспільства.

3. Означає посилення ролі загального у взаємовідносинах загального, часткового і одиничного, тобто всепроникаючий вплив глобальних проблем на всі рівні і в усі сфери життєдіяльності людства.

4. Проявляється в найбільш тісній взаємозалежності національних виробничих комплексів, обумовлений зростанням масштабів і прискореним переміщенням виробництва, товарів і послуг, фінансового капіталу.

5. Відображає в своїй об’єктивній основі загальнолюдські, регіональні, державні, колективні інтереси, інтереси особистості, а в суб’єктивно організованому і реалізуємому процесі – інтереси світової олігархії.

6. Припускає корінні зміни існуючої системи регулювання міжнародних відносин, формування глобального управління світосистемними відносинами.

Сьогодні існують десятки різноманітних визначень глобалізації, що відображає складність та неоднозначне ставлення до цього явища. Наукові школи сучасності визначають процес глобалізації з позицій різних методологічних підходів.

- Економічний підхід визначає глобалізацію як бурхливий розвиток світових ринків, інтернаціоналізацію господарювання, коли відбувається злам економічних національних меж, формування всесвітньої економіки, приведення національних норм і механізмів у відповідність з нормами провідних країн. Економічна глобалізація виявляється в інтернаціоналізації економічних процесів, транснаціоналізації і універсалізації (поява ТНК – транснаціональних корпорацій, що мають своє виробництво в різних точках планети).

- Культурологічний підхід розглядає глобалізацію в широкому цивілізаційному контексті. Глобалізація виступає як двоєдиний процес перетворення загального в особливе і особливого в загальне. Вона передбачає вільне розповсюдження ідей. Глобалізація – це стан загальної суспільної трансформації.

- Екологічний підхід вбачає екологічний розподіл (нерівність використання людиною природних ресурсів); розглядає політичну екологію (екологічні конфлікти, питання екологічної справедливості, об’єднання зусиль країн для забезпечення виживання людей на планеті).

- Комплексний підхід розглядає глобалізацію як комплексне геополітичне, геоекологічне, геокультурне явище, яке потужно впливає на всі сторони життєдіяльності світових спільнот. Глобалізація визначається як процес послаблення традиційних територіальних, соціокультурних, державно-політичних і економічних бар’єрів, що ізолюють народи один від одного і, разом з цим, захищають їх від неврегульованих зовнішніх впливів.

І, нарешті, глобалізацію розглядають як віддзеркалення конфлікту між модерном та постмодерном, між Заходом і Сходом.

Таким чином, глобалізація виступає як загальнопланетарна реальність, єдиний економічний і соціокультурний простір, що виникає на основі взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів, зростання об’ємів і прискорення міжнародного переміщення капіталів і робочої сили, взаємопроникнення духовних цивілізаційних цінностей, що формуються.

Наукове розуміння глобалізації, - відзначає науковець М. Косолапов, - повинно виходити із усвідомлення спільності і відмінності групи явищ, безпосередньо суміжних з глобалізацією, і відповідного їм понятійного ряду. Таким понятійним рядом є: “інтернаціоналізація – регіоналізація – єдиний і цілісний світ – глобалізація”. Всі явища і процеси, що відображають вказані поняття, об’єднуються тим, що, раніше були внутрішньодержавними процесами розвитку, а в сучасних умовах вийшли за межі кордонів окремих країн.

Інтернаціоналізація – давній процес, що виник, в основному, на базі торгівлі. Товари у закінченому вигляді вироблялись в межах окремих країн і потім вивозились в інші. Отож, інтернаціоналізація:

- передбачає вихід явища суто внутрішнього за початкові рамки, а також об’єднання дій декількох суб’єктів світової економіки і політики навколо спільних для них завдань, цілей та виду діяльності;

- створює самостійні стійкі, існуючі та діючі в багатьох аспектах вже автономно від держави форми міжнародних взаємодій (союзи, угоди й організації); проявляється в цих формах, формує цілі напрямки та галузі діяльності, здійснення яких можливе лише за умов міжнародного співробітництва;

- носить універсальний характер, за охопленням суб’єктів міжнародних відносин і масштабом, ефективніше розвивається на локальному рівні або в застосуванні окремих сфер;

- головною її функцією є забезпечення стійких міжнародних зв’язків, які в перспективі ведуть до обмеження економічних можливостей не лише національних держав, а й територіально-політичних структур в цілому.

Регіоналізація – також є одним з давніх проявів людського розвитку. Отже, як явище, регіоналізація:

- сприяє формуванню середніх і великих держав в усі історичні періоди, об’єднанню і розпаду держав не стільки за етнічними параметрами, скільки за економічними;

- завдяки свободі переміщення товарів, послуг та капіталів за межі національних кордонів формує більш-менш стійкі репродуктивні зв’язки;

- через конгломерат національних економік поступово формує міжнародний поділ праці, єдині виробничі комплекси, окреслює на світовій карті нові економічні кордони, що не співпадають з національними, гарантуючи гнучкість і рухомість міжнародних виробничих зв’язків;

- великі підприємства і навіть стійкі транснаціональні репродуктивні комплекси об’єднує в відносно стійкі регіональні утворення із спільною виробничою базою і науково-технічною єдністю процесів виробництва товарів і послуг.

Таким чином, суть регіоналізації полягає у формуванні на основі розвитку інтенсивних і глибоких для свого часу інтернаціональних зв’язків нових великих об’єднань, соціо-територіальних систем, міжнародних консорціумів і транснаціональних альянсів (союзів, корпорацій тощо).

Кількість регіональних об’єднань постійно зростає, фіксуючи певним чином ступені глобалізації. Окремим країнам такі організації можуть забезпечити певний захист від негативних наслідків глобалізації.

З моменту виникнення стародавніх людських цивілізацій провідною тенденцією світового розвитку було розширення і поглиблення зв’язків між народами і державами. Такі зв’язки були різноманітними, здійснювались поетапно і ґрунтувались як на експансії одних народів до інших, так і на різних формах співробітництва. Так формувався єдиний і цілісний світ.

Як доводить історичний досвід, кожна цивілізаційна система у своєму розвитку пройшла певні структурні рівні, в яких простежуються чітко виражені тенденції до єдності цілісного світу:

1. Рівень архаїчний, який вкорінений у підсвідомості, мові, фольклорі, етнокультурних традиціях. Цей рівень фіксує зв’язок людини з оточуючою природою і безпосереднім первинним середовищем.

2. Рівень “осьовий”, опосередкований досвідом поширення великих світових релігій і філософських вчень, епох великих завоювань і утворення держав.

3. Рівень сучасний (modern), який відображає всесвітньо-історичний вплив на інші народи західного раціоналізму і породження ним технологій виробництва соціально-економічних і політичних структур та ідейних поглядів. Отже, явище єдиного і цілісного світу є властивістю не тільки світу вцілому, але і окремих цивілізацій, що входять до його складу. Формування цілісності і єдності світу є результатом світового розвитку, який з кожним циклом такого розвитку переглядається і відтворюється знову на новому витку історичної спіралі, породжуючи етапи, які називаються епохами.

Сучасна епоха – це час глобальних вимірів основ суспільства. Саме посилення взаємних зв’язків, взаємозалежності і уразливості людей, спільнот і держав, яке отримало до кінця ХХ ст. глобальні масштаби і є основним об’єктивним змістом феномена глобалізації, яка охоплює всі основні сфери життя суспільства: економіку, політику, соціальні відносини, культуру, ідеологію і сферу відносин людства із навколишнім світом.

У науковій літературі найчастіше аналізуються декілька джерел усіх або частини процесів, які у сукупності і утворюють явище глобалізації у цілому. Це, перш за все:

- стабільні, довготривалі негативні екологічні наслідки господарювання людини на Землі. З другої половини ХХ ст. ці наслідки стали настільки небезпечними, що мутація біосфери планети стала не прогнозованою;

- розвиток різноманітних комунікацій, інфраструктур і відносин, який веде до такого ступеня соціальної взаємозалежності світу, коли багаточисельні ознаки соціально-історичної дикості і варварства конкретних суспільств стають загальною проблемою усього людства, що загрожує його безпеці;

- поява перших суб’єктів світової економіки і політики (держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій), поєднання інтересів, здібностей і можливостей, які вимагають від них і дозволяють їм діяти глобально в одній або декількох сферах життєдіяльності на щоденній основі. Фактично це вже діяльність “суб’єктів глобальних відносин”.

Таким чином, глобалізація як процес спрямована на максимізацію економічної, науково-технічної і культурної взаємодії різних країн незалежно від їх соціокультурної належності, рівня економічного розвитку та регіонального розшарування. Базою цієї інтеграції є науково-технічний прогрес.