Тропічні та субтропічні плодові рослини

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ СУБТРОПІЧНИХ ТА ТРОПІЧНИХ РОСЛИН ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ОЗЕЛЕНЕННЯ

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ТРОПІЧНИХ ТА СУБТРОПІЧНИХ ПЛОДОВИХ РОСЛИН: ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ТА ДОГЛЯДУ

2.1 Родина Рутові – Rutaceae

2.2 Родина Бромелієві - Bromeliaceae

2.3 Родина Гранатові – Punicaceae

2.4 Родина Пальми (арекові) - Palmae (Arecaceae)

2.5 Родина Шовковицеві – Moraceae

2.6 Родина Розоцвіті

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Життя людини безпосередньо пов`язане з природою, а в результаті і з життям рослин. Сучасний зелений інтер`єр повинен поєднувати декоративний ефект з довго тривалістю функціонування, створювати затишок та бути повноцінним елементом архітектурно-дизайнерської композиції.

Багато поколінь учених садівників не тільки успішно освоїли прийоми культивування тропічних і субтропічних екзотів у штучних режимах, але і за допомогою селекції і гібридизації одержали чудові форми і сорти декоративних рослин, що склали елітний фонд світового рослинництва.

Сучасний асортимент декоративних рослин захищеного ґрунту нараховує не одну тисячу видових назв. Досить цікавими для вирощування та використання в кімнатному дизайні є тропічні та субтропічні рослини. Ці рослини не тільки мають симпатичний вигляд, але і дають неабияку користь для людини – плоди придатні до вживання.

Використання даних рослин створює в помешканні або офісі ефект незвичності та вишуканості.

Метою нашої роботи є: проаналізувати особливості використання та вирощування субтропічних та тропічних плодових рослин в кімнатних умовах.

Завдання роботи полягають в тому, щоб:

1)         проаналізувати можливості використання субтропічних та тропічних плодових рослин у кімнатному озелененні;

2)         охарактеризувати основні види субтропічних та тропічних плодових кімнатних рослин, особливості вирощування та догляду.

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ СУБТРОПІЧНИХ ТА ТРОПІЧНИХ РОСЛИН ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ОЗЕЛЕНЕННЯ

Чому ми вирощуємо в кімнатах не місцеві, а іноземні рослини? Пояснення цьому знаходимо в подібності кліматичних умов існування цих рослин на батьківщині й у нас будинку. Батьківщина більшості кімнатних рослин тропічний пояс земної кулі. Багато видів походять з волого-тропічних лісів, що займають величезні простори по обидві сторони екватора в Африці, Америці, Австралії й Азії, де цілий рік тримаються високі температура і вологість. Через насиченість атмосфери водяними парами інтенсивність світла невисока. Рослинність досягає тут надзвичайної розмаїтості й обумовлює специфічну багатоярусну структуру лісу. Найвищі дерева звичайно стрункі, негілчасті, наприклад пальми з великими шкірястими листками, пристосованими до сильної транспірації. Деякі види виростають в умовах дуже низької освітленості. Однак найбільш яскравою рисою волого-тропічних лісів є так звана позаярусна рослинність, представлена ліанами і епіфітами.

Ліани - особлива життєва форма рослин, що виникла в боротьбі за світло і простір у густих рослинних співтовариствах. Для ліан характерні довгі тонкі стебла і здатність до дуже швидкого росту, що дозволяє їм виносити листки на поверхню крон дерев. Більшість ліан світлолюбні рослини. Великі дерев'янисті ліани майже завжди досягають верхніх ярусів і найбільше повно використовують сонячне світло, а більш дрібні це, головним чином трав'янисті, ліани рідко виходять з тіні підліска. Виникнення ліан у природі відбувалося незалежно від різних класів і родин рослинного царства під впливом вихідних умов існування: є ліани серед папоротей, голонасінних, однодольних і двочасткових покритонасінних рослин.

Способи прикріплення до опорних рослин у ліан різні. Кучеряві ліани обвивають опору молодими неодеревенілими верхівками стебел, що володіють здатністю робити кругові рухи. Лазячі ліани піднімаються на опору за допомогою загнутих назад гачків і щетинок. Багато видів прикріплюються до опори додатковими коренями.

Інші рослинні формації і кліматичні зони тропічних і субтропічних районів земної кулі також є джерелом багатьох декоративних вічнозелених рослин. Субтропічний клімат характеризується чергуванням помірної, прохолодної зими і жаркого літа, термічні умови допускають цілорічну вегетацію рослин. Розрізняють сухі і вологі субтропіки. Сухі субтропіки характеризуються літньою температурою 20-22°, зимовою 8 -10° і відносною вологістю влітку 50- 60% і узимку 65 - 75 %. У такому кліматичному режимі ростуть евкаліпти, акації, мирта, хамеропс, олеандр і інші відомі кімнатні рослини. Вологі субтропіки включають мусонні ландшафтні зони і вічнозелені ліси відрізняються літньою температурою 18 - 22°, зимовою 13-18° і відносною вологістю влітку 80-100% і узимку 65-75%.

Навіть такий короткий огляд кліматичних режимів тропічних і субтропічних районів земної кулі дає представлення про величезну розмаїтість екологічних типів рослин, що живуть на нашій планеті, і можливостях найбагатшого вибору рослин для культури в умовах штучного мікроклімату приміщень.

Людство протягом усієї своєї історії відбирало зі світового генофонду тропічної і субтропічної флор найбільш цінні і перспективні для господарської та дизайнерської діяльності види рослин. У північних областях Землі уродженці теплих країн проходять первинну інтродукцію під склом, в умовах захищеного ґрунту ботанічних садів. Роль ботанічних садів як хоронителів генофонду культурних, а також рідких і зникаючих рослин важко переоцінити. Ботанічні сади аналізують екологічну обстановку в районах природних місцеперебувань інтродукованих рослин, визначають екологічні оптимуми й амплітуди пристосовності кожного виду до провідних факторів середовища і на цій підставі розробляють науково обґрунтовані рекомендації з агротехнічних прийомів їх вирощування в умовах культури. Особливе місце в тематиці наукових досліджень займає розробка теорії продукційного прогнозу (як вивчення співвідношення природного і штучного процесів розселення рослин) і наукового прогнозування поведінки рослин в інтер'єрі.

Асортимент видів, різновидів і садових форм по характері використання у внутрішнім озелененні поділяють на групи і категорії. У практиці квітництва нерідко виділяють дві групи рослин: красивоквітучі і декоративно-листяні. За способом застосування в озелененні рослини поділяють на види, використовувані для горизонтального і вертикального озеленення. У свою чергу, групу видів, що рекомендуються для вертикального озеленення, підрозділяють на ліани й ампельні рослини.

Аналізуючи використання декоративних екзотичних рослин можемо сказати, що в ботанічних садах України нараховується значна кількість. Колекція пальм нараховує 40 видів і 1 сорт з 24 родів. В колекції є представники: пустинних оазисів - Washingtonia Y.Wendl. - вашингтонія (2 види), Phoenix L. - фінік (З види); Sabal Adans - сабаль (5 видів), Seneroa L. - (1 вид) - типово саванові пальми, що зростають в кампосах; Trachycarpus H.Wendl. - трахікарпус (2 види) представники туманних гірських тропічних лісів; Chamaedorea Willd. - хамедорея (5 видів), Caryota L. - каріота (4 види) - розповсюджені у справжніх вологотропічних лісах.

Лабораторія тропічних і субтропічних рослин розташована в експозиційній оранжереї і має більшу частину рослин закритого ґрунту, які культивуються у ботанічному саду. Рослини розміщаються за еколого-географічним принципом. У чотирьох відділеннях оранжереї підтримується певний режим температури, вологості, освітлення, що дозволяє утримувати рослини з широким спектром екологічних вимог, обумовлених природними умовами району зростання. Окремі перспективні види розмножуються на площах виробничих теплиць. До складу колекції входять як декоративні, так цінні в господарському відношенні види рослин тропіків та субтропіків - харчові, лікарські, технічні, пряно-ароматичні і ін.

Колекція відрізняється великим таксономічним різноманіттям, наявністю різних життєвих форм. В даний час вона нараховує 1270 видів, різновидів, форм і сортів, що відносяться до 109 родин і 457 родів. За біоморфологічними ознаками у складі колекції 159 видів представлені деревами, 112 - чагарниками, 35 - напівчагарниками, 354 - травами, 505 - сукулентами, 83 - ліанами, 71 - епіфітами. Особливість колекції - широка географія, корисність, високі декоративні якості, реліктовість і ендемізм. Основна частина видів - вихідці з Центральної і Південної Америки, Південної і Східної Африки, Австралії і Нової Зеландії, Середземномор'я, Індонезії, Індії, з острова Мадагаскар. У колекції є як примітивні найдавніші вищі рослини (псилот тригранний, селягінели, папороті, сагові, голонасінні), так і еволюційно молоді представники (бананові, імбирні, орхідні й ін.). З усього різноманіття деревних рослин у складі колекції налічується 110 видів третичної флори, у т.ч. і стангенрія дивна (Stangeria paradoxa Moore) - одна з рідкісних стародавніх рослин світової флори, ендемік прибережної зони Південно-Східної Африки. Єдиний екземпляр цього виду був вирощений з насіння посіву 1964 року. Найбільша кількість видів приходиться на кактусові (245), ароїдні (95), лілійні (93), товстолисті (78), геснерієві (52), бромелієві (40), молочайні (27), арекові (26), бегонієві (25), ластівневі (20), перцеві (19), комелінові (19). Інші 97 родин представлені меншими кількостями видів. У сортовій різноманітності рослин колекції перше місце посідає родина геснерієвих, яка значно поповнилася за останні п?ять років сортами сенполії фіалкоквіткової (160 сортів). З хвойних рослин представлені араукарії, криптомерії, куннінгамії, кипариси, секвойї, таксодіум. Серед крупномірних екземплярів колекційного фонду привертають увагу величні пальми: фінік канарський (1926 року посадки), фінік лісовий, фінік пальчастий, лівістони (китайська і південна), бутія головчаста. В колекції досить широко представлені фікуси (25 видів), група епіфітних рослин представлена орхідеями, папоротями, бромелієвими, є водяні та болотні рослини, рослини морських узбережь. З плодових рослин світової флори особливу цінність у колекції представляють авокадо, манго, гуаява, маслина європейська, фейхоа, мушмула японська, кава аравійська, цитрусові, динне дерево, інжир, гранат, євгенія одноквіткова, цератонія (ріжкове дерево), цифомандра (томатне дерево), коринокарпус гладкий, аннона, ваніль, банан, сизаль. Деякі з них в умовах оранжереї плодоносять (манго, гуаява, кава, фейхоа, мушмула, євгенія, мандарин, лимони).

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ТРОПІЧНИХ ТА СУБТРОПІЧНИХ ПЛОДОВИХ РОСЛИН: ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ ТА ДОГЛЯДУ 2.1 Родина Рутові – Rutaceae

Лимон - Citrus limon

Батьківщина тропічні і субтропічні області, Південно-східна Азія. Період декоративності цілий рік.

Вічнозелена рослина. Квітне протягом року кілька разів. Квіти із запахом. Яскраво-жовті плоди утворюються головним чином на гілках не нижче за четвертий порядок. Плоди утворюються на коротких гілочках - плодушках. Доспілий плід може до двох років залишатися на рослині, міняючи забарвлення на зелене, і потім знову стає жовто-золотистим.

Кімнатні лимони в порівнянні з ґрунтовими мають більш тонку шкірку, менше насіння і більш ароматні.

Павлівський лимон. Тіневиносливе деревце заввишки 1,5-2,0 м. Плоди до 150 г вагою, але можуть бути і близько 500 г. Тонкошкірі і запашні. Цей лимон в кімнатних умовах легко розмножується вегетативним шляхом. Зі всіх відомих лимонів він найбільш пристосований до кімнатної культури.

Лимон Мейера. Відрізняється карликовістю і хорошим плодоношенням. Смак плодів більш кислий, ніж у інших сортів лимона, і його плоди вживають в їжу не дозрілими. Ремонтантна, скороспілість, рясність плодоношення лимона Мейера роблять його цікавим для кімнатної культури.

Новогрузинський лимон має ніжний сильний запах. Плоди майже без насіння. Плодоносити починає пізніше за Павлівський лимон. Квітне і плодоносить протягом цілого року (сорт ремонтантний). Дерева сильнорослі з розкидистою кроною і великою кількістю шпильок.

Дженоа. Слаборосле деревце без шпильок. Дуже урожайний сорт. Якість плодів вище, ніж у інших сортів. В році квітне кілька разів.

Лісбон. Сильноросле деревце з великою кількістю колючок. Сорт ремонтантний, добре переносить високу температуру.

Лимони вимогливі до світла і тепла. Бутонізація, цвітіння і зав'язування плодів краще всього відбуваються при середній температурі повітря і ґрунту + 15-18°C.

Взимку рекомендується містити в світлому холодному приміщенні (до 12°C). Відсутність холодної зимівлі може привести до того, що рослина не заплодоносить. Крім того, лимони досить чутливі до зміни клімату. Якщо виставити те, що плодоносить деревце на вулицю, то через різку зміну світлового дня і температурного режиму, він може скинути плоди і навіть листя, результатом зміни клімату може з'явитися і відсутність плодоношення на наступний рік.

Яскраве розсіяне світло. Буде добре біля східного і західного вікна. Притінення від прямого сонця потрібне весною і влітку в найжаркіший годинник. Лимон відноситися до рослин короткого світлового дня, тобто при дуже довгому світловому дні, вони йдуть в зростання, а плодоношення затягується.

Полив влітку і весною рясно 1-2 рази в день теплою водою, взимку поливання рідке і помірне - 1-2 рази на тиждень і теж теплою водою. Проте і взимку не можна допускати пересушування земляної грудки, оскільки це веде до скручування листя і опадання не тільки листя, але і плодів. З другого боку, не треба забувати, що від надлишку вологи рослини гинуть. Починаючи з жовтня полив скорочують. Щоб забезпечити дихання кореням і запобігти застою води в горщику, верхній шар землі у лимонів періодично розпушують.

Хоч би раз на місяць деревце лимона бажано поставити у ванну, прикрити поліетиленовою плівкою землю в горщику і обмити всю крону ватою з мильною піною. Тоді не доведеться проводити важку боротьбу з шкідниками. Не забути при цьому стовбурець деревця знизу перев'язати марлею або бинтом, щоб мильна вода вбиралася тканиною і не потрапляла в ґрунт.

Для того щоб від переміщення лимон не скинув листя, його слід повернути на те саме місце на підвіконні і в тому ж положенні щодо сторін світу. З цією метою на горщику слід наклеїти або нарисувати вертикально дві паралельні смужки, а на підвіконні мають бути такі ж дві горизонтальні смужки, які потрібно суміщати з вертикальними. Тоді будете впевнені, що напрямок світла на деревце не змінився.

Лимони регулярно обприскують в літній період, але якщо вони містяться взимку в приміщенні з центральним опалюванням, то обприскують і взимку. При вмісті в приміщенні з сухим повітрям лимони піддаються нападу шкідників (кліщів і щитівок). Оптимальна вологість повітря для лимонів 60-70%, звичайно це при температурі не вище 20°C.

Дуже важливим чинником вирощування сильних дерев є вчасне їх підживлення, яке здійснюють у період масового зав'язування плодів, тобто в травні-червні. Роблять це щодекадно розчином мінеральних солей (можна користуватися стандартними сумішами для квіткових рослин).Такі підживлення треба чергувати з поливанням розчином коров'яку (1:10). Від вересня до лютого підживлювати треба раз на місяць розчином меншої концентрації.

Розмноження. Розмножувати лимони можна насінням, щепленням та живцюванням. Вегетативний спосіб розмноження - запорука швидкого плодоношення. Вирощені з насіння рослини починають родити не раніше, ніж за 8- 10 років. Щоправда, прищеплювання сіянців на добру підщепу забезпечує одержання врожаю на 5-6-й рік.

Розмноження насінням. Висівати насіння лимонів можна практично за будь-якої пори року, краще свіжим, у горщечки 7 см у діаметрі, наповнені вологим річковим піском, або в пухку поживну та зволожену землесуміш на глибину 3-4 см. Через 3-4,5 тижня за рівномірної температури (20-22°С) насіння проростає. Коли на маленьких сіянцях, що досягли 7-8 см заввишки, з'являються 3-4 листки, рослини треба пересадити у горщечки діаметром 9 см із такою землесумішшю: дернова, листяна земля, перепрілий коров'як або парникова земля і пісок (1:1:1).

Щеплення. При бажанні прискорити плодоношення сіянця, через 2-3 тижні після пересаджування до нього можна прищепити живець культурного лимона, який уже плодоносить (якщо це відбувається влітку). Щеплення проводять з червня до кінця серпня, коли товщина сіянців біля кореневої шийки перевищить 7-8 мм, а кора легко Сіянці, або окулянти (до яких прищепили), висаджені до горщиків, потребують ретельного догляду. їх слід щодня поливати, притінювати від прямих сонячних променів та підживлювати (через 2- 3 тижні після щеплення або пересаджування).

Щеплення дворічних рослин. Прищеплювати можна й дворічні рослини у травні або серпні, коли в них настає черговий період інтенсивного росту. На зрізаному одно- або дворічному пагоні рослини, яка плодоносила, зрізують усі листки, залишаючи тільки черешки, в пазухах яких помітні вже розвинуті бруньки. Гострим ножем зрізують бруньку з частиною кори й деревини. Таке "вічко" обережно вставляють у наперед підготовлений Т-подібний розріз кори на підщепі. При цьому треба пильнувати, аби не вставити вічко вниз брунькою.

Щеплення щільно зав'язують тоненькою поліетиленової стрічкою так, аби брунька лишалася відкритою. Через 1-2 тижні черешок листка, котрий лишався біля бруньки, має відпасти. Це означає, що щеплення вдалося. На 3-4-й тиждень, коли брунька підщепи набубнявіє, пов'язку дещо послаблюють, але до цілковитого зрощення тканини її не знімають. Коли брунька розвинеться в паросток не менше 10 см завдовжки, пов'язку знімають, а всі пагони на 5-7 см вище щеплення зрізують. Місця зрізу замащують садовим варом або присипають подрібненим деревним вугіллям.

Живцювання, Для живцювання беруть молоді й визрілі пагони 4-5 мм завтовшки та 10-12 см завдовжки із 4-5 бруньками. Нижній зріз роблять навскіс через бруньку, а верхівку підрізають так, аби над брунькою лишалося 2-3 см. Нижні два листки зрізують, а 2-3 верхні лишають. Живці вкорінюють у піску в невеликих горщиках та накривають плівкою або склянкою за температури 22-24°С. Із появою корінців (звичайно через 2,5-3 тижні) живці можна висадити в поживну землесуміш. Там вони швидко ростуть і через 3-4 місяці досягають 25-30 см висоти.

У тісному посуді лимони ростуть дуже повільно, погано розвиваються й плодоносять. Одначе й завеликі горщики сприяють посиленому ростові пагонів і листків (жируванню), а тому й затримують плодоношення. Старіші рослини треба пересаджувати у землесуміш з більшим вмістом дернової землі.

Формування крони. Дуже важливим агротехнічним заходом, що стимулює плодоношення цитрусових, є правильне формування крони. Як правило, крана цитрусової рослини, яка вирощується в кімнаті, має бути майже кулеподібної форми з великою кількістю дрібних плодових пагонів, густо вкритих листками, та достатньою кількістю вегетативних пагонів.

У разі дотримання всіх агротехнічних правил догляду, вирощувані за кімнатних умов цитрусові, починають плодоносити на 4-5-й рік. Треба постійно пам'ятати, що на пагонах 1, 2 і 3-го порядків, жируючих та пагонах інтенсивного росту плодів ніколи не буває. Не бійтеся підрізувати ваш лимон, який пишно буяє . Плоди утворюються на пагонах нового приросту і тільки зрідка - на пагонах, які ростуть.

Після того, як рослина почала плодоносити, її обрізують щорічно. Перше обрізування роблять навесні, під час посиленого росту. Вирізують невеликі пагони, на яких були плоди, кінчики яких починають всихати, (вони, як правило, без листків), жируючі пагони, а також хворі, сухі, зламані гілочки або такі, що ростуть усередину крони, загущуючи її.

Крону, яка жирує, підрізують на 20-25 см для посиленого формування плодових гілочок, які дадуть урожай наступного року. Після підрізування на гілках виростає багато нових пагонів. На них треба залишати по 2-3 найсильніших та правильно розташованих.

Якщо рослина рясно цвіте й плодоносить, але не росте, то під час пуп'янкування необхідно обрізати кожен 2-3-й пагін на дві третини його довжини. Коротке обрізування зумовить появу нових пагонів, які наступного року плодоноситимуть. Довгі пагони, що мали плоди, підрізують так само коротко. Ознакою сильної, здорової рослини є одночасний ріст вегетативних пагонів, цвітіння та плодоношення.

Молоді лимонні дерева треба пересаджувати способом перевалювання, щорічно. Перевалювання не слід проводити, якщо корені у рослини ще не обплели земляну грудку. В цьому випадку достатньо змінити дренажний і верхній шари ґрунту в горщику.

Застосовують для озеленення середньо- і великогабаритних приміщень.

Апельсин - Citrus Chinensis (L.) Osb.

Батьківщина Східна Азія.

Період декоративності цілий рік

У кімнатних умовах апельсин - невелике вічнозелене дерево, виростає до 1-1,5 м і має густу красиву крону. Квітки одиночні або зібрані у невеличкі суцвіття, середнього розміру, білі, дуже ароматні. Листки середнього розміру, на кінці загострені, в основі мають заокруглену форму. Плоди круглої форми або овальні, з солодким м'якушем та тонкою шкіркою, оранжевого або золотистого кольору. Для вирощування у кімнатних умовах найкраще підходять сорти Гамлін, Корольок, Вашингтон-Навел.

Апельсин полюбляє сонячне і тепле місце. Рослина не переносить температури нижче 5°С. Оптимальною є температура 18-20°С. Зимою бажано освітлювати до 10-12годин. Для цього використовують люмінесцентні лампи. Літом потрібно притіняти від сонячних променів, бо можуть появитися опіки на листках, а коренева система буде сильно перегріватися. Без потреби деревце не слід переставляти з місця на місце, а щоб пагони росли рівномірно горщик періодично повертають на 5-10° навколо своєї осі.

Влітку апельсин щедро поливають, взимку полив скорочують, але треба уважно стежити, щоб грунт не пересихав. Кілька разів на день бажано обприскати водою. Раз в тиждень землю обережно рихлять.

Підживлюють апельсин раз на 10 років послідовно розведеними у воді коров'яком (1:10), настояним тиждень курячим послідом (1:20) і деревним попелом (1 чайна ложка на 1 л води). Велике значення для нормального росту апельсина має рН ґрунту якому він росте. З часом кислотність ґрунту може збільшуватися, що пригнічуватиме ріст рослини, тому час від часу апельсин підлужують крейдою з розрахунку 0,5 столової ложки на 1 кг землі.

Як кімнатну культуру апельсин можна виростити з насіння, а також укоріненням живців чи гілочок дерев у горщиках діаметром 15-20 см. Земляна суміш для вирощування цих рослин повинна складатися з дернової та листяної землі, перегною і дрібнозернистого піску у співвідношенні 2:1:1:1. Найлегше виростити апельсин з насіння, але такі рослини, хоч і будуть мати гарний вигляд, квітнути і плодоносити почнуть аж через 15-20 років. Для того, щоб пришвидшити плодоношення, потрібно на другий-третій рік прищепити до сіянців бруньку культурного сорту, що вже плодоносить. Щеплення або очкування проводять навесні, під час інтенсивного руху соку. Апельсин, який буде плодоносити, можна виростити і без щеплення - живцюванням. Для цього з плодоносного апельсина беруть молоду однорічну гілочку завдовжки 10 см і укорінюють її у добре зволоженому середньозернистому піску і присипають зверху деревним вугіллям. Гілочки обприскують водою з пульверизатора і накривають скляною банкою чи поліетиленовою плівкою. Через 3-4 тижні укорінений живець пересаджують для вирощування у горщик з земляною сумішшю. У перші вирощування апельсини доцільно пересаджувати щовесни, намагаючись не пошкодити кореневу систему. Старші рослини пересаджують раз на 3-4 роки.

Уражують апельсин червоні цитрусові кліщі, різні види щитівок. За несприятливих умов з'являються плямистість та сажкових гриб.

Добрим місцем для вирощування апельсина є кухня, але з електричною плитою, оскільки навіть невелика кількість газу у повітрі є згубною для рослини.

2.2 Родина Бромелієві - Bromeliaceae

Ананас - Ananas Mill

Батьківщина Бразилія.

Період декоративності з лютого по квітень.

Ананас чубатий - Ananas comosus (L.) Merr. Рослина з сильно укороченим стеблом і розеткою жорсткого лінійного мечовидного листя. В дорослому стані досягає 1 м висотою і до 2 м в діаметрі. Листя сіро-зелене, сильно завужене до верхівки, з гострими шипами по краю, покриті суцільно лусками. Квітки рожево-фіолетові, густо спіральні розташовані в простих колосовидних суцвіттях, сидять в пазухах широких чашевидних приквітників. Після закінчення цвітіння утворюється компактне золотисто-жовте суцвіття, що нагадує шишку і що складається з безлічі зав'язей, зрощених з приквітниками і віссю суцвіття. При цьому головна вісь не припиняє ріст і на верхівці супліддя утворює кімнатній культурі вирощують декоративні ананаси, що мають красиве листя. Виведені декоративні ряболисті форми ананаса чубатого (із смугастим зелено-жовто-білим листям, з рожевим листям), що вимагають багато місця (з метровим розмахом листя), а також компактні сорти. Карликові декоративні ананаси утворюють невеликі розетки листя (діаметром близько 20 см); у карликового сорту Ananas nanus немає колючок на листі. Декоративний Ananas bracteatus відрізняється яскраво-червоними пучками приквітків над супліддями формується укорочений верхівковий пагін. Дозрівання супліддя продовжується 4,5-5 місяці.

Температура потрібна біля 22-25°С літом, взимку прохолодна 16-18 °С, мінімальна зимова температура 15°С. Рослина світлолюбна, добре росте як на сонячному місці, так і в півтіні. Можна вирощувати на західному і східному вікнах. На південному вікні знадобиться притінення влітку. Проте слід враховувати, що ананаси з світлими смугами на листках потребують більш світлого місця, інакше строкатість забарвлення втрачається. Ананаси люблять регулярне обприскування, яке обов'язкове, якщо рослина знаходиться в дуже теплому приміщенні (при центральному опалюванні взимку).

Ананас поливають прямо в розетку листя. Вода наливається в розетку на 2/3. Вода повинна бути обов'язково добре відстояною і мати кімнатну температуру. Весною і влітку вода в розетці листя повинна знаходиться завжди, яка міняється хоча б раз на місяць на свіжу. Також у весняно-літній період проводиться підживлення добривом раз на два тижні, при цьому добриво розбавляється водою для поливу і наливається в розетку. Добриво використовують спеціальне для бромелієвих. Взимку ананас поливають дуже обережно (краще один раз в тиждень, якщо в грунт).

Дана методика вирощування ананаса з верхівкової розетки листя розроблена фахівцем по вирощуванню тропічних культур Я.Г. Салгусом:

1. Розетку листя зрізують гострим ножем з частиною супліддя ананаса і підсушують зріз тиждень в темноті, підвісивши живця розеткою вниз. Потім припудрюють основу живця порошком деревного вугілля і садять в широкий низький горщик (коренева система ананаса розростається вшир і проникає неглибоко) з дренажним отвором. Дно горщика покривають шаром дренажу з шматочками деревного вугілля, в горщик насипають без ущільнення субстрат і садять живця, трохи поглибивши нижню зелену частину розетки в рихлий ґрунт. Субстрат для вкорінення живця ананаса складають з суміші дернової і листової землі, верхового торфу, березової тирси і крупного піску (3:2:2:2:1), пропарюють і просушують його перед посадкою.

2. Після посадки живця ґрунт поливають теплим рожевим розчином марганцівки, в горщику з живцем ананаса споруджують "міні-тепличку" і ставлять горщик в світле (але не на сонці) тепле місце (не нижче 25 градусів). Вкорінення живця закінчується через 1-2 місяці - починають рости молоді листочки. У міру зростання вкоріненого живця перевалюють влітку в більш широкий посуд; субстрат готують з дернової, перегнійної, торф'яної землі, березової деревини і піску, що перепріла (3:2:3:2:1).

3. Ананас світлолюбний, його поміщають в кімнаті на сонячному місці (при повороті горщика на вікні hscn ананаса сповільнюється). В холодну пору року у ананаса наступає період спокою (з листопада по березень), якщо його в цей час розмістити при температурі близько 15 градусів і не поливати (періоду спокою у ананаса не буде, якщо температура ґрунту підтримується не менше 22 градусів і проводиться освітлення 8-10 годин на добу). Весною полив ананаса поступово збільшують, а влітку поливають рясно теплою (30 градусів) водою і періодично влаштовують "душ". В період вегетації ананас підгодовують 2 рази на місяць настоєм коров'яку, після появи квітконосу підгодовують повним мінеральним добривом з мікроелементами, зберігаючи ґрунт постійно вологою. Цвітіння ананаса продовжується близько 2 тижнів. Після закінчення цвітіння, із зростанням супліддя відновлюють органічну підгодівлю. Від моменту цвітіння до дозрівання супліддя проходить біля півроку. Багатократне прищипування точки зростання у верхівкової розетки над супліддям (перший раз - відразу після цвітіння, і далі по мірі її відновлення) прискорює дозрівання ананаса, але тоді цю розетку з видаленою точкою зростання вже не можна використовувати для розмноження. Під час (або після) плодоношення у розетки ананаса утворюються бічні і прикореневі нащадки, які теж можна використовувати для розмноження (супліддя на них утворюються дрібніше, ніж з верхівкового живця).

Пересаджують декоративний ананас звичайно через 2 роки влітку; підгодовують його 2 рази на місяць з травня по вересень. Дорослі екземпляри більшості видів декоративного ананаса при хорошому догляді утворюють суцвіття, з яких незабаром розвиваються дрібні запашні, але неїстівні мініатюрні супліддя (розміром 10 - 15 см) золотистого кольору. Після закінчення цвітіння і плодоношення розетка ананаса відмирає, тому необхідно потурбуватися про його вегетативне розмноження для подальшого культивування. Окрім верхівки супліддя, для розмноження використовують бічних і прикореневих живців, які акуратно виламують при досягненні ними довжини 15 см і укорінюють.

Не квітучу рослину пересаджують через рік, а після цвітіння пересаджують тільки дочірні розетки, які утворюються у основи материнської рослини. рН ґрунту для ананаса повинна бути в межах 4,5 - 5,0. Грунт - з 3 частин легкої дернової землі і 1 частини перегнійної, з домішками піску. Можна використовувати готову ґрунтову суміш для орхідей. Горшок для посадки не повинна бути дуже глибокою, краще використовувати широкі миски.

Головним шкідником є мучнистий червець, а також можливе засихання кінчиків листків у приміщенні з низькою вологістю.

Застосовують для озеленення мало- і середньогабаритних приміщень.

2.3 Родина Гранатові – Punicaceae

Гранат – Punica.

Батьківщина Азія, Закавказзя.

Період декоративності цілий рік.

Для вирощування в кімнатних умовах найкраще пристосований звичайний карликовий гранат, що сягає висоти не більше одного метра.

Гранат карликовий (Punica granatum) - листопадне дерево або чагарник до 60-100 см висотою з сірувато-бурою корою. Пагони прямостоячі, рясно гілкуються. Листя численне, 2 - 4 см завдовжки, сидячі або на короткому червонуватому черешку, ланцетні або овальні, тупуваті, цілокраї, голі. Квітки одиночні на кінцях пагонів (рідко - по 2-3). Чашечка 3-6-зубчата, з перетяжкою посередині, м'ясиста, рожева або яскраво-червона, на кінцях зубців світліше. Віночок до 5 см в діаметрі, роздільний, 6-пелюстковий. Пелюстки яскраво-червоні або рожеві, рідше жовті або білі. Тичинки численні. Квітки з короткими стовпчиками - стерильні (не дають плодів), з довгими - плодові. Плід ягодоподібний, з соковитим багатосім'яним вмістом, їстівний. Карликова форма "Nana" (Punica granatum Nana) квітне і плодоносить майже цілорічно. Для формування крони проводять обрізання.

В кімнаті рослину найкраще поставити на добре освітленому сонячному місці. Влітку рекомендується виносити в сад і прикопувати. Взимку розмістити в прохолодному приміщенні з температурою 2-7°С.

У затінку він може добре рости, але зовсім не цвіте, тому горщик бажано ставити на підвіконня, яке виходить на південь або південній захід.

Догляд за гранатом протягом вегетаційного періоду полягає в поливі і обприскуванні водою у спекотні дні, хоча по природі він стійкий до посухи. Сухі і поламані гілочки вирізують, крону формують так, щоб вона не загущувалася і рівномірно освітлювалася сонцем. З початком осені поливи зменшують. Взимку політають лише тоді, коли грунт у горщику пересихає. В цей час рослина повинна перебувати у стані спокою.

За доброго догляду гранат вступає в плодоношення на третій рік після садіння в горщик укоріненого живця, взятого від плодоносної кімнатної рослини. Цвітіння припиняється у травні, а оскільки квітки розпускаються не одночасно, рослина довго зберігає свого красу. Плоди, в основному дрібні, з'являються восени.

Розмноження можливе живцями, зрізаними з рослини. Деякі види граната розмножують насінням.

Живці кімнатного або будь-якого іншого граната заготовляють після обпадання листків пізно восени або взимку. Посаджені у спеціально приготовлений субстрат, вони укорінюються протягом весняно-літнього періоду. Субстрат готують з родючого городнього ґрунту, перегною, деревної тирси, перепрілих листків, торфу, піску, старанно змішаних між собою. А суміш повинна мати підвищену водо- і повітропроникність, бути пухкою, добре утримувати вологу. Помірна вологість субстрату та навколишнього повітря і тепло - умова укорінення живця. Оптимальна температура від 20 до 25°С при освітленні розсіюваним сонячним світлом.

Глиняний горщик заповнюють приготовленим субстратом, але перед цим на дно кладуть як дренаж гнилючки від трухлявого дерев'яного пенька. Потім встромляють у субстрат живці граната, рясно поливають і ставлять горщик у поліетиленовий мішечок з відтулинами для циркуляції повітря, зверху зав'язують гумкою. Навесні на живцях почнуть з'являтися маленькі листки, але це ще не означає, що вони укорінилися. Лише наприкінці літа коли живці матимуть добре розгалужену кореневу систему, після опадання листків, їх розсаджують у горщики.

Коли коренева система розростається, гранат пересаджують у горщик більшого розміру. Гранат добре розмножується не тільки вегетативно - живцюванням, але й висівом насіння. Посівний матеріал можна добути з плодів. Найкраще для цього великі плоди з яскраво-червоними, великими, соковитими і солодкими оболонками насіння. Використовувати треба свіжозібране насіння, бо, висихаючи, воно втрачає схожість. Тож після короткочасного просушування насіння густо висівають у горщик на глибину 1-2 см, враховуючи, що не все проросте. Крім того, в майбутньому слабкі і хворі паростки необхідно буде видаляти. Найкращий строк висіву насіння граната - початок зими. Посіяне насіння повинне пройти стратифікацію. Треба стежити, щоб ґрунт не пересихав, але й не перезволожувався (поливати слід зрідка). З настанням теплих весняних днів наприкінці квітня - на початку травня насіння в горщику, виставленому на вікно, яке освітлюється сонцем, починає проростати. З початком літа горщик виносять на балкон, де він може стояти аж до заморозків. Глибокої осені, коли листки пожовтіють і відпадуть, можна відібрати найкращі саджанці - високорослі, рівні, здоровіла вигляд, з максимальним діаметром стовбура біля кореневої шийки - і розсадити їх у горщики. З настанням морозів горщик заносять у квартиру і тримають у прохолодному місці, щоб в зимовий період рослини перебували у стані спокою, весною, коли мине загроза заморозків, їх виставляють на балкон. Такі гранати, вирощені з насіння, краще ростуть на балконі, ніж у кімнаті, але в плодоношення вступають значно пізніше, ніж вирощені з живців, узятих від плодоносного граната.

Основні шкідники - щитівка й павутинні кліщі. За надлишку вологи рослина уражується плямистістю.

Застосовують для озеленення середньо- і великогабаритний приміщень.

2.4 Родина Пальми (арекові) - Palmae (Arecaceae)

Фінік (фінікова пальма) - Phoenix

Батьківщина Канарські острови

Фінік канарський - Phoenix canariensis Chabaud. Стовбур прямий, колоноподібний, до 10-15 м висотою, покритий залишками основ листя. Крона має 150-200 листків. Листя перисте, 3-5 м довжиною, злегка відігнуті назовні, сизо-зелені. Черешки покриті міцними, голкоподібними шпильками. Дводомна рослина.

Фінік пальчатий, фінікова пальма - Phoenix dactylifera L.

Стовбур прямий, колоноподібний, до 15-20 (30) м висотою, покритий залишками черешків. Листя перисте, 2-6 м довжиною, підведені. дугоподібно заломлені, зелені. Сегменти листка лінійно-ланцетові, загострені. розташовані нижні в 4, верхні в 2 ряди неправильними і віддаленими один від одного групами. Суцвіття пазушні, до 1-1,2 м довжиною. Плід - м'ясиста кістянка 2,5-5 см довжиною, довгасто-яйцевидна. солодка. Рослина дводомна.

Фінік Робелена - Ph. roebelinii O'Brien (Phoenix loureirii Kunth).

Стовбур один або декілька, від 60 см до 2 м висотою, тонкий, густо покритий залишками основ листя. Крона густа, з 20-30 листками. Листя перисте, від 50 см до 1 м довжиною, витончено зігнуті, темно-зелені. Сегменти листка численні, м'які, вузькі. Черешок короткий, тонкий, з дрібними голкоподібними шпильками по краю. Суцвіття пазушні.

Помірна, зимова температура для фініка канарського і пальчатого 8-16°С, для фініка Робелена 15-20°С.

Дуже світле місце, корисне пряме сонце. Для рівномірного розвитку крони, фінік періодично повертають різними сторонами до світла, при цьому верхівка останнього молодого листа повинна бути направлена в глиб кімнати, а не до вікна. Влітку по можливості фінікову пальму виносять в сад, місце вибирають захищене від вітру.

Полив повинен бути рівномірним, влітку рясний, взимку помірний. Якщо рослину пересушити, то листя никне і форму більше не відновлює, якщо це трапилося, доведеться підв'язати черешки листя до опори. Крім того, при пересиханні ґрунту у фініка на листі з'являються плями.

Підживлення повинні обов'язково проводиться з квітня до вересня щотижня, оскільки фінік дуже швидко витрачає поживні речовини в період росту. При недоліку поживних речовин спостерігається уповільнення росту рослини і пожовтіння листя.

Фінік любить регулярне, краще двічі в день обприскування, а так само час від часу корисно влаштовувати душ.

Розмноження насінням, але достатньо важко - при температурі не нижче 25°С, висівають в лютому-березні. Насіння проростає протягом 2-3 місяців, крім того, на розвиток пальмочки з сіянця йде достатньо багато часу.

Пересаджують тільки тоді, коли корені заповнять весь горщик або кадівб і починають вилазити за межі місткості - через 3-4 роки. При пересадці частину коренів створюючих повстяний шар зрізують гострим ножем, щоб рослина уміщалася в новому горщику. Дренаж в горщику повинен бути дуже хорошим. Ґрунт - 2 частини легкої глинисто-дернової, 2 частини перегнійно-листової, 1 частина торф'яної, 1 частина гною, що перепрів, 1 частина піску і трохи деревного вугілля.

Шкідники - мучнистий червець, щитівка, павутинний кліщ, а також пошкоджується графіолою.

Застосовують для озеленення великогабаритних приміщень.

  2.5 Родина Шовковицеві – Moraceae

Інжир - Ficus carota L.

Батьківщина Туреччина

Період декоративності цілий рік

Фігове дерево (інжир) було одомашнене близькосхідними жителями на 1000 років раніше, ніж злаки та бобові культури. В поселенні Гілгал, що знаходиться в долині ріки Йордан, археологи знайшли численні залишки плодів інжиру віком 11200—11400 років, які добре збереглися. Очевидно це були рештки дерева, яке не могло розмножуватися без втручання людини.

Росте інжир в усіх країнах з тропічним та субтропічним кліматом (в Україні — в Криму).

Проте можна вирощувати його і в звичайній квартирі — якщо там тепло і волого. У кімнатних умовах дерево сягає не більше 1,7 метра і має розлогу пишну крону. Це дводомна рослина з широкояйцеподібним 3—5-пальчастолопатевим листям на довгому черешку. Утворює дві форми суцвіть: каприфіги (чоловічі) і фіги (жіночі).

У кімнатних умовах плодоносять не всі сорти. Найродючішими є: Кадота, Далматський, Оглобша, Фіолетовий сухумський, Сочинський-7, Соняшний.

Плоди інжиру мають різне забарвлення — від жовтого до чорно-синього, залежно від сорту. Частіше бувають жовто-зеленими. За формою вони нагадують невелику грушу, за розміром — великий грецький горіх. Незрілі плоди містять їдкий молочний сік і тому неїстівні. Інжир — теплолюбна рослина, невибаглива до ґрунту, добре приживається у кімнатних умовах.

Розмножують його живчями, кореневими паростками та насінням. Живцювати потрібно до того, як почне розпускатися листя, проте вкорінювати живці можна наприкінці весни та влітку. Здерев'янілі або зелені живці довжиною 10—15 см мають бути з 3—4 бруньками. Нижній зріз роблять навскіс нижче від бруньки на 1 — 1,5 см, рівний верхній — вище на 1 см. Для кращого вкорінення живця в нижній частині роблять декілька поздовжніх подряпин. Після зрізування живці тримають 5—6 годин у прохолодному сухому місці для підсихання молочного соку, що утворився на місці зрізу, а потім на 10—12 годин кладуть у розчин гетероауксину (1 таблетка на 1 літр води) і висаджують у горщики.

На дно горщика насипають дрібний керамзит шаром 1 см, потім — заздалегідь пропарену поживну земляну суміш (перегній з листя — 2 частини, дерен — 1 частина, пісок — 1 частина) шаром 5 см. Зверху земляну суміш вкривають шаром З— 4 см чистого прокаленого річкового піску, добре зволожують, роблять в ньому ямки глибиною 3 см, на відстані 8 см одна від одної. Нижню частину кожного живця занурюють у деревний попіл. Живці ставлять у ямки. Навколо них пісок ущільнюють, а потім і пісок, і живці обприскують водою.

Рослини, висаджені у горщики, накривають скляною банкою.

Пісок у горщиках має бути постійно зволоженим. Температуру в приміщенні підтримують на рівні 22—25°С. Як правило, через 4—5 тижнів живці укорінюються, а через місяць їх висаджують у горщики діаметром 10—12 см.

Інжир, посаджений живцем, зазвичай починає давати плоди на другий рік. Іноді від кореня відростають пагони; їх можна відокремити й посадити в окремі горщики, на які одягають прозорий поліетиленовий пакет. Через 2 — 3 тижні паросток приживається. Тож плівку на деякий період знімають, щоб рослина могла призвичаїтися до зовнішнього середовища.

Живці інжиру можна вкорінювати й у воді, але цей метод застосовується вкрай рідко, коли, наприклад, у лютому-березні нема підготовленої землі або піску. Живці ставлять у банку з водою. їхні кінчики мають бути зануреними у воду на 3 см. Через 2 — 3 дні воду міняють. Якщо цього не робити, то рослини будуть підгнивати. Через 3—4 тижні, коли з'являться достатньо великі корінці, живці висаджують у горщики ємністю 0,5—0,7 л і накривають поліетиленовими пакетами. Якщо немає можливості взяти живці від інжиру, ш дає плоди, рослину можна виростити з насіння, яке зберігає схожість навіть через 2 роки.

Насіння висівають у горщики на відстані 1,5—2 см на глибину 2—3 мм. Ґрунтова суміш складається з перегною та піску у рівних частинах. Ґрунт добре зволожують і накривають горщики склом або прозорою поліетиленовою плівкою. Земля має бути вологою, а температура повітря у приміщенні 25—27^оС. Сходи з'являються через 2—3 тижні. Місячні саджанці розсаджують в окремі горщики діаметром 8— 10 см.

Плодоносити рослини починають на 4—5 рік, проте бувають випадки більш раннього плодоношення. Пересаджувати інжир краще до початку вегетації. Молоді рослини пересаджують щороку, а 4—5-річні — у міру розростання кореневої системи. Для дорослих рослин зазвичай роблять дерев'яні ящики. До початку плодоношення інжир не варто висаджувати у великі горщики — він буде сильно розростатися і строки плодоношення затягнуться, а доглядати за великою рослиною важче.

З кожною новою пересадкою молодих рослин ємність горщиків має збільшуватися на 1 л. Тож для 5-річної рослини потрібен посуд ємністю 5—7 л. У подальшому з кожною пересадкою його збільшують на 2,5 л.

У новий горщик інжир пересаджують разом зі старим ґрунтом. Для цього готують суміш з дерну, листяного перегною, торфу і піску у співвідношенні 2:2:1:1; рН суміші має бути 5—7.

Інжир добре росте, якщо є багато світла і вологи, тому в період вегетації його краще тримати у світлому приміщенні і рясно поливати. Якщо вологи недостатньо, листя починає скручуватися і може навіть повністю осипатися. І хоча за рясного поливу воно відростає знову, припускатися цього не варто. У кімнатних умовах інжир плодоносить двічі на рік: з березня по червень та на початку серпня — наприкінці жовтня. Влітку його краще виносити на лоджію або в сад.

На початку листопада інжир скидає листя і переходить у стан спокою. Рослину потрібно перемістити у прохолодне місце (льох чи підвал) або поставити на підвіконня ближче до скла, а від теплого кімнатного повітря відгородити поліетиленовою плівкою. Поливають рослину дуже рідко, не даючи ґрунту зовсім пересохнути. Температура води не повинна перевищувати 16—18°С, щоб не почали відростати бруньки.

Якщо восени листя інжиру залишається зеленим то треба штучно викликати його опадання: дерев яке скидає листя, потрібен відпочинок, хоча б не значний. Щоб викликати період спокою, скорочують поливи. Коли грунт трохи підсохне, листя починає жовтіти і осипатися. Якщо взимку рослина знаходилась у кімнаті, то у грудні-січні вона знову починає рости, якщо у підвалі або в погребі — то в лютому. Крону рослини формують, прищипуючи верхів центрального пагона. Бокові пагони так само прищипують, а довгі укорочують. У такий спосіб створюють умови для росту бокових пагонів. Для доброго росту й плодоношення інжир необхідно підживлювати органічними й мінеральним добривами, але не в період спокою. Якщо після зимового відпочинку починають розпускатися бруньки, рослину поливають розчиненим у воді m ре-гноєм, а через 10—15 днів поливають рідко азотно-фосфорним добривом. Для поливу можна використовувати такий розчин: 3 г подвійного суперфосфату розчинити в 1 л води, прокип'ятити протягом 20 хвилин, потім розбавити кип’яченою водою до 1 літра і додати 4 г сечовини.

У період вегетації інжир регулярно підживлюють органічними добривами: бовтанками перегною, деревної золи, настоянками трав. Щоб листя маг яскраво-зелене забарвлення, двічі на рік (навесні і влітку) дерево поливають розчином залізного купе росу (2 г на 1 л води) або обприскують ним усю крону. Навесні та влітку інжир підживлюють мікроелементами.