Навигация
Порядок і умови формування витрат рибницьких господарств
58540
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Порядок і умови формування витрат рибницьких господарств
Вирішення завдань щодо витрат рибницьких господарств, управління процесами їх формування та обліку вимагає розуміння об’єктивних основ цих економічних процесів. Без цього неможливе проведення обліку та аналізу витрат, пошук резервів росту прибутку, підвищення рентабельності діяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для ефективного управління
Існують об’єктивні причини, що зумовлюють вивчення витрат як окремої категорії:
– економічна відокремленість (господарство є власником засобів виробництва, а створюваний на ньому продукт переходить у власність іншій особі);
– неоднакова оснащеність виробництва, а звідси – різна продуктивність праці;
– відмінність у використанні й оплаті праці робітників.
Як економічна категорія, витрати виробництва мають місце у будь-якому суспільному ладі, але їх речовий зміст має різні форми. На ранніх стадіях – це витрати праці самої людини, яка добувала собі харчі. В умовах простого виробництва їх вимірювали вартістю спожитих засобів виробництва. У розвиненому товарному виробництві відбувається поєднання трьох важливих складових процесу виробництва: живої праці, засобів і предметів праці.
На шляху трансформації бухгалтерського обліку до умов ринку, вітчизняна теорія обліку збагачується новими економічними поняттями і переосмислює старі й відомі трактування. Категорія “витрати” широко досліджується у спеціальній літературі, обґрунтовується та розглядається у дискусіях вітчизняних вчених та практиків. Аналіз економічної літератури підтверджує неоднозначність поглядів вітчизняних і зарубіжних науковців щодо розуміння цієї категорії. На думку В.М. Бойко та П.Г. Вашкова витрати “...це сукупні витрати речовини та сили природи, живої та уречевленої праці на виробництво продукції”. А А.В. Сиденко, та В.М. Матвєєва визначають витрати як “… використання ресурсів компанії в процесі виробництва товарів і послуг” і далі “на суму здійснених витрат, пов’язаних з одержанням прибутку, зменшується база оподаткування”.
Деякі вчені-економісти дотримуються думки, що витрати це спожиті ресурси або гроші, які необхідно заплатити за товари, роботи, послуги. Слід відмітити, що відповідно до п. 3 П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, п. 4 П(С)БО3 “Звіт про фінансові результати” витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу. Для порівняння зазначимо, що витрати Радою зі стандартів фінансового обліку США трактуються як відтік або інше використання активів або виникнення кредиторської заборгованості у результаті відвантаження або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших операцій, які є основою діяльності господарюючого суб’єкта.
Австралійський фонд науково-дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку під витратами визначає “споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді”. Товариство бухгалтерів Нової Зеландії (далі – ТБНЗ) дотримується аналогічної думки. Таке твердження є необґрунтованим тому, що Австралійський фонд і ТБНЗ притримуються широкого підходу до розуміння прибутку і не вважають втрати окремим елементом фінансової звітності, а отже, не розмежовують витрати та втрати.
Різний характер витрат, їх відношення до вирощування (вилову) риби, рибопосадкового матеріалу, виробництва рибної продукції, зумовлює необхідність науково-обґрунтованої їх класифікації. Однак, слід зазначити, що класифікація витрат забезпечить правильний їх облік, раціональну організацію калькулювання собівартості рибної продукції лише за умови її теоретичного і методичного обґрунтування та придатності для практичного застосування в рибницьких господарствах.
Класифікація витрат виробництва – це зведення за певними ознаками всієї різноманітності витрат на виробництво і збут продукції в економічно обґрунтовані групи, які включали б витрати, однорідні за своїм змістом або подібні між собою .“Це допоможе не тільки краще планувати і обліковувати витрати, але й точніше їх аналізувати, а також виявляти певні співвідношення між окремими видами витрат і розраховувати ступінь їх впливу на рівень собівартості і рентабельності виробництва”.
Вітчизняні й зарубіжні економісти вносять свої пропозиції щодо удосконалення класифікації витрат. А.А. Бойчук вважає, що “… певна ознака класифікації витрат повинна відповідати конкретним цілям”. Л.В. Нападовська стверджує, що “... класифікація витрат – це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними”. За словами С.В. Данілочкіна, Е.А. Ананькиної, класифікація витрат – засіб для вирішення завдань управління. Ми надаємо перевагу визначенню А. Яругової, яка стверджує, що класифікація витрат “зумовлюється різними варіантами їх обліку, що в свою чергу, позначається на організації й управлінні виробництвом”.
Міжнародні стандарти з виробничого обліку і практики його організації в економічно розвинених країнах передбачають різні варіанти класифікації витрат залежно від цілей та напрямів обліку витрат. Під напрямом обліку витрат мають на увазі діяльність, де необхідний відокремлений облік витрат на виробництво.
На підставі вивчення і узагальнення різних думок вітчизняних і зарубіжних вчених щодо даної проблеми та практики класифікації витрат на виробництво, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, розроблено і запропоновано розширену класифікацію витрат для вирощування (вилову) риби, рибопосадкового матеріалу, іншої рибної продукції на господарствах галузі. Вона дозволяє управляти витратами у процесі виробництва, здійснювати облік із застосуванням нормативного методу за місцем утворення витрат і центрами відповідальності.
Слід відмітити, що обсяг дипломної роботи не дозволяє повністю розглянути класифікацію витрат за всіма ознаками, тому коротко зупинимося лише на тих, які мають безпосередній вплив на результати діяльності рибницьких господарств та неоднозначно трактуються вченими-економістами.
Особливе місце у класифікації витрат з метою визначення одержаних прибутків в обліку та калькулюванні собівартості рибної продукції займає групування витрат за двома ознаками: економічними елементами і статтями калькуляції. Між ними існує тісний зв’язок і взаємозалежність.
Витрати за економічними елементами використовуються рибницькими господарствами здебільшого для побудови системи фінансового обліку, тоді як у системі управлінського обліку витрати переважно групуються у розрізі статей калькуляції.
Під елементом витрат розуміють економічно однорідні за змістом витрати. В Україні прийнята єдина система елементів витрат згідно до ст. 21, П(С)БО 16 “Витрати”. Згідно з законодавством елементи витрат не підлягають ні розширенню, ні скороченню і єдині для всіх підприємств незалежно від їх галузевої належності. Взагалі-то елемент затрат – це відносно однорідний вид затрат, який характеризує в укрупненому вигляді використану форму речовин та сил природи, яку взято в управлінні економікою за вихідний момент та одиницю управління (нормування, планування, кошторисні роботи, облік, контроль).
Суттєве значення має вивчення досвіду класифікації витрат за економічними елементами, як основи для визначення фінансового результату на підприємствах Росії, Канади та Європейського співтовариства.
На основі дослідження матеріалів авторів встановлено такі особливості:
а) у Канаді та ЄС, у складі елементів витрат виділяються фінансові витрати та включаються податки і такси (податок на додану вартість, патентні платежі), що пов’язані з функціонуванням підприємства в умовах ринкової економіки;
б) у Росії, до витрат на виробництво включаються витрати на амортизаційні відрахування і резерви, що в умовах ринку також формує суспільно необхідні витрати. Це означає, що у міжнародній практиці в основу класифікації витрат за елементами покладений принцип місця виникнення витрат, який дозволяє згрупувати ці витрати у розрізі центрів відповідальності.
Якщо класифікація витрат за економічними елементами є типовою для всіх галузей, то в номенклатурі статей калькуляції в рибній галузі було виділено притаманні їй особливості. Урахування вимог спеціалізації та інтенсифікації виробництва, перехід до сучасних технологій вирощування (вилову) товарної риби, рибопосадкового матеріалу, вимагають внесення змін у формування їх номенклатури, які не знайшли своє відображення у чинних нормативних актах.
За складом витрати поділяються на одноелементні і комплексні. До одноелементних відносяться витрати, які складаються із економічно однорідних витрат, які в умовах даного виробництва не можуть бути поділені на складові частини. Комплексними називаються витрати, які складаються з різних елементів, об’єднаних за ознакою призначення. У рибництві це витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання, загальновиробничі витрати.
Для господарств галузі найбільш важливою обліково-розрахунковою ознакою є групування витрат за способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати поділяються на прямі і непрямі (розподільні).
Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом і можуть бути прямо віднесені на конкретний вид продукції, а непрямі – це витрати, що пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, витрати на ремонт знарядь лову, промислового спорядження і промислового інвентарю, транспортні витрати, пов’язані з перевезенням плідників із маточного в нерестові стави і назад, мальків із нерестового у виросні стави, перевезенням річняків із зимувальних у нагульні стави, підвезення кормів, добрив та інших матеріальних цінностей із центральних складів господарства до ставів тощо. Часто терміни “непрямі витрати” і “розподільні” ототожнюють. Однак, на думку О.П. Скирпана, М.С. Палюха, непрямі витрати необхідно розглядати в момент включення їх на об’єкти обліку витрат, а розподільні витрати – за відношенням до конкретного виду продукції .
Основні і накладні витрати характеризують споживчі властивості продукції та обумовлені технологічними і управлінськими потребами.
Основні витрати характеризують потреби технології виробництва і безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, а накладні – потреби управління цим виробництвом. До основних відносяться, наприклад, витрати на вирощування товарної риби – рибопосадковий матеріал, біопрепарати, різні види кормів, паливо, основна і додаткова заробітна плата виробничих робочих тощо. До накладних – витрати, пов’язані з організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом.
Деякі види витрат надто піддаються швидкому коригуванню, інші вимагають більше часу. Щодо витрат, коригування і регулювання яких вимагає відносно більше часу відмітимо, що саме вони визначають розміри підприємства, параметри його виробничих потужностей, тобто фізичні розміри виробничих структур та виробничий потенціал машинного парку. Витрати такого виду належать до категорії постійних витрат (FC) які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва.
Крім постійних, підприємства мають також змінні витрати (VC) , які можна швидко і без особливих труднощів змінити у межах підприємства в міру того, як змінюється обсяг випуску продукції. Від конкретної ситуації залежить, які витрати є постійними, а які – змінними. Витрати, які є для одних підприємств змінними, для інших – можуть належати до постійних. У сумі постійні й змінні витрати складають загальні, або валові витрати виробництва (TC) і визначаються за формулою (1.1):
TC = FC + VC (1.1)
На основі опрацювання літературних джерел, встановлено, що поділ витрат на вказані групи збігається з проблемою умовності. Тому, деякі автори пропонують ці витрати називати умовно-постійними та умовно-змінними.
До умовно-змінних відносять вартість палива на човнах, вартість поточного ремонту та інші витрати. На думку І.А. Белобжецького “умовно-постійними вважаються витрати... які об’єднують великий комплекс витрат на управління, господарське обслуговування підприємства в цілому, а також на збут продукції”.
Такий підхід відіграє важливу роль при складанні кошторисів і визначенні розміру матеріального стимулювання членів підрозділу та найбільш точно розкриває поняття постійних і змінних витрат, оскільки в чистому вигляді вони не проявляються.
Традиційно до змінних витрат відносять ті види витрат, які змінюються залежно від обсягу виробництва. Тому змінні витрати, як правило, не потребують градації. Серед постійних витрат можуть виникнути додаткові витрати з введенням додаткового обладнання, залученням робітників, збільшенням площі, необхідної для введення у виробництво нових або збільшення обсягів виробництва. Іншими словами, частина постійних витрат в окремих випадках може змінюватись. Однак, для забезпечення можливості регулювання рівня прибутку від окремих видів рибної продукції необхідно поділити постійні витрати на окремі рівні, виділення яких підприємство проводить самостійно.
Метою такого поділу постійних витрат є виявлення місць їх виникнення, проведення контролю, а звідси – оптимізація і раціональне управління ними.
До загальних рівнів постійних витрат відносяться витрати, які складно віднести до конкретних видів продукції, але можна враховувати за групами виробів, центрах відповідальності або функціональних галузях діяльності без додаткового розподілу, і витрати, які не можна безпосередньо віднести ні на вироби, ні на місця виникнення витрат. Наведені вище аргументи дозволяють сформувати модель обліку витрат для рибницьких господарств внутрішніх водойм України.
Прикладне значення такого поділу для рибницьких господарств, особливо в умовах перехідної економіки, полягає у її необхідності для аналізу витрат структурних підрозділів, оскільки це групування покладене в основу розрахунків показників рентабельності; точки беззбитковості для товарної (живої) риби, рибопосадкового матеріалу, копченої продукції тощо; забезпечення прогнозування асортименту та обсягів виробництва рибної продукції.
У практичній роботі рибницьких господарств велике значення має групування витрат за етапами (стадіями) виробничого процесу, яке обумовлене специфікою рибництва та необхідне для здійснення контролю за рівнем витрат, узагальненням і визначенням загальної суми витрат у розрізі окремих технологічних процесів, для калькулювання собівартості продукції. Такий підхід відомий як облік витрат за центрами відповідальності.
Для забезпечення дієвості системи контролю витрати поділяють на: а) контрольовані, які контролюються з боку управлінського апарату. Вони мають цільовий характер і можуть бути обмежені будь-якими окремими витратами. Наприклад, контроль витрачання матеріалів для ремонту знарядь лову, промислового спорядження, інвентарю, човнів; б) частково контрольовані, які керівник підрозділу може частково контролювати і частково впливати на них; в) неконтрольовані – витрати, що не залежать від діяльності суб’єктів управління. Такими є індексація вартості гідротехнічних споруд, що викликає збільшення сум амортизаційних відрахувань, зміна цін на пально-мастильні матеріали.
У даний час важливою ознакою класифікації витрат є їх розмежування за функціями управління виробництвом. Причому ці витрати можна поділити на виробничі, адміністративні й на збут. Виробничі витрати – це витрати, які мають місце в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи наданні послуг. Адміністративні витрати і витрати на збут безпосередньо не пов’язані з виробничим процесом і не включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Сукупність цих витрат утворює витрати операційної діяльності підприємства.
За повнотою реалізації витрати класифікують на вичерпані, тобто збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду та невичерпані, тобто збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. У процесі діяльності господарство витрачає кошти на придбання устаткування. Оскільки мав місце лише обмін одного виду активів на інший, то ці витрати є невичерпаними, які принесуть користь у майбутньому. Але протягом періоду господарство реалізує продукцію та вводить устаткування. Для отримання доходу була спожита частка устаткування (у вигляді амортизації). Це вичерпані витрати.
Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані – у звіті про фінансові результати.
За відношенням до потужності підприємства витрати поділяють на обов’язкові і дискреційні. Обов’язкові витрати – це заплановані витрати номінальної потужності, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. До них відносяться податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.
Дискреційні витрати виникають протягом визначеного періоду часу у результаті прийнятого конкретного стратегічного рішення. Вони не пов’язані з обсягами виробництва або збуту (витрати на дослідження і розробки, вартість рекламних засобів і витрати на підвищення кваліфікації персоналу).
Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, необхідно враховувати не лише дійсні, а й можливі витрати. Дійсними є витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Можливими витратами є вигоди, які втрачаються, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення. Вони виникають у випадку обмеженості ресурсів. Якщо ресурси не обмежені, можливі витрати дорівнюють нулю.
Одержання достатньої інформації для прийняття рішень, спрямованих на покращання фінансового результату господарської діяльності, досягається при групуванні витрат на інкрементні та маржинальні.
Інкрементні витрати є додатковими і виникають у випадку виготовлення додаткової партії продукції. Наприклад, якщо у результаті прийнятого рішення збільшуються постійні витрати (виплачується премія за прискорене виробництво продукції), то ці витрати є інкрементними. Якщо ж рішення про додатковий випуск не впливає на збільшення суми постійних витрат, то інкрементні витрати дорівнюють нулю.
Маржинальними є витрати на виробництво в розрахунку не на весь випуск, а на одиницю продукції.
Для прийняття рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень. Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.
В умовах застосування нормативного методу обліку витрат на виробництво доцільно виділяти нормовані і ненормовані витрати. На нормовані витрати розробляються спеціальні норми, а в разі необхідності і зміни норм. На окремі витрати (непродуктивні витрати, брак у виробництві, втрати риби внаслідок задухи) нормативи не встановлюються. Такі витрати і втрати повинні контролюватися управлінським обліком.
Щодо плану усі витрати поділяються на планові та непланові. Якщо планові витрати безпосередньо викликані нормальними умовами організації процесу виробництва і реалізації рибної продукції, то непланові, як правило, пов’язані з порушеннями виробничо-господарської діяльності. Вивчення та переосмислення досягнень вітчизняної теорії і практики, освоєння західних теорій та методів управління, їх розумне поєднання дало змогу розширити класифікацію витрат для цілей фінансового та управлінського обліку. Використання рекомендованої класифікації витрат у практиці господарств досліджуваної галузі дає змогу управляти витратами по ходу виробничого процесу через виявлення відхилень від заданих параметрів, приймати рішення для попередження недоліків у роботі, підвищити рентабельність виробництва рибної продукції, забезпечити високі темпи росту прибутку.
Похожие работы
... порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається. Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарсь-кого податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель ...
... «Уланів» 21,7 152 Водоподаючий 8,1 73 Наг. стави «Пагурці» 15,8 111 Літні маточні №1–3 5,8 41 3.1 Аналіз діяльності Уланівського рибцеху при вирощуванні рибницької продукції В рибцеху знаходиться: · 4 нагульних стави, призначені для вирощування товарної риби; · виростних ставів, призначені для вирощування цьоголіток коропа та рослиноїдних риб; · 3 ...
... матеріал та методика роботи. Дослідження проводили на базі Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб вздовж виробничої практики. З метою вивчення шляхів інтенсифікації отримання рибницької продукції в умовах Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб проводилось ознайомлення і вивчення наявних заходів інтенсифікації ведення рибогосподарства. Також проходило ознайомлення з запланованими ...
... здійснюється часткове удобрювання органічними добривами. Протягом вегетаційного періоду здійснюється виловлювання сміттєвої риби. Вилов товарної риби відбувається восени. 2.1 Дволітній цикл вирощуванняі товарної риби у фермерському господарстві У фермерському господарстві Поворозника використовується дволітній цикл вирощування риби. Оскільки розведенням риби в господарстві не займаються, ...
0 комментариев