Порівняльна характеристика рибопродуктивності ставів за умов використання інтенсивної, напівінтенсивної та екстенсивної технології отримання рибницької продукції

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

на тему:

«Порівняльна характеристика рибопродуктивності ставів за умов використання інтенсивної, напівінтенсивної та екстенсивної технології отримання рибницької продукції»

 

Вступ

Вітчизняне рибництво за останні 40 років зазнало значних змін, зумовлених динамічністю процесів науково-технічного прогресу та кардинальними змінами у системі управління виробництвом і характері економічних відносин у країні. Впродовж 70–80-х років минулого століття спостерігалось збільшення обсягів виробництва продукції за докорінних змін у технологічних підходах відтворення і вирощування риби, розширився набір об'єктів культивування, насамперед за рахунок інтродукції далекосхідних рослиноїдних риб та високопродуктивних представників північноамериканської іхтіофауни. В цей період основну увагу приділяли проблемам комплексної інтенсифікації рибництва, розвитку індустріальних методів вирощування риби та спрямованій реконструкції іхтіоценозів водойм із переорієнтацією на управління їх функціонуванням, тобто забезпечувався перехід від рибальства до переважної експлуатації водойм шляхом розвитку аквакультури.

Упродовж наступного десятиліття рибне господарство України, як і вся економіка країни, натикалось на істотні труднощі, властиві періоду переходу до ринкових відносин. Багато підприємств галузі не змогли відразу адаптуватись до роботи в нестабільних економічних умовах за гострого дефіциту обігових коштів та інвестиційних ресурсів, високих кредитних ставок і зниження загального рівня платоспроможності населення. За таких обставин виконати весь комплекс технологічних вимог щодо інтенсивного ведення рибництва вдається далеко не завжди. Найбільші проблеми виникали у зв'язку з дорожнечею високоякісних гранульованих рибних комбікормів. У результаті загальні обсяги виробництва продукції рибництва в аквакультурі разом із промислом у внутрішніх прісноводних водоймах України в період 1991–2000 рр. зменшились з 84 до 35 тис. т, або у 2,4 рази. Багато вітчизняних рибогосподарських підприємств стали збитковими. Як харчовий продукт риба містить цінні для живлення людини компоненти, насамперед – повноцінні білки, що включають майже всі незамінні амінокислоти, ліпіди, ферменти, біологічно активні речовини, значну кількість мікроелементів. У рибних продуктах дуже низький вміст холестерину, вони мають здатність регулювати холестериновий обмін в організмі людини і підвищувати стійкість його до серцево-судинних захворювань. Вихід поживної частини, вміст протеїну у рибі свідчать про високі її харчові якості.

Порівняно з м'ясом тварин у рибі майже в 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке розварювання і ніжну консистенцію риби після теплової обробки та легке перетравлювання.

Попит на рибу в Україні з давніх часів задовольнявся приватними рибодобувниками, які жили на узбережжі Азовського п Чорного морів, а також лиманах, що впадають у Дніпро, Південний Буг, у гирлі Дунаю та інших річок. Рибу розвозили по всій Україні свіжою, солоною та в'яленою. У ставах культивували коропів, линів, карасів, щуку та інші види риб. Завдяки значному попиту населення на рибу і рибопродукцію, прибутковості її вилову та вирощування в Україні протягом останніх 80–100 роки створено відповідну матеріальну базу для розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах. Побудовано рибоводні стави, створено величезні штучні водосховища на каскаді великих річок, водойми-охолоджувачі ДРЕС, лиманні господарства, водойми комплексного призначення. Для вирощування риби почали використовувати природні водойми, озера, штучні басейни, садки, індустріальні комплекси тощо.

Значна увага приділялась також рибальству в морях і океанах. Це дало змогу в 1988–1990 рр. довести обсяг загального вилову риби та морепродуктів в Україні до 1,2 млн. т, а споживання на душу населення – до 18–19 кг за рік, з них 8,6 кг – рибних продуктів.

1. Огляд літератури

 

1.1 Організаційно-правові форми та сучасний стан виробництва риби

Основним завданням рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах є відтворення та використання водних живих ресурсів, переважно риби для одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Термін «внутрішні водойми» наводиться за Постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. №1147: «Внутрішні води України – це обмежені лінією державного кордону води річок, озер та інших водойм, а також морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України».

За спеціалізацією основного виробництва підприємства рибної галузі на внутрішніх водоймах поділяються на такі групи:

Ø   рибовідтворювальні комплекси – нерестово-вирощувальні рибні господарства, риборозплідники, розплідники рослиноїдних риб, рибоводні заводи частикових риб, осетрові та форелеві рибоводні заводи;

Ø   виробничі об'єднання рибного господарства, рибоводні та рибницькі підприємства – риборозплідники, повносистемні та нагульні ставові, басейнові, садкові, лиманні, озерно-товарні рибні господарства;

Ø   риболовецькі господарства та підприємства; рибоводно-меліоративні станції.

Рибогосподарські підприємства на внутрішніх водоймах розміщені на території всіх областей країни. Найбільша їх концентрація в АР Крим, Дніпропетровській, Київській, Черкаській та південних приморських областях. Товарні рибні і риболовецькі господарства розташовані на території сформованих систем розселення України і мають вихід на існуючу транспортну мережу, а в перспективі – на майбутні автомагістралі міжнародного класу, що сприяє швидкому надходженню риби і рибної продукції до ринків збуту в густо населених районах.

Серед основних продуктів харчування, що споживаються населенням України, найбільше зменшення припадає на рибу і рибопродукти.

Розвиток рибного господарства не можна розглядати ізольовано у відриві від загальнодержавної цілісної фінансово-економічної сфери. На економічний, технічний і технологічний стан рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах вирішальний вплив справляє загальнодержавна соціально-політична і економічна ситуація в країні, визначальними складовими якої, за оцінками провідних вітчизняних економістів-аналітиків, є:

Ø   відсутність опіки держави над своїми виробниками, тобто скасування попередньої практики забезпечення їх обіговими коштами, інвестиціями, ринками збуту;

Ø   втрата Україною близько 65% своїх колишніх ринків збуту, занедбаний розвиток внутрішнього ринку, відсутність стимулювання виробничого і споживчого попиту на товари і послуги вітчизняного виробництва та інвестиційного процесу;

Ø   обвальна лібералізація цін та спричинена нею гіперінфляція в 1992–1993 роках, що створили диспаритет цін, який розколов виробничу сферу на дві частини за ціновою ознакою, розбалансував ціновий простір на продукцію різних галузей господарства;

Ø   жорстка монетарна політика прогресуючого вилучення з обігу грошової маси, що призвела до розбалансованості грошової та товарної маси, високого рівня бартерного обміну і взаємної заборгованості між виробниками, затоварювання підприємств, які випускають і без того малі обсяги продукції;

Ø   надмірно високі відсоткові ставки Національного банку України та наддорогі кредити комерційних банків, що призвели до розколу економіки на дві відносно автономні сфери – фінансову і виробничу, розгулу спекулятивних операцій і переміщення капіталів на ринок високоприбуткових цінних паперів – у першій; до бартеризації, платіжної кризи, стагнації виробництва, відсторонення капіталів від реального сектора і виключення інвестування-у другій; до масової збитковості виробничої сфери та великої прибутковості фінансово-банківської системи;

Ø   початок фізичного розпаду продуктивних сил, руйнування інтелектуального і науково-технічного потенціалу, дискваліфікація кадрів, знецінення мотиваційних стимулів до продуктивної праці;

Ø   соціальне розшарування між різними верствами і категоріями населення;

Ø   невчасна виплата зарплат, пенсій, стипендій та зволікання з їх індексацією, зменшення внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення, дефіцит торгового і платіжного балансу.

Питома вага продукції рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах за 9 останніх років у загальних обсягах вилову риби становила 15–30%, а у виробництві харчової рибної продукції – 17–27%; частка океанічного рибопромислового флоту дорівнювала 70–85% вилову риби та 73–83% випуску харчової рибної продукції. Порівняно з 1996 роком спад виробництва на окремих групах підприємств сягнув 61–75% за виловом риби і 40–78% – за виробництвом харчової рибної продукції.

Порівняно з 1996 роком виробництво харчової рибної продукції в 2004 році зменшилося у рибній галузі з 684 тис. т до 292,1 тис. т, що становить 42,7%. Найбільший спад на підприємствах «Укррибгоспу» – 21,3%.

Для повнішої характеристики стану рибного господарства внутрішніх водойм України постала необхідність розглянути його за категоріями водойм.

Основним видом діяльності рибовідтворювальних комплексів є вирощування молоді різних видів риб та вселення їх у внутрішні водойми для подальшого вирощування, підвищення рибопродуктивності водойм та збільшення обсягів вилову товарної риби.

У сфері управління Головрибводу перебувають 9 рибо відтворювальних комплексів, з яких статус юридичної особи має тільки Дніпровський експериментальний рибоводний осетровий завод у Херсонській області. Несамостійними господарствами, що підпорядковуються облдержрибінспекціям та басейновим управлінням рибоохорони, є:

Ø   два форелевих рибозаводи в АР Крим і Чернівецькій області;

Ø   два рибоводних заводи управління «Південрибвод» – Ново-Каховський завод частикових риб і Херсонський вирощувальний експериментальний завод;

Ø   два господарства управління «Кримчоррибвод» – Каркінітський риборозплідник і Сиваський рибоводний пункт;

Ø   дві нерестово-вирощу вальні експериментальні дільниці управління «Одесарибвод» – Дністровська та Палієвська.

До складу об'єднання «Укррибгосп» входять 9 рибовідтворювальних комплексів:

Ø   два підприємства зі статусом юридичної особи – Іркліївський розплідник рослиноїдних риб і Червонооскільське рибоводне господарство;

Ø   сім рибоводних господарств, що є структурними підрозділами обласних виробничих рибокомбінатів, з них п'ять нерестово-вирощувальних рибних господарств – Канівське, Каховське, Кременчуцьке, Цюрупинське і «Ладинка», Дніпродзержинсь-кий розплідник рослиноїдних риб та риборозплідник «Південний» на Сергіївському лимані.

Для виробничих об'єднань рибного господарства, рибокомбінатів і рибницьких підприємств визначальними є такі види діяльності: розведення і вилов товарної риби та її реалізація; вирощування молоді риб, що використовується як рибопосадковий матеріал для власних потреб та зарибнення ставів, озер, водосховищ, лиманів, заток; виробництво харчової рибної продукції. Крім того, деякі підприємства займаються вирощуванням і переробкою сільськогосподарської продукції та її збутом.

Розміщені вони в усіх без винятку областях країни. До цієї групи входять 52 об'єднання, рибокомбінати і підприємства з поділом на ряд самостійних підприємств об'єднань. Виробничий потенціал цих підприємств визначається наявністю ставів, лиманів, технічних водойм, озер, водосховищ, басейнів і садків для вирощування та вилову риби, сумарна площа яких становить відповідно 115 тис. га та 177 тис. м³.

З 1990 по 2004 рік у всіх підприємствах збільшилася площа ставів і лиманів на 9,6 тис. га, нерестово-вирощувальних господарств і риборозплідників – на 1,1 тис. га, технічних водойм – на 6,3 тис. га, але зменшилася площа озерно-товарних рибних господарств на 4,0 тис. га, садків і басейнів – на 33,7 тис. м². Незважаючи на збільшення сумарної площі ставів, лиманів, водойм, озер і водосховищ на 12,3 тис. га, підприємства істотно зменшили випуск основних видів продукції: вирощування рибопосадкового матеріалу – з 642 до 264 млн. шт. – на 59%; розведення та вилов товарної риби – з 83361 до 23200 т – на 72%; використання кормів для годівлі риби – з 451,7 до 36,6 тис. т – 92%; середню рибопродуктивність вирощувальних ставів – з 11,0 до 5,4 ц/га – на 51%, нагульних ставів з 9,4 до 5,0 ц/га – на 42%; виробництво харчової рибної продукції – з 96,7 до 20,6 тис. т – на 78%.

Темпи зниження витрат рибних кормів за 1990–2004 pp. випереджали темпи спаду обсягів вирощування риби.

У цій групі підприємств за спеціалізацією виділяються три підгрупи рибних господарств: ставові та лиманні, басейнові та садкові, озерно-товарні й технічні водойми.

Природно-кліматичні умови України дають змогу вирощувати товарну рибу при дволітньому циклі наважкою 400–500 г., що має попит у споживачів. Разом з тим зростає попит і на більшу рибу, вагою 1–1,5 кг. Товарною якістю риби цікавляться і зарубіжні покупці.

Щоб одержати рибу наважкою 400–500 г., її вирощують два роки, а 1–1,5 кг – три роки і більше. Це за умови, що її підгодовуватимуть збалансованими комбікормами та підтримуватимуть необхідні показники гідрохімії й гідробіології. Така технологія вирощування товарної риби була у всіх господарствах.

У зв'язку з погіршенням екологічної ситуації водойм, забрудненням води шкідливими речовинами, що потрапляють разом з промисловими та сільськогосподарськими зливами, відсутністю коштів на придбання комбікормів, мінеральних і органічних добрив для внесення їх у стави, впровадженням полікультури стало неможливим вирощувати при дволітньому циклі товарну рибу, яка б мала попит у населення, оскільки дволітки коропа при цих умовах досягають наважки 200–250 г., а рослиноїдних риб ще менше – 150–200 г.

Згадані та інші обставини призвели до різкого зменшення вилову товарної риби останніми роками, погіршення економічної ефективності рибництва, що видно з аналізу стану рибного господарства ВО «Укррибгосп», який є основним товаровиробником і постачальником риби на внутрішній ринок. Як видно з таблиці, в 1998 р. обсяг вилову риби до рівня 1989 р. становив тільки 23,6%, або зменшився в 4,2 рази. Причому спад виробництва відбувся у всіх природно-кліматичних зонах країни.

Аналіз показує, що основною причиною зменшення обсягів вилову товарної риби стало різке зниження рибопродуктивності нагульних ставів.

Занепад економіки рибного господарства став наслідком порушення технологій вирощування риби від личинок до товарного вигляду, погіршення використання основних і відсутності обігових засобів виробництва та інших причин. Отже, є необхідність проаналізувати основні причини зниження ефективності рибного господарства ВО «Укррибгосп».

Останніми роками виробничі показники вирощування рибопосадкового матеріалу значно погіршились: знизились рибопродуктивність вирощувальних ставів, середня наважка цьоголітків, їх вгодованість тощо.

Порівняно з попередніми роками та нормативними показниками якість рибопосадкового матеріалу гірше майже вдвоє. Внаслідок порушення технології вирощування середня наважка цьоголітків у 2004 р. становила 14 г. при нормативі – 20–25 г. Дуже низький вихід цьоголітків від посаджених на вирощування личинок – 25,5–37,3% при нормативах для України 50–60%. У зв'язку з недорозвиненістю вгодованість вирощених риб залишається низькою, що негативно позначається на їх перезимівлі.

На кількість та якість рибопосадкового матеріалу негативно впливає відсутність у ряді рибних господарств маточного поголів'я, невчасне проведення нерестової кампанії, недотримання технології інкубації ікри риб в інкубаційних цехах, що в підсумку призводить до пізньої посадки личинок риб на вирощування, масової їх загибелі. Нова технологія інкубації ікри рослиноїдних риб застосовується не скрізь. Зокрема, можливості його в Полтавському, Закарпатському та Вінницькому підприємствах використано в 2004 р. лише на 1,2–35%. Значну частину личинок риб завозять з інших господарств в непристосованій тарі, що призводить до їх загибелі під час транспортування.

Багато рибопосадкового матеріалу гине під час зимівлі. Так, на підприємствах ВО «Укррибгосп» вихід його із зимівлі становив: у 2002 р. – 58%, 2003–55% і в 2004 р. – 67% при нормативі 75–80%. Значний відхід риби під час зимівлі з багатьох причин, але основними з них є незадовільна якість рибопосадкового матеріалу, не підготовлені зимувальні стави та порушення правил зимівлі. Втрати рибопосадкового матеріалу під час зимівлі призводять до недозарибнення нагульних ставів та зростання собівартості товарної риби, оскільки незавершене виробництво загиблої риби переноситься на товарну. Все це погіршує ефективність рибного господарства.

Унаслідок низької якості рибопосадкового матеріалу, порушення технології вирощування товарної риби, відсутності повноцінних кормів для годівлі риби та інших чинників у більшості рибгоспів практикують велику густоту посадки рибопосадкового матеріалу, що нічим не обґрунтовується. Згідно з рибоводними нормативами на 1 ц товарної риби в нагульні стави слід пересаджувати 330–400 екз. річняків. Фактично цей показник перевищує норматив у кілька разів. У 2004 році на виловлений 1 ц товарної риби витрачено 1219 штук рибопосадкового матеріалу, а вихід дворічок становив 47,5%.

Ефективність використання рибопосадкового матеріалу для вирощування товарної риби в господарствах різна. Так, у 2004 році вихід товарних коропів від посаджених навесні в Сумському ВАТ був на рівні 91,3%, а рослиноїдних риб – 93,7%. У сусідньому Чернігівському об'єднанні вихід коропів становив лише 40%, рослиноїдних риб – 37%. В окремих підприємствах показники ще гірші: в Херсонському – відповідно, 14 і 29%, Вінницькому – 25 і 54%, Львівському ВАТ – 25,2 і 32% за нормативного показника – 75–80%. Відсутність належної уваги й контролю за використанням ресурсів та їх збереженням призводить до великих втрат рибопродукції і збитків.

Сільськогосподарські водойми, а їх понад 200 тисяч гектарів, за характером використання значно відрізняються від спеціальних рибоводних ставів рибгоспів, що ускладнює проблему їх рибогосподарського освоєння. В технологічному плані вони тісно пов'язані з організацією малого зрошення, використанням води для протипожежних заходів, напуванням худоби, відпочинком населення, аматорським рибальством тощо. Багато з наявних ставів потребують ремонту й реконструкції. Як правило, рибу тут вирощують без підгодівлі концентрованими кормами.

Свого часу Міністерством сільського господарства, а потім Держагропромом України було розроблено і здійснено заходи з використання цих водойм для вирощування риби і підвищення їх рибопродуктивності з концентрацією, спеціалізацією і міжгосподарською кооперацією рибництва в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах. Протягом нетривалого часу на базі колгоспних ставів було створено 46 рибоводно-меліоративних станцій. Це були державні підприємства, що здійснювали свою діяльність на принципах господарського розрахунку і мали завдання вирощувати рибопосадковий матеріал, провадити ремонт і реконструкцію ставкового фонду в колгоспах і радгоспах, впроваджувати у виробництво новітні досягнення науково-технічного прогресу, зокрема, заводського методу відтворення риб, поліпшувати племінну справу у рибництві, здійснювати підготовку і перепідготовку рибоводних кадрів тощо. На базі рибоводно-меліоративних станцій систематично проводились республіканські та регіональні семінари, на яких вивчались досягнення науки і передового досвіду в цій галузі.

Вирощування рибопосадкового матеріалу на РМС зросло з 23,8 млн. шт. у 1971–1975 pp. до 103,1 млн. шт. в 2003 p., або в 4,3 рази. Підвищились рибопродуктивність вирощувальних ставів та якість рибопосадкового матеріалу. Колгоспи і радгоспи України були повністю забезпечені матеріалом для зариблення своїх ставів. Частину рибопосадкового матеріалу рибоводно-меліоративні станції реалізовували Ростовській, Бєлгородській, Тульській та іншим областям Російської Федерації. Особливо це стосувалося українських коропів. У свою чергу на РМС для вирощування завозили личинок рослиноїдних риб з Молдавії, Краснодарського і Ставропольського країв Росії. Рибоводно-меліоративні станції стали науково-технічними та організаційними центрами сільськогосподарського рибництва.

За інвентаризації ставкового фонду було встановлено, що в Україні більш як у 200 адміністративних районах площі ставів перевищують 300 гектарів. Треба було знайти можливості раціонально використати ці водні площі для вирощування риби. І такий шлях було знайдено – це міжгосподарська кооперація.

За кожною рибоводно-меліоративною станцією були закріплені зони для рибогосподарського обслуговування і при допомозі РМС були створені базові господарства, що мали порівняно кращі стави, кадри, матеріально-технічну базу і були в змозі освоювати в рибництві деякі елементи інтенсифікації. Таких господарств з так званим інтенсивним веденням рибництва було понад 250.

Є підстави вважати, що тільки завдяки концентрації, спеціалізації та міжгосподарській кооперації рибництва стало можливим виробляти щорічно в сільськогосподарських водоймах 15,4 – 18 тис. т товарної риби, або в 3,8 рази більше, ніж було в 1974 році до початку цієї роботи. Пошук шляхів подальшого розвитку рибництва тривав. Для деякої централізації окремих функцій міжгосподарських підприємств на обласному рівні почали створювати виробничі об'єднання в Черкаській та Вінницькій областях, асоціацію рибних господарств – у Дніпропетровській, виробничо-наукову систему «Риба» – в Тернопільській області.

Проте внаслідок реорганізації рибоводно-меліоративні станції ввійшли до ВО «Укррибгосп» Держагропрому України, в обласних управліннях сільського господарства було ліквідовано відділи ставкового рибництва, всі управлінські функції щодо рибництва перейшли до обласних рибокомбінатів, що мали чимало й своїх проблем. Рибоводно-меліоративні станції зменшили вплив на сільськогосподарські підприємства, що займалися рибництвом. Міжгосподарські підприємства розпалися, а рибницькі ферми було занедбано. Таким чином сільське господарство, взагалі жителі України втратили 12–15 тис. т риби, яку раніше без дотацій держави щороку виробляли рибоводно-меліоративні станції, міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації і спеціалізовані рибницькі ферми колгоспів і державних господарств республіки.