Визначення процедури

3.1. Визначення процедури.

Процедура ( від латинського procedo – проходжу, відбуваюсь) – поняття, яке встановлює виконання певних дій засобами праці над предметами праці з метою пізнання, перетворення або удосконалення їх для досягнення оптимуму.

Контрольні функції в господарському механізмі здійснюються за допомогою контрольно-аудиторських процедур, вироблених наукою і практикою.

Контрольно-аудиторські процедури – це система методичних дій на суб’єкти і об’єкти процесу розширеного відтворення суспільно-необхідного продукту, які здійснюються аудиторами при проведенні контрольних функцій. Як суб’єкт ( від латинського subjectum – лежить в основі ) виступають носії прав і обов’язків підприємців, а об’єктами є предмети, на які спрямована їх діяльність. У процесі господарської діяльності суб’єктами права можуть бути особи фізичні конкретні громадяни і особи; юридичні – об’єднання, підприємства, кооперативи, організації, установи. Вони виступають як носії й учасники господарських прав і обов’язків, здійснюють господарську діяльність і керують нею згідно із законами і нормативно-правовими актами держави.

Контрольно-аудиторські процедури реалізують методичні прийоми контролю і аудиту, тому їх характеризують за тими функціями, які вони виконують у контрольно-аудиторському процесі.

Методологічні прийоми аудиту можна поділити на :

Органолептичні:

·          інвентаризація;

·          контрольні заміри робіт, вибіркові та суцільні спостереження;

·          технологічний та хіміко-лабораторний контроль;

·          експертиза різних видів;

·          експертиза проектів і кошторисної документації;

·          службове розслідування;

·          експеримент.

 

Розрахунково-аналітичні:

·          економічний аналіз;

·          статистичні розрахунки;

·          економіко-математичні методи.

 

Документальні:

·          інформаційне моделювання;

·          дослідження документів;

·          камеральні перевірки;

·          нормативно-правове регулювання.

 

Узагальнення і реалізація результатів контролю і аудиту:

·          групування недоліків;

·          документування результатів проміжного контролю;

·          аналітичне групування;

·          слідчо-юридичне обґрунтування;

·          систематизоване групування результатів контролю і аудиту;

·          прийняття рішень;

·          контроль за виконанням прийнятих рішень.

Кожний методичний прийом у системі фінансового-господарського передбачає використання певних контрольно-ревізійних процедур.

3.2. Види процедур.

Контрольно-аудиторські процедури за призначенням у застосуванні прийомів контролю можна поділити на організаційні, моделюючі, нормативно-правові, аналітичні, розрахункові, лічильно-обчислювальні, логічні, порівняльно-зіставні та інші.

Організаційні – вибір спеціалістів для виконання контрольних функцій, оформлення організаційно-розпорядчої документації (накази, розпорядження, графіки тощо), встановлення об’єктів і методики контролю.

Моделюючі – побудова організаційних та інформаційних моделей об’єктів контролю, які дають змогу оптимізувати проведення контролю за часом і якісними характеристиками із застосуванням обчислювальної техніки. Модель залежно від контролю групи економічно однорідних об’єктів конкретизують у частині диференціації об’єктів та їхніх структурних елементів, джерел інформації методичних прийомів проведення аудиту і узагальнення його результатів. Способом моделювання, наприклад, встановлюють нормативно-правову і фактографічну інформацію, яка стосується об’єкта контролю, створюють інформаційний образ.

Нормативно-правові – перевірка відповідності функціонування об’єкта контролю правилам, додержання трудового законодавства у трудових відносинах на підприємстві, проведення інвентаризації цінностей і додержання Основних положень з інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків.

Аналітичні – розчленування об’єкта контролю на складові елементи і дослідження їх із застосуванням спеціальних методик. Так аналізують виконання державного замовлення з випуску найважливіших видів продукції в асортименті; провадять технологічний і хіміко-лабораторний контроль якості виробів тощо.

Розрахункові – перевірять достовірність кількісних і вартісних вимірників господарських операцій, розраховують узагальнюючі показники, які характеризують об’єкт контролю ( показники продуктивності праці, виконання плану реалізації тощо).

Лічильно-обчислювальні – застосовують під час перевірки кількісної характеристики об’єктів контролю. До них відносяться – встановлення вартості товарів відповідно до ринкових цін, перевірку правильності нарахування заробітної плати робітникам, розрахункових відносин тощо. Крім, того їх використовують при інвентаризації, дослідженні документів, економічному аналізі, статистичних розрахунках, економіко-математичних методах, інших методичних прийомах аудиту.

Логічні – ґрунтується на застосуванні прийомів логіки у процесі аудиту. Використовують їх у поєднанні з іншими контрольно-аудиторськими процедурами (наприклад, при перевірці документів, економіко-математичних розрахунках, економічному аналізі).

Порівняльно-зіставні – передбачають порівняння і зіставлення об’єкта з його аналогом, затвердженими зразками, нормативно-правовими актами для виявлення відхилень від них. Слід зазначити, що причини відхилень досліджують за допомогою інших контрольно-аудиторських процедур. Порівняльно-зіставні процедури широко використовують разом з іншими методичними прийомами аудиту, але особливо важливу роль вони відіграють при дослідженні документів.

Аудитор одержує аудиторські свідчення шляхом застосування однієї або кількох із процедур, які він безпосередньо використовує під час аудиту підприємства:

·          перевірка;

·          спостереження;

·          опитування;

·          підтвердження;

·          підрахунки.

Перевірка – складається із вивчення бухгалтерських регістрів; документів, які дають змогу зібрати аудиторські свідчення різного ступеня надійності. До основної категорії документальних аудиторських свідчень, які мають різний ступінь надійності належать: аудиторські свідчення , які створенні і зберігаються трьома особами; документальні аудиторські свідчення, які зберігаються в клієнта.

Спостереження – аналіз процесу або процедури, що використовується іншими особами.

Опитування – зберігання інформації від обізнаних осіб клієнта і поза межами їх. Воно може дати аудитору нову інформацію або підтвердити стару інформацію.

Підрахунки – перевірка відповідності сум, які зазначені в регістрах обліку і первинних документах.

Отже, контрольно-аудиторські процедури – це дії, які конкретизують застосування методичних прийомів контролю процесу розширеного відтворення суспільно необхідного продукту, забезпечують виявлення конфліктних ситуацій з метою їх своєчасного усунення.

Література

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 966 – ХІV.

2. Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706.

3. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000: Пер. З англ./За ред. С.Ф.Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с.

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.

5. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінасів України від 30 листопада 1999 р. № 291.

6. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затверджене Міністерством фінансів України від 25 травня 1995 р. № 88.

7. Порядок подання фінансосовї звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28. лютого 2000 р. № 419.

8. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69.

9. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: 2001: Навч. посібник / Під ред. М.В. Кужельного. – 6-те вид. – К.: А.С.К., 2001. – 272 с.

10. Деващук Л.Г., Єрмалаєва В.І., Квач Я.П., рудинська О.В. Теоретичні основи та практика бухгалтерського обліку. Частина І. Навчальний посібник. – Х.: ТОВ "Одіссей" – 2001. – 408 с.

11. Сук Л.К. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посібник. – К.: Інститут післядипломної освіти Київського університету імені Тараса Шевченка. – 2002. – 238 с.

12. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посіб. – К.: Знання – Прес., 2003. – 444 с.