Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності

3. Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності

Особливості формування і функціонування даних груп значною мірою подібні до вищезазначених: вони створюються досвідченим лідером, із самого початку є досить організованими і швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емоційних зв'язках, а якщо такі спочатку й існують, то вони швидко заміщаються власне функціонально-діловими, зумовленими участю у групо-вих злочинах, і не поширюються на позаспільну злочинну діяльність.

Разом з тим, такі групи мають виражені специфічні відмінності. Вони полягають, передусім, у тому, що їх структура є своєрідною копією тих організацій, всередині яких вони функціонують: злочинні лідери обіймають в них вищі керівні посади, відповідальні виконавці –– керують структурними підрозділами, де працюють рядові учасники. Існуючі відносини службової залежності викорис-товуються, в тому числі, й для здійснення злочинних оборудок, тобто організатор, визначаючи можливості для вчинення злочину, пристосовується до ситуації й використовує існуючі об'єктивні умови у злочинних цілях. Переплетення виробничої і злочинної діяльності, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значних переваг.

Для втягнення у групу використовуються такі прийоми, як шантажування та погроза компрометації, створення ситуації матеріальної залежності, створення труднощів у роботі в сполученні з обіцянкою допомоги, а також використання службової чи іншої залежності, прохання, умовляння, обман, і лише у надзвичайних випадках — насильство. При відмові від подальшої злочинної діяльності окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцій проти особи, окрім відлучення від групи та розповсюдження дискредитуючої інформації.

Характерною є також подвійна система цінностей та переконань учасників таких груп щодо власності: вони не ідентифікують себе зі злочинним світом, але при цьому ігнорують правопідзахисні соціальні цінності та надають підвищеної значимості особистому добробуту; розкрадання суспільної власності, на відміну від інших злочинів (квартирна та кишенькова крадіжка, пограбування, розбійний напад та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дія, але не засуджується як засіб особистого збагачення.

4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю

Кількісні параметри даних груп визначаються багатоступеневістю та багато-функціональністю планованої діяльності, необхідністю виконання досить складних операцій, використанням різноманітних спеціалізованих засобів при вчиненні злочину і т. ін., що потребує не мінімальної, яку попередніх випадках, а оптимальної чисельності групи (в середньому — 4 чол.). Їх психологічними особливостями є високий ступінь контактності учасників між собою ще до визначення спрямованості групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х і більше місяців), попередньо визначаючи стратегію і тактику дій, підшукуючи чи спеціально виготовляючи відповідне технічне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навіть тренуючись і набуваючи необхідні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованість групи та сталість стосунків її учасників.

У таких групах існують традиції і норми поведінки, що значною мірою відображають існуючі в загальнокримінальній злочинності, але трансформуються відповідно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується ієрархія ролей, що, як правило, визначається внеском кожного учасника в досягнення кінцевого злочинного результату. Значна увага приділяється конспірації та маскуванню, наявні санкції, у тому числі й фізичні, за порушення існуючих правил.

5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини

Діяльність таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спільне прове-дення часу, збіг установок поведінки та наявність у кожного із учасників антисус-пільної спрямованості. Залучення до групи відбувається, як правило, шляхом навіювання, зараження і наслідування на яскраво вираженому емоційному тлі.

Даним групам властиві жорсткі правила і традиції, засновані на культі насильства, що зумовлює значні психологічні і фізичні санкції за порушення норм рольової поведінки, у тому числі — екстремальні. Найбільш яскраво, у порівнянні з вищезазначеними групами, виражена ідентифікація особистості з групою, внаслідок чого значною мірою деформуються уявлення про норми моралі і закону, втрачається самоконтроль, ігнорується та перестає усвідомлюватися неминучість відповідальності.

Культивується використання специфікованої атрибутики в широких межах — від жаргону до обрядів і традицій; лідерами заохочується розгнузданість, розбещеність, оргії, акти вандалізму, тобто такі афективно-імпульсивні форми поведінки, що сприяють посиленню залежності учасника від групи, а також створюють емоційний фон, який полегшує прийняття рішення про вчинення злочину.

Завдання 3. Задача

 

Умова: Через Н-ську митницю постійно здійснювалось перевезення наркотичних речовин. Підозри виникли відносно одного з представників зовнішньо-торгівельної організації. Підозрюваний Л., 52 років, високого зросту, слідкує за своєю зовнішністю: рідке волосся акуратно зачесане. Контролює свою поведінку. Визначено перелік речей, які постійно знаходять-ся у валізі підозрюваного під час закордонних відряджень: рушник, зубна пас-та, білизна, одеколон, електробритва, кімнатне взуття, крем для гоління, лак для волосся в аерозольній упаковці, термос, спортивний костюм, окуляри. Подальша робота виявила ґрунтовність виниклих підозр. На якій підставі?

Розв’язок: З вищенаведеного можна припустити, що причиною виник-нення підозр щодо особи є спостереження за тими речами, які громадянин Л. постійно возить за собою. А саме, можливо, що деякі його речі: зубна паста, одеколон, крем для гоління, лак для волосся та термос (всі речі, в яких могли перевозитись наркотичні речовини) не змінювали свого стану протягом всіх поїздок особи. Тобто, тюбики лишалися повними, не змінювалась зубна паста, крем для гоління, але при цьому сама особа була дуже охайною. Звідси і виникає парадокс –– не використовуються засоби гігієни, але зовнішній вигляд особи є охайним, акуратним. Тобто ці речі не використовувались за своїм прямим призначенням. В такому разі виникає питання: Для чого особі згадані речі? Таким чином, виникли підозри щодо використання оболонок згаданих речей як контейнерів для перевезення наркотичних речовин. Як вказано в умові подальша робота підтвердила ґрунтовність таких підозр.

Висновки

Розглянувши два теоретичних питання можна зробити наступні висновки.

Виділяють такі основні етапи розвитку юридичної психології:

I — описовий (з давнини до початку XIX ст);

II — порівняльно-аналітичний (XIX ст);

III — природничо-науковий (з початку XX ст. до теперішнього часу).

Можна виділити три етапи розвитку юридичної психології в Україні:

1) кінець XVII ст. — перша половина XVIII ст. (епоха Просвіти) — перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця, критично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;

2) кінець XVIII ст. —остання чверть XIX ст. —характеризується початком читання курсів із юридичній психології;

3) XX ст. — початок XXI ст. — оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни.

Юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами:

1) кримінальна психологія;

2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) діяльності;

3) пенітенціарна психологія;

4) правова психологія;

5) психологія юридичної праці;

6) судово-психологічна експертиза.

Злочинна група — це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) —головне, заради чого існує злочинна група.

Закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності;

2) розвиток групи від простого об'єднання для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань).

Структура злочинних груп:

1.         лідер;

2.         відповідальні виконавці;

3.         виконавці;

4.         "опозиціонери".

4) заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділові;

5) вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон — район — місто — область — регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

Зазначені психологічні особливості, в тому числі й закономірності функціо-нування, стосуються злочинних груп загалом. Можна виділити окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку:

1. Злочинні групи неповнолітніх і молоді.

2. Злочинні групи раніше засуджених.

3. Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності.

4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю.

5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини.

Список використаної літератури

1.            Бараненко Б. І. Психологія оперативно-розшукової діяльності: Навчальний посібник. –– К.: ЦУЛ, 2007. –– 272 с.

2.            Бедь В. В. Юридична психологія: Навчальний посібник. –– Львів: Новий Світ-2000, 2004. –– 376 с.

3.            Іванов В. М. Юридична конфліктологія: Навчальний посібник. –– К.: МАУП, 2004. –– 224 с.

4.            Коновалов В. Е. Правовая психология: Учебное пособие для юристов. –– Харьков: Основа, 1990-1991. –– 198 с.

5.            Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. –– К.: Выща школа, 1990. –– 259 с.

6.            Сабуров А. С. Юридична психологія: Навчальний посібник. –– К.: ТП Прес, 2003. –– 208 с.

7.            Юридична психологія: Підручник. –– К.: КНТ, 2007. –– 360 с.