Трансперсональна психологія С. Грофа

2          Трансперсональна психологія С. Грофа

У процесі функціонування гуманістичної психології виокремлюється трансперсональна психологія, яка зміщує акценти на метапотреби і метацінності. Предметом її є психологічні виміри релігійного та містичного досвіду, завданнями — обґрунтування трансперсональної, транслюдської психології, що ґрунтується на основних духовних традиціях людства.

Трансперсональна психологія розробляє теоретичну парадигму, за допомогою якої можна описати такі феномени, як містичні переживання, космічну свідомість і т. д. Представники психоаналізу неоднозначно ставились до проблем змінених станів свідомості, містичного досвіду. 3. Фройд будь-які його вияви розглядав як ілюзорні за змістом і невротичні за симптоматикою. О. Ранк, піддавши сумніву фройдівську теорію сексуального походження неврозів, зосереджував увагу на родових травмах, створивши передумови для появи трансперсональної психології С. Грофа.

У першій половині XX ст. найбільше вивчав трансперсональні стани К.-Г. Юнг. У його концепції «суб'єктивне» домінувало над «об'єктивним», несвідоме над свідомим, містичне над науковим.

Значний внесок у трансперсональну психологію зробив італійський вчений Роберто Ассаджіолі (1888—1974 р.р.). Життєві сили людського існування він вбачав у духовності, що спонукало його до розробки нового методу терапії і самодослідження — психосинтезу. Психосинтез P. Ассаджіолі, пораджений фройдизмом, ґрунтується на тому, що психіка індивіда вміщує потенціал, покликаний проявитися, реалізуватися. Згідно з цією теорію, існує надособистісний і духовний виміри психіки, а містичним станам притаманний зцілюючий характер. Духовність повинна інтегрувати особистість, надати їй цілісності та завершеності.

Зародженню трансперсонального руху значно сприяли Д. Судзукі, X. Чаудхрурі, Б. Раджніш (Ошо), тибетський буддизм. Представники трансперсональної психології досліджували східні духовні традиції, які вивчали людську душу.

X. Феррер зазначав, що трансперсональні ідеї простежуються «в західній філософії, наприклад, в метафізиці, споглядальних ідеалах і теорії пригадування (anamnesis) Платона; в трансцендентальній феноменології Гуссерля; в діалектиці Духу В. Гегеля; у європейському романтизмі XIX ст.; в американському трансценденталізмі; у філософії Буття в Хайдеггера; в духовних традиціях, таких як неоплатонізм, гностицизм, герметизм, християнський містицизм, Каббала...» [24, с. 37]. Трансперсональний рух об'єднав «західну психологію (психоаналітичну, юнгіансь-ку, гуманістичну і екзистенційну школи), східні споглядальні традиції (дзен, Адвайта Веданта і даосизм,), психо-делічну контркультуру (виникла в 60-ті роки XX ст. у Каліфорнії), філософську містику.

Дослідження змінених станів психіки активізувалося у 60-ті роки XX ст. і було пов'язано з відкриттям психоде-ліків — психофармакологічних засобів досягнення трансперсонального.

Представники східних духовних практик витрачали багато часу та зусиль на розвиток унікальних психотехнік — від найпростіших (голодування, відмова під сну, відлюдництво) до найвитонченіших (самообмеження у «споживанні» кисню чи інших дихальних технік). Вони прагнули глибше осягнути пласти свого Я, передавши цю здатність іншим. С. Гроф зазначав: «Досвід і поведінка шаманів, індійських йогів і саддху (святих відлюдників) чи духовних шукачів інших культур за західними психіатричними стандартами слід було б діагностувати як явний психоз. І, навпаки, ненаситне честолюбство, ірраціональні спонуки до компенсації, технократія, сучасна гонка озброєнь, міжусобні війни, революції і перевороти, які вважаються нормою на Заході, розглядались би східними мудрецями як симптоми крайнього божевілля» [1, с. 323].

Концепт «трансперсональний» запровадив С. Гроф (нар. 1931р.). Він описав синтетичну картографію, розроблену на значній фактологічній базі, сформулював динаміку переживань травм, отриманих індивідом до та під час народження, пов'язавши архетипічний світ К.-Г. Юнга з набутками релігієзнавства та власними практичними дослідженнями. З допомогою його експериментальних даних вдалося обґрунтувати концепцію єдності трансперсонального досвіду для всього людства. Відкриття і дослідження дії психоделіків, зокрема ЛСД (психоактивний препарат, неспецифічний посилювач ментальних процесів), прояснили явища шаманізму, культових містерій. С. Гроф перший випробував на власному досвіді дію ЛСД, що змінило його професійний світогляд.

Значний внесок у дослідження містичних станів з допомогою психофармакологічних методів зробили Т. Лірі, Р. Метцнер, Р. Олперт та ін. Вони встановили, що стани, які виникають при застосуванні психоделічних препаратів, не є станами «змодельованого психозу», як вважали раніше, а навпаки, відтворюють ті стани, яких впродовж століть досягали релігійні подвижники.

Дослідники виділяють три етапи психоделічного досвіду. Перший етап характеризується повною трансценденцією: спостерігається відсутність власного Я; другий — допускає появу Я, коли загострюється ясність чи домінують галюцинації (кармінні бачення); третій етап передбачає повернення до власного Я. Переживання, яке в експериментальній картографії Т. Лірі називається «стадією Чистого світла Першого Бардо», є вищою метою усіх розвинутих релігій, містиків [4, с. 28]. З допомогою звичайного розуму осягнути його неможливо.

Психоделічний досвід має багаторівневу структуру: на першому рівні відбувається легкий ефект «сп'яніння», який супроводжується візуальними феноменами (наприклад, кольори стають яскравішими). На другому рівні кольори стають насиченішими, спостерігаються дивні візуальні перцепції (наприклад, предмети починають дихати чи рухатися), актуалізується креативність. Третій рівень характеризується фрактальним сприйняттям, грою ліній, структур. На четвертому посилюються галюцинації, Его повністю розщеплюється, на п'ятому немовби зливається зі Всесвітом, Абсолютом, Богом тощо [4, с. 24].

Психоделічний досвід дає змогу зрозуміти несвідоме і усвідомити його. Перший рівень усвідомлення — поверховий — абстрактні переживання; вони не містять символічного змісту. Його можна розглядати як варіації біографічних подій — спогади перших днів або тижнів життя, спогади про тяжкі тілесні травми тощо. Другий рівень співвідноситься із спогадами пренатального (до початку пологів) досвіду. Третій (трансперсональний) — відчуття індивіда, при яких його свідомість розширюється і трансцендує за просторово-часові межі. Спостерігається історична регресія у біологічне, культурне або духовне минуле. Іноді регресія заглиблюється у колективну расову пам'ять, тоді можна проникнути у свідомість творіння, планети. Цей процес смерті і нового народження пов'язаний із відкриттям внутрішніх духовних сфер у людській свідомості.

Через поширення безконтрольного вживання ЛСД і негативну реакцію з боку ЗМІ психотерапевти-трансперсоналісти розробили ефективні засоби немедикаментозної терапії, аналогічні дії ЛСД. Так, віднайшли техніку холо-тропного дихання (грец. holos — цілий і trepein — рухатись у напрямі до чогось, тобто орієнтований на спільність, тотальність), яка поєднує посилене дихання, музику і зосереджуючі фізичні вправи. У холотропному стані людина відчуває вторгнення інших вимірів буття. Почуття, які викликає холотропна терапія, найрізноманітніші: від екстатичного захвату до потворного жаху. У холотропних станах людина має змогу пережити всі стадії свого біологічного народження, спогади пренатального життя і навіть отримати інформацію про зачаття, яка збережена на клітинному рівні. Під час таких переживань можна одержати інформацію про різні аспекти Всесвіту, зокрема про його одухотворення. Трансперсональний досвід розкриває переживання попередніх життів, ототожнення з іншими індивідами, тваринами, рослинами, єднання з усім живим тощо. С. Гроф наводить приклад, коли освічений американець, перебуваючи у високогір'ях Сьєрра-Невади, відчув втрату своєї ідентичності, ототожнившись з гранітною скалою [2, с. 26-27]. Під час холотропного стану людина має нагоду знову пережити процес народження, звільнитися від гніту родової травми, «перезаписати» її з позицій сьогоднішнього дня.

Перебуваючи у холотропних станах, людина може відчувати психодуховну смерть і відродження, єдність з усім Всесвітом і Богом. Люди, які переживали Абсолют, не бачили ніяких фігуративних образів. Вони порівнювали Абсолют із яскравим джерелом світла. На думку С. Грофа, зустріч з Абсолютом переживається двояко: по-перше, всі межі особистості розчиняються, відбувається злиття з божественним джерелом, по-друге, людина зберігає відчуття окремої особистості, виступаючи в ролі здивованого спостерігача таємниць буття. Психолог зазначає, що більшість із тих, хто зустрічався з божественним, стверджує, що термін «Бог» неадекватно передає глибину їх переживань. Навіть такі поняття, як Абсолют, Вселенський розум не спроможні відобразити це надзвичайне потрясіння. Подібний досвід не можна розкрити з допомогою мови, особливо тим, хто їх не пережив. С. Гроф наводить приклад одкровень тридцятисемирічного психіатра: «...Моєю єдиною реальністю була велетенська маса обертальної енергії, яка немовби в абстрактній формі утримувала все

Буття. Вона була яскравою, як міріади Сонць... Я зустрівся з чистою свідомістю, вселенським розумом і творчою енергією...» [2, с. 35—36]. Зустріч з Абсолютною свідомістю не єдиний спосіб пережити вищий космічний принцип. Іншим типом є ототожнення себе з Космічною Пустотою, Небуттям. Ця Надкосмічна Пустота потенційно вміщує все існуюче, є джерелом буття.

Під час ототожнення з Абсолютною свідомістю проходить процес впізнавання божественної природи людини. С. Гроф наголошує, що у психіці кожної людини закодований весь космос. Доступ до нього у трансцендентних станах відкритий всім, що допомагає зрозуміти Всесвіт і буття «як божественну гру Абсолютної свідомості» [2, с. 66].

У холотропних станах все буття людини і світу функціонує як розгортання свідомості, космічна божественна драма, де кожен виступає драматургом і актором. Діапазон цієї драми величезний — від галактик, сонць, до ядерних частинок. З кожним екскурсом у феноменальні світи Вселенський Розум збагачується досвідом різних ролей. Холотропні стани свідомості розкривають перед людиною іманентне божественне, вплетене у феноменальний світ. Кожний індивід сумірний з усім творенням в цілому і з усіма його частинами.

С. Гроф вважає, що трансперсональні переживання сприяють відкриттям у розумінні і сприйнятті світу, матеріалізують трансфеноменальні виміри реальності. Вихід за межі індивідуального свідчить про унікальне духовне пробудження. У трансперсональних переживаннях індивід ототожнює себе з космічною свідомістю, Вселенським Розумом або Пустотою.

У трансперсональних переживаннях розкриваються реінкарнаційні спогади. С. Гроф наводить приклад, коли робітник, який проходив курс лікування ЛСД-терапією, описав процес муміфікації в Давньому Єгипті, хоча ніколи ним не цікавився. Психіатр для уточнення цього опису звернувся до спеціалістів і з'ясував, що робітник описав усе правильно, більше того, опис вміщував деталі, про які спеціалісти не здогадувалися.

Згідно з С. Грофом, багато невідомого у сприйнятті життя людиною можна розкрити, дослідивши її народження. Вчений довів, що існує пряма залежність між тим, як проходить вагітність і пологи, і тим, як складеться доля дитини, які психічні особливості та захворювання вона може мати у дорослому житті. Експериментально довели, що доросла людина зберігає у пам'яті досвід пренатального періоду (до початку пологів) і перинатального періоду (під час самого процесу пологів), вибудовуючи свою поведінку залежно від нього. Релігійний і міфологічний символізм перенатальних матриць розтлумачує досягнення і утрати людини в онтогенезі і філогенезі.

С. Гроф важливе значення надає системам конденсованого досвіду (СКД) — стійким структурним утворенням психіки, де зберігаються спогади, переживання і враження людини. Через однакову емоційну якість ці психічні кореляти поєднуються. СКД С. Гроф демонструє на базових перинатальних матрицях (БПМ).

БПМ-1 притаманне почуття космічної єдності. Часто варіативне переживання супроводжується ототожненням із галактиками, міжзоряними просторами, сонячними системами та міріадами зірок. Символічні образи БПМ-2 різноманітні. Однак найхарактернішими для цієї матриці є переживання космічного поглинання, коли почуття болісної вини, абсурдності життя, екзистенційного відчаю зростають. Переживання біблійних тем висвітлюють картини вигнання з раю. Душевні і фізичні муки аналогічні терзанням Христа напередодні розп'яття. Символи БПМ-3 пов'язані з оргіастичними культами і релігіями, у них існують криваві жертвоприношення, культами релігій доколумбової Америки, божествами типу Молоха, Гекати чи Астарти. Із біблійних образів присутні потоп, жертвоприношення Авраама. Кульмінаційним моментом цих переживань є бачення Христа, відчуття його страждань. Можливі картини демонічного характеру, де поєднуються образи актуальних бачень, садомазохізму тощо. С. Гроф вважає, що класичним символом переходу від третьої до четвертої матриці є птах фенікс, який символізує смерть — відродження.

Релігійний і міфологічний символізм БПМ-4 насичений різноманітними образами. Йому властиве переживання повного зникнення, за яким наступає воскресіння і відродження. Сцена відродження часто супроводжується ототожненням себе з такими божествами, як Кетцалько-атль чи Осіріс, а також із Діонісом, Орфеєм, Персефоною і Адонісом. Із біблійних тем — це смерть і воскресіння Христа. Після переживань повного знищення індивіда охоплює світло надприродної яскравості — він переживає зустріч із архетипом Великої Богині-Матері. Таке унікальне прозріння дає змогу «по-новому усвідомити свою божественну природу і космічний статус» [1, с. 138—139].

Поява трансперсональної психології відкрила нові можливості в дослідженні містичного та релігійного досвіду, розглянула їх взаємозв'язок з феноменом трансперсонального. Зв'язок між різними компонентами релігії і трансперсональними переживаннями охарактеризували М. Смирнов і І. Тульпе, зазначивши, що релігія подібна до могутнього дерева, де гілки — різні типи релігійних угруповань і ритуально-культових практик, «зовнішня їх частина і стовбур покриті «корою» віросповідних вчень, серцевину утворює релігійна свідомість, по внутрішніх каналах циркулюють живильні соки релігійного досвіду, і все це виростає з кореневої сітки різних глибинних трансперсональних переживань» [20, с. 25].

Трансперсональний рух, що з'явився у 60-ті роки XX ст., поставив перед дослідниками багато різноманітних питань: як співвідносяться трансперсональний і містичний досвід; у чому полягає сутність психоделічного досвіду тощо.

«Етимологічно термін "трансперсональний" означає той, що знаходиться за межами чи поза особистісним і зазвичай використовується в трансперсональній літературі щодо почуттів, можливостей, переживань, стадій розвитку (когнітивного, морального, емоційного, міжособистісного і т. д.) модусом буття та іншим феноменам, які включають в себе, але перевершують сферу індивідуальної особистості, самості чи его» [24, с. 36]. С. Гроф, Р. Волш, Ф. Воон визначають трансперсональні феномени як переживання, в яких почуття самості розширюється за межі індивідуального, охоплюючи ширші аспекти людства, космосу загалом.

Як правило, термін «містичний» вживається для позначення переживань «єднання чи злиття з онтологічною першоосновою світу і будь-якого буття взагалі (Богом, Абсолютом, тощо)» [22, с. 1]. Щоправда, Т. Лірі неординарно тлумачить містичний досвід, зазначаючи, що у ньому віднаходять відповіді на питання про Вищу Силу, що продукує Всесвіт, творить життя; про витоки життя, його спрямованість; про призначення людини, її сенс; про Его, його місце у Всесвіті. Звісно, ці відповіді не подаються у дискурсивному акті питання-відповіді, вони є злиттям з Божественним як єдиним світоглядним патерном.

Об'єкти трансперсонального і містичного досвіду (Божество, Абсолют, Універсум тощо) можуть збігатися, однак спектр їх дії неоднаковий. Містичний досвід здебільшого описують як екстатичне переживання позитивного характеру та релігійного змісту, а трансперсональний досвід може стосуватися найнесподіваніших виявів буття.

Містичний і трансперсональний досвіди мають багато спільного, ці поняття часто вживаються як тотожні. Однак у їх розмежування потрібно внести деякі корективи. Якщо трансперсональний досвід виникає в релігійній сфері, то він позначається як містичний. Поняття «трансперсональний» має значно ширше смислове поле, оскільки стосується ширшого спектру станів психіки, аніж феномен містичного. Під час містичних станів адепт переживає довготривалу автотрансформацію, в той час коли в трансперсональних станах перехід в інший вияв буттєвості іноді відбувається без підготовчого етапу.

Термін «психоделічний» фіксує спосіб досягнення містичних та трансперсональних станів за допомогою психофармакологічних засобів (природних чи штучних). В. Панке виокремив чинники досвіду, які слугують основою порівняння психоделічного і містичного досвідів: єдність, трансцендування часо-просторового континууму, глибокі переживання позитивного змісту, почуття сак-ральності типу стану благоговіння, відчуття просвітлення, парадоксальність, позавербальність досвіду, швидкоплинність, зміна самої людини, її відношення до інших [29].

Головною ідеєю трансперсонального руху є та, що у глибинах психіки містяться значні ресурси енергії, які можуть ефективно використовуватися в різноманітних життєвих ситуаціях. Трансперсональна психологія відкрила і утвердила духовність у різноманітних варіаціях не лише як предмет досліджень, а й як необхідний атрибут зцілення людини.

Трансперсональна психологія може спричинити появу трансперсональної антропології, трансперсональної соціології і т. д. Навіть в філософських колах актуалізується думка про можливість появи такої нової метафізики як філософська містика, що повинна стати трансперсональною у вигляді «екзистенційно-досвідної філософії не умоглядного споглядання, а духовно-емпіричної присутності Божественного Абсолюту як трансцендентного стрижня метафізичного світорозуміння, філософії співтворчості та консубстанціональності Трансцендентного суб'єкта (Бога) та іманентного Суб'єкта (Людини),... філософії переживання, інтравертно-трансцендуючої повсякденний досвід до іманентно (внутрішнє життя Абсолюту) — еманаційної (духовне життя одиничної людини) єдності» [26, с. 125]. Отже, і метафізика, долаючи логіко-абстрактне теоретизування, приходить до необхідності включення своєї проблематики в інтуїтивно-ірраціональну «тканину» філософування.

Отже, трансперсональна психологія, ґрунтуючись на психоаналізі, філософській містиці, східних філософських системах, дає змогу розглядати розширену свідомість як таку, що збігається із Всесвітом, відкриває перед людиною двері у світ трансцендентного, розкриває нові виміри її буттєвості.

Сучасна трансперсональна теорія не просто наукова дисципліна; вона перетворюється на спосіб мислення і переживання самого себе, інших людей і світу загалом. Як зазначає відомий американський дослідник X. Феррер: «Вища мета трансперсонального світогляду — це породження трансперсонального світу» [24, с. 38]. І хоча існують різні підходи до вирішення фундаментальних питань у трансперсональному русі (навіть трансперсональні парадигми у межах одного трансперсонального світогляду), проте його ядром у всіх варіаціях залишається феномен духовності.

У сучасному трансперсональному русі окреслюється поворот до розуміння трансперсональних феноменів як подій співучасті, які відбуваються не лише в окремій людині, а також у взаємовідносинах, у суспільстві загалом. У цьому контексті трансперсональні феномени розуміють як події, на противагу внутрісуб'єктивним переживанням; мультилокальні події, які можуть виникати в різних місцях (в людині, взаємовідношенні, співтоваристві, колективній самоідентичності); події співучасті, які запрошують породжуючі сили і динаміку всіх вимірів людської природи до взаємодії з духовною силою у сумісному творенні духовних світів [ 24, с. 179].

Сучасна трансперсональна психологія пропонує різні практики особистісного духовного зростання. Наприклад, Р. Уолш пропонує сім шляхів зцілення і духовного зростання: перетворення мотивації, розвиток емоційної мудрості, моральнісне життя, зосередження і заспокоєння свого розуму, пробудження духовного зору, виховання духовного розуму, вияв духу в дії. Проте і в цих практиках духовного зростання відчувається відлуння християнських засобів автотрансформації як особистісного зростання.

У трансперсональних вченнях акценти зміщуються з індивідуальних внутрішніх переживань на події співучасті, коли «виникнення трансперсональної події викликає в людини те, що називається трансперсональним досвідом» [24, с. 178]. Трансперсональні феномени стають не лише внутрішніми переживаннями, а й набувають статусу події, у якій людина взаємодіє не лише з людством, а й із Всесвітом. Тому поняття «транс» набуває нового смислового навантаження, означаючи не лише «поза» чи «за межами», а й також «через», «завдяки», що дає змогу фіксувати сферу священного не лише поза, а й всередині людини. Такий контекст дослідження відображає динамізм людської природи, включає її в духовні виміри Всесвіту. Цей аналіз уможливлює не лише релігієзнавче вивчення трансперсонального досвіду, а й допомагає людям, які пережили подібні стани, зрозуміти та інтегрувати досвід, перетворити швидкоплинний духовний стан у стійкі риси особистості.