Поблажливість, тобто ступінь готовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;

1.   Поблажливість, тобто ступінь готовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;

2.   Строгість покарання батьками агресивних проявів дитини.

Найменш агресивні ті діти, батьки яких не були схильні ні до поблажливості, ні до покарання. Їхня позиція – в осуді агресії і доведенні цього до зведення дитини, але без строгих покарань у випадку провини. Батьки більш агресивних дітей поводилися так, начебто будь-яке поводження дітей пристойне, не роблячи своє відношення до агресії більш ясним. Однак, коли дитина робила провину, вона була суворо покарана. Строгість батьків, якщо вона послідовна та досить чуттєва для дитини, може привести до придушення агресивних імпульсів в присутності батьків, але поза будинком дитина буде поводитися ще більш агресивно.

Крім того, схильний до тілесного покарання батько, хоча і ненавмисно, подає дитині приклад агресивної поведінки.

Дитина, у цьому випадку, робить висновок, що агресія стосовно навколишніх припустима, але жертву завжди потрібно вибирати меншу і слабкішу себе. Вона дізнається, що фізична агресія – засіб впливу на людей і контролю над ними, і буде прибігати до нього при спілкуванні з іншими дітьми.

Якщо покарання занадто збуджує і засмучує дітей, вони можуть забути причину, що породила подібні дії батьків.

Фактично стратегія соціалізації в цьому випадку заважає засвоєнню правил прийнятної поведінки, тобто після суворого покарання дитина розсерджена або розстроєна. Вона через біль може забути, за що її покарали.

Діти, що змінили свою поведінку в результаті настільки сильного впливу, швидше за все не зроблять норми, що їй намагаються прищепити, своїми внутрішніми цінностями. Тобто вони коряться тільки доти, поки за їхньою поведінкою спостерігають.

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:

1.   Батьки заохочують агресивність у своїх дітей безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідного поводження стосовно інших і навколишнього середовища.

2.   Батьки карають дітей за прояв агресивності. З досліджень видно, що:

·     Батьки, що дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитині надмірну агресивність.

·     Батьки, що не карають своїх дітей за прояв агресивності, імовірніше всього, виховують у них надмірну агресивність.

·     Батькам, розумно гнітячи агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховати уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивне поводження.

Щоб подолати агресію в цьому віці батьки повинні прислухатися до дитини, давати можливість їй щось зробити самій, але постійно бути поруч, якщо дитині знадобиться допомога, не слід будувати життя дитини з одних заборон.

2.3 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в молодшому дошкільному віці

Говорячи про відносини “батько-дитина”, ми говоримо про взаємовідносини між ними і про положення, що займає дитина в родині. Якщо у дитини (незалежно від того, до якої вікової групи вона належить) погані відносини з одним або обома батьками, якщо дитина почуває, що її вважають нікуди не придатною, або не відчуває батьківської підтримки, вона, можливо, виявиться залученою у злочинну діяльність, буде ополчатися на інших дітей, однолітки будуть відзиватися про неї як про агресивну дитину, вона буде поводитися агресивно стосовно батьків.

Шефер з'ясував, що відносини батьків до своєї дитини можна описати двома парами важливих ознак:

·     неприйняття - розташування;

·     терпимість – стримування [9;112].

Ступінь виразності цих ознак обумовлює характер виховного впливу. В.І.Гарбузов виділив три типи негативних відносин батьків до дитини:

Тип А – відкидання (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення)

Тип Б - гіперсоціалізація (надвимогливе відношення: надмірна критика, причепливість, покарання за найменшу провину)

Тип В - гіперопіка (езопове виховання: надпіклувальне відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти) [10;193].

Перший тип формує у дитини відчуття покинутості, незахищеності, непевності в собі. Дитина не почуває підтримки, “стіни” за яку можна сховатися. Крім того, відкидання руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах вона не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини.

Другий тип (гіперсоціалізація), начебто б надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все-таки приводить до негативних результатів - озлобленості, прагненню робити заборонне “нишком” та інше. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не приводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує в нього почуття неповноцінності, тривожності і чекання нових невдач. Найчастіше дитина, що займає таке положення в родині, виявляється неспроможною і не здатною зайняти високе положення в групі. І ця неспроможність приводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.

Також, батьки, пред'являючи завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей і можливостей. І звідси надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому заняття, невідповідні вікові й інтересам дитини можуть привести до виникнення неврозу, що провокує агресивну поведінку.

Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона надає дитині можливість одержання батьківської ласки і любові, однак, надмірний догляд приводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісні здібності до саморегуляції.

Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, з огляду на, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто свої негативні емоції вони зганяють на інших предметах (рвуть книги, розкидають іграшки, карають іграшки в грі й ін.).

Таким чином, неправильне відношення до дитини в родині також веде до формування агресивних тенденцій у поводженні дитини.

У висновку огляду літератури можна привести висловлення Перрі і Бассей що:

„Агресивні діти, як правило виростають у родинах, де дистанція між батьками і дітьми величезна, де мало цікавляться розвитком дітей, де не вистачає тепла і ласки, відношення до прояву дитячої агресивності байдужне або поблажливе, де замість дисциплінарних впливів, замість турботи і терплячого пояснення віддають перевагу силовим методам, особливо фізичним покаранням” [2;159].

Тому, щоб подолати агресію в цьому віці батьки повинні бути терплячими і уважними до своєї дитини, повинні цікавитися успіхами дитини, допомагати їй у подоланні труднощів.

2.4 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в підлітковому віці

Під агресивністю можна розуміти властивість особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, в основному в області суб’єкт - суб’єктних відносин. Імовірно, деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності, тому що потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують у людях здатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьому процесові.

2.4.1 Психологічні особливості підліткового віку

У фізіологічному плані границі підліткового віку приблизно збігаються з навчанням дітей у 5-8 класах середньої школи й охоплює вік від 11-12 до 14-16 років. Особливе положення підліткового періоду в циклі розвитку відбито в інших його назвах: "перехідний", "важкий", "критичний" у них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.

Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічна відмінність всіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, морального, соціального.

Важливість підліткового віку визначається і тим, що в ньому закладаються основи і намічаються загальні напрямки формування моральних і соціальних установок особистості.

Психологічні особливості підліткового віку одержали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає:

- чутливість до оцінки сторонніх щодо своєї зовнішності, здатності, умінні сполучитися з крайньою самовпевненістю і безапеляційними судженнями у відношенні навколишніх;

- уважність часом вживається з разючою черствістю, хвороблива сором'язливість з розв'язністю, бажанням бути визнаною й оціненою іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і розповсюдженими ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а почуттєве фантазування із сухим мудруванням.

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є полове дозрівання, що визначає нерівномірність розвитку у різних напрямках. Характерною рисою цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно прагне опанувати як можна велику кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їхню систематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, що більше всього їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Найбільш афективні бурхливі реакції виникають при спробі ущемити самолюбство. Пік емоційної нестійкості приходиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчинок - 13-15 років. Характерна для підлітків полярність психіки:

- Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність;

- Підвищена самовпевненість;

- Потреба в спілкуванні + бажання усамітнитися;

- Розв'язність у поводженні + сором'язливість;

- Романтизм + цинізм, ощадливість;

- Ніжність, пестливість + жорстокість.

Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. У його основі лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягам, переживанням і думкам.

Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому вікові і визначеним психологічним особливостям - поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Підліткова фаза первинної соціалізації - усі підлітки цього віку - школярі, що знаходяться на утриманні батьків або держави. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерно диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове "почуття дорослості" головним чином новий рівень домагань, якого підліток фактично не досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була замічена навколишніми, щоб форма його поводження не була дитячою. Цінність роботи для підлітка визначається її дорослістю, а виникаючі представлення про норми поведінки провокують на обговорення поведінки дорослих, звідси і типові вікові конфлікти. Цей вік також являє собою особливий інтерес у зв'язку з тим, що для більшості хлопців ще не наступив момент самовизначення; не встала ще гостро проблема подальшого вибору - або одержувати середню освіту в школі й орієнтуватися в далекому майбутньому на вищий навчальний заклад, або поєднувати навчання з одержанням професії в середніх спеціальних установах, таких як коледжі, технікуми й ін. У такий спосіб велика група дітей знаходиться як би в стані "соціального спокою": дорослі по відношенні до підлітка поводяться як з дитиною, ще слабко пред'являються вимоги відповідальності за вчинені вчинки і прийняті рішення. При вже досить сформованому характері ще в слабкому ступені виражено соціальні нашарування. Проекція ж сімейних взаємин і установок служать підліткові орієнтиром у повсякденному житті і міжособистісних контактів. Можна припустити, що в родинах, де підліток обділений увагою дорослих, де немає довірчих взаємин – формується почуття ворожості до усього навколишнього світу. Діти, що більш тонко відчувають атмосферу оточення, не можуть не прийняти це як природний стан.

В даний час агресивне поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивних стосовно навколишніх.

  2.4.2 Дослідження стану агресії в підлітковому віці

Агресивність має якісну і кількісну характеристики. Як і усяка властивість, вона має різний ступінь виразності: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність її веде до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктною, нездатною до свідомою кооперації, і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, тому що, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю й агресією не є твердим, а, з іншої сторони, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і не схвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:

- перший - мотиваційна агресія, як самоцінність;

- другий - інструментальна, як кошти (припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційним переживаннями: гнів, ворожість).

У практиці психологів більш цікавить мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властиві особистості деструктивних тенденцій. Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великим ступенем імовірності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однієї з подібних діагностичних процедур є запитальник Басса - Дарки.

А.Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: "...реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій" [16;284]. Створюючи свій запитувальник, що диференціює проявлення агресії і ворожості, А.Басс і А.Дарки виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість - у діапазоні від недовіри й обережності стосовно людей до переконання в тім, що інші люди планують і приносять шкоду.

7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокльону, погрози).

8. Почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тім, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваємо їм каяття.

Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Запитальник складається з 75 тверджень, на які досліджуваний відповідає "так" або "ні".

При складанні запитальника автори користувалися наступними принципами:

1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

2. Питання сформульовані таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються по восьми шкалах у такий спосіб:

1. Фізична агресія:

"так"=1, "ні"=0:1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68 і

"ні"=1, 2 "так"=0 - 9 і 7 твердження.

2. Непряма:

"так"=1, "ні"=0:2, 10, 18, 34, 42, 56, 63 і

"ні"=1, "так"=0 - 26 і 49.

3. Роздратування:

"так"=1, "ні"=0:3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72 і

"ні"=1, "так"=0 - 11, 35, 69.

4. Негативізм:

"так"=1, "ні"=0:4, 12, 20, 28 і

"ні"=1, "так"=0 - 36.

5. Образа:

"так"=1, "ні"=0:5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

"так"=1, "ні"=0:6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59 і

"ні"=1, "так"=0 - 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

"так"=1, "ні"=0:7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73 і

"ні"=1, "так"=0 - 33, 66, 74, 75.

8. Почуття провини:

"так"=1, "ні"=0:8, 16, 24, 32, 40, 47, 54 61 67.

Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (прямої або мотиваційної) містять у собі шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21+4, а ворожості 6, 5-7+3. При цьому звертається увага на можливість досягнення визначеної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

Використовуючи дану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивість особистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребностної сфери особистості (Див. додатки).

Висновки

Отже можна зробити такі висновки:

·  Слово агресія походить від латинського “aggredi”, що означає “нападати”. Воно здавна існує в європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове.

·  Агресія відноситься до:

- уродженим спонуканням і задаткам;

- потребам, що активізуються зовнішніми стимулами;

- пізнавальним і емоційним процесам;

- актуальним соціальним умовам у поєднанні з попереднім навчанням.

·  Агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

·  В психології виділяють такі теорії, щодо походження агресії:

- теорія потягу;

- екологічний підхід;

- фрустрацій на теорія;

- теорія соціального навчання.

·       З вищезгаданих теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

- прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні фактори;

- агресивність може бути не тільки жорстокою, але і нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

- агресивні дії можуть бути ослаблені або спрямовані в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивного поводження, орієнтації людини на позитивну модель поводження, зміна умов, що сприяють проявові агресії.

·  Піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

·  На соціалізацію агресії впливають два основних фактори:

- зразок відносин і поведінки батьків;

- характер підкріплення агресивної поведінки з боку навколишніх.

·                  Огляд взаємозв'язку між стилем сімейного керівництва, відносин батьків до дитини й агресивним поводженням дозволяє прийти до висновку, що це фактори, що визначають агресивну поведінку дитини. Особливо це буде позначатися на дітях молодшого шкільного віку, тому що родина (до приходу дитини в дитячу установу) є першим етапом соціалізації дитини.

·  Роботу з корекції агресивної поведінки у дітей молодшого дошкільного віку варто починати не тільки із самою дитиною, але і з її батьками.

·  В даний час агресивне поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивних стосовно навколишніх.

ДОДАТКИ

Запитальник Басса-Дарки

На запитання досліджуваний може відповідати так або ні, інших варіантів бути не може.

1.Часом я не можу справитися з бажанням заподіювати шкоду іншим.

2.Іноді я брешу про людей, яких не люблю.

3.Я легко дратуюся, але швидко заспокоююсь.

 4.Якщо мене не попросять по-гарному, я не виконаю прохання.

5.Я не завжди одержую те, що мені треба.

6.Я знаю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

7.Якщо я не схвалюю поводження друзів, я даю їм це відчути.

8.Коли мені траплялося обманювати кого-небудь, я випробував каяття совісті.

9.Мені здається, я не здатний ударити людини.

10.Я ніколи не дратуюся настільки, щоб кидатися предметами.

11.Я завжди поблажливий до чужих недоліків.

12.Якщо мені не подобається встановлене правило, мені хочеться порушити його.

13.Інші вміють майже завжди користуватися сприятливими обставинами.

14.Я тримаюся насторожено з людьми, що відносяться до мене трохи більш дружньо ніж я очікував.

15.Я іноді буваю незгодний з людьми.

16.Іноді мені приходять на розум думки, яких я соромлюся.

17.Якщо хто-небудь першим ударить мене, я не відповім йому.

18.Коли я дратуюся, я ляскаю дверима.

19.Я набагато більш дратівливий, ніж здається.

20.Якщо хтось ставить з себе начальника, то я завжди роблю все йому всупереч.

21.Мене трохи засмучує моя доля.

22.Я думаю, що багато хто не любить мене.

23.Я не можу утриматися від суперечки, якщо люди не згодні зі мною.

 24.Люди, що уникають роботу, повинні відчувати почуття провини.

25.Той, хто ображає мене і мою родину, напрошується на бійку.

26.Я не здатний на грубі жарти.

27.Мене охоплює лють, коли наді мною насміхаються.

28.Коли люди строять з себе начальників, я роблю все, щоб вони не зазнавалися.

 29.Майже щотижня я бачу когось, хто мені не подобається.

30.Досить багато людей заздрять мені.

31.Я вимагаю, щоб люди поважали мене.

 32.Мене гнітить те, що я мало роблю для своїх батьків.

33.Люди, що постійно дражнять вас, заслуговують на те, щоб їх "клацнули по носу".

34.Я ніколи не буваю похмурий від злості.

35.Якщо до мене відносяться гірше, ніж я того заслуговую, я не засмучуюсь.

 36.Якщо хтось виводить мене із себе, я не звертаю уваги.

 37.Хоча я не показую цього, мене іноді гризе заздрість.

38.Іноді мені здається, що наді мною сміються.

 39.Навіть якщо я злюся, я не прибігаю до "сильних" висловів.

40.Мені хочеться, щоб мої гріхи були прощені.

41.Я рідко даю здачі, навіть якщо хтось ударить мене.

42.Коли виходить не по-моєму, іноді я ображаюся.

43.Іноді люди дратують мене своєю присутністю.

44.Нема людей, яких я б по-справжньому ненавидів.

45.Мій принцип: "Ніколи не довіряти чужинцям".

46.Якщо хтось дратує мене, я готовий сказати про нього усе, що думаю.

47.Я роблю багато такого, про що згодом шкодую.

48.Якщо я розлючуюсь, то можу вдарити кого-небудь.

49.З дитинства я ніколи не виявляв вибухів гніву.

50.Я часто почуваю себе як порохова бочка, готова вибухнути.

51.Якби усі знали, що я почуваю, мене б вважали людиною, з якою нелегко працювати.

52.Я завжди думаю про те, які таємні причини змушують людей робити що-небудь приємне для мене.

53.Коли на мене кричать, я починаю кричати у відповідь.

54.Невдачі засмучують мене.

55.Я б'юся не рідше і не частіше, ніж інші.

56.Я можу згадати випадки, коли я був настільки злий, що брав першу річ, що потрапилася, і ламав її .

57.Іноді я почуваю, що готов першим почати бійку.

 58.Іноді я почуваю, що життя обходиться зі мною несправедливо.

 59.Раніше я думав, що більшість людей говорять правду, але тепер я в це не вірю.

60.Я лаюся тільки зі злості.

61.Коли я вчиняю неправильно, мене мучить совість.

62.Якщо для захисту своїх прав мені потрібно застосувати фізичну силу, я застосовую її.

 63.Іноді я виражаю свій гнів тим, що стукаю пальцем по столу.

64. Я буваю грубуватий стосовно людей, що мені не подобаються.

65.У мене немає ворогів, що хотіли б мені нашкодити.

66. Я не вмію поставити людину на місце, навіть якщо вона того заслуговує.

67. Я часто думаю, що жив неправильно.

68. Я знаю людей, що здатні довести мене до бійки.

69. Я не засмучуюся через дрібниці.

70. Мені рідко приходить в голову, що люди намагаються розлютити або образити мене.

71. Я часто тільки загрожую людям, хоча і не збираюся приводити погрози у виконання.

72.Останнім часом я став занудою.

73.У суперечці я часто підвищую голос.

74.Я намагаюся звичайно ховати своє погане ставлення до людей.

75.Я краще погоджуся з чим-небудь, ніж стану сперечатися.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Г. Айзенк. Структура особистості. – СПб, 1999 р.

2. К. Лоренц. Агресія. – М., 1994 р.

3. Р.Т. Байярд, Д. Байярд. Ваш наспокійний підліток . – М., 1991 р.

4. Вікова та педагогічна психологія. / під ред. Гамезо та ін. – М., 1994 р.

5. Л. Ф. Обухова. Вікова психологія. – М., 1996 р.

6. А. Фромм. Азбука для батьків. – СПб., 1991 р.

7. Р.С. Немов. Психологія. – М., 1980 р.

8. Психологічний словник. / під ред. Зінченко. – М., 1993 р.

9. А.В. Петровский. Вікова та психологічні психологія. – М., 1975 р.

10. В.С. Мухіна. Дитяча психологія. – М., 1985 г.

11. К.А. Абульханова. Про суб'єкт психічної діяльності. – М., 1973 р.

12. Б. Спок. Розмова з матір’ю. – Спб., 1992 р.

13. Е. Клер. Особливості трирічної дитини. – М., 1987 р.

14. Л.С. Виготський. Питання дитячої психології. – СПб., 1997 р.

15. Д.Б. Ельконін. До питання періодизації психологічного розвитку в дитячому віці. – М., 1994 р.

16. Вчителі та батьки про психологію підлітка. / під ред. Г.Г.Аракелова. - М., 1990 р.