Самостійність як фактор особистісного розвитку підлітків

1.2 Самостійність як фактор особистісного розвитку підлітків

Одним із засобів розвитку самостійності підлітків є їх самостійна робота в навчальній діяльності. Однак можливості такого відомого методу навчання, на жаль, реалізується педагогами на в повній мірі. Вчителі використовують самостійну роботу в процесі закріплення та контролю навчального матеріалу, вигонячи його на репродуктивний рівень. Вчителі, інколи, не враховують, що самостійну роботу можна використовувати для виконання різних дидактичних завдань. Так вона може бути етапом засвоєння нових знань. Це дозволяє активізувати мислення учня в процесі вивчення нового матеріалу, робити його активним учасником набуття знань, умінь та навичок.

Якщо розглянути можливості використання самостійної роботи в навчальній діяльності то вона має передбачати наступне:

·          Включати кожного учня старших класів в процес самостійної діяльності (враховуючи його вікові та індивідуальні особливості, рівень підготовки);

·          Здійснювати перехід від простих знань до більш складних;

·          Постійно забезпечувати контроль та керівництво зі сторони вчителя;

·          Включати в сферу самостійної пізнавальної діяльності учнів старших класів всебічну інформацію стосовно навчального предмета.[6: 124]

Джерелами знань при організації самостійної роботи учнів є підручники, документи, географічні та історичні карти, фотодокументи, статистичні дані, довідкова та науково-популярна література, матеріали періодичних видань та інші засоби масової інформації, Інтернет. Оскільки в старших класах роль предметного підручника знижується, необхідно використовувати інші доступні засоби для отримання учнями предметної інформації. Завданням вчителя виступає допомога учням старших класів отримати максимальну віддачу від навчання, консультувати їх з певних питань, підтримувати їхню зацікавленість в навчанні на протязі всього періоду вивчення предмета.

Самостійність це якість яку людина виробляє багаторічною працею. Особливо гостро самостійність проявляється на кінець підліткового – на початок підліткового віку. Саме в цьому віці відбувається інтенсивний пошук життєвих орієнтирів. Сучасний підліток стає дуже прагматичним і тому постає питання розвитку особистості за допомогою його самостійної діяльності.

Взагалі самостійність особистості характеризується двома факторами: по-перше, знаннями, вміннями і навичками, по-друге, ставленням до процесу діяльності, результатів і умов її здійснення, а також зв'язками, які створюються під час діяльності з іншими людьми. Самостійність — це насамперед свідоме мотивування дій та їх обґрунтованість, непіддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань. Вона виявляється нерівномірно і специфічно в різних видах діяльності. Так, побутова практична і пізнавальна форми самостійності, хоч і мають певну спільність, виявляються в кожному виді діяльності неоднаково. Найвищий рівень самостійності в її загальному значенні передбачає не просто відтворення зразка розумової чи фізичної дії, а внесенням суб'єктом у працю свого суб'єктивного нового розуміння, створення власного способу мислення і дії." У навчанні обов'язковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового.

Жодна технологія не буде ефективною, якщо учня не навчити вмінню вчитися. Це завдання особливо актуальне для вчителів старших класів, бо в цьому віці в особистість починає використовувати приорітети у навчанні, а також починає своє входження у самостійне життя.

Вміння вчитися — це складне синтетичне поняття, до якого входять загальнонавчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розв'язання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти навчальної діяльності. Тому формувати їх у школярів — означає навчити їх учитися.[3;216]

Є три рівні формування вміння вчитися: низький, середній, високий (творчий). На першому розвиваються репродуктивні вміння, на другому — репродуктивні з елементами продуктивності, на третьому — продуктивні, творчі. Останні набувають в пошуковій діяльності, у процесі проблемного навчання, що є цілісною системою роботи і характеризується такими особливостями:

—  нові знання не подаються в готовому вигляді, учні старших класів оволодівають ними під час активної самостійної діяльності;

—  школярі вчаться використовувати набуті знання в різноманітних ситуаціях, оволодівають способами розумової практичної діяльності;

—  від них вимагається творча самостійність;

—  велике значення надається створенню в учнів старших класів емоційного стану;

—  формуються комунікативні вміння: спілкуватися з учителями та іншими учнями.

Важливо аби кожен учитель старших класів мав на увазі:

—  ефективність навчання істотно зростає, коли вчитель не тільки викладає готові істини, а й керує процесом їх відкриття і засвоєння учнями, формує в них потрібні для цього розумові дії, навчає самостійно поповнювати свої знання. Активізації і розвитку мислення сприяє таке керування учінням, коли учні поступово переходять від простих до складних пізнавальних, проблемних завдань, з допомогою вчителя оволодівають способами самостійного розв'язування, узагальнюють їх, переносять у нові ситуації;

—  проблемна ситуація в реальному навчальному процесі є не тільки умовою виникнення мислення, а й засобом його функціонування та розвитку. Вона фактично є показником сформованості, вміння вчитися, активності учня в проблемній ситуації — критерієм його розвитку як творчої особистості;

—  формувати вміння вчитися на базі певного програмового матеріалу з урахуванням специфіки;

—  здійснювати його на доступному рівні;

—  формувати вміння не на спеціальних заняттях, а на звичайних уроках, щоб ця робота природно впліталася в їхню структуру.[6: 12-15]

Слід нагадати, що в умовах тоталітарної держави самоосвіта носила досить обмежений характер, вірніше — могла здійснюватися лише у напрямі дозволеного пануючою ідеологічною системою. Самостійність і незалежність мислення не влаштовували систему, тому що були для неї потенційно небезпечними.

Підкреслимо, що кінцева мета розвитку навичок самоосвіти — це самостійне, незалежне мислення особистості, а воно є вкрай необхідною рисою і ознакою сучасної людини взагалі й громадянина незалежної держави зокрема.

Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами самостійного поповнення знань, умінням вчитися. Важливим шляхом дослідження цієї мети є формування загально-навчальних умінь і навичок. Зараз сучасний стан роботи по виробленню в учнів умінь і навичок навчання є однією з основних причин незацікавленості дітей у здобутті знань; він не сприяє розвитку пізнавальної активності школярів, їхній самоосвіті, якоюсь мірою навіть гальмує задоволення інтересів учнів, нахилів, зацікавлень та здібностей. Тим самим не створюється необхідної ґрунтовної основи постійного самовдосконалення особистості.

Об'єктивна самооцінка — провідна внутрішньо-особистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.

Навчально-виховний процес у старших класах складається із ряду навчальних дисциплін, програмами яких передбачено не тільки засвоєння специфічних знань, а й становлення школяра як особистості. Завдання вчителя, працюючи в колективі і з колективом школярів, сприяти формуванню адекватної самооцінки, яка, в свою чергу, має стимулювати розвиток пізнавальної самостійності підлітків.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозв'язку з її внутрішніми процесами — самопізнанням, емоційно-цілісним відношенням до себе і саморегуляцією.

У процесі життєдіяльності особистість розвивається і удосконалюється, в результаті цього вона змінює своє ставлення до самої себе.

Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Через усвідомлення результатів діяльності особистість приходить до усвідомлення себе як суб'єкта діяльності, до оцінки своїх можливостей і якостей. Для дітей молодшого шкільного віку вирішальним фактором формування самооцінки виступає навчальна діяльність і міжособистісні стосунки.