Навигация
Психологічні особливості підліткового віку як фактор ризику формування адитивної поведінки
52119
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.1 Психологічні особливості підліткового віку як фактор ризику формування адитивної поведінки
Підлітковий вік – один із кризових етапів у становленні особистості. Він характеризується рядом специфічних особливостей. Це вік кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і системи взаємовідносин. Цей етап характеризується бурхливим ростом людини, формуванням його організму у процесі статевої зрілості, що помітно впливає на психологічні особливості підлітка.
Основу формування нових психологічних та особистісних якостей складає спілкування вході різноманітних видів діяльності: учбової, трудової, творчої тощо. Природним у цьому віці є бажання до прояву дорослості, розвитку самооцінки, інтерес до своєї особистості, до своїх здібностей. При відсутності умов до позитивної реалізації своїх потенціалів процеси самоутвердження можуть виявитися у викривлених формах, привести до негативних реакцій і наслідків.
Суттєвим фактором може стати для підлітків недостатня інформація про те, що з ними відбувається. Така інформація потрібна для набуття необхідного почуття свободи і свідомого вибору, а також для того, щоб навчитися брати на себе відповідальність за те, що з тобою відбувається.
Англійський термін «копінг» визначає процес конструктивного пристосування, в результаті якого дана особа може справитися з виниклими вимогами таким чином, що труднощі долаються і виникає почуття зростання власних можливостей. Це, в свою чергу, веде до позитивної самооцінки [10;c.455].
Підліток може обрати різні моделі подолання емоційних стресів, які виникають у цей складний віковий період. В одному випадку, це може бути активна адаптивна форма поведінки. Для цієї моделі характерна збалансоване використання відповідних для цього віку копінг-стратегій спрямованих на вирішення проблем та пошук соціальної підтримки з напрямом мотивації на досягнення успіху, готовністю до активного протистояння середовищу.
У другому випадку, підліток може скористатися моделлю псевдо активної дисфункційної копінг-стратегії. Основні признаки даної моделі характеризуються використанням як активних, так і пасивних копінг-стратегій; підвищенням ваги стратегій, які не відповідають віку; дефіцитом навичок активного використання стратегії позитивного вирішення проблем та заміщенням її на стратегії уникнення та фармакологічний механізм реалізації даної стратегії.
Модель пасивної, дисфункційної копінг-поведінки характеризується перевагою пасивних копінг-стратегій над активними, дефіцитом соціальних навичок вирішення проблем, інтенсивним використанням дитячих допінг-стратегій, які не відповідають даному віку. Неготовність до активного протистояння середовищу, негативне відношення до проблеми, оцінка її як загрози, захисний характер поведінки, відсутність спрямованості на стресор, як причину психоемоційної напруги. Для таких підлітків характерним є низька ефективність функціонування блоку особистісно-середових ресурсів: негативна, слабо сформована Я-концепція, нерозвинене сприйняття соціальної підтримки, емпатії, інфернального локусу контролю. Відносно висока чутливість до відвернення оточуючих.
Таким чином, можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні адитивної поведінки:
Підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім’ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.
2.2 Вплив соціального середовища на формування адитивної поведінки підлітків
Сім’я – це самий перший інститут соціалізації дитини. В родині діти опановують азбуку людського спілкування, а через неї і азбуку людських взаємостосунків. Функціональне призначення сім’ї складається із важливих елементів. Чим більше функцій у кожної окремої сім’ї, тим багатіше внутрішньо сімейні стосунки. Дисфункційні родини руйнують не тільки відносини, а й особистісні властивості. Патерни поведінки, засвоєні у таких сім’ях не можуть сприяти укріпленню цілісності особистості дитини і адекватному сприйняттю самого себе та інших людей. Для дітей з дисфункційних сімей ускладнені таки значущі для особистості процеси, як сприйняття об’єктивної складності оточуючого світу, повноцінна адаптація до мінливих умов дійсності, вміння брати на себе відповідальність і робити вибір [5;c.65].
У зв’язку з проблемою адиктивної поведінки особливу значущість має емоційна функція, яка реалізується у задоволенні потреб членів сім’ї в симпатії, повазі, емоційній підтримці, психологічному захисті. З порушенням емоційної стабільності можуть розвинутися та закріпитися такі явища як підвищена тривожність, жах перед дійсністю, зазублення почуття небезпеки і недовіра до оточуючих.
Формування у дитини ворожості у відносинах до батьків, недовіри може бути викликане виявленням батьками неповаги до дитини, занадто великі вимоги, систематичне покарання. Таке відношення може згодом бути перенесено й на інших оточуючих, за утруднить для дитини процес соціалізації.
Велике значення у формуванні адитивного механізму адиктивної поведінки у дітей і підлітків має батьківське програмування. Тому, якщо самим батькам властивим є відчувати жах перед реальністю і шукати розради і захисту у відчутті контакту з адиктивними агентами, то й діти успадкують і цей жах, і спосіб захисту, тобто уникнення реальності. Зовсім не обв’язково, наприклад, що якщо один чи обидва батьки алкоголіки, то і підліток стане алкоголіком, але алкоголізм батьків породжує соціальні проблеми у дитини.
Особливої уваги заслуговує проблема співзалежності. Сім’ї з адитивними батьками продукують людей двох типів: адиктів і тих, хто піклується про адиктів. Таке сімейне виховання створює певну сімейну долю, яка виявляється в тому, що діти в цих сім’ях становляться адиктами, одружуються з адиктами. У такому випадку на адиктивну поведінку хвора уся сім’я в цілому. У таких родинах дітям передають свій стиль поведінки. Поведінкові стратегії співзалежних осіб сприяють розвитку адитивного процесу: занадто велика лояльність до адикта, бажання виправити поведінку адикта, зберегти добру репутацію сім’ї тощо.
Великий вплив на повсякденне життя і перспективи розвитку підлітка виявляє школа. На школу покладаються важливіші функції: передача знань, культурних і моральних традицій і цінностей, допомогу в соціальній адаптації і виробленні адекватної соціальної поведінки, сприянні особистісного становлення. Але не завжди школа виконує свої функції. Більш того, деякі освітянські системи і підходи можуть сприяти формуванню і закріпленню адитивних механізмів [15].
Традиційна освіта саме несе на собі адиктивні риси – риси, спрямовані на розходження із дійсністю. Перш за все це виявляється у подачі учбового матеріалу поза інтеграцією з реальним світом, орієнтуванні на пріоритетність знань учбових предметів, акцентуванні корисності знань у контрасті з міжособистісними стосунками. Нівелювання значущості міжособистісних стосунків може виходити з того, що учеників націлюють на всепоглинаючу учбову працю, яка активно підкріплюється вчителями і батьками. Це призводить до того, що у підлітків не залишається часу для себе, для своїх інтересів, для спілкування із ровесниками. Замість того, щоб відбувалося розумне знайомство із дійсністю, відбувається відрив від реальності. Так поступово формується невміння жити «тут і зараз». Не набувши необхідного досвіду у зустрічах з реальністю і її проблемами, дитина виявляється безпомічною при зустрічі з реальними проблемами і хоче уникнути їх будь-якими засобами. Практика показує, що дуже часто саме відмінники, становлячись дорослими, обирають найтяжкі форми адитивної поведінки – алкоголізм та наркотики.
Важлива роль в учбовому процесі належить педагогу. На жаль багато сучасних педагогів вносять свій вклад у деформацію особистості дитини.
Не менш важливим інститутом соціалізації є засоби масової інформації. Їх заслуга велика у багатьох сферах суспільного життя: культурі, політиці, економіці, вихованні. Але поряд з цим, вони вносять свій вклад у відрив людей від реальності, пропонуючи цілу індустрію готових думок і зразків поведінки.
Телебачення у більшому ступеню сприяє тому, що люди розучуються спілкуватися. Члени сім’ї можуть увечері після роботи і навчання збиратися біля екранів те декілька часів дивитися телепрограми, залишив проблеми і інтереси один одного без вирішення та обговорення. Багато хто, знаходять у телебаченні ефективний, на їх погляд, спосіб уникнення проблем. Вони вирішують і обговорюють проблеми героїв «мильних серіалів», життя яких далеко від реального. Емоціональна подача матеріалу може сприяти швидкому і міцному освоєнню подібних формул [15;].
Важливу роль в історії, культурі і моральному кодексі суспільства відіграє релігія. Релігія може стати великою силою, яка допомагає пройти життєвий шлях, але разом з цим вона може стати і силою, яка уводить людей від дійсності. Іноді, непомітно для себе людина опиняється в тенетах якоїсь релігійної секти, деструктивної по своїй суті. У молоді це може виявитися у відчуженні від близьких, друзів, супроводжуватися залишенням навчання, покиданням родини. У членів сект розвивається психологічна залежність і духовна залежність від проповідників. Після почуттів під час релігійних процедур «кайфу», виникає потреба знову і знову відчути це почуття, що витісняє інші природні потреби. Таким чином людина відрікається від реального земного життя, що веде до психічного і фізичного самознищення.
Вагомим соціальним чинником, якій сприяє формуванню адитивної поведінки є само суспільство. Радикальні зміни у всіх сферах життя суспільства, криза політичного, економічного і духовного життя є стресогенним фактором для психіки великої кількості людей і в першу чергу молоді. Утрата у кризовий час почуття внутрішнього комфорту, рівноваги, впевненості у майбутньому є для багатьох вирішальним фактором у виборі адиктивної стратегії поведінки у відповідь на вимоги середовища. Зростає рівень алкоголізації і наркотизації суспільства і все більше в ці адикції втягується молодь.
Розглянемо причини, механізм формування і наслідки адиктивної поведінки підлітків на зразку такого поширеного у сучасному суспільстві виді адитивної реалізації, як комп’ютерна залежність.
Розділ 3. Психологічна залежність від комп’ютерних ігор як прояв адиктивної поведінки підлітків
Похожие работы
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
... – не враховуючої статевовікових особливості школярів і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи. 2.2 Особливості профілактики адиктивної поведінки дітей Особливо актуальною для вирішення соціально-педагогічних проблем, попередження яких є простішим, ніж подолання їх негативних наслідків, є соціально-педагогічна профілактика. Термін "профілактика" (з грец. – ...
... у сфері статевих відносин, прагнення емансипуватися від дорослих з їх нормами і правилами життя, а з іншої сторони, браком необхідних знань, життєвого досвіду. [4;22] Розділ ІІІ Вплив девіантної поведінки на взаємовідносини в сім’ї В усі часи сім'я була і залишається найважливішим інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і ...
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
0 комментариев