Відношення до целібату в сучасності

4.2 Відношення до целібату в сучасності

У сучасний час спроби змусити Римсько-католицьку церкву змінити традиційну позицію по питанню целібату вживають із двох таборів. Першою групою є внутрішньо церковні реформатори, які намагаються змінити підвалини католицтва, залишаючись у лоні Римської церкви. Інший табір настроєний антицерковно. Головна мета його представників - нанесення шкоди християнській традиції в будь-якому вигляді. Останнім часом живильним середовищем для боротьби за скасування целібату католицького духовенства є масові публікації про сексуальні пороки кліру. "Особливо примітно в цій ситуації, що причиною нинішньої кризи стала банальна моральна розбещеність — відразу кілька великих церковних ієрархів з різних міст США виявилися замішані в скандали, зв'язані з випадками сексуальних домагань священиків до своїх парафіян, найчастіше - до дітей. Так, в одному тільки Бостоні в подібних історіях виявилися замішані відразу 80 священнослужителів. Однак те, що ще сорок років тому було б розцінене як безумовний злочин і гріх, зараз, схоже, перетворюється в предмет теологічних дискусій з далекоглядними висновками," [29, 264]. "Більшість американців вважають, що недавні скандали, у яких священики викриті в сексуальних домаганнях до дітей, свідчать про кризу католицької церкви. Парафіяни незадоволені тим, як церковні ієрархи повелися у всій цій історії, передає Reuters. Як показали результати соціологічного опитування, у якому взяли участь більше тисячі чоловік (з них половина - католики), 71 відсоток говорить про кризу. 74 відсотка вважають, що ієрархи намагалися сховати саму проблему сексуальних домагань до дітей з боку священиків. Особливе обурення викликає практика переводу священиків, підозрюваних у педофілії, в інші приходи" [29, 165]. Масштаб подібних злочинів настільки великий, що агентство Associated Press заявило про те, що "у скандал так чи інакше виявилися залучені вже практично всі католицькі єпископи Сполучених Штатів" [29, 267]. На думку багатьох дослідників, практика обов'язкового целібату для католицького духовенства приводить до порушення обітниць, даних кліриками. Наприклад, організація "Церкви Британії й Ірландії разом" (ЦБІР) опублікувала доповідь, у якому назвала традицію целібату священиків головною причиною педофілії в Церкві. На думку авторів доповіді, озаглавленої "Час діяти", католицькі священики перебувають у стані "подавленого психологічного розвитку" через неможливість інтимних відносин. "Безшлюбність і важкий характер священникового служіння робить цих чоловіків подавленими, незадоволеними й замкнутими, - говориться в доповіді. - У результаті у священиків з'являється схильність до сексуальних злочинів, часто заснована на сексуальній одержимості" [19, 273]. Для подолання цієї проблеми пропонується скасувати практику целібату. У зв'язку зі скандалами про розтління малолітніх американські кардинали "мають намір поставити перед понтифіком такі питання, як скасування целібату й можливість набирати священиків із числа жінок і людей, які відкрито зізнаються в гомосексуальних нахилах" [19, 273]. Організація "Ми Церква" ще в 1997 році звернулася до понтифіку з маніфестом, вимагаючи кардинальних змін церковного законодавства, у тому числі й права духовенства на вільний вибір бути одруженими чи ні.

Однак існує й інша причина, що спонукує католиків жадати від папи змін. Це не тільки проблема сексуальних злочинів з боку духовенства, але й нестача кліриків. "Більше 160 священиків католицького архидіоцеза міста Мілуокі підписали напередодні петицію, у якій просять американських єпископів скасувати обов'язковий целібат духовенства. "Ми призиваємо зробити целібат необов'язковим, - говориться в петиції. - Римсько-католицькій церкві потрібно більша кількість кандидатів у священики". "Головною причиною, по якій целібат священства варто було б зробити необов'язковим, — недостатня кількість людей, які бажають прийняти священний сан". [19, 274]

Наприклад, за даними американських досліджень, "від 35 до 40% католицьких приходів в усьому світі не мають постійних священиків. По даним іншого дослідження, сьогодні в католицькій Церкві налічується до 60000 священиків, які не трималися обітниці целібату й вступили в шлюб. Третина з них готові повернутися до священнослужіння, якщо Церква дасть на це свій дозвіл". [19, 283]

Целібат — це питання виживання католицької церкви й не більше того. В усьому світі вона втрачає святих пастирів. В 1965 році в США на кожні 800 католиків доводилося по одному священику, тепер залишився один пастир на 1400 віруючих, причому середній вік слуг Господніх наближається до 60 років. У країні, де налічується 65 мільйонів католиків, в 2002 році були рукоположені всього 479 священнослужителів.

У результаті в усьому світі католицька церква програє євангелічній й, особливо, п’ятидесятницькій церквам. У Бразилії, де в наші дні живе більше католиків, ніж у будь-якій іншій країні, чисельність п'ятидесятників росте так швидко, що протягом декількох десятиліть може перевищити кількість католиків.

Ніхто так добре не розуміє крайню потребу в збільшенні чисельності духівництва, як самі кардинали. Насправді, саме Іоанн Павло II зробив перший крок на шляху до скасування обов'язкового целібату.

Мало хто знає про це, але вже зараз близько 200 католицьких священиків одружені. Це колишні служителі інших конфесій (англіканці й лютерани) які одержали спеціальні дозволи Ватикану, оскільки вже мали родини до звернення до католицизму.

Однак труднощі ситуації, у якій виявилася Римсько-католицька церква, складаються не тільки в тому, що існують організації, які вимагають зміни канонічного законодавства, і не в тому, що десятки тисяч священиків відмовилися від свого сану заради шлюбу, а в тому що "багато католицьких кліриків…не розділяють моральне вчення Католицької церкви. Біля чверті респондентів не вважають за необхідне дотримання целібату. 61% учасників опитування вважає, що роман із замужньою жінкою не повинен заважати священикові продовжувати своє служіння, а 21% переконані, що кліриками можуть ставати практикуючі гомосексуалісти. На думку 10% опитаних, навіть педофілія не повинна бути причиною відсторонення священика від його обов'язків". [19, 285] Навіть ряд католицьких ієрархів дотримується подібних переконань. 4 грудня 2002 р. єпископ, квебекського міста Гасп Раймон Дюме, який перебуває на пенсії, заявив, "що за 25 років служіння Церкви в нього виникали проблеми з дотриманням обітниці безшлюбності". "Мені не вдавалося дотримувати целібату протягом усього часу мого священства і єпископства, - заявив Дюме в інтерв'ю квебекській газеті "Ле Солей". - Ситуація, у якій я жив, і рішення, які мені доводилося приймати, не були легкими, однак я впевнений, що вони були вірні". На думку Дюме, Католицькій церкви необхідно скасувати обов'язковий целібат і надати священикам право вибору жити на самоті або женитися. "Обов'язковий целібат - це релікт XIII століття". [19, 288]

Подібне положення справ змушує вище духівництво на чолі з папою вживати твердих заходів по збереженню католицької традиції. Так, 7 вересня 2003 р. єпископ Роттердамський Адріанус ван Лейн заборонив у служінні настоятеля роттердамського собору священика Рууда Хейсмаса за те, що той відмовився розірвати партнерство[§] з богословом-феміністкою Фредою Друс.

У наш час у Голландії налічується близько 10 священиків, що знаходяться в "зареєстрованому партнерстві". Хейсмас подав апеляцію на рішення свого єпископа у ватиканську Конгрегацію по справах духовенства.

Незважаючи на те, що правило про обов'язковий целібат священиків продовжує діяти в Католицькій церкві, Ватикан відмовився від практики заборони в служінні одружених кліриків католицьких церков східного обряду в США, Канаді й Австралії, Східній Європі, зокрема, в Румунії і на Україні й т.д. Це - частина старожитньої домовленості: жителі цих країн залишаються католиками, визнають владу Папи й не приєднуються до православної церкви, а за це їхні духовні пастирі можуть женитися й відправляти обряди на місцевих мовах.

На практиці єпископи східних церков регулярно рукополагали одружених чоловіків, однак, як правило, ці церемонії відбувалися майже таємно. "Рим не хоче, щоб єпископи поставляли одружених священиків, а потім про це ставало відомо всім", - заявив прес-секретар конференції українських католицьких єпископів Канади й ректор Свято-Духовської семінарії в Оттаві о. Кеннет Новаковський. У той же час, як заявив представник ватиканської Конгрегації по справах східних церков монсенйор Лучіан Ламза, заборона на рукоположення одружених віруючих у священики Церков східного обряду в країнах Заходу залишається в силі[**]. "Деякі єпископи ігнорують це правило, - заявив прелат. - Однак, наскільки нам відомо, Святейший Батько не має наміру його скасовувати". Хоча ці рукоположеня суперечать нормам, Ватикан визнає дійсними таїнства, чинені одруженими священиками, оскільки дійсно таїнство їх рукоположеня, підкреслив монсеньер Ламза".

Опитування суспільної думки показали: 70 відсотків американців вважають, що священики повинні мати право створювати родини. Девід Гібсон, автор книги "Майбутнє католицької церкви", наводить слова кардинала Роджера Махони, який вважає, що ця проблема заслуговує обговорення й додає: "Із часів Святого Петра в нас були одружені священнослужителі".

Дійсно, Святий Петро - перший Папа - був одружений, як, втім, і багато хто з апостолів і ранніх глав християнської церкви. Надалі християни стали надавати більшого значення питанням помірності, а Тертулліан назвав жінку "вратами в пекло".

Оріген Олександрійський, великий християнський філософ третього століття, сам себе кастрував. А Хью Линкольнський, згодом канонізований єпископ, стверджував, що ангел небесний облагодіяв його, коли, зійшов із раю, кастрував священнослужителя, зробивши його життя набагато спокійнішим.

У деяких випадках церква пристосовується до місцевих умов. Найбільш активне християнство розвивається в Африці, але тутешнє духівництво скаржиться на труднощі в залученні нових священиків, пов'язані з місцевими звичаями, які вимагають, щоб чоловіки мали дітей. "Обітниця безшлюбності суперечить місцевим культурним традиціям.".

Рукоположення жінок також може стати відмінним способом поповнення рядів духівництва.

Часто говорять, що за заповітом Іоанна Павла II нового Папу повинні вибрати всі кардинали, крім трьох, але це зовсім не означає, що глава католицької церкви обов'язково буде консерватором. Адже Пій XII відсторонив від виборів двох кардиналів, які в 1958 році обрали його спадкоємцем більше терпимого Іоанна XXIII.

Пітер Стейнфелс у своїй книзі "Кинуті напризволяще долі" пише: "Сьогодні католицька церква стоїть перед вибором між необоротним занепадом і радикальною трансформацією".

Проаналізувавши історію целібату, можна стверджувати, що протягом усього часу буття Римсько-католицької церкви безшлюбність духовенства вважалося ідеальним для клірика. Але целібат часто сприймався католиками як непосильний тягар, і тому він не завжди виконувався. Його порушували навіть Римські папи. Наприклад, деякі папи були офіційно одружені[††], а деякі одружені не були, однак мали дітей*. Якщо «намісники Христа на землі" дозволяли собі порушити целібат аж до XVII ст., що залишалося робити іншим клірикам?» Опираючись на історичні факти, можна стверджувати, що целібат ніколи не виконувався всіма кліриками Римсько-католицької церкви*.

Хоча офіційна позиція Римсько-католицької церкви незмінна, однак ми бачимо, що все більше число католиків не бачить змісту в подальшій практиці обов'язкової безшлюбності кліру.