СПЕЦИФІКА ОБРАЗОТВОРЕННЯ У ХРИСТИЯНСЬКОМУ ХРАМІ

3.2 СПЕЦИФІКА ОБРАЗОТВОРЕННЯ У ХРИСТИЯНСЬКОМУ ХРАМІ

В історії культури навряд можна знайти мистецтво складніше ніж візантійське за поєднанням основ, які здавались непоєднуваними, бо тут схрещувались найрізноманітніші художні традиції. Труднощі становлення такого мистецтва, важкі пошуки нового стилю випливали із складності тих завдань, які християнська церква ставила перед мистецтвом[Дод.1].

Становлення візантійського стилю відбувалося протягом всієї історії існування цієї могутньої імперії. Спочатку у їх мистецтві впливи Сходу та античності були переважаючими.

У зв’язку з тим, що одним з основних завдань імператорів стало укріплення і розповсюдження нової релігії, вони особливо піклувались про будівлю храмів. Однак новий тип церковного приміщення не був створений у цей час. Протягом двох перших століть з часу написання Міланського едикту (313р), згідно якого християнство стало офіційно визнаною релігією, для церков використовували два типи приміщень, призначення яких спочатку носило світський характер.

Перший тип - центрична будова, яка мала в плані квадрат, круг, восьмикутник або різнокінцевий хрест. Її застосовували і для церков-мартіріїв, тобто храмів, які будувалися на місці поховання або казни будь-кого із святих - тих, хто в період гонінь на християн піддавався покаранням від язичників.

Іншим, основним типом храму була базиліка - видовжене з заходу на схід приміщення, повздовжньо розділене зсередини рядами колон на частини, що називали по грецькі нефами, тобто кораблями. Нефи, число яких досягало трьох чи п’яти, пролягали з заходу на схід. Центральний неф часто будувався вище бокових, і верхні частини його стін прорізували вікна, необхідні для освітлення. Всі храми орієнтувались на схід, оскільки там, за уявленнями християн, знаходився центр землі - Єрусалим. На сході у напіввідкритому виступі апсиди знаходився алтар. Характерну рису архітектури базиліки складали дерев’яні, балкові, відкриті у внутрішній простір храму перекриття. Перед входом у приміщення зазвичай розміщувався двір-атріум, оточений з усіх боків критою колонадою.

Своєрідність оформлення візантійських храмів полягало у гармонії між їх зовнішнім виглядом та інтер’єром. Зовнішній вигляд церкви вражав гладкими стінами, абсолютно не прикрашеними елементами декору. Простота екстер’єру християнської церкви виникла, як протиставлення багатому зовнішньому декору античності. Християнські ідеологи прагнули дати змістове наповнення декоративним елементам в архітектурі церкви і порівняли його з віруючою людиною. Подібно християнському смиріню і багатого внутрішнього духовного життя, храм повинен бути підкреслено строгий у своєму екстер’єрі. Ось чому у візантійських храмах декорувався в основному інтер’єр.

При Константині у новій столиці велось будівництво багаточисельних церков, серед яких виділилась своїми розмірами базиліка святої Софії (532-537). Плід багатогранного синтезу східної і греко-римської культур. “Він втілив з незвичайною силою і оригінальністю все краще, що було у архітектурі Сходу і Заходу” [63,68 ]. Збудований на високому пагорбі, поряд з імператорським палацом, храм став не тільки символом могутності Візантії, але і основною святинею християнського Сходу. Два великі зодчі - вихідці із Малої Азії, Ісидор із Мілету, Анфілій із Гралл зуміли об’єднати у цьому храмі монументальність, спокійну пластичність, чистоту і строгість ліній античної архітектури з найповнішими досягненнями Сходу - Ірану, Сірії і Малої Азії.

Уперше втілено ідею центричного храму, увінчаного куполом. Накінець вдалося майстрам втілити у життя мрію поєднання сферичним куполом центричного простору. Оптичний ефект падіння у повітрі куполу досягається тим, що у підніжя він оточений 40 вікнами, із яких у храм падає світло[Дод.2;3].

При Юстиніані весь купол був прикрашений мозаїками: у вершині зображений великий хрест посеред усіяного зірками неба. Вбрання храму пишне, вишукане, урочисте. Особливої краси інтер’єру надавали мармурові колонади, розміщені двома ярусами повз центральний простір храму. Колорит мармурових колон з переважаючими темно-зеленими, сірими, темно-червоними та чорними кольорами; гармонія пропорцій колонад, тонке прядиво різних капітелів створювало враження великої художньої сили. Нижня частина стін і підлога храму були покриті різнокольоровим мармуром.

“В архітектурі і живописі святої Софії були закладені основи нового художнього стилю, якому судилося стати пануючим у всій подальшій історії візантійського мистецтва. Деякі вчені знаходячись під впливом цього храму, ставили його вище таких пам’яток Середньовіччя, як собори Парижської Богоматері чи святого Петра в Римі” [42, 53]. Однак від будівель цього часу нічого не збереглося: всі вони були значно перероблені або знищені пізніше. Сама рання відома нам церква столиці-базиліка Іоанна Предтечі Студійського монастиря (465). Вона дійшла до нас перебудованою і частково зруйнованою. Широко розставлені колони з міцними капітелями, декорованими тонкою різьбою, відділяли один від одного три короткі нефи цього храму, колись це було майно константинопольського патріарха. Центральний, більш ширший, неф на сході завершувався апсидою, напівкруглою в інтер’єрі і багатогранною зовні.

Набагато краще збереглися храми, побудовані у перші століття після прийняття християнства у провінціях. У цих будівлях зберігались деякі місцеві риси, характерні лише для них. Серед храмів центричного типу, що виникли у ці роки далеко від Константинополя, добре зберігся храм-мавзолей у Римі (біля 350 р.) над могилою святої Констанції - очевидно, сестри Костантина. Він являє собою ротонду, центральний, більш високий об’єм якої перекритий куполом. Барабан куполу не на зовнішніх стінах, а на внутрішньому кільці спарених колон. Інтер’єр приміщення освітлений вікнами, розміщеними в цьому барабані. У Східній частині храму над могилою святої Констанції був привезений із Єгипту саркофаг. Розкіш оформлення мозаїками куполу, а також багаточисельним декором капітелів і карнизів визначає одну із характерних ознак візантійського стилю.

Великим досягненням ранньовізантійських архітекторів було удосконалення принципів зведення куполу над квадратною основою. Силі тиску склепінь протистояли значні маси товстих стін. Візантійські споруди -якісно нова сходинка у розвитку склепінь та куполів. Вона характеризувалась появою конструктивного каркасу. Прямокутні стуктури, що визначали план споруд, отримали можливість гармонійного поєднання з сферичними. В середині V століття у мавзолеї Галли Плацидії в Равені перехід квадрату стін до круглої основи куполу був здійснений за рахунок чотирьох сферичних трикутників-парусів у той же час вітки “хреста”, що розходились від купольного квадрату перкривались напівциркульними склепіннями.

Інтер’єри найбільш багатих храмів імперії оформлялися мозаїками. Техніка такого особливого виду монументального мистецтва була запозичена середньовічними художниками з античності. Однак в античну епоху мозаїкою прикрашали частіше всього підлогу. Тепер же композиції роміщували на стінах. Їх стали виложувати не із гальки, а із смальти. Кубіки смальти - скловидної маси, пофарбовані оксидами металів у різні кольори, а потім обпаленні, складали яскраві композиції. Кубіки дещо відрізнялися один від одного за формою та розмірами. З них складалась не ідеально гладка поверхня. Кожен кубік був покладений під деяким кутом до іншого, так, застигаючи у вапняному розчині, нерівна поверхня пілкреслювала різнобарв’я кольорової гами.

Починаючи з IV століття, з часів правління Константина, живопис став основним видом образотворчого мистецтва [Дод.4;5]. З цього моменту він домінує над скульптурою, яку поступово усували як спогади про язичницьких богів. В мавзолеї святої Констанції у Римі в основному залишалася орнаментальна мозаїка. Сцени збору винограду, павлінів, декоративних гілок можна, коли забути про символізм християнського митстецтва, приняти за язичницькі сюжети. Поміж тим виноград - символ Хтиста, а виноградне вино - символ його крові, пролитої їм заради спокути людських гріхів. Павлін – символ вічності, потойбічного життя, приготованого християнам. Гілки, квіти, павліни у мавзолеї святої Констанції вільно розміщені на синьому фоні, який нагадує про небесну суть всього зображення.

Данна символіка пронизувала не тільки візантійське а й все європейське мистецтво. Протягом століть вона склалась в систему, чітко обумовлену теологами. Однак мова нових символів виникла вперше ще тоді, коли християнство було гонимою релігією. Таємні його прихильники, розташовуючи на стінах своїх поховальних склепів-катакомб зображення, повинні були приховати їх зміст від язичнтків. Художники в катакомбах почали зображувати символи Христа - пастуха, виноградну лозу, рибу. Про присутність Христа нагадував також хрест. Мова символів виявилась універсальною, з її допомогою можна було надати зображенню багатозначності, виразити глибокий зміст. Саме тому він зберігся і продовжив розвиватися після проголошення християнства пануючою релігією [20,41].

У V столітті, через століття після виконання мозаїк у мавзолеї святої Констанції у Римі, у другому мавзолеї - Галли Плацидії в Равені - з’явилися великі сюжетні композиції. Серед них зображення Христа, як Доброго Пастиря. Образ молодого пастуха у вільній короткій туніці часто зустрічається серед пам’яток античного мистецтва. Його запозичили перші християнські художники, коли стали зображати на стінах катакомб Христа у вигляді пастуха. Тип Христа - доброго Пастиря залишився основним і після офіційного визнання християнства. Христос сидить в саду, який є символом раю. Він оточений вівцями - символами душ праведників, що потрапили до раю. Однак не тільки у темі цієї сцени проявляється її середньовічний характер.

Симетричні композиції стають самими улюбленими у середньовічних художників. Вони відрізняються більш репрезентативним, у порівняні з асиментричним, характером. Їм надають перевагу християнські живописці, бажаючи підкреслити значення зображених персонажів.

Христос постає в центрі композиції. Трьом вівцям справа від нього, відповідає три вівці зліва. Значення Христа підкреслюється не тільки його центральним розміщенням, а і позами вівць, які повернені до нього. Вільні рухи Христа, класичні пропорції його фігури, скалистий пейзаж ще нагадують про античні пам’ятки. Фронтальність розміщення торсу, симетрія композиції, деяка плоскість фігури з’явилися у цій мозаїці, як результат впливу на християнських художників давнього східного мистецтва (Дворіччя, Єгипту). У композиції мавзолею Галли Плацидій навколо голови Христа мозаїсти зображували німб - символ святості, атрибут всіх християнських персонажів. Якщо мозаїки збереглись погано, то скульптури дійшли до наших часів у великій кількості.

Розквіт візантійського мистецтва, що настав у VI столітті багато у чому пов’язаний з політичним та економічним зростом, який імперія відчула у роки правління Юстиніана (527-565). Юстиніан здобув могутності своєї держави. У ці роки у результаті кровопролитних війн на заході до Візантії були приєднані Італія, на сході Іспанія, Сицилія, Сардинія, Корсика і північ Африки, і Далмація. Війни на сході не були успішними і закінчилися міцним союзом з Іраном. Візантія продовжувала панувати на Чорному морі, оскільки Боспор, Таманський пів-острів і Херсон належали їй. Отже, при Юстиніані імперія набула таких розмірів, яких до цього часу ще не досягала.

Час правління Юстиніана помічений остаточною християнізацією, філософії, літератури та образотворчого мистецтва. Юстиніан, як ніхто із візантійських імператорів був покровителем мистецтва та архітектури, використовуючи їх у своїх політичних і навіть економічних цілях[55,89]. За ініціативою влади на території всієї імперії будувалися нові храми, оборонні споруди. Особливо важливим для поширення торгівлі було будівництво портів і укріплення прибережних дамб. Але роль столиці як художнього центру зберігається і набуває великого значення при його наслідниках. В Константинополі працювали самі кращі та талановитіші майстри. Вони виготовляють свої витвори, застосовуючи самі дорогі і самі красиві будівельні матеріали. Це і золото, яке вони застосовують в мозаїках, іконах, мініатюрах.

Однак основні заслуги митців того часу проявилися у храмових спорудах. Вони будувалися по всій країні від Равени до Вифлиєму і до Єрусалиму на сході. Сама рання серед них - церква Сергія і Вакха (527-536) [Дод.6]. У плані цей храм мав форму квадрата. Із заходу до нього було прибудовано нартекс. На сході алтарна апсида. В центр квадрату був вписаний восьмикутник. В архітектурі церкви Сергія та Вагкха не було принципово нових ідей. Ще за два століття до неї архітектори перекрили куполом храм-мавзолей святої Констанції в Римі однак там він опирався на колони а не пілони як у константинопільському храмі. Архітектори продовжували шукати шляхи розширення площі і удосконалення принципів центричної будівлі. Звідси відродження інтересу до базиліки.

Ідея поєднання базиліки і центричного храму уперше була здійснена у церкві святої Ірини (532 р.). У плані новий храм представляв собою базиліку з трьома нефами, відокремленими один від одного колонами. Середній неф був побудований надзвичайно широким для базиліки, над квадратним у плані простором центральної частини храму розміщувався головний купол. Перехід до кола його основи здійснювався як у свій час у мавзолеї Галли Плацидії, за рахунок парусів-сферичних трикутників. Церква святої Ірини була переходом до нового типу будови - купольної базиліки.

У більш досконалих формах ідея грандіозного центричного храму була здійснена архітекторами собору святої Софії. У плані храм представляв собою великий прямокутник, в центрі якого чотири масивні пілони означають великий підкупольний квадрат. Внутрішній об’єм цієї частини храму перекритий куполом. До центральго об’єму з сходу і заходу примикають два напівциліндричні об’єми, перекриті півкуполами. Стіни храму викладені звичайною випаленою цеглою великих розмірів.

Першим п’ятикупольним візантійським храмом стала церква святих Апостолів в Константинополі, яка викликала у свій час багаточисельні копіювання. Храм святого Фрона в Перизі, побудований в романський період француськими архітекторами, і собор святого Марка у Венеції, створений в XІ столітті запрошеними із Візантії будівельниками. У плані вона являла собою хрест, до того ж поперечний неф розміщений ближче до сходу. Щодо питаня про датування мозаїк ідуть дискусії, більшість спеціалістів схильні віднести їх до середини VI століття.

Якщо мозаїки константинопольських храмів часу Юстініана не збереглись, то набагато краща доля декору церков Равенни. Тут працювали візантійські мозаїсти. Церква присвячена популярному в Равені святому - мученику Віталію, була освячена єпископом Максиміаном в 547 році. Зображення на стінах її апсиди Юстініана і його дружини Феодори є доказом того, що вона будувалась на кошти самого імператора. Храм - будова центричного типу. Внутрішній об’єм перекритий куполом. Лаконічному екстер’єру побудови протистоїть розкішне оформлення інтер’єру.

Різнокольоровий мармур, капітелі, фризи гармонійно поєднані з мозаїкою. Дві великі сцени розміщені на стінах апсиди, на самому почесному місці храму. На одній із них імператор Юстініан, в оточені єпископа Максиміана та придворних, здійснює вхід у храм. Велику чашу з золотими монетами імператор тримає двома руками. Він і клірики ніби застигли на деякий час, обернені до глядача. Всі фігури зображені чітко і величаво, рівні між собою по зросту. Юстиніан виділений не тільки пурпуровим кольором свого одягу, який контрастує з білим одягом священників, а і короною та німбом навколо голови, як у святого.

Одночасно у композиції присутня скрита динаміка. Фігури складають процесію, направлену зліва на право. Такі урочисті входи імператора в храм відомі за описами у придворному уставі. Єпископ Максиміан, зустрічаючи імператора, держить у руках хрест, архідиякон - Євангліє, один із дияконів - кадило.

У зображені обличя Юстініана і особливо єпископа Максиміана убачається бажання передати портретну схожість. Обличчю Юстініана притамана нахмуреність. Уже немолодий, лисий Максиміан представлений суворим чоловіком. Обличчя Феодори зображено з індивідуалізацією рис. Вона розміщена на протилежній стіні апсиди. Імператриця зі свитою також входить у храм, несучи в руках потир з золотими монетами. Подол її пурпурового плаща містить вишивку фігур трьох волхвів, що підносять дари Богоматері, саме її зображення відсутнє. На голові корона з довгими підвісками. Але не одяг виокремлює імператрицю. Навколо її голови, як і у Юстініана у першій композиції, - великий німб. Феодора зображена на равенській мозаїці з красивим задумливим обличчям. Направлена композиція справа наліво[42,60].

Обидві композиції важливі, тому що відкривають серію розповсюджених у візантійському мистецтві портретів імператорів і замовників храмів. У багатьох церквах Візантії і країн, що входили в орбіту її впливу, стали розміщувати, насамперед на західній стіні, такі портрети світських персонажів. Їх значення особливо зросло в останній, палеологівський період візантійського мистецтва. Крім портретів Юстініана і Феодори в храмі святого Віталія зберглись багато християнських композицій.

У кінці апсиди зображений юний Христос. Він протягує вінок святому Віталію, якого до нього підводить ангел. Зліва від Христа другий ангел представляє Христу єпископа Екклесія, що держить у руках модель церкви. Христос зображений юним, як це часто зустрічається у ранній період візантійського мистецтва.

У християнських храмах обов’язковими були не тільки мозаїки, а й ікони. Самі перші ікони, що збереглися, відносяться до VІ століття. Ранні християни цим словом називали так будь-яке зображення святого. Пізніше словом “ікона” стали називати тільки станкові твори, щоб відрізнити їх від мозаїки, фрески, скульптури.

Походження ікон пов’язують з фаюмським портретом. В Єгипті в ІV столітті до н.е – ІІ столітті н.е., коли мистецтво муміфікації було вже втрачено, стали класти на обличчя померлому дощечку з його портретом. Портрет виконувався енкаустикою. За першими і головними знахідками цих пам’яток у містечку Фаюм вони отримали свою назву. Композиція фаюмських портретів була погрудною або поясною. Художники намагались якомога більше передати портретну схожість, щоб душа, покинувша тіло, могла повернутись назад, знайти того, кому вона належала. Перші ікони були дуже близькими до такого типу портрету. Християнські художники застосовували таку ж техніку[13,164].

На сьогодні відомі ікони VІ століття, що виконані у Константинополі. До них належить “Богоматір з дитиною” та “Сергій і Вакх”. Богоматір зображена по пояс. На її лівій руці сидить дитина - Христос. Дитина має пропорції дорослого, чим передавалась його могутність.

Манера письма відрізнялась багатопластовістю, разом з тим легка і навіть імпресіоністична. Темно-пурпуровий одяг Богоматері і Христа, золото, яке декорує, створює вигляд, що фігури виступають вперед, ніби відриваються від фону.

Інша ікона також цього періоду - зображеня двох святих - Сергія і Вакха. Вона особливо популярна у Константинополі. Святі зображені погрудно, урочисто тримаючими перед глядачем хрести - символи своєї мученицької смерті. На шиях - обручі, які за легендою, одягнули на них, коли у жіночому одязі водили на висміювання Риму [42,74]. Набагато більше середньовічних рис простежується у іконі “Археєпископ Авраам”, створена пізніше і не у столиці, а в східній провінції імперії. Широка лінія окреслює контур фігури, позначає риси обличчя, що надає зображенню графічної сухості. Великі очі передають аскетизм образу. Це вже та ікона, у якій не залишилось і сліду від античного сенсуалізму. Подальшого розвитку ікона набуває у книжковій мініатюрі.

Отож, до VІ століття уже був створений художній стиль, який впевнено можна назвати візантійським. Були вироблені форми мистецтва, здатні виразити будь-яку ідеї. Головним досягненням цього періоду стало створення нових принципів будівлі храму - хрестово-купольного типу.

726-843р. - доба іконоборства. Цей період мав велике значення для розвитку світської тематики в мистецтві. Пишні безсюжетні композиції були ціллю оформлення як церковного так і світського приміщення. Не можна заперечити той факт, що іконоборчий період завдав візантійському образотвочому мистецтву великої шкоди. Були знищені багато творів з складними фігурними композиціями, ікони та мозаїки. Удосконалювався напрям хрестово-купольного храму. 780-797 роками датується церква святої Софії в Салоніках. У порівнянні з Софією Константинопільською вона є статичнішою та масивнішою.

Недивлячись на труднощі, творчі сили художників були направлені у новий, майже нерозвинений напрям. Ними була розроблена складна система декоративних елементів, які збагатили візантійську орнаментацію. Типами орнаментів, складених в ті роки, користувалися живописці Візантійської імперії протягом всіх наступних століть її існування.

Однак цей рух був безперспективним, окільки йшло наперекір багатовіковій національній традиції. Любов до антропоморфного образу була в крові візантійця, крім того, їх теорія та практика лишала образотворче мистецтво в очах тієї ж імператорської влади сильного морально-естетичного впливу. Без цього ідеологічного фактору не могли обійтися ні імперія, ні широкі маси.

Визначною пам’яткою ІХ століття є церква Успіння Богоматері в малоазійському місті Нікея. Ангели у куполі церкви, як зазначено у написі, Сили небесні. Подібно сторожам стоять вони попарно біля престолу, що символізує собою Ісуса Христа. Такий тип мозаїк могли створити тільки художники із столиці. Якщо столичні майстри спиралися у своїй творчості на античні образи, то у провінційних були зовсім інші завдання. Вони створили другий напрям у візантійському мистецтві. Їм ближче було східне мистецтво, а не античне. Про це направлення свідчать мозаїки храму святої Софії в Салоніках (885). Тут в апсиді була зображена Марія з дитиною, а в куполі – “Вознесіння Христа”.

ХІ-ХІІ століття науковці визначають як класична епоха візантійського мистецтва, коли художній стиль найкраще відповідав чітким правилам остаточно сформованого до того часу іконографічного канону. Візантійські майстри виробили закінчений стиль. Художня мова візантійських творів того часу відрізнялась найкращим образом ритуалу. Стиль візантійського мистецтва ХІ-ХІІ століття одержав назву у науці - спірітуалістичного. Саме до даного періоду відноситься визначення Константинополя як “Парижу середньовіччя”[58,143].

У ХІІ столітті традиції візантійського мистецтва не були перервані. З’являються нові стилістичні особливості: більш розвинений архітектурний і пейзажний фон, інтерес до емоційних характеристик. Тимчасове завоювання імперії хрестоносцями мало для розвитку образотворчого мистецтва негативні наслідки. Насамперед у культурному житті назавжди було підірвано верховенство Константинополя. Це сприяло розвитку багатьох художніх шкіл в провінційних, ріст яких раніше підкорявся авторитету мистецтва столиці[15,211].

У Палеологівський період завершується формування художнього стилю. Розквіт віантійського мистецтва був перерваний розгромом Константинополя в1453р., а потім завоюванням усієї імперії турками.

З падінням імперії мистецтво не зупинило своє існування. У складних умовах воно продовжило своє функціонування, і головною його рисою стала традиційність, прив’язаність до форм і образів, що виникли в період незалежності і розквіту Візантії.

РОЗДІЛ ІV. ХРИСТИЯНСЬКА МОДЕЛЬ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЗАХОДУ

Похожие работы

Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа

Скачать

147546

0

0

... людину Середньовіччя, її психологію, потрібно зважати на зовнішнє середовище, на її уявлення про Всесвіт, на що впливала велика кількість чинників. Найбільше значення на формування людини середньовіччя мало оточуюче середовище, Християнська релігія та залишки язичницьких вірувань і забобонів. Тогочасна Європа являла собою величезний покрив лісів і ланд з розкиданими по ньому обробленими родючими ...

ФИЛОСОФСКО-АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЕ ИНТЕНЦИИ ТВОРЧЕСТВА М.В.ГОГОЛЯ

Скачать

424186

2

0

... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...

Основи культурології

Скачать

276722

0

0

... також унікальні історичні утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі культурологічного підходу цивілізація розглядається як соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства. Спроби зрозуміти відношення поняття « ...

Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

Скачать

371609

2

34

... зовнішніми обставинами своєрідної соціальної капсулізації. Висновки Розв`язуючи поставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливості пристосування протестантських громад до українських умов в період незалежності України були зроблені такі висновки, які виносяться на захист: Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогу ...