Збірники державних законів із церковних справ

Церковне право
Застосовність правових норм до життя Церкви Місце церковного права в системі права ЦЕРКОВНЕ ПРАВО ЯК НАУКА Вивчення церковного права в Росії і на Балканах Завдання, метод і система науки церковного права Церква як джерело свого права Звичай Думки авторитетних каноністів СВЯЩЕННЕ ПИСАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦЕРКОВНОГО ПРАВА Новий Завіт як джерело церковного права Священне Писання і канони Найдавніші пам'ятки церковного права Правила Святих Отців донікейської епохи Правила II Вселенського Собору Правила Трульського Собору Правила Святих Отців Канонічні збірники Римсько-Візантійське право Збірники державних законів із церковних справ Канони західного походження Західні канонічні збірники VII-IX ст ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА ВІЗАНТІЇ X-XV СТОЛІТЬ Візантійське церковне право XIV сторіччя ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА НА ЗАХОДІ Середньовічні католицькі збірники канонічного права ВСТУП ДО ЦЕРКВИ. СКЛАД ЦЕРКВИ Приєднання до Церкви Обрання на священні ступені Урядова ієрархія єпископського ступеня ВИМОГИ ДО КАНДИДАТА СВЯЩЕНСТВА. ПЕРЕШКОДИ ДО ВИСВЯЧЕННЯ Перешкоди духовного характеру Випробування кандидатів Обов'язки кліриків ВИЩА ВЛАДА В ЦЕРКВІ Критика католицького вчення про верховенство в Церкві ЦЕРКВА ТА ТЕРИТОРІЯ. ЦЕРКОВНА ДІАСПОРА. АВТОКЕФАЛЬНІ Й АВТОНОМНІ ЦЕРКВИ Автокефальні Церкви Автономні Церкви Становлення Патріархатів Диптихи Вище управління в Патріархатах Синод єпископів Влада вчення Духовна цензура Храм і іконопис Церковний календар Застосування церковних законів і їхня обов’язкова сила Нагляд Утримання духівництва Церковний суд у Візантії Церковний суд у новітній період Української Православної Церкви Церковні покарання для осіб духовних Церква й нехристиянські релігії Симфонічні відношення Церкви та держави
450767
знаков
0
таблиц
0
изображений

7.3. Збірники державних законів із церковних справ

Постійне зростання кількості цивільних законів із справ Церкви викликало потребу в особливих збірниках, де б ці закони зведені були разом. Відомо три таких збірники, що з'явилися на грецькому Сході.

Патріарх Іоан Схоластик між 565 і 578 рр. на додаток до свого канонічного збірника в 50 титулах склав “Збірник із 87 глав” (Collectio 87 capitulorum). У нього ввійшли витяги з декількох новел Юстиніана, особливо з 123-й новели, що склала 60 глав (28–87) збірника Іоана Схоластика.

Самим Патріархом Іоаном збірник озаглавлений занадто довго: “Різні постанови з божественних новел благочестивої пам'яті Юстиніана, виданих ним після “Кодексу”, саме такі постанови, які особливо узгоджені з божественними і священними канонами і надають їм особливої сили та яким ми дали деякий порядок і рахунок для зручнішого знаходження шуканої глави, тому що ці глави витягнуті з різних новел”.

У древніх рукописах канонічна “Синагога” і “Збірник з 87 глав” Патріарха Іоана Схоластика об'єднані. У IX столітті обидва зводи були перекладено слов'янською мовою. У нашій друкованій “Кормчій” вони становлять 42-у главу.

На рубежі VI і VII ст. був укладений “Збірник із 25 глав” (Collectio 25 capitulorum), до якого ввійшли закони з “Кодексу” св. Юстиніана та витяги з його новел, що стосуються церковних справ.

Особливо змістовний третій зі зводів цього типу – “Збірник церковних законів” (Collectio constitutionum ecclesiasticorum), або “Трьохчастинний збірник” (Collectio tripartita), який з'явився в останні роки царювання Іраклія. У його першу частину включені великі витяги з перших 13 титулів “Кодексу” Юстиніана, присвячені церковним справам, з паратитлами – паралельними місцями з інших титулів “Кодексу”. Другу частину складають витяги з “Дигест” та “Інституцій”, що мають відношення до церковного права. У третій частині поміщені витяги з “Новел”. Доповненням до збірника є чотири новели імператора Іраклія.

Німецький каноніст XIX сторіччя Цахаріе фон Лінгенталь приписує укладання даного збірника автору “Синтагми канонів”:-патріарх Євтихій. Підставою для цієї гіпотези є наступна обставина: укладач “Синтагми” у передмові пише, що як доповнення до своєї праці він намітив витяги з імператорських законів і з творів учених юристів, що зачіпають церковне право. Але з усіх церковно-юридичних компіляцій лише у “Трьохчастинному збірнику” наведені уривки з творів юристів, тобто з “Дигест”. Цей збірник був головним посібником для візантійських тлумачів церковно-цивільних законів.

7.4. “Номоканони”

Так спочатку називалися збірники, що включають у себе як канони, так і цивільні закони з церковних справ. Слов'янська назва таких збірників – “законоправильники”.

Найдавніший з “Номоканонів” присвоюється Іоанові Схоластику. Але ця компіляція, на одностайну думку вчених, не належить знаменитому Патріарху. З його ім'ям вона пов'язана тому, що до її основи покладена “Синагога” Іоана Схоластика та його “Збірник з 87 глав”. Укладач “Номоканона” зберіг титули “Синагоги”, але не наводив під ними повного тексту канонів, а тільки вказував їх цифрами. Цивільні ж закони він вміщав під кожним титулом, цілком запозичаючи їх дослівно зі “Збірника з 87 глав”, доповнюючи положеннями з “Дигест”, “Кодексу”, “Новел”. Закони зі “Збірника з 87 глав”, які укладач не зміг віднести до жодного з 50 титулів, він помістив наприкінці “Номоканона” під заголовком “Інші церковні глави з того ж нового законоположення” (etera kejalaia).

Згодом збірник доповнювався новими канонами. У доповненому вигляді він був перекладений слов'янською мовою св. Мефодієм. У паннонському житії святого говориться: “Тоді ж і Номоканон рекше закону правило й отечеськие книги преложи”.

Найбільш знаменитий та історично важливий з церковно-правових збірників Візантії – “Номоканон у 14 титулах”. До початку XIX століття загальноприйнято було приписувати укладання цього збірника Константинопольському Патріарху св. Фотію. Тому в літературу він увійшов як “Номоканон Фотія”.

Однак завдяки дослідженням Бінера та російського вченого барона Розенкампфа в 20–30 рр. минулого століття було встановлено, що передмова до “Номоканона” складається з двох частин, написаних різними авторами. Скрупульозні текстологічні дослідження Бінера, Розенкампфа, Біккеля, Цахаріе, Суворова, Павлова, Бенешевича привели до безперечного висновку, що існує дві редакції “Номоканона”, укладені двома різними авторами, і в різні епохи. Наприкінці XIX століття лише ієромонах Калліст продовжував наполягати на тому, що автором не тільки другої, але й першої редакції “Номоканона” є патріарх Фотій.

Щодо першої редакції збірника В.Н. Бенешевич писав: “З найбільшою долею ймовірності можна вказати на 629 р. як на рік завершення праці. Початок же роботи відноситься до 620–629 рр.”. Бінер висловлював здогад, який знаходять імовірним єпископ Никодим (Мілаш) і А.С. Павлов: автором збірника був Константинопольський Патріарх Сергій (610–638).Е. Хонігман пов'язує укладання “Номоканона в 14 титулах” зі св. Іоаном Посником, вважаючи, що той, завершивши роботу над “Синтагмою в 14 титулах”, на її основі склав “Номоканон”, включивши в новий збірник імператорські закони.

За словами В.Н. Бенешевича, “Номоканон у 14 титулах” вражає мистецтвом, з яким його укладач володіє своїм величезним матеріалом. У цьому відношенні “Номоканон” залишив далеко позаду компіляцію Іоана Схоластика”

“Номоканон” складається з передмови і двох частин. Перша частина яка також називається “Номоканон”, розділена на 14 титулів, а титули на глави за зразком першої частини “Синтагми”. Крім покажчика канонів, під кожною рубрикою наводяться також цивільні закони з тематики глави й титулу, запозичені з “Трьохчастинного збірника”. Подібність у текстах законів, вміщених у “Номоканоні” та “Трьохчастинному збірнику”, майже буквальне,

Другу частину збірника, звану “Синтагмою”, складають тексти канонів, розташовані в хронологічній послідовності. У першу редакцію “Номоканона” ввійшли Правила Святих Апостолів, чотирьох перших Вселенських Соборів, 8 Помісних Соборів і 12 Отців – тих, чиї канони ввійшли в остаточно сформований канонічний звід Православної Церкви (крім Послання св. Тарасія).

Друга редакція “Номоканона в 14 титулах”, що існує в декількох ізводах, складена в 883 р. Що стосується імені укладача, то такі вчені, як Цахаріе фон Лингенталь, єпископ Никодим (Мілаш), Н.С. Суворов, заперечували авторство Патріарха Фотія і щодо другої редакції “Номоканона”. Протилежної точки зору дотримували каноністи: Н.А. Заозерський, А.С. Павлов, М.А. Остроумов, В.Н. Бенешевич.

А.С. Павлов так викладає суть полеміки: “Сутність заперечень Цахаріе (супроти авторства Патріарха Фотія.) полягає в наступному: по-перше, заслуга нового видавця “Номоканона” така незначна, що навряд чи можна приписати його настільки вченій і видатній особі, якою був Патріарх Фотій, особливо якщо взяти до уваги, що найважливіші доповнення до первісного видання “Номоканона” та “Синтагми”, саме правила Трульського і VII Вселенського Собору, були зроблені вже раніше Фотія; по-друге, якби видання 883 р. опубліковане було від імені Вселенського Патріарха, то було б незрозумілим, яким чином у часи, дуже близькі цій епосі, продовжували з'являтися списки “Номоканона” і “Синтагми”, що представляють перший та другу в первісному виді, і чому взагалі до XII в., до часів Вальсамона, було ігноровано настільки знамените ім'я. По-третє, у 883 р., коли вийшло нове видання “Номоканона” і “Синтагми”, Фотій не був Патріархом, а лише раніше та після цього року”.

На це Павлов відповідає: “Найближча чи навіть виняткова мета нового видання “Номоканона” полягала в тому, щоб включити сюди правила двох Константинопольських Соборів, на яких Фотій був головою і які були сприятливі йому особисто. На друге заперечення помітимо, що через три роки з чимось після видання “Номоканона”, саме в 886 р., Фотій удруге був позбавлений престолу, що, звичайно, не могло сприяти швидкому й повсюдному прийняттю знову редагованого ним канонічного кодексу... Нарешті, нізвідки не видно, щоб видання 883 р. було офіційно опубліковане від імені Вселенського Патріарха. Офіційно публікувалися тоді тільки самі джерела церковного права, а не збірники їх, які, як колись, так і тепер, були справою приватною, хоча би й ієрархічних осіб. Фотій не виставив свого імені в новому виданні “Номоканона”... Проте ім'я Фотія... не було ігноровано на Сході до часів Вальсамона. У деяких рукописах “Номоканона”, написаних задовго до того часу, коли переконання в авторстві знаменитого Патріарха стало на Сході загальним, ім'я його виставлялося навпроти другої передмови до “Номоканона”. Що стосується третього й останнього заперечення Цахаріе, то воно прямо помилкове. 883 р. припадає на друге патріаршество Фотія, коли він стояв на верху своєї слави... Через усі викладені обставини, – продовжує А.С. Павлов, – потрібно погодитися, що переказ про належність Патріарху Фотію другої редакції “Номоканона” у 14 титулах і приєднаної з ним “Синтагми” має свої достатні підстави. У XII столітті цей переказ став тільки загальним переконанням, завдяки... коментарю, ... написаному найбільшим із грецьких каноністов Вальсамоном”.

В другу редакцію “Номоканона” додатково ввійшли канони Трульського і VII Вселенського Собору, Константинопольських Соборів 881 і 879 рр. і “Послання про симонію” Патріарха Тарасія. Іншими словами, у “Номоканоні” Фотія є всі правила, що ввійшли в канонічний звід, який ми знаємо нині.

За словами В.Н. Бенешевича, “Номоканон” 883 р. – великий акт самовизначення Східної церкви, він знаменує повернення до древніх справжніх основ церковного устрою, як вони були закріплені в VI-VII століттях, але в дусі строгого церковного передання, що знайшло собі вираження у правилах Соборів, починаючи із Трульського. Якщо взяти до уваги, що для Західної церкви таке значення мав Лже-Ісидорів збірник, який характеризується саме протилежними рисами, то з погляду історії церковного права не буде перебільшенням датувати розподіл церков 883 роком”.

Згодом цей найбільш повний і найзручніший у користуванні збірник витіснив у Грецьких церквах всі інші компіляції. Тому Константинопольський Собор 920 р. урочисто затвердив “Номоканон у 14 титулах” як кодекс, загальнообов'язковий для Вселенської Церкви. У даний час “Синтагма” “Номоканона” Патріарха Фотія і становить канонічний звід Православної Церкви.


8.ЗАХІДНІ ДЖЕРЕЛА І ЗБІРНИКИ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА ЕПОХИ ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ

 


Информация о работе «Церковне право»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 450767
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
41884
0
0

... по себе они не составляют церковного права или юридических постановлений; но они служат основанием церковного законодательства, облекаются через него в юридическую форму, и в этом смысле относятся к источникам церковного права. Но, кроме истин веры и нравственности, в новозаветном св. Писании мы находим еще постановления И. Христа, касающиеся Церкви, как внешнего общества. Так, напр., в нем ...

Скачать
7148
0
0

... права положил широко задуманный "Опыт курса церковного законоведения" (Санкт-Петербург, 1851 - 52) епископа Иоанна (Соколова) , который поставил себе задачей обозреть источники церковного права как в историческом отношении (т. е. по их происхождению), так и в каноническом (т. е. по их содержанию и важности). В 1872 г. издано в русском переводе "Краткое изложение канонического права единой, святой ...

Скачать
10493
0
0

... із засуджених сану. Таке становище змусило архієреїв стати на захист власних інтересів. У 1865 р. обер-прокурор Святійшого Синоду граф О. Толстой ініціював обговорення питання про реформування церковного суду згідно з новими тенденціями у вітчизняній юриспруденції. При цьому він прагнув посилити світські засади в церковному суді, повністю ігноруючи канонічне право та церковну традицію. Єпископат ...

Скачать
113641
0
0

... о них, а в самой деятельности Ивана Грозного и его понимании роли государя. Глава 3. Светская и церковная власть в контексте «Жития» (по краткой редакции)   3.1 Светская власть и её взаимосвязь с государем в контексте «Жития»   В научную литературу вошло "Житие Филиппа, митрополита Московского". Время составления этого памятника точно не установлено, все его известные редакции относятся к ...

0 комментариев


Наверх