Духовна цензура

Церковне право
Застосовність правових норм до життя Церкви Місце церковного права в системі права ЦЕРКОВНЕ ПРАВО ЯК НАУКА Вивчення церковного права в Росії і на Балканах Завдання, метод і система науки церковного права Церква як джерело свого права Звичай Думки авторитетних каноністів СВЯЩЕННЕ ПИСАННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦЕРКОВНОГО ПРАВА Новий Завіт як джерело церковного права Священне Писання і канони Найдавніші пам'ятки церковного права Правила Святих Отців донікейської епохи Правила II Вселенського Собору Правила Трульського Собору Правила Святих Отців Канонічні збірники Римсько-Візантійське право Збірники державних законів із церковних справ Канони західного походження Західні канонічні збірники VII-IX ст ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА ВІЗАНТІЇ X-XV СТОЛІТЬ Візантійське церковне право XIV сторіччя ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА НА ЗАХОДІ Середньовічні католицькі збірники канонічного права ВСТУП ДО ЦЕРКВИ. СКЛАД ЦЕРКВИ Приєднання до Церкви Обрання на священні ступені Урядова ієрархія єпископського ступеня ВИМОГИ ДО КАНДИДАТА СВЯЩЕНСТВА. ПЕРЕШКОДИ ДО ВИСВЯЧЕННЯ Перешкоди духовного характеру Випробування кандидатів Обов'язки кліриків ВИЩА ВЛАДА В ЦЕРКВІ Критика католицького вчення про верховенство в Церкві ЦЕРКВА ТА ТЕРИТОРІЯ. ЦЕРКОВНА ДІАСПОРА. АВТОКЕФАЛЬНІ Й АВТОНОМНІ ЦЕРКВИ Автокефальні Церкви Автономні Церкви Становлення Патріархатів Диптихи Вище управління в Патріархатах Синод єпископів Влада вчення Духовна цензура Храм і іконопис Церковний календар Застосування церковних законів і їхня обов’язкова сила Нагляд Утримання духівництва Церковний суд у Візантії Церковний суд у новітній період Української Православної Церкви Церковні покарання для осіб духовних Церква й нехристиянські релігії Симфонічні відношення Церкви та держави
450767
знаков
0
таблиц
0
изображений

22.5. Духовна цензура

Існування “символів віри” і так званих “символічних книг” не може, звичайно, виключити появу віросповідувальних непорозумінь, виключити помилки і псевдовчення. У дуже обширному 1-му правилі Трулльського Собору вслід за ствердженням недоторканності “нововведенням і змінам віри, переданої нам від очевидців і служителів Слова”, перераховуються єретичні вчення, що відкидаються Церквою: єресь “нечестивого Арія”,..

Соборній владі єпископату належить право здійснювати нагляд над усіма взагалі виданнями церковних книг – богослужбових, богословських, канонічних, – насамперед тих, котрі носять офіційний характер і видаються від імені Православної Церкви. Що стосується книг Священного Писання, то перелік їхній встановлений канонами (85 Aп., 60 Лаод., 24 Карф., Афан. Вел., Григ. Богосл., Амф. Ікон.). У 1672 р. Єрусалимський Собор видав постанову, що підкоряє церковній владі будь-яке видання і тлумачення Священного Писання. У цій постанові сказано: “Віруємо, що це Божественне і Священне Писання сповіщене Богом, і тому ми повинні вірувати йому без усякого міркування, не так, як хто захоче, а як його витлумачила і передала Кафолична Церква”. Визначення Єрусалимського Собору спирається на 19 канон Трулльського Собору і 91-е правило св. Василя Великого (взяте з 27-ї глави його книги про Св. Духа, де Святий Отець викладає вчення про Священне Передання).

Суд Церкви над псевдовченнями і нагляд над виданням і поширенням книг називається в широкому значенні слова духовною цензурою. У вузькому значенні слова духовною цензурою називають оцінку літературних творів із церковно-догматичної точки зору. Ця оцінка може бути або попередньою, до публікації твору, або такою, що висловлюється вже після його видання. До винаходу друкарства, природно, існувала тільки оцінка останнього роду. Вона полягала в осудженні творів, що проповідували псевдовчення, і в забороні православним читати їх. Державна влада вслід за осудом єресі видавала розпорядження про спалення творів єретиків. Імператор Костянтин у зв’язку з осудом аріанської єресі на Нікейському Соборі видав едикт про спалення всіх книг Арія і його учнів. Імператор Аркадій наприкінці IV ст. звелів знищити книги евноміан і монтаністів. В Олександрії за вимогою архиєпископа Феофіла на початку V ст. спалені були книги Оригена, Несторія і мессаліан. У 496 р. на римському соборі за папи Геласія виданий був список заборонених книг – “Декрет Геласія про книги, що приймаються та не приймаються”. Трулльський Собор 63-м правилом ухвалив віддавати спаленню розповіді про мучеників, складені для наруги над християнською вірою: “Повісті про мучеників, ворогами істини брехливо складені, щоб обезславити Христових мучеників, тих, що слухають привести до невір’я, наказуємо не обнародувати в церквах, але віддавати їх спаленню. Тих, хто приймає ж їх чи дослухається до них, як до істинних, піддаємо анафемі”. Більша частина антихристиянських і єретичних книг знищувалася.

Але VII Всел. Собор своїм 9-м правилом постановив, щоб твори іконоборців не спалювалися, а відбиралися до патріаршої бібліотеки для збереження разом з іншими єретичними книгами. “Усі дитячі байки, і скажені знущання, і брехливі писання, вигадувані проти чесних ікон, потрібно віддавати до єпископії Константинопольської, щоб покладені були з іншими єретичними книгами. Якщо ж знайтеться, хто такі приховує, то єпископ, чи пресвітер, чи диякон, нехай буде позбавлений свого чину, а мирянин чи чернець нехай буде відлучений від спілкування церковного”. Новий спосіб вилучення єретичних книг мав ту перевагу, що на випадок необхідності можна було за збереженим книгами більш ретельно вивчити характер єресі, щоб успішніше протидіяти їй.

Оскільки, проте, “заборонені” і “відречені” книги були все-таки в обігу серед народу, ієрархиєю складалися списки “відречених книг”. На Заході ця практика стала загальним правилом і була централізованою

В наш час, признаками такої цензури являється видання богословских та богослужбових книг синодальними установами, з благословення патріарха чи єпархіального єпископа.


23. ВЛАДА СВЯЩЕННОДІЙСТВА

23.1. Богослужіння

Священнослужбова влада Церкви (potestas ministerii) виявляється у праві встановлювати порядок богослужіння і правити саме богослужіння.

Форми богошанування можуть бути різними; розходження в обрядах допускаються, але обряд повинен суворо і точно виражати догматичне вчення, віру Церкви

Проте будь-які зміни до богослужіння вносяться законною церковною владою. Самовільна зміна обрядів, прийнятих Церквою, являє собою протиправну дію, що загрожує розколом. У відповідності до 116-го правила Карфагенського Собору самовілля в богослужінні забороняється: “Поставлено и сие: да совершаются всеми утвержденные на Соборе молитвы, как предначинательныя, так и окончательныя, и молитвы предложения, или возложения рук; и отнюдь да не произносятся никогда иныя вопреки вере, но да глаголются те, кои просвещеннейшими собраны”. Таким чином, передбачається уставність богослужіння. Наша Церква нині відправляє богослужіння за запозиченим нею на Християнському Сході Єрусалимським Уставом. У разі потреби нові обряди чи нові свята вводяться за постановою законної церковної влади (зараз у нас – Помісного й Архиєрейського Соборів, Патріарха і Священного Синоду).

Богослужіння відправляти можуть тільки священні особи: єпископи і пресвітери. Як говорить 6-е правило Гангрського Собору, “Якщо хто крім Церкви окремо збори складає, і, зневажаючи Церкву, церковне творити хоче, не маючи із собою пресвітера з волі єпископа, нехай буде під клятвою”.

Диякони і церковнослужителі допомагають єпископу і пресвітеру у відправленні богослужіння.

“Усяке священнодійство, правильно відправлене з боку встановленого обряду, – пише єпископ Никодим (Мілаш), – має значення саме по собі, незалежно від того, чи гідний священик за своїми особистими якостями чи не гідний відправляти це священнодійство”, “священик чи єпископ є при цьому нічим іншим, як знаряддям, точніше сказати, тут діє сам Бог, і благодать дається людям не священиками, а через них самим Богом”.

Богослужіння повинне відправлятися благовидно, благоговійно і в тиші, із дотриманням ясності і виразності в читанні і співі (75 прав. Трулл. Соб.; 17 прав. Лаод. Соб.). Ті, що моляться у храмі, зобов’язані поводитися відповідно до святості храму, приходити до початку богослужіння і залишатися в храмі до закінчення служби: “Усіх вірних, що заходять до церкви і писання слухають, але не перебувають на молитві і святому причасті до кінця, як таких, що сваволю в церкві творять, відлучати належить від спілкування церковного” (Апост. 9).

У недільні і святкові дні на громадському богослужінні мають бути присутніми всі віруючі. На підставі 80-го правила Трулльського Собору заборонам піддаються ті, хто без належних причин зневажає цим: “Якщо хто, єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хто-небудь із зарахованих до кліру, чи мирянин, не маючи ніякї нагальної потреби, чи перешкоди, якою б надовго усунутий був від своєї церкви, але перебуваючи в місті, у три неділі протягом трьох тижнів не прийде на церковні зібрання: тоді клірик нехай буде вигнаний із кліру, а мирянин нехай буде відлучений від спілкування”.

Серед священнодійств одні встановлені самим Спасителем як засоби сповіщення людям Божественної благодаті, і називаються Таїнствами; інші являють собою різні молитвослів´я, встановлені Церквою в силу отриманої нею від свого Засновника влади для призивання благословення Божого.

Центральне місце у християнському богослужінні є здійснення Таїнства Євхаристії – Божественна Літургія. Місцем її здійснення може бути тільки освячений храм. Якщо ж через виняткові обставини Літургія відбувається поза церквою, то в такому випадку освячення храму і престолу заміняється антимінсом (у перекладі з грецької мови – “замість престолу”), без якого Літургія не може здійснюватися. Антимінс – це шовковий плат із зображенням Спасителя у гробі та часткою мощів, зашитою під зображенням. Внизу антимінсу має бути підпис єпархіального єпископа. В одному храмі на одному престолі Літургія може здійснюватися не більш одного разу в день, а священнослужитель не може протягом дня правити більше однієї Літургії.


Информация о работе «Церковне право»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 450767
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
41884
0
0

... по себе они не составляют церковного права или юридических постановлений; но они служат основанием церковного законодательства, облекаются через него в юридическую форму, и в этом смысле относятся к источникам церковного права. Но, кроме истин веры и нравственности, в новозаветном св. Писании мы находим еще постановления И. Христа, касающиеся Церкви, как внешнего общества. Так, напр., в нем ...

Скачать
7148
0
0

... права положил широко задуманный "Опыт курса церковного законоведения" (Санкт-Петербург, 1851 - 52) епископа Иоанна (Соколова) , который поставил себе задачей обозреть источники церковного права как в историческом отношении (т. е. по их происхождению), так и в каноническом (т. е. по их содержанию и важности). В 1872 г. издано в русском переводе "Краткое изложение канонического права единой, святой ...

Скачать
10493
0
0

... із засуджених сану. Таке становище змусило архієреїв стати на захист власних інтересів. У 1865 р. обер-прокурор Святійшого Синоду граф О. Толстой ініціював обговорення питання про реформування церковного суду згідно з новими тенденціями у вітчизняній юриспруденції. При цьому він прагнув посилити світські засади в церковному суді, повністю ігноруючи канонічне право та церковну традицію. Єпископат ...

Скачать
113641
0
0

... о них, а в самой деятельности Ивана Грозного и его понимании роли государя. Глава 3. Светская и церковная власть в контексте «Жития» (по краткой редакции)   3.1 Светская власть и её взаимосвязь с государем в контексте «Жития»   В научную литературу вошло "Житие Филиппа, митрополита Московского". Время составления этого памятника точно не установлено, все его известные редакции относятся к ...

0 комментариев


Наверх