Держава і громадянське суспільство

1.3 Держава і громадянське суспільство

Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.[11 , ст. 43-44].

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризм. Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шмідт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглиблення першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує демократію,відповідний рівень свободи суб’єкти громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна , а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства. Правильно щодо цього думка Гегеля, який зневажав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв’язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежні інтереси , для узгодження яких і необхідна держава ,що є організацією загального зв’язку кожного з кожним. Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характер походження і необхідності держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся , стверджуючи, що держава – це абсолютна мета його існування.[7 ,ст. 76]

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.[7 ,ст. 77]

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовим, а тим більше авторитарно-владним методом, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відігравати не суб’єктивний фактор, а об’єктивний, природно історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича сила суспільства, основний суб’єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей випало на долю сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатство українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес.[7 ,ст. 78]

Отже громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв’язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізувати і дотримуватись у своєму розвитку однакових моральних принципів – принципів загальнолюдської моралі. За наявністю такого суспільного ладу їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільстві відповідає громадянська держава і навпаки. [7 ,ст88]

Громадянське суспільство органічно взаємопов’язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний суверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно правового режиму, тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту і прав громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти, як сила що не залежить від держави.[7 ,ст. 83-84]

РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношення правової держави і громадянського суспільства

2.1 Поняття та ознаки правової держави

У статті Конституції України проголошено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою[8]. Правова держава, спочатку як ревна ідея, теорія і концепція, а потім і відповідна практична модель влаштування держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу і сучасні варіанти її існування.[7, ст. 102]

Правова держава – це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу,а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свободи, закріплені в законах, це підґрунтя громадянського суспільства.[1,ст. 54]

Правова держава – це держава в якій панує закон, громадянин знаходиться під надійним правовим захистом, де існує взаємна відповідальність особи і держави.[6, ст.. 96]

Правова держава – це суверенно політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому,де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.[4, ст29]

Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Правовій державі притаманні:

1) Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі;

2) Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавства;

3) Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок у державі, що забезпечує еволюційний розвиток;

4) Парламентаризм;

5) Розвинена виборча система, суверенітет народу;

6) Життєздатність державного механізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;

7) Наявність гарантій дотримання права і законодавства;

8) Пріоритет прав людини над правами держави;

9) Розвинена правова культура;

10) Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

11) Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність;

12) Тісний зв'язок національного права з міжнародним;

13) Суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі нормативних актів;

14) Утвердження принципу людського виміру права.[4, ст.29,30]

Теорію правової держави насамперед пов'язують з іменем /. Канта. Висунення, обґрунтування ним тези проте, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права, дали підставу вважати /. Канта одним із головних творців концепції правової держави. /. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу, проголошене /. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. «Правова держава» /. Канта базувалася на принципі поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Правова держава
ЗАБЕЗПЕЧУЄ:	ҐРУНТУЄТЬСЯ:
— верховенство права та закону	— на розподілі та балансі влади
— максимальну гарантію прав і свобод людини	— на встановленні межі та міри влади
рівність усіх перед законом і судом	— на політичному плюралізмі
— взаємну відповідальність громадянина і держави	— на конституційному нагляді
— судовий та інший захист особи	— на широкому місцевому самоврядуванні

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава ж може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним та має ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Для правової держави характерний пріоритет прав людини над правами держави. Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об'єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюються на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспільно важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації — максимально незалежними.

Кожен із мислителів, юристів визначав певні ознаки, які вирізняли чи, навпаки, узагальнювали розуміння правової держави. Риси, ознаки, які називали на початку XX ст., відрізняються від сучасної термінології. Крім того, кількість ознак весь час зростає, вони часто доповнюють одна одну.

Є необхідним перерахувати всі ознаки правової держави:

1. верховенство права; верховенство правового закону;

2. забезпечення прав і свобод громадянина;

3. взаємозв'язок держави і права;

4. взаємна відповідальність держави і особи;

5. законодавче обмеження зазіхань держави на всезагальну регуляцію суспільного життя і певних сфер, де індивід, колектив і суспільство вільні від втручання влади;

6. закріплення в законі загальнолюдських цінностей, його гуманізм і вірність правам людини;

7. гарантованість повсякденного втілення принципів правової держави в конкретних правовідносинах;

8. своєчасне виявлення суспільних потреб та інтересів, наступне їх врегулювання;

9. високий рівень якості правових актів;

З високий рівень процесу правотворчості;

О поширення принципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом» для фізичних осіб;

О введення правової освіти в межах країни;

О розвиток механізму соціального, політичного виховання мас;

О високий рівень кадрового складу правоохоронних органів;

О високий рівень адвокатури;

О високий рівень контрольно-наглядових органів;

О розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

О право на судовий захист;

О незалежність суду;

О наявність розвинутої нормативної бази;

О неухильне виконання законів і підзаконних актів;

О закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

Z> панування у суспільному і державному житті правових законів, які виражають волю більшості, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

О притаманність усім громадянам високої правової культури;

О юридична захищеність особи, наявність розвинутих ефективних процедурно юридичних засобів для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини;

О високо значуще становище у суспільному і державному житті судових органів — найбільш надійної юридичної гарантії прав людини;

О розширення юридичного контролю над органами управління з метою гарантування прав громадян.

Якщо було б можливо зробити так, щоб всі вищеназвані ознаки були втілені в життя, ми стали б свідками, громадянами найдосконалішої держави. Наведений перелік не є вичерпним, він є зібранням ознак, почерпнутих із творів, праць присвячених правовій державі. На нашу думку, доцільно розділити ці ознаки на підвиди. Такі спроби були вже зроблені та дали свої позитивні результати.

І. Заслуговує на увагу точка зору проф. Рабіновича П.Л/, який розділив основні загальні ознаки правової держави на такі, як:

а) соціально-змістові (або так звані матеріальні);

б) формальні (структурно-організаційні, процедурні).

Соціально-змістові ознаки;

Закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

Панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

Врегулювання відносин між особою і державою на основі загально дозволеного принципу «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом»;

Взаємна відповідальність особи і держави;

Притаманність усім громадянам високої правової культури.

Формальні ознаки:

Юридична захищеність особи;

Чіткий розподіл повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів — законодавчих і судових;

Високе значення становища судових органів;