Система вищих органів влади в умовах переходу до НЕПу

1.1 Система вищих органів влади в умовах переходу до НЕПу

В період до створення СРСР (1917 –1922 роки) між республіками існували договірні відносини по військовим та економічним питанням. Договори між державами регулювали їх взаємовідносини лише в загальних рисах, а відтворенням народного господарства, яке розпочалось в 1921році, на основі НЕПу висувало все нові практичні питання , які необхідно було узгоджувати в багаточисленних органах республіки, оформлюючи це великою кількістю угод. Після довготривалого обговорення різноманітних проектів федерації чотири республіки – РСФСР , УРСР,БРСР , ЗРСР підтримали ідею створення Союзу РСР. Першим документом , який визначав систему і повноваження загальносоюзних органів влади, був Договір про створення СРСР, прийнятий І З’їздом Рад СРСР 30 грудня 1922 року . Однак необхідно було майже півтора року для того щоб різноманітні комісії відпрацювали загальноприйнятне формулювання принципів федерації(1) .

6 липня 1923 року друга сесія ЦВК СРСР прийняла рішення про затвердження Конституції СРСР та про негайне ведення її в дію. За Конституцією вищим органом влади являвся З’їзд Рад СРСР. Він формувався з представників міських рад із розрахунку один депутат від 25000 виборців і представників губернських з’їздів Рад за нормою один депутат від 125000 жителів. Виборчих прав були позбавленні такі категорії громадян:

-            особи, які застосовували найману працю;

-            особи, які проживали на “нетрудові доходи”(відсотки з капіталу, прибуток з підприємств);

-            приватні торговці;

-            монахи і духовні служителі;

-            бувші службовці поліції, жандармерії, охоронних відділів, члени царської родини;

-            душевно хворі і ті ,які знаходились під опікою, позбавлялися виборчого права за вироком суду (в якості додаткової міри покарання ).

В Конституції компетенція з’їздів спеціально не оговорювалась: З’їзд Рад міг прийняти до свого розгляду будь-яке питання, віднесене до відання загальносоюзних органів. Всі З’їзди Рад (крім першого і останнього) заслуховували звіти глави союзного керівництва, а напередодні наступного з’їзду як правило публікувалися матеріали до цього звіту.

Необхідно зазначити, що робота З’їзду Рад СРСР була як би вторинною. Справа втому ,що скликанню кожного З’їзду Рад передували або Пленум ЦК партії, який розглядав питання порядку денного з’їзду, або партійна конференція або з’їзд партії, де розглядались питання та приймались рішення по кардинальних питаннях економіки, політики, культури. Ось чому питання, які розглядались на З’їздах Рад , доклади керівництва або наркомів , носили швидше характер інформаційний, звітний, а не установчий.

Поступово роль З’їзду Рад ,як вищого органу влади, починає знижуватись. На їх обговорення виносяться все менше питань, строки скликання з’їздів порушуються, самі з’їзди починають проходити в обстановці парадності та піднесення особи Сталіна.

В період між З’їздами Рад вищим органом державної влади являвся Центральний Виконавчий Комітет СРСР. Його функції, повноваження та структура визначалась Конституцією СРСР 1924 року і Положенням прийнятим на його третій сесії в 1923 році. По своїй структурі ЦВК спочатку був однопалатним, але створений на першому З’їзді Рад ЦВК включав 171 члена і 138 кандидатів – пропорційно чисельності населення союзних республік.

ЦВК СРСР був наділений великими повноваженнями в економічній сфері , до його компетенції відносилось: встановлення основ загального плану народного господарства ; затвердження єдиного державного бюджету; визначення приналежності галузей промисловості і окремих підприємств до загальносоюзних чи республіканським; встановлення загальносоюзних податків, єдиної грошової та кредитної системи; регулювання транспортного та поштово-телеграфного зв’язку , загальних начал землеустрою та землекористування. Йому також належало право укладення договорів про прийом до складу СРСР нових республік, регулювання питань про зміну державних кордонів між союзними республіками, вирішення спірних питань між ними, а також відміна постанов З’їзду Рад та ЦВК союзних республік. Крім того , йому надавалися широкі повноваження в сфері правових відносин, зовнішньої політики, оборони держави і тд.[1].

Конституція значно розширила повноваження даного органу. Він міг наприклад , дозволяти або відмовляти союзним республікам внутрішні позики і укладати угоди про зовнішні позики. Коли українська делегація 13 липня 1923 року запропонувала внести поправку до Конституції СРСР для того щоб визначити право союзних республік, самим встановлювати свої доходи та податки, вона була відхилена .

Працював ЦВК сесійно ( наступні сесії – три рази в рік, а з 1931 року – не менше трьох раз в період між З’їздами Рад . порядок денний сесії публікувався за місяць до відкриття наступної сесії. Оскільки цей орган працював сесійно, то велике значення мала Президія ЦВК СРСР . Президія була наділена досить широкими правами, які були надані йому після прийняття Конституції, які охарактеризувала його не лише як вищий виконавчий та розпорядчий орган , але й як вищий законодавчий. Президія видавила декрети, постанови, розпорядження , мала право призупиняти та відміняти постанови З’їздів Рад, накази РНК , а також вирішувати спори між РНК СРСР та ЦВК союзних республік, був наділений правом амністії та помилування по справам, які вирішувались судовими або адміністративними органами.

Велике значення мала судова реформа , що проходила в 1922 році.

Необхідність судової реформи була обумовлена новими завданнями радянського правосуддя, пов’язані з переходом до НЕПу, укріпленням законності і правопорядку, внесення єдності в судову систему. В 1922 році було затверджено Положення про судоустрій РСФСР. в якому були сформульовані завдання радянського правосуддя, визначена система судових органів, їх компетенція і порядок діяльності.

У відповідності з Положенням на радянський суд покладалась охорона інтересів держави, громадян, їх об’єднань та забезпечення правопорядку. Положення встановлювало принцип єдності радянського суду. Основною ланкою являлись народні суди (вони розглядали до 9/10 всіх справ), які діяли в складі судді і двох народних засідателів; деякі менш значні судові дії виконував одноособово народний суддя. Судді та засідателі обиралися виконкомами Рад (судді - губвиконкомами з числа робітників, які були наділені виборчими правами). Судді, крім того, повинні були мати визначений стаж відповідної роботи. Половина народних засідателів обирались із робітників, 1/3 – з селян, інші – з військовослужбовців.

Відповідно до Положення слідчі знаходились при відповідних слідчих дільницях, при губернському суді по кримінальному відділу. При Верховному суді РСФСР, а для виконання особливо термінових розслідувань по важливих справах – при відділі прокуратури Народного Комісаріату Юстиції. До слідчих пред’являлись в основному ті ж вимоги, що й до суддів.

Другою середньою ланкою судової системи були губернські суди, які діяли в якості першої інстанції по деяким категоріям найбільш важливих справ і в якості касаційної інстанції по всім справам, які розглядались народними судами. Губернські суди здійснювали також функції управління народними судами.

Вищою судовою інстанцією республіки був Верховний суд , який обирався ВЦВК і який діяв в складі Президії, Пленуму та семи колегій: двох касаційних і двох судових (по кримінальним і цивільним справам), військової, військово-транспортної та дисциплінарної. Верховний суд був першою інстанцією для деяких справ по особливо небезпечним злочинам, касаційною інстанцією по відношенню вироків і рішень губернських судів і наглядної – для всіх судових органів. Верховні суди були створені у всіх союзних республіках.

З переходом до мирної роботи відпала необхідність збереження багатообразної системи революційних трибуналів. Ця система була скорочена і спрощена, а ревтрибунали як надзвичайні суди часів громадянської війни були ліквідовані. Але зберігалися військові трибунали фронтів (округів), корпусів і девізій, військово-транспортні трибунали (в семи містах країни), які діяли по загальних правилах судочинства. Діяли також особливі судові сесії народних судів, земельні та арбітражні комісії .

Таким чином , перебудова організації та роботи органів державної влади була направлена на пристосування державного керівництва до умов непу, до умов нормального мирного, будівництва. В цей період в діяльності як центрального так і місцевого апарату, особливо в органах керівництва народним господарством, стали широко запроваджуватись принципи наукової організації праці.