Державний лад СРСР в роки індустріалізації при переході до колективізації

1.2 Державний лад СРСР в роки індустріалізації при переході до колективізації

Особливістю роботи з’їздів Рад та Центрального Виконавчого Комітету СРСР в даний період є збільшення перерв між їх скликаннями. Наприклад, з’їзди Рад тепер скликались не щорічно, а в основному раз в два роки. Суттєво змінився соціальний склад делегатів членів ЦВК СРСР. З проведенням масової колективізації делегатами від селян тепер вибиралися колгоспники: вже на четвертому з’їзді вони складали 93,5 % всіх делегатів від селян. В результаті створення нових союзних і автономних республік розширювався склад делегатів від національних районів.

Задачі будівництва соціалізму потребували подальшої зміни системи та практики планування. Нові задачі та збільшення об’єму планової роботи призвело до створення нових планових органів в наркоматах та відомствах союзних та автономних республіках. В 1927 році було прийнято рішення про реорганізацію Держплану . Держплан був звільнений від таких функцій як дослідницька, підготовча робота та інші . Разом з тим його безпосередні функції планування були розширені , зокрема в процесі планування він повинен був враховувати потреби оборони країни.

Система управління промисловістю, яка склалась в період відбудови на новому етапі господарського будівництва потребувала подальшого вдосконалення. В 1927 році апарат Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) був реорганізований: замість громісткого центрального управління державної промисловості з його відділами (директоратами) створюється галузеві головні управління. Головне економічне управління було реорганізоване в Планово-економічне управління, яке вело планову роботу вже через головні комітети. Оперативне керівництво трестовими підприємствами здійснювалось головними комітетами через трести. Положення про промислові трести 1927 року значно розширило їх оперативно-господарську самостійність. Передбачалось, що трест самостійно веде свою оперативно-господарську роботу по управлінню справами та майном, здійснює всі угоди та операції[2].

З 1929 року ВРНГ поступово перетворилась в штаб управління державною промисловістю – загальносоюзною, республіканською (через ВРНГ союзних республік) та місцевої (через раднаргоспи); разом з тим він являвся регулюючим органом місцевої промисловості, здійснював планування, збут та постачання.

Реорганізація ВРНГ та створення наркоматів закріпили галузевий принцип управління. Управління сільським господарством до його соціалістичної реконструкції здійснювали наркомати землеробства союзних республік та господарські відділи Рад. Спеціального загальносоюзного органу керівництва сільським господарством до 1929 року не існувало.

Соціалістична перебудова сільського господарства вимагала реорганізації органів управління сільським господарством. З цією метою в грудні 1929 року постановою сесії ЦВК СРСР був створений об’єднаний Наркомат землеробства СРСР. Його завданнями було: єдине планове керівництво та регулювання всіх галузей сільського господарства, в тому числі розробка планів розвитку соціалістичної реконструкції сільського господарства, основ землеустрою, керівництво сільськогосподарською кооперацією, кредитними справами, електрифікацією, керівництво лісовим господарством, всією науковою роботою в сфері сільського господарства.

Інакше кажучи, Наромзем об’єднав в собі планове , фінансове, виробниче, технічне та адміністративне управління радгоспами, керівництво колгоспами , кооперативним та одноосібним господарством і являвся також штабом керівництва всім сільським господарством, яким була ВРНГ для промисловості.

Особливості перехідного періоду зумовили існування спеціального органу регулювання попиту та пропозиції робочої сили, її планового розподілення, контролю за організацією праці на соціалістичних та приватних підприємствах. Таким органом являвся об’єднаний Наркомат праці СРСР. В 1933 році Наркомат праці з усіма своїми місцевими органами був з’єднаний з ВЦРПС, на який покладались завдання організації охорони праці та соціалістичного страхування, а також видання інструкцій, правил, роз’яснень по застосуванню діючого законодавства про працю.

З 1930 року , в зв’язку з ліквідацією Надзвичайних комітетів внутрішніх справ союзних та автономних республік були створені головні управління комунального господарства (реорганізовані в 1931 році в наркомати) і управління міліції та кримінального розшуку. Реєстрація актів громадського стану, облік осіб, які позбавлені виборчих прав , питання радянського будівництва були передані ЦВК союзних і автономних республік та виконкомам, а місця позбавлення волі, організація виправних робіт наркоматам юстиції республік.

В 1934 році було вирішено централізувати та об’єднати органи охорони громадського порядку і державної безпеки. З цією метою був створений загальносоюзний Наркомат внутрішніх справ. На нього були покладені такі повноваження: забезпечення правопорядку і державної безпеки, охорона громадської власності, охорона кордонів та запис актів громадського стану, а також передані виправно-трудові установи.

Велике значення Радянська держава приділяла політичному, організаційному та фінансовому укріпленню місцевих рад. В тому числі сільських. В 1931 оці було прийнято Положення про сільські ради, в якому права сільрад в галузі господарської , культурної охорони правопорядку були розширені . Сільрадам, зокрема, були надані права видавати обов’язкові постанови та накладати адміністративні стягнення за їх порушення, призупиняти незаконні рішення колгоспів та інших кооперативних об’єднань. Бюджетні повноваження всіх ланок Рад були також розширені. Призупинялась також робота міських Рад. Міські Ради були організовані у всіх містах та селищах. За міськими Радами були закріплені всі підприємства, будівлі і землі міського значення, а також землі промислових підприємств. До їх відання були передані школи, лікарні та комунально-побутові підприємства. Положення про міські Ради 1933 року розширило компетенцію міських рад в сфері господарської та культурної роботи .

Реконструкція всього народного господарства потребувала розміщення виробничих потужностей більш рівномірно у всіх районах країни. Система територіального устрою СРСР, в якій збереглось багато елементів дореволюційного поділу не могла відповідати даним потребам. В 1926 – 1928 роках стара система адміністративного поділу: губернія – уїзд – волость – була ліквідована по всій країні. На зміну їй були створені області (краї), округи та райони з урахуванням в першу чергу економічних особливостей міст. Замість ліквідованих 75 губерній (на 1923 рік) в 1928 році було створено 5 країв та великих областей та 33 області на правах губернії ( по розмірам дещо більшим ніж в старих губерніях).

Розділ 2 . Становище СРСР в довоєнний та післявоєнний період