126. Источники закрепления международных прав и обязанностей международных организаций.
Международные договоры, относящиеся к источникам права международных организаций, можно разбить на три группы: договоры между государствами; договоры между государствами и международными организациями и договоры между международными организациями. Среди договоров первой группы особое место занимают учредительные акты международных организаций. Они определяют правовую природу международных организаций, наделяя их правами и обязанностями, составляющими их правосубъектность. При этом Устав ООН, закрепивший основные принципы международного права, является источником» имеющим важное значение для всех отраслей международного права, включая право международных организаций. Это означает, что международные организации должны действовать в соответствии с общепризнанными принципами и нормами, закрепленными в Уставе ООН.
Из других договоров между государствами следует выделить международные соглашения, устанавливающие нормы общего порядка для международных организаций. Так, в ряде соглашений признается принцип ответственности международных организаций, например в Договоре о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела, от 27 января 1967 г. В договорах о привилегиях и иммунитетах международных организаций, например в Конвенции о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г., регулируется правовой статус международных организации на территории государств.
К группе договоров между государствами и международными организациями относятся соглашения о месте пребывания штаб-квартиры международной организации, о ее представительстве в государствах, функциональные соглашения, направленные на реализацию целей организации: о технической помощи; о финансовой помощи; об опеке; о предоставлении вооруженных сил и других видов военной помощи и т.д.
184. Формы правотворческой деятельности в международном праве.
Міжнародна правотворчість — це активно творча діяльність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.
Сформована державна воля, якщо вона може бути задоволена в національних умовах, формулює внутрішньодержавний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з іншими державами.
Це відбувається в певному правовому порядку. Процесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.
Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах: а) власному баченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі перспективи її впорядкованого розвитку; в) можливості використання потенціалу інших держав при вирішенні вказаної проблеми.
220. Классификация норм международного права.
Міжнародне право досить жорстко підходить до формулювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статуї ООН, Декларація про принципи міжнародного права і Заключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація називають тільки сім принципів: 1) незастосування сили або загрози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і самовизначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.
Гельсінський акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи: 8) територіальної цілісності; 9) поваги прав людини; 10) непорушності кордонів. Останній принцип визнано лише щодо європейського регіону, а значить, не може вважатися універсальним. Отже, основні міжнародно-правові акти принципово зупиняються лише на дев'яти універсальних принципах міжнародного права.
Ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декларації Генеральної Асамблеї ООН, а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та ін.
Численні резолюції ООН називали такі принципи: справедливості, добросовісності, незловживання правом, добросусідства, спільної спадкоємності людства, охорони навколишнього середовища тощо. Окремі автори відразу ж запровадили зазначені принципи до своїх класифікацій основних принципів міжнародного права, не звернувши уваги на досить слушне застереження Інституту міжнародного права про те, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН уживають поняття «принцип» частіше в неправовому значенні.
Як зауважує 1.1. Лукашук, це поняття використовується в таких значеннях: 1) як правове і як неправове; 2) як норма вищого чи найвищого порядку; 3) як норма, що породжує конкретні правила; 4) як норма, важлива для цілей резолюції; 5) як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики; 6) як керівна засада для тлумачення.
Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. Досить часто до принципів, визначених в основних документах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в Декларації про прогресивний розвиток міжнародного публічного права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986 р., було названо такі принципи: 1) панування міжнародного публічного права у міжнародних економічних відносинах; 2) добросовісне виконання зобов'язань; 3) принцип справедливості і солідарності; 4) право на допомогу та сприяння в розвитку; 5) обов'язок співробітничати в глобальному розвитку; 6) невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багатствами; 7) право на розвиток; 8) принцип спільної спадкоємності людства; 9) принципи рівності і недискримінації; 10) принцип рівноправної участі країн, що розвиваються, в міжнародних відносинах; 11) принцип матеріальної рівності; 12) права кожної держави на блага науки і технології; 13) принцип мирного вирішення спорів.
Ясна річ, що за такої «принципотворчості» необхідна класифікація хоча б для того, щоб їх запам'ятати. Кількість класифікацій на сьогодні, мабуть, не менша за кількість основних принципів міжнародного права.
Не применшуючи значення решти класифікацій, розглянемо деякі з них (окремі автори пропонують кілька класифікацій). Так, В, П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку класифікацію:
1) принципи забезпечення і захисту глобальних цінностей (а) поваги прав та основних свобод людини; б) захисту навколишнього середовища; в) рівності і самовизначення народів і націй);
2) принципи мирного співробітництва (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) невтручання у внутрішні справи держав; д) поваги державного суверенітету);
3) принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона застосування сили і загрози силою; б) мирного розв'язання спорів; в) непорушності кордонів; г) за гального і повного роззброєння; д) територіальної цілісності);
4) спеціальні принципи (практично всі з перерахованих вище, крім: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і добросовісного виконання міжнародних зобов'язань);
5) функціональні принципи (а) співробітництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язання міжнародних спорів);
6) нові статутні принципи — йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод людини; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) заборони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів);
7) нові (післястатутні) принципи {а) захисту навколишнього середовища; б) загального і повного роззброєння).
Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Філімонову, і вона згодом запропонувала нову: 1) за формою закріплення (а) писані принципи — принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи — принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою — принципи, шо виникли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) становлення капіталістичного способу виробництва; г) достатутні; д) статутні; є) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хронологічний ряд принцип добросовісного дотримання міжнародних зобов'язань, а завершує — принцип, який зобов'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в захисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав у сфері охорони довкілля; б) пов'язані з інтересами держав — невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи.
Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо.
Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керуватися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непорушності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні (див., наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.).
Можна також виокремити: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту міжнародного права.
... . Инкотермс изначально всегда предназначались для использования в тех случаях, когда товары продавались для поставки через национальные границы: таким образом, это международные торговые термины. Однако, Инкотермс на практике зачастую включаются в договоры для продажи товаров исключительно в пределах внутренних рынков. В тех случаях, когда Инкотермс используются таким образом, статьи А.2. и Б.2. ...
... . Одновременно должны решаться задачи повышения качества учета, достоверности и реальности банковской отчетности. Ниже представлены некоторые основные принципы бухгалтерского учета, раскрывающие международные стандарты: Непрерывность деятельности. В соответствии с этим стандартом правила ведения бухгалтерского учета не изменяются, если банк планирует продолжать свою деятельность в обозримом ...
... . Выпуск XXXIX. [30] См.: Действующее международное право. М., 1996. Том 1. [31] См.: Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР. Выпуск XXXIV. [32] См.: Международное право в документах. М., 1997. [33] См.: Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР. Выпуск XXXII. 1979. [34] См.: Вестник Высшего Арбитражного Суда ...
... "aut dedere aut judicare" ("или выдать, или судить"). Международная уголовная ответственность физических лиц. Как подчеркивает А.Г. Кибальник, "принцип индивидуальной ответственности по международному уголовному праву явился одним из важнейших тезисов Нюрнбергского процесса, сменивших доктрину Бриана-Келлога, в которой речь шла только об ответственности государства за совершение агрессии как ...
0 комментариев