Конституція (закон законів)

1. Конституція (закон законів).

Конституція України - Основний Закон України.

2. Конституційні закони - закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад “Про громадянство", “Про загальний військовий обов'язок” та ін.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

а) органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції);

б) номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

в) ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

г) звичайні (прості, поточні) закони.

3. Звичайні або біжучі закони - нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України „Про освіту” від 28.10.1998 р). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

4. Надзвичайні закони - нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

5. Допоміжні закони - нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22 січня 1993 року” від 3 березня 1998 року).

Розглянемо інше судження про закон

Закон - нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають "під" законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж - норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного "рангу"; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодификационні закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т. зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

По суб'єктах видання:

Закони України (приймаються Верховною Радою України);

Закони колишнього СРСР.

Закони колишнього СРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:

а) регулюють відносини, неурегульовані правом України;

б) не суперечать Конституції й законам України.

За суб'єктами законотворчості: Закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими централь ними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

За предметом правового регулювання:

Конституційні (Закон України "Про вибори народних депутатів")

Адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення)

Цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України)

Екологічні (Закон України "Про охорону атмосферного повітря") тощо;

За терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні - їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

За структурою: прості (Закон України "Про освіту"), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

За сферою дії: загальнодержавні (Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

У федерації видаються:

а) федеральні закони;

б) закони суб'єктів федерації.

4. Підзаконний нормативно-правовий акт

Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону, для його виконання і не повинні суперечити йому.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Проте, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Хоча вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти являють собою чітко визначену ієрархічну систему, кожен елемент якої відрізняється один від одного за юридичною силою. Юридична сила підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише "під законом", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні:

Нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВР України. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

Нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст.106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р.

Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території

України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це - принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження - це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях.

3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ - вищий орган у системі органів виконавчої влади - в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст.117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР".

Постанови і розпорядження Уряду України - це акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття.