Дія нормативно-правового акту у просторі - це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон

1. Дія нормативно-правового акту у просторі - це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст.7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

2. Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України", Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

3. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).

Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:

1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напряму темпоральної дії нормативного акта;

3) моменту зупинення дії нормативного акта;

4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього

моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

В ч.2 і 3 ст.57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. ” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності".

Ст.1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України", „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр", газета „Голос України", „Офіційний вісник Президента України”. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.

Згідно з ч.5 ст.94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч.5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Згідно зі ст.1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України".

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п.5 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

Згідно зі ст.41 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:

пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)

Зворотна дія - нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст.137 Конституції України „з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності".

 

6. Систематизація нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

усунення суперечностей між нормативними актами;

підвищення якості та ефективності законодавства;

забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів'.

кодификацію;

інкорпорацію;

консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).

Кодифікація [3] - спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:

Конституція

Кодекс

Основи законодавства

Статут

Положення, правила.

Кодекс - єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг, поділяється на частині: загальну і особливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, Адміністративний кодекс та ін).

Основи законодавства - кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм - норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв'язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні - Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавства про охорону здоров'я від 19.11.92, Основи законодавства про загальнообов'язкове соціальне страхування від 14.01.98).

Статут - кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).

Положення - кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ).

Правила - кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють кодификації:

загальну;

галузеву;

міжгалузеву (комплексну);

спеціальну (внутрішньогалузеву).

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін). Міжгалузева (комплексна) кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін). Як і комплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.

Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація - спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація може бути:

офіційною - здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, "Відомості Верховної Ради України") [4] ;

неофіційною - здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Найпоширеніші види інкорпорації:

хронологічна

систематична

спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію

спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Консолідація - спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифи-кації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Історії законодавства відомий Звід законів Юсти-ніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній - в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР. Звід законів видано у Російській Федерації, запланована його підготовка в Україні. Консолідовані акти в Україні доцільно підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційної політики держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній послідовності).

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

[1] Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України. [2] Нагадуємо, що нормативне розпорядження - текст граматично і логічно завершених частин нормативного акта, в якому безпосередньо виражаються зміст і структура правових норм. [3] Термін "кодифікація" введений до наукового обігу І. Бентамом (XIX ст.). [4] Указом Президента України від 22 січня 1996 р. "Про видання актів законодавства України" визнано за необхідне видавати, починаючи з 1996 p., збірники актів законодавства України. Встановлено, що до збірників актів законодавства України вносяться закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, що підлягають державної реєстрації. Офіційне видання збірників актів законодавства покладено на Міністерство юстиції України.

Висновок

Отже, як висновок варто зазначити, що не менш важливе питання зв'язане з визначенням нормативно правового акта. Чому нормативно-правовий акт, а не просто нормативний акт, чи правовий акт? Тут існує дуже тонке розходження, що і виділяє теорія права.

Справа в тім, що поряд з нормами права (соціальними правилами поведінки), що втілює, містить нормативно-правовий акт, існують і норми, що не мають правового характеру і значення, однак вони також утілені, закріплені в письмовій і іншій документальній формі. Наприклад, в інструкціях, у яких визначаються правила звертання з електротехнікою, з побутовими приладами (праскою, електроплитою і т.д.). Ці акти також є нормативними, але не правовими, вони містять технічні, але не правові норми. Існують і змішані акти, наприклад, державні стандарти. У них, з одного боку, містяться визначені технічні вимоги до якості продукції, з іншого боку - установлюється, що порушення цих вимог суворо забороняється, веде до відповідальність за законом.

Слід також зазначити, що не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт. І тут існує тонке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Це розходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить як правові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосування мір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад, наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушника встановлених у цій установі правил внутрішнього трудового розпорядку (за запізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовим актом, тому що має правове значення - Цей наказ є правовим, але не утримуючої норми права, актом. Цей другий вид правового акта позначається як правозастосовчий, а не як право утримуючий. Він також правовий, але не нормативно-правовий акт.

Оскільки зберігається практична потреба враховувати реальне розходження між право утримуючими, правозастосовчими і правореалізуючими актами, остільки для розглянутого джерела права зберігається необхідність його позначення як нормативно-правового акта.

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Список використаної літератури

 

Нормативно-правова література:

1. Конституція України. - К., 1996. Зі змінами і доповненнями від 8.12.2004.

2. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. - 1993. - № 1.

3. Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.1993 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. - 1993. - № 12.

4. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 22.

5. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої: Указ Президента України від 03.10.1992 // БНАМіВ України. - 1995. - № 1; Офіційний вісник України. - 1998. - “ 20.

6. Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом на розгляд Верховної Ради України: Указ Президента України від 30.03.1995 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 5.

7. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 24.

8. Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України від 30.12.1997 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 20.

9. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09.02.1999 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 6.

10. Порядок проведення державної реєстрації відомчих нормативних актів та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів у міністерстві

Основна література:

11. Богінич О.Л. Проблеми реалізації підзаконних актів // Правова держава. - К., 1996. - №7.

12. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К.: “Юрінком", 1998.

13. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996.

14. Нечитайленко А.А. Основы теории права. - Харьков. 1999.

15. Общая теория права и государства / Под редакцией В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 2000.

16. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави та права. - К. 1994.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001.

18. Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах. Відп. ред. проф. М.Н. Марченко. - Том 2. Теорія права. - М.: Видавництво "Зеркало", 1998.

19. Теорія держави та права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 2002. - 368 с.

20. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М.: “Статут", 1999. - 712 с.

21. Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України) / Відповід. редакт. Канд. Юрид. Наук С.Б. Чехович. - К.: Ліра-К, 2005. - 96 с.

Додаткова література:

22. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. - 1999. - № 11.

23. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України. - 1995. - № 12.

24. Панов М.І., Воронов М.П. До проекту закону України “Про нормативно-правові акти” // Академія правових наук України. Вісник. 1995. № 4.

25. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. - 1999. - № 1.

26. юстиції України: Наказ Міністра юстиції України від 26.11.1997 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 50.

Інтернет-ресурс:

27. http://www.apelliazya.com.ua

28. http://www.portal. rada.gov.ua

29. http://www.liga.net

30. http://www.lawukraine.com

31. http://www.nau. kiev.ua/