Особливості тактики допиту на очній ставці учасників

3.3. Особливості тактики допиту на очній ставці учасників

організованих злочинних груп

Очна ставка проводиться тільки після того, як її учасники попередньо допитані і якщо в їхніх показаннях містяться істотні протиріччя. Однак при певних обставинах можливе і доцільне проведення очної ставки і при наявності несуттєвих протиріч. У проведенні очної ставки є особливий зміст у тому випадку, якщо у слідчого є підстава думати, що обидва учасника дають неправдиві показання. У деяких випадках сам факт проведення очної ставки може зіграти роль тактичного прийому. До того ж на наслідок працює і психологічний фактор ускладненості висловлювання неправди в присутності людини, яка свідомо знає правду, позиція якої стосовно таких показань може бути і невідомою. Однак дана рекомендація не відповідає загальним правилам і може бути використана тільки в тих випадках, коли можливе узгодження позицій учасників очної ставки не становить істотної небезпеки.

Ще одним доводом за проведення очної ставки при незначних протиріччях у показаннях може бути фіксація спроб змови учасників очної ставки, особливо мовою, яку, за їх припущенням, не повинний знати слідчий. У такий спосіб можуть бути виявлені і використані докази поводження. Основною особливістю проведення очної ставки при розслідуванні діяльності організованих злочинних груп є в багатьох випадках відмовлення від проведення даної слідчої дії. Це викликане надзвичайно великим ризиком, часом непередбачуваністю можливих результатів проведення очної ставки, небезпекою різкого погіршення слідчої ситуації. До речі, така слідча дія невідома карному процесу багатьох країн.

По даній категорії кримінальних справ очну ставку проводити недоцільно в наступних випадках.

1.Якщо існує небезпека, що учасник очної ставки, який викривається, в результаті залякування чи з інших причин може змінити показання.

2.Якщо очна ставка може бути використана для узгодження зусиль по протидії розслідуванню.

3.Якщо очна ставка може бути використана обвинувачуваним, підозрюваним для передачі інформації.

4.Нема рації проводити очну ставку не для усунення протиріч у показаннях, а для закріплення колишніх показань.

5.Недоцільно проводити очну ставку в більшості випадків між обвинувачуваним і його родичами і близькими знайомими.

Останні з почуття жалості можуть внести помилкові виправлення у свої показання.

У практиці розслідування робилися спроби замінити очну ставку іншими слідчими діями, не передбаченими законом. Так, при груповому розбійному нападі слідчий з метою усунення протиріч у показаннях відразу ж декількох осіб записав показання кожного на диктофон, а потім, зібравши всіх обвинувачуваних, організував колективне прослуховування Після цього учасники прослуховування задавали один одному питання, що разом з відповідями фіксувалися в протоколі. Незважаючи на те, що таке прослуховування іноді дозволило одержати позитивний ефект, проведення його не є джерелом доказів, оскільки дана слідча дія не передбачена в законі.

В історії криміналістики (у тридцяті роки) відомі випадки позитивної оцінки заміни очних ставок слідчими діями у формі "виробничих нарад", де слідчий намагався усунути протиріччя між всіма учасниками карного процесу одночасно в одному місці. Такий досвід необхідно визнати не тільки незаконним, але і неефективним. У випадках недоцільності проведення очної ставки слідчий може спробувати усунути протиріччя шляхом:

n пред'явлення ознайомлення під час допиту з протоколами проведення інших слідчих дій;

n прослуховування під час допиту відео чи аудіозапису показань інших осіб.

Очна ставка між особами, що не були знайомі, але могли бачити один одного при різних обставинах, пов'язаних зі вчиненням злочинів, проводиться тільки після пред'явлення їх для упізнання. При підготовці до проведення очної ставки слідчий:

n аналізує показання осіб, що беруть участь у проведенні очної ставки;

n виявляє суть протиріч і визначає питання, які необхідно задати на очній ставці (при цьому він може обмежити число осіб і епізодів, щодо яких можуть задаватися такі питання);

n визначає коло інших учасників очної ставки з урахуванням необхідності забезпечення безпеки її проведення і виключення протиправних дій її учасників;

n організує виклик учасників очної ставки; при цьому часом важливо організувати "серію" очних ставок, що ідуть одна за іншою, за участю одного з обвинувачуваних, що дає, на думку слідчого, помилкові показання;

n забезпечує правильне розташування в кабінеті учасників очної ставки (при цьому зовсім не обов'язково, щоб вони сиділи один проти іншого; досить, щоб вони могли мати можливість упевнитися в особі другого учасника очної ставки, а знаходитися при цьому вони можуть навіть спиною один до іншого чи навіть розміщені за перегородкою, якщо один з учасників очної ставки робить спроби залякати іншого чи подати умовні знаки).

Після заповнення анкетної частини протоколу очної ставки слідчий з'ясовує ступінь знайомства учасників очної ставки між собою і характер їхніх взаємин. Ці питання далеко не формальні і вимагають докладного роз'яснення і протоколювання. Найважливішим тактичним прийомом проведення очної ставки є вибір особи, що повинна бути допитана першою. Це може бути особа, що підтверджує який-небудь факт, яка викриває іншу у здійсненні злочину чи в брехні, яка виявляє ініціативу, заявляє клопотання про проведення очної ставки, якщо її позиція, на думку слідчого, є позитивною, і якщо даються правдиві показання. Однак у визначених ситуаціях може бути застосований і зворотний прийом, коли слідчий розраховує, що неправда одного учасника розбудить активність іншого учасника очної ставки в процесі викриття винного. Це припустимо і якщо слідчий переконаний у невдачі спроб уплинути на особу, що дає правдиві показання. Проведення очної ставки між організатором та іншими учасниками злочину вимагає особливої підготовки, оскільки перший, користаючись своїм положенням у злочинній групі, може негативно вплинути на інших допитуваних. Тут підготовка до очної ставки включає виявлення обвинувачуваних, не згодних з діями організатора, що знаходяться в конфлікті з ним.

Перед початком очної ставки слідчий докладно роз'ясняє всім учасникам правила її проведення, акцентуючи увагу на те, що питання один одному можна задавати тільки з дозволу слідчого, що кожний з учасників буде мати можливість висловити свої заперечення і задати будь-яке питання. Слідчий попереджає також про необхідність коректного відношення один до одного і про заходи, що будуть ним заподіяні внаслідок неправомірного поводження учасників очної ставки. Допит на очній ставці починається з спонукальне питання слідчого особі, яку допитують першою. Потім у другого допитуваного слідчий з'ясовує, чи підтверджує він дані показання цілком, частково чи взагалі не підтверджує. Після цього фіксує показання другого допитуваного. У випадку заперечення показань слідчий ставить запитання першому учаснику: чи наполягає він на своїх показаннях. Потім слідчий з'ясовує, чи бажають учасники очної ставки задати один одному питання. Такі питання задаються через слідчого. Якщо під час очної ставки початкові показання змінені, то слідчий у деяких випадках відразу ж повинний уточнити причину. У цілому тактичні прийоми допиту на очній ставці ті ж, що і при індивідуальному допиті. Однак тут слідчий може обмежуватися допитом лише по деяких епізодах, особливо по тим, по яких протиріччя найбільш помітні, а позиція учасника, що дає правдиві показання, найбільш міцна. По завершенні очної ставки учасники підписують протокол після своїх показань і наприкінці сторінки. Незважаючи на те, що питання тактики допиту в криміналістиці розроблені досить добре, тактика допиту при розслідуванні діяльності злочинних структур, особливо в нових соціально-політичних умовах має потребу в додатковому дослідженні.

Проблема комплексного використання сил і засобів у процесі розслідування діяльності злочинних структур повинна розглядатися одночасно в трьох аспектах:

n правові питання взаємодії слідчого з органами дізнання;

n криміналістичні методи взаємодії;

n організація взаємодії.

Тому власне проблема взаємодії слідчого з оперативними працівниками при розслідуванні діяльності злочинних структур містить у собі форми взаємодії і форми організації взаємодії. У цілому взаємодія, комплексне використання сил і засобів при розслідуванні діяльності злочинних структур можна визначити як погоджену чи спільну діяльність посадових осіб різних правоохоронних органів чи їх підрозділів, спрямовану на досягнення конкретної тактичної мети. Взаємодія слідчого з оперативними працівниками при розслідуванні діяльності злочинних структур неминуча й обов'язкова за наступними причинами:

n необхідність виконання комплексу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у рамках тактичної операції;

n обмеженість часу її проведення, необхідністю використання значних сил і засобів, якими не володіють слідчі підрозділи;

n необхідність інтеграції доказової і орієнтуючої інформації, яку має слідчий і оперативні працівники і правильне її використання для досягнення поставлених цілей;

n необхідність сполучити різні функції і компетенцію при здійсненні спільної діяльності;

n необхідність забезпечити безпеку учасників карного процесу, бути готовими до подолання збройного опору учасників злочинної структури.

Висновки і пропозиції

Організована злочинність - функціонування стійких соціально - організованих злочинних груп, які мають матеріальну базу і корумповані зв'язки з владними структурами з метою незаконного збагачення і самозахисту від соціального контролю. Суб'єкт організованої злочинності цілеспрямовано деформує соціальні структури, пристосовує їх до своєї злочинної діяльності, корумпує господарські і правоохоронні органи. Як різновид замаскованої злочинності організовані злочинні групи функціонують у формі соціально - організованої спільності, об'єднуються в єдину функціонально - ієрархізовану систему з широкими соціальними зв'язками, створюють значні грошові фонди, забезпечують свою безпеку шляхом корумпування правоохоронних органів.

Відмінною рисою організованої злочинності є її впровадження у "тіло соціуму" - в апарат адміністративно-державного управління аж до вищих ешелонів влади. Це збільшує її суспільну небезпеку - організована злочинність завдає шкоди основам державного управління, істотно впливає на масову правосвідомість, підриває можливості функціонування правової держави, цивілізованих економічних відношень.

У період соціальних перетворень організована злочинність використовує всі тимчасові просвітки економічної регуляції життєдіяльності суспільства, недоліки договірних відношень і валютних розрахунків з іноземними фірмами, встановлює транснаціональні кримінальні-економічні зв'язки, широко використовує міжнаціональні конфлікти.

Відрізняються примітивні, середньо організовані і високоорганізовані злочинні групи.

Примітивно організовані злочинні групи мають у своєму складі не більше 10 чоловік. По внутрішньогруповій структурі комунікації вони відносяться до типу фронтальної комунікації (ватажок - учасники). Переважно їхня злочинна діяльність - епізодичний рекет, шахрайство. Внутрішньогрупова диференціація не розвинена - діють спільно.

Середньоорганізовані злочинні групи функціонують по типу ієрархічної внутрішньогрупової організації ( між ватажком і виконавцями існують проміжні ланки). Такі групи складаються з багатьох десятків людей. Злочинні групи такого типу відрізняються значною внутрішньогруповою диференціацією, вузькою спеціалізацією різноманітних групових підрозділів - розвідники, бойовики, виконавці, охоронці, фінансисти, аналітики. Основна їхня діяльність - стійкий рекет, шантаж великих підприємців, контрабанда, наркобізнес. Ці злочинні групи мають стійкі зв'язки з управлінськими структурами.

Високоорганізовані злочинні групи відрізняються мережною структурою своєї організації - вони мають складну ієрархічну систему управління, значну власність, яка приносить постійний прибуток (банківські рахунки, нерухомість), офіційне прикриття (зареєстровані підприємства, фонди, магазини, ресторани, казино).

Ці групи іноді складаються з декількох тисяч чоловік, мають колективні центри, які управляють підпорядкованими підрозділами, стійку організацію по типу великих соціальних груп, систему внутрішньогрупових норм, спеціальну службу контролю, інформації, міжрегіональних зв'язків, забезпечення взаємодії з корумпованими владними структурами, правоохоронними і судовими opгaнами. Ці групи володіють великими зонами впливу, численними регіональними і "галузевими" підрозділами (контроль над ігровим бізнесом, проституцією, надання кримінальних послуг). Вони глибоко укорінені в корумпованих офіційних структурах. По всій мотиваційній спрямованості ці групи є корисливо - направлені: їх основна мета - одержання високих прибутків незаконним шляхом. Насильницькі злочини здійснюються ними для досягнення корисливих цілей, накопичення капіталу. Ці групи завдають величезний матеріальний збиток легальним економічним структурам. Їх надприбутки осідають на рахунках закордонних банків, часто інвестуються у вітчизняну і закордонну нерухомість.

Організована злочинність - основна погроза добробуту суспільства. Вона несе погрозу соціалізації підростаючого покоління, підриває підвалини суспільства, підриває економіку суспільства, завдає шкоди підприємницькій і кредитно-банківській системі. Вона здійснює стихійний кримінально-організований перерозподіл національного доходу.

Організована злочинність використовує всі соціально-психологічні механізми ефективного функціонування соціальної групи. У цьому механізмі задіяні різновиди злочинності - від корумпованих органів державної влади до шахраїв, спекулянтів, ділків нарко- і порнобізнесу, злодіїв і насильницьких злочинців. Організована злочинність - вища форма професійно-кримінального об'єднання, своєрідний злочинний синдикат, що використовує в злочинних цілях усі механізми життєдіяльності соціуму. Організоване злочинне співтовариство відрізняється високим рівнем згуртованості, кристальної монополізації в межах регіону, високим рівнем захищеності від юридичної відповідальності в результаті планомірної нейтралізації усіх форм соціального контролю, використання легальних шляхів "відмивання" злочинно добутих коштів. Будучи впровадженою в офіційні структури суспільства, організована злочинність одержує можливість деформувати органи соціального управління і соціального контролю.

Організована злочинність паразитує на недоліках у соціальній саморегуляції суспільства - виникає на основі значних соціально-економічних і правоохоронних недоглядів. Генезис організованої злочинності пов'язаний із зростанням "правової невразливості" її лідерів, об'єктивною можливістю систематично вести злочинний спосіб життя, "харчуватися" від злочинності, перетворивши її на промисел. Ці умови не однакові в різноманітних регіонах - звідси і регіональна специфіка організованої злочинності. Верхні "поверхи" організованої злочинності очолюються, як правило, особами з високим адміністративним статусом та інтелектуальним потенціалом, спроможними вирішувати «кримінально стратегічні» задачі. Забезпечуючи функціонування кримінального співтовариства, багато хто з його діячів не приймають особистої участі в конкретних злочинах - їх роль складається в контролі і координації дій виконавців, переслідуванні виконавців, які відхиляються від вчинення злочину. Організована злочинність формує вузькоспеціалізовані кримінально спрямовані асоціальні ролі - відпрацювання стратегії і тактики діяльності кримінального співтовариства, пропаганда і поширення кримінальної ідеології, забезпечення безпеки, охорона "еліти", акції сприяння її високому престижу, кримінально спрямована розвідка, легалізація злочинно добутих цінностей, сприяння реалізації індивідуальних запитів та інтересів членів співтовариства.

Особливу увагу організоване кримінальне співтовариство приділяє розгалуженій мережі забезпечення безпеки, створенню умов, які перешкоджають викриттю злочинної організації, забезпеченню виконавців легальними засобами прикриття. Ідеологічні, організаторські, управлінські і контрольні функції виконує "елітарна" група кримінального співтовариства, яке має, як правило, високе прикриття. Члени елітарної групи звичайно виконують не кримінальні задачі і не підпадають під кримінально-правові ознаки співучасті. Вони постійно розширюють сферу дії кримінального співтовариства, вживають заходи по монополізації її злочинної діяльності, вносять корективи в стратегію і тактику співтовариства в залежності від поточних соціально-економічних умов, формують нормативну систему кримінального співтовариства, забезпечують матеріальну і юридичну допомогу засудженим. У місцях позбавлення волі формують тіньову адміністрацію.

Закінчений делікт в організованій злочинності утворюється лише сумарно - діяльність одних ланок злочинної групи обумовлена сукупною діяльністю інших ланок. Це висуває перед карним правом і кримінально-правовою доктриною необхідність заснування дискретної відповідальності для учасників організованої злочинності. Вищі керівні ланки організованої злочинності, залишаючись поза межами юридичної відповідальності, розшукують можливість відновлення епізодично-розруйнованих низових структур. Організована злочинність несе в собі кримінально-синтезуючу функцію.

Соціально-психологічна сутність організованої злочинності полягає у соціальній кооперації злочинців. Різке зростання рівня організованої злочинності призвело до формування нового типу сучасного злочинця. Членам середньоорганізованих і високоорганізованих злочинних груп поряд із традиційними особливостями, властивим насильницько-корисливому типу злочинця (включенність у кримінальну субкультуру), властиві також достатньо висока освіченість, знання основ економіки, права, митних правил, деяких технологічних процесів, загальна орієнтація в цінності окремих предметів культури і мистецтва. Багато засобів вчинення ними злочинних діянь пов'язані з використанням новітньої техніки. "Відмивання" за кордоном грошей, добутих злочинним шляхом, потребує знання іноземних мов, основ банківської справи і міжнародного права. Міжнародні кримінальні контакти значно розширюють можливості їхньої злочинної діяльності та її приховання. Різке зростання інтелектуального потенціалу учасників організованих злочинних груп посилює їх суспільну небезпеку. Дві третини з них складає молодь у віці від 18 до 30 років. Кожен п'ятий керівник цих груп має вищу або середню освіту. Вони відрізняються високими організаторськими і прогностичними спроможностями, добре розвиненим аналітичним інтелектом. Притримуючись карних традицій і маючи величезні матеріально-технічні можливості, вони уявляють собою грізну антигромадську силу. Добре володіючи засобами соціально-позитивної мімікрії, вони вміло маскують свою злочинну діяльність, яка набуває тривалого характеру, ефективно використовують правову недостатність окремих кримінально-правових норм.

Одним з основних перспективних напрямків підвищення ефективності процесу розслідування діяльності організованих злочинних структур є оптимізація інформаційно-аналітичної роботи і прийняття рішень. Це дуже складна справа, обумовлена:

1/ великим числом учасників кримінального процесу, які потрапляють у сферу уваги слідчих і оперативних робітників;

2/ значним числом епізодів злочинної діяльності, що підлягають дослідженню в процесі розслідування злочинів;

3/ обмеженими термінами прийняття тактичних рішень, швидкою зміною ситуації;

4/ наявністю великої кількості чинників /критеріїв/, які необхідно враховувати при прийнятті тактичних і інших рішень;

5/ більш широким у порівнянні з іншими категоріями кримінальних справ колом тактичних задач, які припадає вирішувати слідчому й оперативним робітникам, у числі яких у першу чергу необхідно відзначити:

- зберігання таємниці слідства;

- забезпечення безпеки учасників розслідування;

- боротьбу з протидією розслідуванню учасників злочинних структур;

6/ значним числом осіб, що беруть участь у розкритті і розслідуванні злочинів, що створює істотні труднощі в повноті і своєчасному обміні інформацією, зібраної різноманітними співробітниками.

Інформаційно-аналітична робота при розслідуванні злочинів - це збирання, збереження, систематизація й аналіз доказованої і орієнтуючої інформації, з метою прийняття оптимальних для даної слідчої ситуації кримінально-правових, кримінально-процесуальних і тактичних рішень, а також з метою забезпечення діяльності взаємодіючих експертних підрозділів і органів дізнання. Тактичне рішення слідчого - це заснований на аналізі слідчої ситуації і слідчої обстановки вольовий акт по визначенню тактичних цілей і шляхів їх досягнення.

Засоби збирання, систематизації й оцінки інформації можуть здійснюватися в таких формах:

1. Конспекти результатів проведення окремих слідчих дій. Тут у стислій формі відбиваються основні дані про доказовану і орієнтуючу інформацію, стосовно до кожної зі слідчих дій. При цьому доцільно вказувати томи і листи кримінальної справи. Такий конспект може бути застосований при плануванні розслідування, при підготовці процесуальних документів, особливо обвинувальних висновків, а також при підготовці до проведення інших слідчих дій, зокрема, допитів обвинувачуваних і підозрюваних. Такий конспект особливо необхідний при наявності значного числа обвинувачуваних, які проходять по даній кримінальній справі, і значного числа епізодів злочинної діяльності.

2. Схеми злочинних зв'язків, схеми зв'язків усередині злочинної групи, схеми, що відображають функціональні ролі учасників злочинних структур. При значному числі учасників злочинних структур доцільно робити декілька таких схем, у залежності від сфер діяльності і від окремих об'єктів, територій, на яких вона здійснюється. Графічні схеми необхідні також при аналізі руху наркотиків, товарно-матеріальних цінностей, банківських документів і т.д.

Велику користь з погляду аналізу доказованої і орієнтуючої інформації, приносять "шахматки", у яких по вертикалі вказуються епізоди злочинної діяльності, по горизонталі - учасники злочинних структур, а в окремих графах-докази, зібрані по даному епізоді й у відношенні даної особи.

3. При вчиненні злочинів у різноманітних регіонах, позитивний ефект у процесі розкриття діяльності злочинних структур, виявленні серійних злочинів дає аналітична робота з використанням географічних карт. При цьому основна увага приділяється зв'язку місць вчинення злочинів і розташування комунікацій /залізниць, водних і залізничних магістралей і т.д./. Основною метою такого аналізу є виявлення серійних злочинів і постійного місцезнаходження /місця проживання/ злочинців.

4. У боротьбі з незаконним обігом наркотиків у перспективі значні результати можуть бути отримані при аналізі даних аерокосмічної зйомки з метою виявлення незаконних посівів рослин, що містять наркотичні речовини.

5. Традиційним і достатньо поширеним засобом аналізу доказованої і орієнтуючої інформації, є ведення різноманітного роду картотек. У залежності від характеру розслідуваної кримінальної справи або групи кримінальних справ, використовуються різноманітні прийоми групування інформації. Найбільш поширеним є упорядкування двох груп карток: на епізоди злочинної діяльності /у картках вказуються учасники вчинення даного епізоду, докази, дані про потерпілих і предмети злочинного зазіхання і на окремих обвинувачуваних, епізоди, у вчиненні яких вони брали участь, дані про докази провини й інші дані/. Після проведення кожної слідчої дії /одержання інформації від оперативних працівників/ у ті або інші картки вносяться відповідні доповнення. Картки можуть заводитися і по інших основах /на регіони вчинення злочинів, на об'єкти, так чи інакше пов'язані з ними/.

Істотно підвищити якість і ефективність інформаційно-аналітичної роботи слідчих і оперативних працівників при розслідуванні діяльності організованих злочинних структур дозволяє використання засобів обчислювальної техніки. Вони можуть бути використані при вирішенні самих різноманітних аналітичних задач.

Список використаної літератури

        Конституція України. - К.: Паpламент. вид-во, 1998. - 43 с.

        Укpаїна. Закони. Закон Укpаїни >Пpо оpганізаційно-пpавові основи боpотьби з оpганізованою злочинністю>/ Веpхов. Рада Укpаїни; [Ред. О. Д. Буpсук]. - К.: Паpламент. вид-во, 1998. - 27, [1] с. - (Закони Укpаїни).

        Андреев И.С. и др. Криминалистика. - Минск: Выш. шк., 1997. - 344 с.: ил., табл.

        Антонян Ю. М. и др. Психология пpеступника и pасследования пpеступлений/ Антонян Ю. М., Eникеев М. И., Эминов В. E. - М.: Юpистъ, 1996. - 335 с.

       Баранов А.О. Криминалистическая тактика при расследовании преступлений, совершенных ОПГ: достижения и поражения. - СПб:Терра, 2000. - 317 с.

       Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. - М.: Норма, 1999. - Х, 486 с.: ил.

       Белкин Р.С. Криминалистика. - М.: Юристъ, 1999. - 266 с.: ил.

       Белкин Р.С. Криминалистический букварь. - М.: Юристъ, 1997. - 109, [2] с.: ил.

       Белкин Р.С. Курс криминалистики. - М.: Юрист, 1997- .. - Т. 1: [Общая теория криминалистики], 1997

       Белкин Р.С. Курс криминалистики. - М.: Юрист, 1997- .. - Т. 2: [Частные криминалистические теории], 1997

       Белкин Р.С. Курс криминалистики. - М.: Юрист, 1997- .. - Т. 3: [Криминалистические средства, приемы и рекомендации], 1997

        Биленчук П. Д. и др. Тpанснациональная пpеступность: состояние и тpансфоpмация: Учеб. пособие для вузов / Биленчук П. Д., Epкенов С. E., Кофанов А. В.; [Под pед. Биленчука П. Д.]. - К.: Атика, 1999. - 270, [1]с.

        Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. Монография. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - 241 с.

       Дуpдинець В. В. Hа злочинність - усім миpом: Виступи, статті, інтеpв'ю / [Пеpедм. Я. Ю. Кондpатьєва]; Відп. pед. П. Михайленко. - К.: Hац. акад. внутp.

        Зелінський А. Ф., Коpжанський М. Й. Коpислива злочинна діяльність. - К.: Генеза, 1998. - 138, [1] с.

        Зорин Г.А. Криминалистическая методология. - Минск: Амалфея, 2000. - 607 с.

        Зорин Г.А. Теоретические основы криминалистики. - Минск: Амалфея, 2000. - 416 с. ил., табл.

        Ищенко А.В. и др. Криминалистическое обеспечение борьбы с преступностью. - К.: НВТ <Правник> - НАВСУ, 1997. - 57, [2] с.

        Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістики. - К.: НВТ <Правник>: НАВСУ, 1997. - 99 с.

        Клименко H.И. Криминалистика как наука. - К.: НВТ <Правник>, 1997. - 82 с.: ил.

        Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - 173 с.

       Криминалистика. - М.: Высш. шк., 1994. - 527, [1] с.: ил., табл.

       Криминалистика. - [М.: ПРИОР, 1999]. - 141 с.: ил., табл.

       Криминалистика. - М.: БЕК, 1995. - 689, [1] с.

       Криминалистика. - М.: Большая Рос. Энцикл., 1993. - 111 с.: ил.

       Криминалистика. - М.: Высш. шк., 2000. - 671, [1] с.: ил.

       Криминалистика. - М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1999. - 615 с.: ил.

       Криминалистика. - М.: Спарк, 1999. - 543 с.: ил.

       Криминалистика. - М.: ЮНИТИ: Закон и право, 1999. - 615 с.

       Криминалистика. - М.: Юрист, 2000. - 716 с.

       Криминалистика. - М.: Юристъ, 1995. - 591 с.

       Криминалистика. - М.: Юристъ, 1999. - 716 с.: табл.

        Криминалистика. - М.: Юристъ, 1999. - 733 с.: ил.

        Криминалистика. - Минск: НКФ <Экоперспектива>, 1996. - 414, [1] с.: рис.

        Криминалистика. - Спб., 1995. - 526 с.

        Криминалистическая энциклопедия. - М.: БЕК, 1997. - 339, [2] с.: ил.

        Кpиминологические и уголовно-пpавовые идеи боpьбы с пpеступностью/ РАH. Ин-т госудаpства и пpава; [Редкол.: Боpодин С. В. и дp.]. - М., 1996. - 96, [1]с.

        Криміналістика. - К.: АТіКА, 1998. - 415, [1] с.: іл., табл., фот.

        Криміналістика. - К.: Укр. правн. фундація: Право, 1997. - 253 с.: табл.

        Кудpявцев В. H. Генезис пpеступления: опыт кpиминологического моделиpования: Учеб. пособие для вузов. - М.: Фоpум: ИHФРА-М, 1998. - 214 с.

        Курс криминалистики. - М.: Юристъ, 2000. - 782 с.: табл.

        Ларин А.М. Криминалистика и паракриминалистика. - М.: БЕК, 1996. - 179 с.

        Литвак О. М. Злочинність: її пpичини та пpофілактика. - К.: Укpаїна, 1997. - 166, [ 1]с.

        Лунеев В. В. Пpеступность ХХ века: Миpовые, pегион. и pос. тенденции: Миpовой кpиминол. анализ / Ин-т госудаpства и пpава РАH. - М.: Hоpма, 1997. - 497, [1] с.: ил., табл.

        Матвеев И.О. Психология преступных групп. Монография. - СПб:Терра, 2000. - 451 с.

        Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. - М.: Юристъ, 1997.

        Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. - М.: Б. и., 1996. - 447 с.

        Образцов В.А. Основы криминалистики. - [М].: Юристъ, 1996. - 157 с.

        Оpганизованная пpеступность/ Кpиминол. Ассоц.; [Под pед. А. И. Долговой, С. В. Дьякова]. - М., 1989-. - (Пpоблемы, дискуссии, пpедложения). Кн.3. - 1996. - 352 с.

        Основы боpьбы с оpганизованной пpеступностью/ [Коннов А. И., Куликов В. И., Овчинский А. С. и дp.]; Под pед. В. С. Овчинского и дp. - М.: ИHФРА-М, 1996. - 397 с.

        Практикум по криминалистике. - М.: БЕК, 1995. - 492 с.: ил., табл.

        Пpеступность и pефоpмы в России/ [Долгова А. И., Сеpебpякова В. А., Юцкова E. М. и дp.]; HИИ пpобл. укpепления законности и пpавопоpядка. Кpимин. ассоц. - М., 1998. - 407с.: табл.

        Салтевский М.В. Криминалистика: В современном изложении юристов. - Х.: ИМП <Рубикон>, 1997. - 430с.: ил.

        Салтевський М.В. Криміналістика. - К.: НВТ<Правник>, 1996.-159с.

        Салтевський М.В. Криміналістика. - Х.: Основа: Фірма <Консум>, 1999- 211 с.

        Справочная книга криминалиста. - М.: НОРМА: Изд. группа НОРМА - ИНФРА-М, 2000. - 712 с.: ил.

        Старушкевич А.В. Криміналістична характеристика злочинів. - К.: НВТ <Правник>, 1997. - 42 с.

        Сухоpуков В. К. Сriminal.1: Очеpки новейшей истоpии оpганиз. пpеступности. - Маpиуполь: [Пpедпpиятие >Газ. >Пpиаз. pабочий>], 1997. - 402 с.

        Торвальд Ю. Век криминалистики. - Ростов н / Д: Феникс, 1996. - 509 с.: ил.

        Устинов В.С. Понятие и криминологическая характеристика организованной преступности. - Нижний Новгород, 1993.

        Филонов В. П. Пpичины пpеступности. - Днепpопетpовск: Січ, 1996. - 197 с.

        Филонов В. П. Состояние, пpичины пpеступности в Укpаине и ее пpедупpеждение/ Донец. ин-т внутp. дел пpи Донец. гос. ун-те. - Донецк: Донеччина, 1999. - 638, [1]с.: поpтp.

        Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике. - Х.: РИП <Оригинал>, 1995. - 196, [1] с.

        Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - 552, [2] с.: іл., табл.

[1] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.23.

[2] Там само, с. 26.

[3] Там само, с.27.

[4] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001.- с. 40.

[5] Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. - М., 1999. С. 1-19

[6] Баршев Я. Основы уголовного судопроизводства с использованием россйского уголовного судопроизводства.- СПб, 1841.

[7] Квачевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании, и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г. СПб., 1867.

[8] Гросс Г. Руководство для судебных следователей, чинов жандармерии и полиции. Смоленск, 1895-1897; Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. СПб., 1908

[9] Трегубов С.Н. Основы уголовной техники. Научно-технические приемы расследования преступлений. Пг., 1915.

[10] Бразоль Б.Л. Очерки по следственной части. История. Практика. Пг., 1916

[11] Энциклопедия современной криминалистики//Вестник полиции. 1911. № 27, 40, 43

[12] Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию преступлений. М., 1924

[13] Якимов И.Н. Криминалистика. Уголовная тактика. М., 1929.

[14] Громов В. Методика расследования преступлений. Руководство для органов милиции и уголовного розыска. М., 1929.

[15] Там само, с.

[16] Громов В. Техника расследования отдельных видов преступлений. М., 1931; Громов В., Лаговиер Н. Новые формы и методы расследования должностных и хозяйственных преступлений. М., 1932; Громов В.,  Тарасов-Родионов П. Расследование хищений и злоупотреблений в торговом аппарате. М., 1934; Громов В. Следственная практика в примерах. М., 1937.

[17] Криминалистика. Кн. 2. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1936

[18] Голунский С.А. Типовая схема расследования//Криминалистика. Кн. 1. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1935 -

[19] Голунский С.А. Типовая схема расследования//Криминалистика. Кн. 1. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1935. - с.134.

[20] Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1938

[21] Голунский С.А., Шавер Б.М. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1939. С. 4-5.

[22] Шавер Б.М. Об основных принципах частной методики//Соц. законность. 1938. № 1; Шавер Б.М. редмет и метод советской криминалистики//Соц. законность. № 6

[23] Шавер Б.М., Винберг А.И. Криминалистика. Учебник для юридических школ и курсов. М., 1940

[24] Криминалистика. М., 1963. С. 5; Криминалистика. М., 1966. С. 4

[25] Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики//Правоведение. 1967. № 4; Криминалистика. Учебник для юридических вузов. М., 1968. С. 9

[26] Зуйков Г.Г. Понятие, сущность и общие положения методики расследования отдельных видов преступлений//Криминалистика. В 2-х т. Т. 2. М., 1970. С. 241-252

[27] Зуйков Г.Г. "Модус операнди", кибернетика, поиск//Кибернетика и право. М., 1970

[28] Колесниченко А.Н. Актуальные проблемы методики расследования преступлений//Вопросы государства и права. М., 1970. С. 333.

[29] Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3-х т. Т. III. М., 1979. С. 183-201; Криминалистическая характеристика преступлений. М., 1984

[30] Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). Волгоград, 1976

[31] Лузгин И.М. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений//Криминалистика. М., 1976. С. 376-382; Пантелеев И.Ф. Теоретические проблемы советской криминалистики. М., 1980. С. 70-82; Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий. М., 1982. С. 120-128

[32] Чурилов С.Н. Принципы разработки и построения частных криминалистических методик: М., 1981

[33] Белкин Р.С. Курс советской криминалистики.В 3-х т. Т. III. - с. 179-180

[34] Чурилов С.Н. Проблемы общего метода расследования преступлений. М., 1993; Чурилов С.Н. Общий метод расследования преступлений. М., 1998

[35] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с. 89.

[36] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с. 92.

[37] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с.94-95.

[38] Там само, с.97-98.

[39] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с. 100-101.

[40] Там само, с.105.

[41] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с.111.

[42] Шепітько В.Ю. Криміналістика - Х.: Право, 2001. - с.114-115.

[43] Кpиминология: [Учеб.для студентов вузов, обучающихся по напpавлению и спец. "Юpиспpуденция"]/ [Миньковский Г.М.,Кузнецова H.Ф.,Голоднюк М.H. и дp.]; Под pед.Миньковского Г.М.- М.: Изд-во Моск. ун-та,1994. - с. 312-322

[44] Кpиминалистическая энциклопедия: [Спpав.пособие для куpсантов, слушателей и пpеп. учеб. заведений МВД, адьютантов, доктоpантов, науч.сотpудников и пpакт.pаботников оpганов внутp. дел]/ Авт.-сост.Белкин Р.С.- М.: БEК, 1997 - с. 65.

[45] Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с.168.

[46] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.11

[47] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.12-14.

[48] Там само, с.15.

[49] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.16.

[50] Там само, с.17.

[51] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 18.

[52] Там само, с.19-21.

[53] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 30.

[54] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 32-34.

[55] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.35

[56] Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.36.

[57] Там само, с. 37.

[58] Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 50.

[59] Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с.52.

[60] Там само, с.54.

[61] Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 56.

[62] Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 58.