Суб'єкти авторського права

1.3. Суб'єкти авторського права

Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньо­му автору — тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без гро­мадянства. Але поняття автор твору і поняття суб’єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Авто­ром твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творити може лише людина. Отже, авто­ром твору може бути тільки фізична особа, причому незалеж­но від віку.

Авторське право автора заведено називати первісним, ав­торське право правонаступників — похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але знаходяться на території України в будь-якій об’єктивній формі, авторське право визнається за авто­рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не­залежно від громадянства. Закон визнає ав­торське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу­вають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України.

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній фор­мі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відно­сини між ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла­дових частин як ціле.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує — це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використову­ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить одна­ковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікуван­ня, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 13 Закону).

Від співавторства співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням

певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів­авторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру­карки, креслярі, стенонграфісти).

Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкуван­ня. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Проте упоряд­ники зобов’язані суворо дотримуватись прав авторів кожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складового твору, якщо інше не передбачено ав­торським договором.

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо­бам здійснювати самостійний добір або розташування тих само матеріалів для створення власних творів.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере­клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб— правонаступників. Отже, суб’єкти авторських прав — не автори — не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службо­вого завдання. У цих випадках особисті немайнові права на­лежать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче­но договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

 - автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

 - договір найму визначає коло службових обов’язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів;

 - твір створено автором під час дії договору найму;

 - у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов­лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан­ня твору, створеного за договором найму, та порядок виплати.

При будь-якому використанні твору, створеного за догово­ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену­вання або вимагати такого зазначення.

Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб’єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір­ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна­ченим cуб’єктам авторського права належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.

Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю­чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передба­чати інше.

Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв’ю. Прийнято вважати, що інтерв’ю — це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв’ю. Авторське право на запис інтерв’ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Опублікування запису інтерв’ю допускається лише зі згоди особи, що дала його.

До колективних і складових творів можна віднести і аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена­ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера­тори. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаються співавторами аудіовізуального твору.

Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви­робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов­ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.

За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору (як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов’язалися зробити внесок у створення такого твору) свої майнові права переда­ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере­чувати проти будь-якого використання твору в цілому — від­творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан­ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору. Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і дублювання аудіовізуального твору.

Постановник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні твору вказувати ім’я або найменування автора чи вимагати такого зазначення.

Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль­ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен­ня їх музичних творів.

При публічному показі фільму автор музичного твору (з текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб­лічне виконання свого твору.

Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо­візуального твору, незалежно від того, були вони створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, збе­рігають за собою права:

- авторства на свій твір;

- використовувати цей свій твір будь-яким чином само­ стійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга­нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з постановником цього твору не передбачено інше.

Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму (негативів, оригінального запису).

Відповідно до ст. 28 Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила цією ж статтею встановлено винятки:

1. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

2. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

3. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

4. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

5. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

6. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

7. Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.