Поняття суміжних прав

2.1. Поняття суміжних прав

Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організації мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється три групи права: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права організації мовлення.

Суміжні права можно визначити як права на рещультати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам.

Об’єктами суміжних прав є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених Законом. Права виконавців охороняються, якщо:

1) виконання вперше мало місце на території України;

2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

1)   виробник є громадянином України або юридичною осо­ бою з офіційним місцезнаходженням на території України;

2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

2.2. Суб'єкти суміжних прав

До суб’єктів суміжних прав Закон відносить виконавців, виробників фонограм та організації мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження – на території України. При цьому не має значення, так би мовити, “громадянство” цієї юридичної особи. Вона може бути українською або іноземною.

Фонограми – виключно звуковий запис будь-якого вико­нання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магніто­фонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

До суб’єктів суміжних прав Закон відносить також органі­зації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по про­водах.

Безумовно, до суб’єктів суміжних прав належать організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм влас­ності.

 2.3. Суб'єктивні суміжні права

Передусім всі суб’єкти суміжних прав мають використову­вати свої суб’єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і органі­зації мовлення зобов’язані дотримуватись прав авторів і вико­навців. Організації мовлення – прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і вико­навці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру Р у колі та ім’я (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав виконавців належать право на ім’я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв’язку з вико­ристанням виконання там, де це можливо.

Виконавцю належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання.

 Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:

 1) записувати раніше не записане виконання;

2) відтворювати запис виконання, за винятком випадків, коли відтворюється запис виконання, зроблений за згоди виконавця, в тих же цілях, для яких було одержано згоду виконавця щодо такого запису;

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати інше публічне сповіщення виконання, за винятком випадків, коли для сповіщення використовується запис виконання, раніше зробленого за згодою виконавця, або виконання, рані­ше переданого в ефір;

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця.

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців – керівник такого колективу шляхом укладання письмового до­говору з користувачем.

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, то відповідним договором між виконавцем і постанов­ником аудіовізуального твору передбачається передача вико­навцем постановнику прав, викладених вище. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізуального твору. Проте викорис­тання прав виконавця обмежується лише аудіовізуальним тво­ром і не виключає права виконавця на окреме використання звуку і зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі, якщо інше не передбачено договором.

Якщо запис виконання використовується у фонограмі на підставі відповідного договору, то виконавець разом із дозво­лом на використання виконання передає також право здавати в найом опубліковану фонограму. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників фонограми.

Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або по кабелю. Цим договором передбачається передача виконав­цем організації мовлення також права здійснення запису і його відтворення, якщо це прямо передбачено договором виконавця з організацією мовлення.

Розмір винагороди виконавцю за таке використання вста­новлюється в зазначеному договорі.

Виключне право на використання виконання, створеного за договором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання належать виконавцю.

Виключні права, що належать виконавцю, можуть переда­ватися за договором іншим особам.

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми нале­жить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.

Виключне право на використання фонограми означає право дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) відтворювати фонограму;

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким чином: продавати, здавати в найом;

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюд­ження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу вироб­ника фонограми;

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати фонограму.

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому вина­городи можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані примірники фонограми за умови, що вони уже введені в цивільний оборот шляхом їх продажу. При цьому незалежно від права власності на примірники фонограми за виробником фонограми зберігається право на розповсюдження примірни­ків фонограми шляхом здачі в найом.

Виключні права виробника фонограми можуть передавати­ся за договором іншим особам.

Права організації мовлення. Організації мовлення нале­жить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання. Виключне право на використання передачі мовлення означає право організації ефірного або кабельного мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) записувати передачу;

2) відтворювати запис передачі, за винятком випадків, коли запис передачі було здійснено зі згоди організації ефірного мовлення і відтворення передачі здійснюється з тією ж метою, для якої було зроблено її запис;

 3) одночасно сповіщати в ефір передачу іншій організації ефірного (кабельного) мовлення;

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

 Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Вільне використання виконань, фоног­рам і програм мовлення, їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по проводах, доведення до загального відома іншим способом без згоди виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення та без виплати винагороди можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством сто­совно обмежень майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва.

Вільне використання виконання, фонограм і програм мов­лення допускається за умови, що таке використання не за­подіє їм шкоди, не обмежить необгрунтованим способом за­конних інтересів виконавців, виробників фонограм і органі­зацій мовлення.

Використання фонограм, опублікованих із комерційною метою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фоно­грамах, але з виплатою винагороди допускається:

1) публічне виконання фонограм;

2) передача фонограм в ефір;

3) передача фонограм по проводах.

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій, що управляє майновими правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі на підставі до­говору між цими організаціями. Винагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо дого­вором не передбачено інше.

Договором між користувачем фонограми або об’єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, що управ­ляють майновими правами виробників фонограм і виконав­ців – з другого, встановлюється розмір винагороди і порядок її виплати.

Запис організаціями ефірного мовлення виконань або передач із метою короткострокового використання. Без згоди виконавця, виробника фонограми і організації мовлення інші організації мовлення мають право здійснювати записи виконання або передачі і відтворювати такі записи з метою короткострокового використання за таких умов:

1) попереднього одержання організацією ефірного мовлен­ня дозволу на сповіщення в ефір виконання або передачі, щодо яких здійснено короткострокове користування або від­творення такого запису;

2) виготовлення запису і його відтворення здійснюється організацією ефірного мовлення за допомогою власного обладнання і для власної передачі;

3) знищення такого запису на умовах, передбачених щодо короткострокового використання творів.

Строки чинності суміжних прав. Майнові права вико­навців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діють протягом 50 років після першого опублікування фонограм, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.

Початок перебігу зазначених строків починається 1 січня року, що наступає за роком першого виконання, запису фоно­грами чи першої передачі в ефір чи по проводах.

До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися.

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не пере­ходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об’єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може за­шкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.

III. Захист авторського права і суміжних прав

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здій­снюється нормами різних галузей права – кримінального, адміністративного, цивільного. Але найчастіше застосо­вуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов’язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекру­чення твору – все це порушення особистих прав без мате­ріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати за­доволення його порушених інтересів.

При захисті прав авторів значну роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади – установа у сфері інтелектуальної власності. Ця установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує такі функції:

—реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;

—веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійс­нює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;

—здійснює, посередництво у переговорах і при розв’язанні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб’­єктами авторського права і (або) суміжних прав;

—організує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винаго­роди і її розподілу між авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження Кабінетові Міністрів України;

—забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками;

—організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які сто­суються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

—забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних ре­єстрацій авторського права;

—організує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;

—забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони автор­ського права і суміжних прав;

—представляє інтереси України з питань охорони авторського права і су­міжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства та інші;

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права ав­тора на твір, здійснюється установою у сфері інтелектуальної власності відповід­но до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

Види порушень авторського права і суміжних прав. Законом передбачено випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і су­міжних прав:

1)  вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;

2)  піратство у сфері авторського права і суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі ком­п’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мов­лення;

3)  плагіат – оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

4)  ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають автор­ське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних про­грам і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

5)  вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і су­міжних прав;

6)  будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з ме­тою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

7)  підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміж­них прав чи особи, яка здійснює таке управління;

8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розпов­сюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав ви­лучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

 Способи цивільно-правового захисту. Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть: вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи ство­рюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним автор­ського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати припи­нення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інфор­мації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задія-них у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єк­тів суміжних прав; вимагати прийняття інших передбачених законодавством за­ходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

—відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

—відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

—стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу,отриманого внаслідок порушення;

—виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мі­німальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

—заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску при­мірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеог­рам чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виго­товлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

—вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позива­ча, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контр­афактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу техніч­них засобів та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, до­датково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також ви­трати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката.

ВИСНОВОК

Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного в результаті творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що мають відношення головним чином до засобів масових комунікацій – не тільки до друкованих публікацій, а йдо радіо- та телепередач, прокаиу фільмів, комп’ютерних систем збереження та відтворення інформації.

Авторське право охороняє форму вираженя ідеї, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору– розташування слів, нот, знаків. В об’єктивному змісті авторське право являє собою сукупність правових норм, що регулюютьвідношення з приводу створення і використання творів, літератури, мистецтва. У суб’єктивному змісті авторське право – це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, котрі створили твори науки, літератури, мистецтва.

Права, які стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати “сміжними правами” тобто правами в галузях, суміжних з авторським правом.

Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, роз­робках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, не­обхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не тільки право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її у особливо конкуренто­спроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбут­ковий, в разі правильного його використання.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.    Конституція України. – К., - 1996р.

2.    Цивільний кодекс України.

3.    Закон України “Про авторське право і суміжні права”