Пенсійне забезпечення громадян України

2.1 Пенсійне забезпечення громадян України

Подаючи згідно зі статтею 106 Конституції України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів Послання, присвячене проблемам пенсійної реформи, Президент привернув увагу народних депутатів, членів уряду і всього суспільства до проблем діючої пенсійної системи, її докорінного реформування з метою адаптації до вимог ринкової економіки та суттєвого підвищення рівня пенсійного забезпечення.

Реалізація зазначених завдань можлива лише за умови консолідованих, узгоджених та відповідальних дій законодавчої і виконавчої влади, підтримки громадських організацій і широких верств суспільства.

2.1.1. Проблеми діючої пенсійної системи і необхідність її реформування

У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень і у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило у вересні минулого року повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій, яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.

З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій – з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%. Скориговано розміри пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, розпочато їх диференціювання залежно від тривалості трудового стажу та одержуваного заробітку.

Триває розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.

Формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19 млн. осіб.

Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. В 11 регіонах успішно проводиться експеримент з призначення пенсій органами Пенсійного фонду, метою якого є оптимізація процесів збору та розподілу пенсійних коштів. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій.

Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері ще залишається багато нерозв'язаних проблем.

2.1.2. Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення

В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заро6ітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання 6ідності серед людей похилого віку.

Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.

Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний та економічний характер.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою – у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення.

Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення".

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.

Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. З іншого боку, це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.

Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються значно більше, ніж заробітки. На початку 2001 року середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) – тільки в 7 разів.

Для порівняння: у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4 – 5 разів.

Частина пенсіонерів одержує необгрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати. Середня пенсія призначена відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", складає всього 10% середньої пенсії, призначеної за Законом "Про статус народного депутата".

Набула поширення практика встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - уже 16%. У 2000 році 28% людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.

Розмір заробітку, з якого обчислюється пенсія, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише із заробітної плати до 1600 гривень. У результаті високооплачувані особи одержують вищі пенсії, не сплативши адекватних пенсійних внесків, тобто фактично за рахунок інших працівників.

Оскільки для основної маси одержувачів пенсій діє обмеження максимального їх розміру, то такий перерозподіл має значення тільки для осіб, які користуються пенсійними пільгами. Наприклад, при заробітній платі 2000 грн. представник пільгової категорії одержує 1800 грн. пенсії, а металург – 156, токар, слюсар, будівельник – 117 гривень.

Значна частина пенсіонерів з пільгових категорій продовжує працювати, повністю отримуючи свою високу зарплату і пенсію, яка не оподатковується. Це стосується народних депутатів, державних службовців, наукових працівників.

Сплачені пенсійні внески не є власністю громадян, і відповідно їх виплата не гарантується сім'ям у разі передчасної смерті платників цих внесків. Від цього найбільше втрачають представники найбідніших верств населення. Пенсія, яка призначається у разі втрати годувальника, не зіставна із сумою сплачених внесків.

Розрахунок пенсій на основі заробітку за останні два роки або будь-які п'ять років підряд несправедливий стосовно представників найбідніших верств населення. Вони мають менше шансів перейти перед пенсією на високооплачувану роботу, за суміщенням або сумісництвом. Це можливо переважно для більш забезпечених працівників завдяки кращим особистим зв'язкам з керівниками підприємств та організацій.

Значна частина працівників фактично звільнена від сплати страхових внесків, хоча водночас має право на одержання пенсій з Пенсійного фонду.

Надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій. Діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами і величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян.

Таким чином, діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

Відповідно зволікання з пенсійною реформою посилить невдоволення громадян, особливо серед малозабезпечених верств населення, загострить проблему бідності серед людей похилого віку і підвищить соціальну напругу в суспільстві.

Проблеми економічного характеру

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необгрунтованою і фінансово неспроможною.

Надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заро6ітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень.

Не враховуються особливості перехідного періоду, значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи. 3 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 мільйона. Торік 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Не сплачують зовсім або сплачують не повністю пенсійні внески багато громадян, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності та нездекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень.

Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Торік 9,4% фонду заробітної плати виплачено в натуральній формі, без сплати пенсійних внесків. Через це Пенсійний фонд недоодержав майже 1 млрд. гривень.

Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. У минулому році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Поді6ні втрати Пенсійного фонду, пов'язані зі створенням більш сприятливих умов для діяльності АПК, не компенсуються з Державного бюджету.

Періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків. У 2000 році списано близько 3 млрд. грн., у попередні роки - понад 4 мільярди. Тобто ці великі кошти не потрапили до пенсіонерів.

Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на дальше поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40 - 50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у 6ільшості європейських країн.

За таких тенденцій у середині ХХI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.

Крім того, як уже було сказано, багато людей виходять на пенсію достроково. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5 - 20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок – 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

Навіть ліквідація безро6іття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

Зволікання з проведенням пенсійної реформи, неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

В поточному році збільшились власні надходження коштів до Пенсійного фонду України в порівнянні з аналогічним періодом минулого року майже на 500 млн. грн.

Це відбулось у зв'язку з:

·     збільшенням надходжень від збору на пенсійне страхування з поточного фонду заробітної плати;

·     частковим погашенням заборгованості з виплати заробітної плати;

·     встановленням контролю та підвищенням зацікавленості платників пенсійних внесків після запровадження системи персоніфікованого обліку внесків;

·     підвищення вимогливості до платників щодо розрахунків з Пенсійним фондом, що обумовлює зменшення недоїмки;

·     проведенням своєчасних, і в повних обсягах, розрахунків за зобов'язаннями Державного бюджету перед Пенсійним фондом.

У зв'язку із збільшенням надходжень коштів до Пенсійного фонду, з метою подальшого підвищення рівня пенсійного забезпечення та на виконання доручення Президента України Л.Кучми і у відповідності до Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року "Про підвищення розмірів трудових пенсій”.

В постанові передбачається з 1 квітня 2001 року з урахуванням можливостей Пенсійного фонду здійснити підвищення трудових пенсій (крім пенсій працівникам, передбаченим у частині третій статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"), призначених із заробітку, одержаного до 1992 року, в 1,4 рази і виплачувати їх в межах максимальних розмірів пенсій.

Це дозволило повністю вирішити одне з найболючіших питань пенсійного забезпечення - вирівнювання (коригування) розмірів пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, які на початок 2001 року майже на половину були меншими, ніж аналогічні пенсії, призначені із заробітку після 1992 року.

Довідково: Пенсії, призначені із заробітку до 1992 року (при однакових показниках заробітку і стажу) складали по відношенню до пенсій, призначених із заробітку після 1992 року: (табл. 2.1.)

Табл. 2.1.

Процентне відношення пенсій до заробітку після 1992 р.

У січні 2000 року	60%	У квітні 2001 року	94%
У грудні 2000 року	67%	У серпні 2001 року	100%
У лютому 2000 року	67%	(очікувані )

Пенсії за період з 1 січня 2000 року по 1 квітня 2001 року обчислені із заробітку до 1992 року, збільшені в 1.9 рази, а із заробітку після 1992 року – в 1,2 рази.

Одночасно збільшено з 1 квітня 2001 року максимальний розмір пенсії за віком для категорії працівників, визначених згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", - на 7 гривень, а для інших категорій працівників – на 5 гривень.

Довідкове можна підкреслити, що за період з 1 січня 2000 року по 1 квітня 2001 року пенсії переглядалися 8 разів і їх розмір в цілому збільшено:

  максимальні розміри на 43%

  мінімальна виплата на 26%

  середній розмір пенсій на 48%

З 1 квітня на підвищення зазначених пенсій передбачається спрямувати 117,6З млн. гривень.

Видатки па підвищення трудових пенсій будуть профінансованi Пенсійним фондом України і з 1 квітня 2001 року зростуть на 14%, а не значить, що збільшаться доходи пенсіонерів (середній розмір пенсії збільшаться більш як на 10 відсотків), і майже буде вирішене питання коригування пенсій.

При прийнятті рішення щодо механізму підвищення пенсій використані пропозиції громадян, які надходили по каналах "Гарячої” лінії, в зверненнях до Верховної Ради і Уряду. Зокрема, найбільше звернень надходило з питань коригування заробітку для призначення пенсій із заробітку до 1992 року.

Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів, Пенсійному фонду України доручено подати пропозиції щодо наступного підвищення у третьому кварталі трудових пенсій.

Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення.

 Твердження про крах пенсійної системи в Україні стали вже звичними; вони спираються на низький рівень пенсій, які в переважній більшості не забезпечують навіть мінімальних потреб населення похилого віку, на наявність 2-х-мільярдної заборгованості (яка тільки протягом останнього року збільшилась у півтора рази) і на сьогодні вдвічі перевищує місячні потреби Фонду. Діюча пенсійна система не виконує своїх 2-х основних функцій – захисту громадян похилого віку від зубожіння та забезпечення зв'язку між розміром пенсії та трудовим внеском.

Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи соціального забезпечення населення України в цілому і пенсійної системи як її невід'ємної складової частини. Рівень постаріння населення України є сьогодні найвищим в СНД, але нижчим, ніж в більшості економічно розвинених країн.

Гострота економічних наслідків постаріння обумовлена головним чином знеціненням внаслідок інфляції початку 90-х років нагромаджень основної частини пенсіонерів і відповідно відсутністю в них додаткових доходів, які б можна було витрачати на підтримку належного рівня життя. В сутності це були ті ж самі добровільні накопичення, що здійснюються в рамках трирiвневої системи пенсійного забезпечення.

Незважаючи на те, що відрахування до Пенсійного фонду становлять 34% Фонду заробітної плати (32% сплачує роботодавець і 2% - працюючий), а сукупні витрати на фінансування пенсій (з урахуванням наявних пільг) наближаються до 20% ВВП, середній розмір пенсії - пенсіонерам, які перебували на обліку в органах соціального захисту, 60,65 грн. (US$ 18) в 1999 році – не забезпечував навіть мінімально пристойного рівня життя. До того ж в зв'язку з падінням курсу національної валюти тільки протягом 1998 року розмір пенсії в доларовому еквіваленті знизився майже на третину. Безумовно важливим результатом низького пенсійного забезпечення є його вплив на подальше зниження рівня народжуваності, викликане необхідністю для середнього покоління утримувати не тільки дітей, а і батьків. В країнах з досить сильними внутрішньосімейними зв'язками і збереженням традицій багатопоколінної родини (особливо поширеними в сільській місцевості) це відіграє вельми помітну роль, посилюючи тим самим процес старіння.

За даними на 1.01.2001 р. в Україні налічувалось 14,5 млн. пенсіонерів (29% загальної чисельності населення), при цьому протягом останніх років їх чисельність зросла значно більше, ніж чисельність населення пенсійного віку. Відбулося це за рахунок дії цілої низки факторів законодавчого характеру:

• скасування обмежень на одночасне отримання пенсії і заробітної плати працюючими пенсіонерами призвело до того, що частина населення, яке досягло пенсійного віку, зберегло залишкову працездатність і можливість реалізації своєї трудової активності, оформила пенсії (за умов існування обмежень таке оформлення не набувало масового характеру і таким чином чисельність пенсіонерів була меншою за загальну чисельність населення пенсійного віку):

• розширення переліку професій (зокрема за списками №1 та №2), що дають право на призначення пенсії в більш ранньому віці (за даними на 1.01.2000 р. питома вага пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах сягнула 15,4% загальної чисельності пенсіонерів в Україні);

• зростання безробіття і можливість призначення пенсії на 1,5 року раніше загального пенсійного віку неминуче призвели до того, що переважна частина безробітних так званого перед пенсійного віку оформлювало пенсії.

Слід підкреслити, що в переважній більшості країн чисельність пенсіонерів перевищує чисельність населення пенсійного віку (передусім за рахунок наявності частини населення, що користується тими чи іншими пільгами), але в Україні ця різниця є вже надто великою – за даними на початок 1999 року вона становила 25% (на початок 1991 року – 18%).

Таблиця2.2.

. Чисельність населення пенсійного віку та пенсіонерів України

 1986-1999 роки на початок року, тис.осіб.

	1986	1991	1996	1997	1998	1999
Чисельність населення старше працездатного віку	ХХ	11096	11556	11608	11653	11616
Чисельність пенсіонерів
Всього	12038	13084	14487	14487	14535	14521
в тому числі:
за віком	8541	9713	10615	10587	10558	10473
за інвалідністю	1352	1313	1814	1968	1926	1978
у разі втрати годувальника	1322	1209	1195	1163	1168	1153
за вислугу років	…	…	429	443	464	493
Отримують соціальні пенсії	х	х	434	426	422	424
Співвідношення чисельності пенсіонерів та населення пенсійного віку, %	ХХ	117,9	125,3	124,8	124,7	125,0
Співвідношення населення пенсійного віку та працездатного віку, в % на початок року	363	385	405	410	413	412
Співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятих, %	471	524	625	642	650	ХХ

Сучасна система пенсійного забезпечення громадян старше працездатного віку побудована в Україні за принципом солідарності поколінь, тобто на основі фінансування виплат пенсіонерам з відрахувань працюючих (які здійснюються ними самими чи їх роботодавцями). У тик випадках, коли коштів Пенсійного фонду не вистачає (під час досить високої інфляції і відповідної індексації пенсії та зарплат це може бути пов'язано не тільки з недостатніми надходженнями, а і з її затримками, оскільки відрахування до Пенсійного фонду здійснюється за минулий місяць, а пенсії сплачуються за поточний; відповідним чином впливають затримки у вигляді зарплати, оскільки відрахування Пенсійного фонду здійснюються тільки після виплати зарплати), різниця повинна фінансуватися з Бюджету, тобто за рахунок перерозподілу інших податкових надходжень до Бюджету від працюючих чи підприємств.

Таким чином, на фінансові можливості солідарної пенсійної системи вирішальний вплив здійснює співвідношення пенсіонерів та платників страховик внесків. Це співвідношення залежить від кількох факторів:

• рівня демографічного навантаження на населення працездатного віку, тобто співвідношення чисельностей населення пенсійного і працездатного віку;

• рівня зайнятості населення працездатного віку, тобто питомої ваги економічно активних осіб в складі населення працездатного віку і питомої ваги зайнятих в складі економно активних;

• питомої ваги платників страховик внесків в загальній чисельності зайнятих.

Всі ці фактори в свою чергу визначаються загальною економічною ситуацією, зокрема рівнем сплати податків в цілому, та демографічною, що характеризується статево віковою структурою населення та співвідношенням середньої тривалості життя у пенсійному та працездатному віці, тобто віком виходу на пенсію на загальних і пільгових засадах і рівнями смертності.

Включення до прогнозу гіпотез збереження сучасних масштабів поширення пільгових пенсій та очікуваних рівнів безробіття призводить до висновку. що вже в середині 20-х років наступного сторіччя кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю працюючих, а в 40-х роках - перевищить її.

Але це так би мовити. більш звичні аспекти демографічної обумовленості системи пенсійного забезпечення. Про те, що рівень постаріння населення України істотно перевищує відповідні показники всіх без винятку країн СНД, говорять досить часто. Є однак. ще одна демографічна проблема, пов'язана із співвідношенням середньої тривалості життя у працездатному та пенсійному віці. Якщо б сьогодні були введені персоніфіковані пенсійні рахунки і ставка відрахувань встановлена на рівні 30% заробітної плати (само собою, сплачувати ці внески можуть і самі працюючі, і роботодавці), а пенсійний вік лишився незмінним. то виходячи із сучасних та очікуваних в найближчій перспективі по вікових рівнів смертності, слід визнати, що більше половини працюючих громадян України отримуватимуть пенсію, меншу за 20% їх зарплати, що неминуче (за будь-яких умов економічного розвитку) прирікає їх на бідність. Ця бідність може межувати із зубожінням, або мати досить пристойний вигляд, але рівень життя пенсіонерів значно проступатиметься рівню життя працюючих.

Нормальним вважається співвідношення між пенсією та зарплатою на рівні 45%, але згідно з розрахунками за умов незмінності пенсійного віку на такий рівень, пенсійного забезпечення ніхто ( за винятком тих категорій громадян України, яким пенсії встановлюються на спеціальних підставах ) не може розраховувати. Більше того, наведені на рисунку 2 результати розрахунки свідчать про те, що реальні зрушення можуть бути досягнуті тільки при поступовому підвищенні пенсійного віку до б5 років для всього населення.

Абсолютно ясно, що далеко все обумовлене суто демографічними чинниками. Вкрай негативно розвивається в Україні ситуація із сплатою внесків до Пенсійного фонду і податків в цілому. Якщо спробувати визначити причини цього явища, то слід згадати:

- близько половини всіх розрахунків проводиться у форси бартеру, тобто без зарахування грошей на відповідні банківські рахунки і без виплати заробітної плати у нормальній формі – тобто не сплачуються внески до соціальних фондів;

- збереження широкомасштабної вимушеної неповної зайнятості, передусім неоплачуваних відпусток, істотно скорочує суму надходжень;

- невиплата вже нарахованої зарплати також супроводжується заборгованістю сплати внесків до Пенсійного фонду;

- внаслідок дії цілого ряду факторів значна частина населення працює без реєстрації, що відповідно супроводжується меншими надходженнями коштів до Бюджету (у формі податків) та до Пенсійного фонду;

- рівень зарплати є надто низьким для забезпечення істотних надходжень:

- своєчасно не перераховуються бюджетні кошти для виплати пенсій тим категоріям пенсіонерів, які фінансується з бюджету, а не з Пенсійного фонду (військовослужбовцям зокрема).

Економічний спад і відповідне скорочення надходжень до Пенсійного фонду, зростання кількості пенсіонерів (переважно за рахунок багатократного збільшення чисельності працюючих), які мають право на призначення пенсії у більш ранньому віці), обумовлене ними факторами невпинне зростання співвідношення пенсіонерів та зайнятих (з 471 в 1986 році до 650 в 1998), поширення масштабів тіньового сектору тощо обумовили існування цілого ряду проблем матеріального забезпечення населення непрацездатного віку. Так, 11,7 млн. пенсіонерів (80,7'% їх загальної чисельності) отримують пенсії, менші за встановлену межу малозабезпеченості (73,7 грн. на 01.01.1999 року), в тому числі 722,5 тисяч – менше мінімальної пенсії за віком (41 грн. (включаючи цільову грошову допомогу та індексацію). Незважаючи на досить позитивні тенденції, що спостерігалися протягом березня-листопада 1999 року, все ще зберігаються великі масштаби заборгованості по виплаті пенсій.

Ясно, що за таких умов пенсіонери (принаймні ті, що не мають дітей або інших родичів, на чию допомогу можуть розраховувати), приречені на зубожіння. Єдиною альтернативою для них є пошук додаткових джерел доходів. За даними обстеження домогосподарств пенсіонерів (одиноких та сімей з непрацюючих пенсіонерів) в 1998 році місячний сукупний доход на члена сім'ї з урахуванням натуральних надходжень від особистого підсобного господарства та від продажу продуктів харчування, а також соціальних пільг та допомог у місті в 1,5 рази, а в селі - в3,3 рази перевищував розмір пенсії.

До цього слід додати поширену зайнятість населення пенсійного віку. Крім вже зазначеної економічної необхідності цьому сприяють також кілька факторів:

• в умовах раннього пенсійного віку більша частина населення на час призначення пенсії зберігає залишкову працездатність;

·     чинне законодавство протидіє вивільненню осіб, що досягли пенсійного віку;

·      працюючі пенсіонери отримують в повному обсязі пенсію та заробітну плату;

·     поширення неформального сектору з непрестижними робочими місцями ..створює значний попит на робочу силу населення пенсійного віку, яке, як правило, не мас високих вимог до якості роботи,

Ці причини обумовлюють високий рівень економічної активності і зайнятості населення аж до 70-річного віку. І хоча за даними на 01.01.1999 року з 14.5 млн. пенсіонерів в зареєстрованому секторі економіки України працювали тільки 2 млн., тобто 13.8%, цей відносно невисокий показник обумовлений виключно особливостями вікової структури населення пенсійного віку. Результати 3-х співставних обстежень економічної активності населення України проведених Держкомстатом у 1996-1993 роках, дають підстави для висновку про невпинне зростання рівня економічної активності населення пенсійного віку, більш стрімке у віці 65-69 років. У 1998 році пропонували свою робочу силу на ринку пращ 37,9% населення віком 60-64 роки (в тому числі 46% чоловіків) і 27% населення віком 65-69 років (32% чоловіків), а працювали – відповідно 36,2 (43,8%) та 26,6 (31,6%). До цього сл1д додати. що обстеження не могло повністю врахувати економічну діяльність населення пенсійного віку в незареєстрованому секторі, і реальні рівні зайнятості є вищими. Таким чином, істотна частина населення старше 60 років питання стосовно зміни пенсійного віку фактично для себе вже вирішила.

Працюючі пенсіонери становлять 13,6% всіх зайнятих в зареєстрованому секторі економіки України; що ж стосується окремих галузей, то тут спостерігається значна варіація: її розмах становить 117% середнього по економіці країни показника. Найвища питома вага пенсіонерів в складі працюючих характерна для науки і наукового обслуговування (23,1%), найменша – для фінансування, кредитування і страхування (7,2%). Така різниця обумовлена і диференціацію вимог до робочої сили, новітніми тенденціями розвитку (зокрема, така галузь як страхування докорінно змінилась протягом останніх років, туди прийшли нові люди, як правило, молоді).

По регіонах варіація є менш помітною, але теж значною: її розмах становить 106,6% середнього по країні рівня. Найвища питома вага пенсіонерів спостерігається серед працюючих в зареєстрованому секторі економіки Севастополя, найменша - Закарпацької області. Аналіз регіональної варіації питомої ваги пенсіонерів в складі працюючих свідчить про наявність вирішального впливу на регіональні розбіжності 2-х факторів: рівня постаріння населення та галузевої структури економіки області.

В існуючих економічних умовах вирішення невідкладних проблем пенсійного забезпечення може здійснюватись двома шляхами:

• за рахунок збільшення доходів Пенсійного фонду;

• за рахунок скорочення його видатків.

Для збільшення доходів є такі можливості:

·     підвищення податкових ставок - практично це зроблено виконавчою владою двократним збільшенням внесків працюючих з доходів, вищих за 150 гривень на місяць, але додаткові надходження до Фонду є надто малими і не вирішують проблем:

·     введення нових зборів – з валютних операцій, купівлі - продажу автомобілів , нерухомості, ювелірних виробів, обслуговування засобів мобільного зв'язку тощо; цей напрям також. поширюється, але зростання доходів Пенсійного фонду - недостатнє, можливо внаслідок "втаємничення" частини операцій;

·     поширення практики безготівкового грошового обігу за участю населення, що сприятиме зниженню кількості тіньових операцій – поки що є тільки декларації Уряду та Національного банку про наміри, але нема жодних зрушень на практиці:

·     зниження сукупних податкових ставок (не до 10%, але до розумних, економічно обгрунтованих меж), що сприятиме висвітлено частини підприємств та операцій, які сьогодні не реєструються - безумовно, ніхто не може гарантувати, що такий процес розвиватиметься в реальності, існує загроза збереження нинішнього високого рівня ухилення нинішнього високого рівня ухилення від сплати податків, але видається, що вона є короткотривалою і менш імовірно ніж збільшення доходів в результаті зростання чисельності платників податків;

·     відмова від практики пільгового оподаткування (в частині внесків до соціальних фондів) окремих галузей, підприємств, територій.

Дії щодо скорочення витрат Пенсійного фонду є, безумовно, менш популярними. Якщо виключити зниження розміру пенсій то наявні можливості виявляються досить обмеженими:

скорочення кількості пільговик пенсіонерів;

 поступове скорочення (аж до повного викорінення) практики одночасної виплати пенсії по віку та зарплати у повному обсязі:

підвищення (вельми поступове) пенсійного віку і вирівнювання пенсійного віку для жінок та чоловіків;

збільшення трудового стажу, необхідного для отримання пенсії за віком;

збільшення тривалості періоду, за який враховується розмір доходу (заробітної плати) та відрахувань до Пенсійного фонду при визначені пенсії за віком;

вилучення з Пенсійного фонду виплат, які не мають безпосереднього відношення до його функцій – це хоча і не знизить сукупних витрат на соціальний захист, але зніме частину навантаження на цільовий фонд створений для фінансування пенсій;

введення обмежень для пенсії за віком, яка сплачується з державного пенсійного фонду – відповідно до обмежень максимальних сум щомісячного доходу, з якого стягуються внески до Пенсійного фонду.

Значна частина перелічених заходів вже втілюється в практику, але йдеться про необхідність дотримання системного підходу, оскільки тільки він є запорукою досягнення поставленої мети.

Абсолютно ясно, що перелічені напрями дій можуть не співпадати в часі, більш вдалим з огляду на необхідну суспільну підтримку реформ видається підхід, згідно з яким заходи щодо збільшення сукупних надходжень до Пенсійного фонду - передуватимуть заходам щодо скорочення його витрат.

Що стосується віку виходу на пенсію, то демографічні прогнози свідчать, що для істотного його збільшення Україна має приблизно 10 років, тобто починати цей процес залежно від річних рівнів збільшення (на 3 чи 6 місяців) необхідно не пізніше наступного року, Певні часові обмеження є і у скороченні пільгових пенсій та пільг щодо сплати внесків до Пенсійного фонду. Швидке запровадження цього заходу створює передумови для певного уповільнення процесу збільшення пенсійного віку, і навпаки. Але якщо зважити на співвідношення жінок та чоловіків у пенсійному віці та статеві особливості структури життєвого потенціалу (середню тривалість трудоактивного та пенсійного періодів життя), то слід підкреслити, що дійсно дієві результати може дати встановлення рівного пенсійного віку – 65 років для чоловіків і жінок, як би не хотіли ми робити інакше.

Говорячи про проблему підвищення пенсійного віку, слід підкреслити, що від її вирішення одні верстви населення виграють, а інші програють. Завдання полягає, таким чином, в тому, щоб забезпечити виграш найменш захищених і відповідно найбільш нужденних верств населення (а таким, безумовно, сьогодні є ті пенсіонери, які за станом здоров'я не можуть працювати і вимушені зубожіти на сучасну пенсію). Вони абсолютно нічого не втрачають від підвищення пенсійного віку, а виграти можуть, якщо зекономлені кошти держава витрать на збільшення пенсій передусім для них.

Якщо вважати програшем збільшення періоду трудової діяльності, то програють ті, кому сьогодні 45 - 50 років. Але вони зможуть без обмежень(неминучих в умовах ринкової економіки і наявності безробіття) працювати, отримуючи істотно більші доходи в порівнянні з пенсією (при будь-якому варіантові пенсійного забезпечення пенсія є помітно меншою, ніж зарплата). Особливо важливим з позицій пенсійного забезпечення є підвищення пенсійного віку для жінок з огляду на їх помітно нижчу заробітну плату (в середньому вона становить близько 70% зарплати чоловіків) та більшу тривалість життя в пенсійному віці.

Висновки.

Проблема підвищення пенсійного віку, безумовно, пов'язана з політикою зайнятості. Але, по-перше, не може бути і мови про значне підвищення пенсійного віку в умовах сучасної економічної кризи, а по-друге, йдеться про дуже поступовий процес, який розвиватиметься на фоні скорочення загальної чисельності населення працездатного віку.

Крім цього в рамках здійснення загальної реформи пенсійної системи необхідно:

• впровадження накопичувальних рахунків на умовах добровільного пенсійного страхування:

• підтримка розвитку недержавних (приватних, корпоративних, професійних тощо) пенсійних фондів - тут необхідно здійснити комплекс заходів для відновлення довіри населення до цих фондів;

• збільшення частки виплат до Пенсійного фонду. які робляться працюючими, і одночасне зменшення частки виплат, які здійснюються працедавцями (за умови попереднього збільшення рівня оплати праці).

Враховуючи те, що майже всі перелічені проблеми взаємообумовлені, єдино перспективним є комплексний підхід, спрямований на одночасний вплив на різні частини існуючого замкненого кола:

·     оподаткування доходу фізичних осіб;

·     оподаткування прибутку юридичних осіб;

·     систему оплати праці;

·     політику зайнятості;

·     систему соціального забезпечення;

·     фінансування освіти, охорони здоров'я, науки та культури.

При вирішенні термінових питань - передусім ліквідації заборгованості - припустимо є тимчасова концентрація зусиль на окремих напрямах дій, але короткострокові пріоритети мають бути підпорядкуванні тим, що формуються на більш віддалену перспективу і мають стратегічний характер.

Розділ 3. Проблеми регулювання системи пенсійного забезпечення